Захист міських територій від НГП. 5 страница

Збереження високої якості й запасів підземних вод може бути забезпечене насамперед шляхом розробки й організації таких режимів експлуатації підземних водоносних горизонтів, що їх щадять. Дотримання цих режимів можливо на основі надійної системи контролю як за кількісними показниками об'ємів підземних вод, так і. особливо, за зміною їхнього складу на рівні макро- і мікроелементів. Спостереження за складом підземних вод на рівні мікроелементів дозволяє не тільки зафіксувати погіршення їхньої якості, але й вчасно внести корективи в режим експлуатації водозаборів. У результаті вивчення й систематизації матеріалу по складу артезіанських вод з'являється можливість об'єктивного визначення припустимих рівнів експлуатації цих вод, при якому гарантується прийнятна якість на тривалу перспективу.

Іншим напрямком охорони підземних вод від забруднення є локалізація, ліквідація й запобігання появи нових техногенних джерел забруднення водоносних горизонтів. Це стосується накопичувачів рідких і твердих відходів, каналізаційних систем і очисних споруд, нафтопроводів і сховищ нафтопродуктів.

Існуючі тенденції розширення техногенного впливу на всю глибину зони активного водообміну ведуть до швидкого скорочення обсягу кондиційних для питних цілей підземних вод. Необхідно обмежити використання кондиційних підземних вод на непитні потреби й відокремити властиво питне водопостачання з підземних джерел від іншого господарсько-побутового й промислового водопостачання.

Збільшення віддачі підземних водоносних горизонтів може бути досягнуте за рахунок штучного поповнення запасів підземних вод.

Штучне поповнення запасів підземних вод - це комплекс інженерних заходів, спрямованих на збільшення живлення підземних вод, збільшення або збереження експлуатаційних ресурсів водоносного горизонту або родовища підземних вод, а також на поліпшення або збереження якості одержуваної води. У ряді випадків таким способом удасться продовжити строк роботи існуючих водозаборів.

Основним джерелом заповнення запасів підземних вод є річковий стік. Іншими джерелами можуть служити води тимчасових водотоків, зливові й поталі води, води шахтного водовідливу, вертикальних і горизонтальних дренажів за умови, якщо вони задовольняють існуючим вимогам до якості води.

Існують два основних методи штучного поповнення - розподіл і нагнітання - з різними модифікаціями. Метод розподілу використовується для поповнення запасів підземних вод безнапірних горизонтів в умовах, коли зона аерації складена добре проникними відкладеннями або ж залягає з поверхні слабопроникний шар суглинків або глин має потужність не більше 4 м. У цих випадках інфільтраційні споруди називаються відкритими. Метод нагнітання застосовується для накачування води в напірні водоносні горизонти або ж в умовах, коли з поверхні землі залягають потужні (більше 10 м) шари слабопроникних порід. Метод розподілу може виконуватися різними способами: побудовою інфільтраційних басейнів, каналів, траншей, котлованів: затопленням ділянок природної поверхні або спеціально підготовлених площадок; розчищенням русел постійних і тимчасових водотоків з метою посилення інфільтрації з ріки (русловий метод). При товщині слабопроникного покривного шару 5-20 м використовуються численні фільтруючі колодязі, що засипають гравієм, діаметром 1 і більше метрів. Метод нагнітання передбачає застосування нагнітаючих свердловин і галерей, у які води подаються під тиском - так звані закриті інфільтраційні споруди. Своєрідним способом штучного поповнення можна вважати посилення живлення експлуатованого водоносного горизонту суміжними, що залягають вище або нижче експлуатованого, шляхом буріння й устаткуванні свердловин, що з'єднують живильні й поповнюваний водоносні горизонти за умови, що напори в живильних горизонтах вище.

