Типи партійних систем

· Однопартійна, коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається;

· домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишаються при владі протягом десятків років.

· Двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостійно здійснюють владу.

· Трипартійна, яку ще називають двозполовиною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті.

· Чотирипартійна, або двоблокова, партійна система, яка відзначується наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її.

· Партійна система обмеженого, чи помірокованого, плюралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах. Тут є незначна ідеологічна різниця між партійною системою крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, двостороння опозиція зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними.

· Атомізована партійна система, про яку говорять, як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку кількості партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій – 10, 20 чи більше – вже не має великого значення.

Серед чинників, які викликають утворення політичних партій, так:

· наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимога утворення партії;

· різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

· незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність загальної потреби діяти, щоб змінити його;

· наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються насамперед навколо національних чи релігійних ідей.

Уявлення про партію дають:

1. Мета партії – завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції.

2. Характер організації партій.

3. Зміст ідеології партії.

4. Діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

Ознаки політичних партій:

· прагнення влади;

· пошук народної підтримки;

· певна тривалість існування в часі;

· наявність організаційної структур.

Завдання, які вирішує партія:

· підбір партійних і державних лідерів;

· "рекрутування і соціалізація" нових членів;

· вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальні середовища;

· розв’язання внутрішніх партійних протиріч, які виникають у процесі діяльності та будь-якого роду інших внутрішніх проблем. К. Фон Бойме відокремлює 4 функції політичних партій:

· визначення мети;

· акумуляція та вираження соціальних інтересів;

· мобілізація та соціалізація громадськості у межах системи, особливо на виборах;

· "рекрутування" еліти та формування уряду.

Напрямки діяльності партії

· Вивчення механізмів виникнення та розв’язання протиріч суспільних відносин.

· Розробка системи коликтивного обгрунтування та прийняття рішень.

· Вироблення системи відбору і підготовки у члени партій, їх розв’язання.

· Створення національної інформаційної мережі та національного інформаційного банку даних про існуючі суперечності та методи їх розв’язання.

· Розробка методів діагностики стану громадського організму.

· Формування та діяльність у міжнародній асоціації партійних організацій, головна мета якої – узгодження загальнолюдських інтересів і механізмів розв’язання протиріч.

Крім партій існують ще громадсько-політичні організації та рухи.

Громадсько-політичні організації та рухи – це добровільні об’єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Партії та громадські рухи мають статут та програми, які приймаються на загальних зборах. Партії та рухи в загальному складі – громадянське суспільство, яке виступає ”посередником між індивідом та державою” (Гегель).

Політичні рухи – особлива форма діяльності політичних сил, що представляють політичні інтереси. Вони спрямовують свої зусилля на усунення чи поліпшення існуючих політичних умов життя через вплив на владні структури, їх досконалення або заміну. Організаційно політичні рухи мають автономні первинні осередки, вищі органи (з’їзд), а в період між з’їздами діють робочі органи. Діяльність унормована програмами і статутами. Політичні рухи – партійні утворення, що не входять безпосереньо в державні і партійні структури, але спричиняють вплив на політичне життя.

Види діяльності політичних рухів:

· організація прямого впливу на політичні рішення (створюються при державній структурі групи тиску (лобі). Основне завдання лобі – врегулювання конфліктів з політичними діячами і чиновниками з подальшим впливом на їхні рішення;

· здійснення впливу на організації, для яких політична функція є стійкою, але не основною (профспілки, союзи підприємців, рух споживачів);

· вплив на масові рухи, що мають стихійну, спонтанну природу.

Основні риси політични рухів ХХ сторіччя:

· стихійність,

· масовість,

· руйнівна природа,

· диверсифікованість,

· строкатість соціальної бази, багатогранність груп й іхніх інтересів.

Типи політичних рухів залежать від таких показників:

· як критерії;

· мета руху: соціально політична, культурно-освітня, етнополітична, політико-екологічна;

· масовість;

· диверсифікованість: консервативні, елітні,ненасильницькі і насильницькі, ліві і праві;

· маштаби руху: місцеві, регіональні, в рамках країни, міжнародні.

Етапи розвитку політичних рухів

· Зародження ідей активістів, спільні погляди;

· пропаганда поглядів, агітація, рекрутування послідовників;

· більш чітке формування ідей, вимог і організація форми виступу.

Недолік політичного руху: якщо мета досягнута і відсутня перспектива ії досягнення, то рух поступово припиняє свою активну діяльність.

Перевага: організація оформлюється в громадянську політичну організацію чи партію, участь у політичній владі.

Демократичні рухи сучасності

· Антивоєнні,

· Антиядерні,

· Рух неприєднання,

· Виступи за встановлення нового демократичного порядку,

· Рух проти расової національної дискримінації,

· Правозахисні рухи,

· Селянські виступи за землю і соціальні права,

· Пацифістські виступи,

· Масові рухи за охорону оточуючого середовища.

Громадсько-політичні рухи –добровільні об’єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності,соціальної активності і самодіяльності для задоволення і захисту іх інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріпленних у статутах. Вони виникають з потреби бути співучасником у суспільних справах. Ім характерні масовість, внутрішня структура із самоврядуванням, такі демократичні принципи устрою, як добровільність членства, вибирність керівних органів, їх підзвітність і підконтрольність, гласність у роботі і колегіальність. Бувають ці рухи формальні, масові, створені для реалізації довгострокових цілей, створені за ініціативою громадян і державних органів.

Іхні риси:

· чітка структура,

· свій статут,

· офіційна реєстрація в органах влади,

· діяльність в інтересах суспільства і в межах закону,

· власний адміністративний апарат.

Неформальні громадсько-політичні рухи (масові, локальні). Вони виникають на базі формальних. Їх важко відрізнити від господарських об’єднань і кооперативів. Їм властиве соціальне спрямування; відсутність офіційної реєстрації, чіткої програми; незалежність від органів влади, самоврядування; нетипові програма і діяльність. Ці рухи поділяються на дві групи: опозиційні і творчі. Вони виконують функції на користь держави і громадян, а також захисну і допоміжну функцію. Ці рухи захищають своїх членів від державних структур.

Традиційні громадсько політичні рухи – профспілки, жіночі, молодіжні, громадсько-політичні, творчі, охоронні, спортивні, альтернативні, національні рухи.

Дата добавления: 2015-05-24