Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Культура Стародавньої Греції. Релігійно-міфологічні основи в духовній культурі Греції




Культура Межиріччя (Шумера, Вавілонія, Асірія). Шумерське письмо

Охоплює 3200—539 pp. до н. е., вона має світове значення, оскільки дала перший поштовх культурним процесам, які були розвинуті іншими народами. Месопотамія (грецька назва Межиріччя) — територія в середній та нижній течії річок Тигр і Євфрат — колиска світової цивілізації. У IV—IIIтисячолітті там сформувалися такі культурно-політичні утворення, як Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава. Вивчаючи цей матеріал, варто розглядати їх як чотири хвилі цивілізації.

Досягнення шумерів (IV— кінець IIIтис. до н. е.) у різноманітних галузях культури були виключно високі. Вони винайшли колесо й гончарний круг, побудували першу у світі ступінчасту піраміду, створили найдавніші календарні системи (сонячну й місячну), склали рецептурний довідник та бібліотечний каталог. Шумери розробили клинописну систему писемності, з якої розвинувся фінікійський, а потім і давньогрецький алфавіт — основа більшості алфавітних систем світу. Наприкінці IIIтис. до н. є. у місті Ур було укладено перший у світі юридичний кодекс царя Ур-Намму. У Шумері виникає справжня література, представлена передусім найдавнішою епічною поемою «Сказання про Гільгамеша» («Одного, що пізнав усе»), де міститься найдавніший опис всесвітнього потопу — події, що стала елементом біблійної есхатології — релігійного вчення про кінець світу.

Як перша історична форма культури вона досягла у Стародавній Греції особливого розвитку. В усі часи вона була невичерпним джерелом сюжетів та образів для поетів та скульпторів. У безсмертних поемах «Іліада» та «Одіссея» завершився процес розвитку епічної поезії, а Гесіод у своїй «Теогонії» дав систематичний виклад головних міфологічних вірувань греків. Давньогрецька лірична поезія, що також зародилася з гімнів богам, стала зразком для вираження цілої гами почуттів і настроїв людини.

Як і інші народи, стародавні греки поклонялися силам природи, що уособлювали окремі боги, шанували душі померлих. На відміну від народів Стародавнього Сходу уроджене естетичне відчуття стародавніх греків під впливом чудесної природи формували уявлення про богів як людиноподібних істот, сповнених красою, силою, молодістю та мудрою зрілістю без перспективи старості й смерті. Жодна релігія світу не доводила антропоморфізм богів до такого рівня, як грецька. Але, зводячи богів на рівень ідеалу, вони також наділяли їх притаманними людям негативними рисами. Крім численних богів та героїв, уява греків створила велику кількість духів сатир, німф, дріад та ін., що населяли ліси, струмки та поля.

Стародавня Греція або Еллада — це загальна назва групи рабовласницьких держав, що існували на території південної частини Балканського півострова, островах Егейського моря, західному узбережжі півострова Мала Азія, на берегах Мармурового й Чорного морів, узбережжі Південної Італії, Південної Франції та східної частини острова Сицилія. Етнічний склад Стародавньої Греції у III тис. до н. є. був досить строкатий, його складали пеласги, лелеги та ін., яких відтіснили й асимілювали протогрецькі племена ахейців та іонійців. Перші держави ахейців Кнос, Фест, Мікени, Тиринф, Пілос та ін. сформувалися на початку II тис. до н. е., в епоху бронзи. Вторгнення дорійців близько 1200 р. до н. є. призвело до розпаду держав і пожвавлення родових відносин. УIX ст. Північну Грецію заселили еолійці, Середню Грецію й Пелопоннес — дорійці, Аттику й острови — іонійці. У VIII— VI ст. у Греції сформувалася своєрідна форма соціально-економічної і політичної організації суспільства — поліс, що довгі роки був осередком культурного життя не тільки Греції, а й Стародавнього Риму. Залежно від результатів боротьби демосу з родовою знаттю державна влада в полісах була або демократичною, як в Афінах, або олігархічною, як у Спарті чи на острові Крит. Боротьба полісів за гегемонію у Греції закінчилася тим, що знекровлені війною вони стали здобиччю Македонії, яка ініціювала створення великої держави — імперії Александра Македонського, що сягала від Дунаю до Інду. Цим було покладено початок елліністичній культурі, основним змістом якої були взаємовпливи та взаємопроникнення грецьких (еллінських) і місцевих елементів. Після розпаду Імперії та утворення на її місці нових держав і союзів воєнізованого типу, що змагалися за першість у володінні усією Грецією, вона поступово підкорилася Риму, а з 27 р. до н. є. перетворилася на римську провінцію під назвою Ахайя.