Негативним фактором, що впливає на зниження продуктивності фільтраційних споруд у часі, є кольматація фільтруючих поверхонь зваженими у воді частками. Крім суспензій, істотними факторами кольматації можуть бути бактеріологічне замулення, зв'язані гази, повітря, підвищений вміст заліза тощо. Внаслідок цього інфільтраційні споруди доводиться періодично чистити від 3-4 разів у рік до одного разу в кілька років, частіше 1-2 рази в рік. Повний період роботи між двома розчищеннями називається фільтроциклом.

В окремих випадках з метою одержання проясненої води для технічного водопостачання можуть облаштовуватися свердловинні, галерейні й променеві водозабори поблизу водойм. У випадку поділу міських систем водопостачання на питний і господарсько-технічний водопроводи, що в найближчому майбутньому представляється цілком реальним, подібні водозабори, розміщені в пригородах (скажемо, на вході рік у юрода) могли б поставляти воду непитного призначення й склали б серйозну конкуренцію поверхневим джерелам. Перевага їх складається в більш високій якості води: відсутності завислих часток, водоростей, меншому бактеріальному забрудненні, що спрощує й здешевлює водопідготовку. Такі інфільтраційні споруди можна розмістити ближче до споживача й знизити тим самим витрати на транспортування води. Крім того, такий спосіб водопостачання практично не залежить or кліматичного фактора й має більшу захищеність джерела водопостачання, у порівнянні з відкритими водоймами.

Організація зон санітарної охорони (ЗСО) має на меті захист підземних вод від забруднення. ЗСО складаються із трьох поясів. Перший пояс - зона строгого режиму - призначений для захисту устя свердловини й водопровідних споруд. Ця територія захищається парканом. Будь-яка діяльність і розміщення об'єктів, не зв'язаних прямо зі сведловиною й водопровідним господарством, у її межах забороняється. Радіус зони строгого режиму становить не менш 50 м для свердловин, що розкривають незахищені підземні води, і не менш 30 м для свердловин, що експлуатують захищені підземні води. У сприятливих гідрогеологічних і санітарно-технічних умовах за узгодженням з органами санітарно-епідеміологічної служби радіуси можуть бути зменшені вдвічі - 25 м у випадку незахищених і 15 м у випадку захищених водоносних горизонтів.

При експлуатації інфільтраційних споруд (штучне поповнення підземних вод) границі ЗСО влаштовуються на відстані не менш 50 м від каптажних споруд закритого типу (свердловини, шахтні колодязі) і не менш 100 м від споруд відкритого тину (канали, басейни).

Для берегових водозаборів (інфільтраційних) у зону строгого режиму включається територія між водозабором і поверхневою водоймою, якщо вона має довжину не більше 150 м.

Для підруслових водозаборів зона строгого режиму встановлюється такий же, як і для водозаборів з поверхневих водойм.

Другий пояс ЗСО передбачається для захисту водозаборів від мікробних забруднень. Границі цього пояса визначаються розрахунковим методами і не захищаються. На території 2-го пояса обмежується будь-яка діяльність, яка може спричинити бактеріальне забруднення підземних вод, - у першу чергу розміщення смітників, туалетів, вигрібних ям, органічних добрив тощо. При розрахунку розмірів 2-го пояса ЗСО вихідним є час, необхідний для втрати патогенними організмами життєздатності й вірулентності, що для умов ґрунтових вод становить 400 діб, а для межпластових вод - 100-200 діб. При цьому адсорбція мікроорганізмів у водонесущих породах не враховується. Методика розрахунків докладно розроблена й наводиться в спеціальній літературі. Розміри 2-го пояса залежать від величин водовідбору, проникності і активній пористості порід. Можливі випадки, коли розміри цього пояс менше, ніж розміри зони строгого режиму. У цьому випадку 2-й пояс виділяється, оскільки обмеження в зоні строгого режиму включають всі вимоги, пропоновані для 2-го пояса ЗСО.

Третій пояс ЗСО також являє собою зону обмежень, призначену для запобігання хімічного забруднення підземних вод на весь строк роботи водозабору. Якщо строк спеціально не встановлений, то за розрахунками розмір 3-го пояса час дії водозабору приймається рівним 25 рокам. На території 3-го пояса обмежується діяльність, пов'язана зі зберіганням, використанням і внесенням у ґрунт хімічних речовин, які можуть погіршити якість підземних вод.

Прогнозування зміни гідродинамічного й гідрохімічного режиму території може здійснюватися різними методами, з використанням різних моделей.

Для наближених оцінок або при відсутності даних, необхідних для використання більше точних методів прогнозу, використовують метод аналогій. Метод аналогій заснований на переносі на прогнозований об'єкт результатів аналізу гідрогеологічних даних, одержаних на території із близькими гідрогеологічними умовами й характером техногенного впливу

Методи фізичного моделювання використають у випадках, коли відсутні математичні моделі (наприклад, фільтрація супроводжується суффозією і т.п.) або недостатні гідрогеологічні дані для використання математичного апарата. Фізичне моделювання може бути лабораторним і проводитися па моделях, що зберігають природу явищ (наприклад, трубка Дарована), або натурним. Натурне моделювання полягає в проведенні експериментів на спеціально обладнаних свердловинах у виробничих умовах.

Група методів математичного моделювання припускає заміну фізичної сутності гідродинамічного процесу його математичним описом. Тут можуть бути виділені кілька напрямків. Метод гідравлічних аналогій передбачає заміну природної області фільтрації гідравлічною моделлю й заснований на математичному вираженні закону Дарси. Метод електрогідродинамічних аналогій (ЕГДА) заснований на математичній аналогії процесу руху рідини в пористому середовищі й струму в провіднику. Близькі математичні вирази закону Дарси й закону Ома дозволяють проводити аналогії між напором і потенціалом струму, фільтраційним і електричним опором, витратою води й силою струму. З обліком розрахованих масштабних коефіцієнтів набирають по трьох координатах електричну модель фільтраційного середовища із заданими границями фільтраційного нуля. Моделювання проводять на сіткових моделях або на суцільному середовищі, яким служить електропровідний папір. Основними недоліками методів ЕГДА є необхідність побудови нової моделі для кожного конкретного об'єкта й внесення додаткових погрішностей у результати за рахунок побічних ефектів моделі (неоднорідність електропровідного паперу, крок сітки й т.п.).

Лекційне заняття № 10

Повітряне середовище міста: склад, властивості та нормування якості атмосферного повітря

1. Склад, основні характеристики та функції атмосферного повітря.

2. Класифікація джерел забруднень атмосфери.

3. Характеристики речовин - забруднювачів атмосфери.

4. Нормування якості атмосферного повітря.

У життєдіяльності людини повітря є головним продуктом споживання, а його наявність — основною умовою існування. Адже без їжі вона може обходитись 5 тижнів, без води — 5 днів, а без повітря — 5 хвилин. Крім того, нормальна життєдіяльність людини потребує повітря відповідної чистоти, а відхилення від норми, забруднення негативно впливають на організм. Тому охорона атмосферного повітря є важливою складовою проблеми оздоровлення зовнішнього середовища загалом.

Повітряна оболонка Землі формує атмосферу радіусом до 20 000 м. Атмосферне повітря утворене з різних газів: 78,08 % азоту, 20,95 % кисню, 0,93 % аргону, 0,03 % вуглекислого газу, 0,01 % неону, гелію, метану, радону та ін. Усі вони по-своєму важливі для людини, біосфери, формування клімату (табл. 1).

Життя на Землі неможливе без кисню. Він є продуктом життєдіяльності зелених рослин, які виділяють його, споживаючи й розщеплюючи воду та вуглекислий газ при фотосинтезі. Усі інші живі істоти тільки споживають кисень. Вуглекислий газ надходить в атмосферу в результаті дихання живих істот, спалювання палива, гниття та розкладання органічних речовин.