 

Антична культура як колиска європейської цивілізації. Античною культурою прийнято називати культуру Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Термін античність (від лат.antiquus –стародавній) почав використовуватися в епоху Відродження (ХІV – ХVІ ст.), коли стала зрозумілою неповторна велич культури Стародавньої Греції, її фундаментальне значення у розвитку людства й передовсім європейської культури.

Саме античність створила той особливий спосіб ставлення людини до космосу, суспільства і до самої себе, який визначив долю західного світу. Саме завдяки цьому способу ставлення людини до світу античність розуміється як синонім класичного, неперевершеного зразка у скульптурі, архітектурі, літературі, ораторському мистецтві, філософії та інших сферах творчої діяльності. Цей же спосіб ставлення людини до світу визначив надзвичайно гуманістичну орієнтацію всієї системи цінностей античного світу, до якої зверталися всі великі мислителі, поети, письменники, художники і музиканти. Ці цінності свідомо втілювали у своїй творчості Леонардо до Вінчі, Ботічеллі, Тіціан, Рембрандт, Данте, Шекспір, Пушкін, Оффенбах, Стравинський та інші великі творці європейської і світової культури. Грецька мова й латина протягом усієї європейської історії залишалися і є мовою вчених, юристів, медиків саме тому, що цими мовами античні мислителі зафіксували фундаментальні основи логіки, морфології й провідних наук.

І література, і мистецтво, і філософія Стародавньої Греції стали відправною точкою у розвитку європейської культури. Греки створили науку, яку деякі дослідники називають “роздумами про світ за способом греків”. Ціла плеяда блискучих імен відкриває сторінки античної культури: драматурги Есхіл, Софокл, Евріпід, історики Геродот, Фукідід, Ксенофонт, філософи Демокріт, Платон, Арістотель. Цей список можна продовжувати безкінечно.

У цілому для античної культури характерні раціональний (теорійний) підхід до розуміння світу і в той же час струнка логіка й індивідуальна своєрідність у розв’язанні соціально-практичних та теоретичних проблем. Цим Стародавня Греція відрізняється від Сходу, де розвиток культури проходив в основному у формі коментування стародавніх учень, що стали канонічними, у формі увічнення традиції.

Антична культура – це перша європейська “осьова культура”. Згідно з теорією німецького культуролога К. Ясперса, осьовими є ті культури, у яких здійснилася перемога логосу (знання) над міфом. Такими культурами Ясперс вважає давні китайську, індійську, іранську, іудейську та грецьку.

Досягнення античної цивілізації (І тис. до н.е. – V ст. н.е.) становлять підґрунтя розвитку європейської культури. Антична культура – це тип європейської раціональної культури. Її шлях – це шлях від міфу до логосу, від міфологічної моделі світу до його натурфілософського осмислення. Звільнена від суспільно-родових відносин антична свідомість позбувалася міфології як перенесення її на оточення, замінюючи її суто розумовими структурами (рабовласництво спричиняє поділ розумової та фізичної праці), тобто натурфілософським способом мислення. Буття виявлялося в пропорції й зв’язку речей, які знаходили математичне вираження. В одухотворенні, доцільному, замкненому Всесвіті володарювали логос і розум. За мінливим багатобарв’ям земного буття вбачався непорушний порядок абсолютів, універсалій, викристалізованих у свідомості як ідей.

Антична культура – космологічна. Космос виступав її абсолютом. Це Всесвіт, порядок, ціле, що протистоїть хаосові впорядкованістю і красою. Космологізм античної культури передбачав розуміння людини як частини космосу.

За О. Лосєвим, рабовласництво із сутністю раба як фізичної речі в кінцевому узагальненні породжувало уявлення про світ як про матеріальний; тобто пластичність античного світогляду є перенесенням земних відносин раба і рабовласника на всю природу. Відповідно, в античній культурі домінували пластичні мистецтва. Наукові знання були насамперед дослідженням просторових відносин між тілами («Начала» Евкліда).

Таким чином, античність є історичним фундаментом сучасної Європи.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 786; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.016 сек.