Таблиця 1

Основний склад сухого чистого повітря в приземному шарі

Газ	Відносний вміст у сухому повітрі, %	Загальний вміст в атмосфері Землі, т
за обсягом	за масою
Азот (N2)	78,08	75,53	4,0^.10^15
Кисень (О2)	20,95	23,14	1.2^.10^5
Аргон (Аr)	0,93	1,28	6,8^.10^13
Вуглекислий газ (СО2)	0,033	0,05	2,6^.10^12
Неон (Nе)	0,0018	0,001	5,3^.10^10
Гелій (Не)	0,0005	0,00007	3,9^.10^9
Криптон (Кr)	0,00015	0,00008
Ксенон (Хе)	0,0001	0,00003	І,6^.10^9
H2O	0,00005	0,00008	4,2хЮ^9
Водень (Н2)	0,00005	0,000003	1,6^.10^8
Озон (O3)	0,00004	0,00007	3,7^.10^9

Сьогодні наука немає однозначного терміну "атмосферне забруднення У деяких країнах під атмосферним забрудненням розуміють будь-яке відхилення складу повітря від нормального (див. табл. 1.). У Німеччині, Великобританії та інших країнах, говорячи про забруднення атмосфери, вважають за необхідне вказувати джерела забруднення, дають характеристику домішок та оцінку негативних наслідків забруднення. Французькі вчені, згідно із законами Франції, спрямованими на боротьбу із забрудненням атмосфери, розуміють. під атмосферним забрудненням наявність у повітрі різних газів, парів, частинок твердих або рідких речовин, включаючи радіоактивні, які негативно впливають на живі організми, у тому числі й рослини, погіршують їхні життєві умови або завдають матеріальних збитків. Багатогранність цього термі на зумовлена великою складністю проблеми запобігання та боротьби із забрудненням атмосфери, великою кількістю джерел забруднення, кожне з яких мас свої шкідливі викиди, різнобічністю негативних впливів, що не дозволяє звести всі ці фактори в єдину класифікацію.

Основними джерелами забруднення атмосфери є природні, виробничі та побутові процеси, тому забруднювачі можуть бути зведені у такі групи:

- природні забруднювачі мінерального, рослинного, тваринного або мікробіологічного походження;

- забруднення, які утворюються при спалюванні палива для потреб промисловості, опалення житла, при роботі автомобільного, залізничного, авіаційного, морського та річкового транспорту;

- забруднювачі, що утворюються в результаті промислових викидів;

- забруднювачі, обумовлені спалюванням та переробкою побутових та промислових відходів.

У забрудненні повітря можуть брати участь одне або одночасно декілька джерел.

До природних забруднювачів атмосфери належать пил, що утворюється при ерозії ґрунту, пил рослинного, вулканічного та космічного походження, тумани й частинки морської солі, вулканічні гази, а також гази, що виділяються під час лісових та степових пожеж, різні продукти рослинного, тваринного й мікробіологічного походження. Накопичення в повітрі природних забруднювачів у великій кількості призводить інколи до унікальних природних явищ.

Так, "криваві дощі", що випали в південних районах Європи, містили червоний мілкий пісок, піднятий у атмосферу смерчами в Сахарі. Вулканічний попіл, що викидається на велику висоту, довгий час залишається у повітрі в завислому стані й утворює хмари, які можуть переноситись на значні відстані. Так, "сухий туман", що у 1783 р. протягом трьох місяців стояв над усією Європою, був наслідком діяльності вулканів Ісландії.

Люди в процесі свого життя теж забруднюють атмосферу, особливо це помітно у великих містах, де кожна людина щодоби виділяє близько 10 м³ повітря, насиченого парами води із вмістом вуглекислого газу близько 4 % та 600-900 г поту. Тому в повітря з п'ятимільярдним населенням Землі щодобово надходить близько 2 млн м³ СО₂ та 6000 м³ водяної пари. Запилення повітря в містах пов'язане також з постійним зносом взуття, покришок автомобільного транспорту та інших матеріалів. При цьому в атмосферу надходять шкідливі для здоров'я сполуки кремнію, бітумів, каучуку. Не можна не згадати і про таке шкідливе джерело забруднення, як куріння тютюну, дим якого шкідливий однаковою мірою як для самого курця, так і для оточуючих.

Подальше вивчення характеру та рівнів забруднення атмосфери природними джерелами має величезне практичне значення, оскільки дозволяє оцінити їхню небезпеку для людей та встановити їхню роль у порушенні нормального складу повітря при одночасному виділення шкідливих викидів від антропогенних джерел.

За агрегатним станом усі забруднюючі атмосферу речовини антропогенного походження можна розділити на чотири групи: тверді, рідкі, газоподібні та змішані. Джерелами антропогенного забруднення атмосфери є теплоенергетика, промисловість, нафто- та газопереробка, транспорт, випробовування ядерної зброї, тощо. Кожне з цих джерел і кожна галузь виробництва пов'язані з виділенням в атмосферу специфічних домішок, склад яких нараховує десятки тисяч речовин, які іноді зразу не можна навіть ідентифікувати. Проте найбільші за масою (багатотоннажні) викиди антропогенного походження досить нечисленні. Найпоширенішими викидами промисловості є: зола, пил, цинк оксид, силікати, плюмбум (II) хлорид, сульфур (IV) оксид, сульфур (VI) оксид, сірководень, меркаптани, альдегіди, вуглеводні, смоли, нітроген оксиди, аміак, озон, карбон оксид та діоксид, фтороводень, хлороводень, натрій гексафторосилікат, радіоактивні гази, аерозолі.

Найнебезпечнішими забруднювачами атмосфери антропогенного походження є нітроген, сульфур та карбон оксиди, аміак, вуглеводні та їхні фторо і хлорпохідні, тропосферний озон, метан і промисловий пил. За рік в атмосферу Землі викидається близько 200 млн т оксиду карбону (II), 20 млрд т діоксиду карбону, 150 млн т діоксиду сульфуру, 53 млн т оксидів нітрогену, понад 250 млн т пилу, 120 млн т золи і понад 50 млн т різних вуглеводнів. Такі колосальні викиди помітно змінили склад сучасної атмосфери порівняно з доіндустріальним періодом (див. табл. 2).

Таблиця. 2

Концентрація деяких газоподібних речовин в атмосфері

в доіндустріальну та сучасну епохи

Речовини	Концентрація речовин, млн ^1
Доіндустріальна епоха	Сучасність
Вуглекислий газ
Метан	0,7	1,7
Оксиди	0,228	0,31
Тропосферний озон	0,015	0,035
Хлорофторовуглеводні		0,00028

Величезна кількість забруднюючих атмосферу речовин надходить з вихлопними газами автомобілів. Нині у світі є понад 200 млн автомобілів, вихлопні гази яких місять приблизно 200 речовин. Перелік основних компонентів вихлопних газів наведено в табл. 5.3.

Як випливає з табл. 3, бензинові двигуни викидають у повітря більше не згорівших вуглеводнів і продуктів їх неповного згоряння (СО, альдегіди), ніж дизелі. Підраховано, що кожна машина з бензиновим двигуном, що пройшім 15 тис. км, споживає 4350 кг кисню, а викидає 3250 кг карбон діоксиду, 530 кг СО, 93 кг вуглеводнів та 27 кг оксидів нітрогену.

Таблиця 3

Склад вихлопних газів бензинових та дизельних двигунів (% за об'ємом)

Компоненти вихлопних газів	Бензинові двигуни	Дизельні двигуни
Азот	74-77	76-78
Кисень	0,3-8,0	2-18
Водяна пара	3,0-5,5	0,5-4,0
Карбону діоксин	5,0-12,0	1,0-10,0
Карбону оксид	5,0-10,0	0,01-0,5
Оксиди нітрогену	0-0,8	0,0002-0,5
Вуглеводні	0,2-3,0	0,009-0,5
Альдегіди	0-0,2	0,001-0,009
Сажа (г/м^3)	0-0,04	0,1-1,1

Теплові електростанції виділяють в атмосферу гази, що містять сульфур та нітроген оксиди, золу, метали. На їхню частину припадає більше 50 % від загальної кількості викидів оксидів нітрогену. Підприємства чорної металургії викидають гази, що включають пил, оксиди сульфуру та металів. На 1 т чавуну припадає 4,5 кг пилу, 2,7 кг SО₂, 0,1-0,5 кг марганцю, а також виділяються сполуки арсену, гідраргіруму, рідкісних металів, смол.

Агломераційні фабрики викидають у атмосферу пил та сульфур діоксид (190 кг SО₂ на 1 т руди). Мартенівські та конверторні цехи - пил, карбон та сульфур оксиди. На 1 т мартенівської сталі виділяється в атмосферу 3000-4000 м³ газів, 60 кг СО та 3 кг SО₂.

Підприємства кольорової металургії викидають запилені гази, які містять сульфур діоксид, фтороводень та метали. З тони пилу, що виділяється в атмосферу при виплавлянні мідної руди, можна вилучити до 100 кг міді та трохи менше свинцю й цинку. Викиди нафтодобувної та нафтопереробної промисловості в атмосферу містять вуглеводні, сірководень, стирол, дивініл, толуол, ацетон, ізопрен тощо. Заводи промисловості будівельних матеріалів викидають пил, фториди, SО₂, оксиди нітрогену.

Підприємства хімічної промисловості забруднюють атмосферу пилом, неорганічними та органічними речовинами, різними газами. Найхарактерніші газові викиди хімічних виробництв наведено в табл. 4.

Таблиця 4

Найхарактерніші викиди в атмосферу основних виробництв хімічної промисловості

Виробництво	Викиди
Азотної кислоти	NO, NO2, NH3
Сульфатної кислоти	NO, NО2, SО2, SО3, Н2SО4
Соляної кислоти	HCl, Cl2
Щавлевої кислоти	NO, NO2, Н2С2О4 (пил)
Сульфамінової кислоти	NН3, NН(SО2МН4)2, Н2SО4
Фосфору та фосфатної кислоти	Р2О5, Н3РО4 НF, Са5F2(РО4)3 (пил)
Оцтової кислоти	СН3СНО, СН,СООН
Комплексних добрив	NO, NO2, NH3, НF, Н2SО4, Р2О5, HNО3
Карбаміду	NН3, СО, (NН2)2СО (пил)
Аміачної селітри	NН3, СО, НNО3, NН4NO3 (пил)
Суперфосфату	Н2SО4, НF, пил суперфосфату
Аміачної води	NH3
Рідкого хлору	НС1, С12, Нg
Хлорного вапна	СаС12 (пил), С12
Поліхлорвінілової смоли	Нg, НgСl2, NН3
Тетрахлоретилену	НС1, С12
Ацетону	СН3СНО, (СН3)2СО
Аміаку	NНз, СО
Метанолу	СН3ОН, СО
Капролактаму	NO, NO2, SО2, Н2S, СО
Діоксиду титану	Ільменіт,ТіО2, FеО, Fе2О3
Ацетилену	С2Н2, сажа
Карбофосу	SО2, Р2О5, Н2S, пил карбофосу
Мінеральних пігментів	Fе2О3, FеSО4
Целюлози	SО2, Н2S, Сl2, (СН3)2S, СН3SН

Викидається в атмосферу й метан. За даними Дж. Голдена (1992) за останні 100 років його кількість в атмосфері збільшилась у 100 разів. Стала зростати кількість тропосферного озону, який на відміну від стратосферного, є сильним фотоокиснювачем і відіграє негативну роль у функціонуванні атмосфери. Викиди озону в тропосферу пов'язані зі спалюванням нафтопродуктів та природного газу, з роботою автотранспорту. Підраховано, що концентрація озону в атмосфері над Європою щорічно збільшується на 1 %. Уже за концентрації 360-400 мкг/м³ тропосферний озон сильно подразнює слизові оболонки, над територією Німеччині останніми роками зареєстровано його концентрацію близько 600 мкг/м³. Під загрозою опинився і кисень атмосфери - його кількість поступово зменшується.

Джерела забруднення повітряного басейну промисловими викидами можна класифікувати таким чином:

За призначенням:

а) технологічні, які містять хвостові гази після вловлювання на очисних установках (адсорбції, абсорбції, рекуперації), продування апаратури тощо. Для цих викидів характерні високі концентрації шкідливих речовин і малі об'єми повітря, яке видаляють;

б) вентиляційні - місцеві викиди від обладнання та обміну речовин у виробничих цехах.

За місцем розташування:

а) високі, які видаляють забруднення на висоту, що перевищує висоту будівель у 2,5 рази;

б) низькі, розташовані на висоті в 2,5 рази нижче висоти будівель;

в) наземні, що знаходяться поблизу земної поверхні.

За геометричною формою:

а) точкові (труби, шахти, вентилятори);

б) лінійні (аераційні ліхтарі, відкриті вікна, факели);

За режимом роботи:

а) безперервні;

б) періодичні;

в) залпові та миттєві. (У випадку залпових викидів за короткий проміжок часу в повітря піднімається велика кількість шкідливих речовин. Залпові викиди можливі при вибухах, аваріях, спалюванні швидкогорючих відходів виробництва на спеціальних площадках знищення).

За дальністю розповсюдження:

а) у межах площадок знищення, коли забруднення, що викидаються в атмосферу створюють високі концентрації тільки на території промислового виробництва;

б) поза межами площадок знищення, коли викиди в атмосферу потенційно можуть створити високі концентрації шкідливих речовин на території заселених районів.

За рівнем очищення:

а) викиди без очищення

б) викиди після очищення.

За рівнем організації видалення та контролю:

а) організовані. Організований викид - це викид, що надходить в атмосферу через спеціально обладнані газоходи, труби та ін.

б) неорганізовані. Неорганізований викид - це неспрямований потік газу, утвореного внаслідок порушення герметичності обладнання, його незадовільної роботи або відсутності.

За температурою:

а) нагріті, в яких температура вища за температуру повітря;

б) холодні.

Промислові викиди в атмосферу розділяють на первинні та вторинні. Первинні - це викиди, що безпосередньо надходять в атмосферу з тих чи інших джерел, а вторинні - похідні (продукти фізико-хімічних перетворень) первинних викидів і можуть бути більш токсичними, ніж первинні.

У зв'язку з бурхливим розвитком промисловості й спалюванням великих обсягів палива темпи використання запасів кисню та накопичення вуглекислого газу в атмосфері різко збільшились. Унаслідок цього порушився кругообіг вуглецю в природі, що спричинило екологічну кризу — різке погіршення умов існування людини, зумовлене антропогенною дією на навколишнє середовище. Саме промислова діяльність, в результаті якої в повітря викидається велика кількість оксидів вуглецю, промислових газів, є основним джерелом забруднення повітря, що завдає великої шкоди природному середовищу і людям.

У зв'язку із забрудненням атмосфери виникають проблеми видимості, неприємних запахів і запиленості. Забруднення повітря створює загрозу здоров'ю, життю людей і нормальному функціонуванню екосистем, оскільки газоподібні викиди негативно впливають на багато живих організмів.

Запиленість атмосфери змінює відбивну здатність Землі. Гігієнічний стандарт атмосфери допускає сумарну запиленість на рівні 1,5 т/га, а в окремих промислових районах вона досягає 60 т/га. Частинки пилу якийсь час залишаються в атмосфері, скорочуючи доступ ультрафіолетовій радіації та утворюючи ядра конденсації. Запиленість атмосфери сприяє збільшенню кількості відображеної сонячної радіації та зменшенню кількості радіації, яка досягає Землі, що приводить до похолодання клімату. У той же час пил, що потрапляє на поверхню льодовиків, поглинає сонячну енергію, сприяючи їх таненню.

Дата добавления: 2015-05-24