ЕКОЛОГІЯ 2 страница

Для порівняння варто зазначити, що в період 1986-1989 рр. залишки ДДТ виявлялися в 71,2 % проб ґрунту, в тому числі з перевищенням нормативу - 21,1 %, а ГХЦГ - відповідно 49,8 та 17,8 %.

У 2007 році перевищення гранично допустимих нормативів спостерігалося в чотирьох районах АР Крим, чотирьох районах Закарпатської, двох районах Луганської та Черкаської областей.

В окремих господарствах Закарпатської області (с. Заріччя, с. Леанка) виявлені залишки гептахлору, причому із 332 відібраних проб забрудненими виявилася 291 (87,6 %), у тому числі 154 (46,8 %) з перевищенням ГДК.

Аналогічна ситуація спостерігається щодо забруднення залишками пестицидів рослинної продукції. Із 11 434 проаналізованих проб залишки пестицидів виявлено у 663 (5,8 %) випадках, у тому числі з перевищенням норм - 17, або 0,17 %. Причому із 28 препаратів, які контролювались, забруднення продукції на 98,5 % зумовлене залишками високоперсистентних хлорорганічних сполук (продуктами розпаду ДДТ та ГХЦГ), у тому числі 47 % з перевищенням норм.

В окремих випадках перевищення допустимих нормативів у продукції рослинництва відмічено у 2,4 раза (Чернівецька обл., Заставнівський р-н.). Для порівняння: в період 1986-1989 рр. у кормах для молочної худоби залишки хлорорганічних пестицидів виявляли у 37,7 % проб, у тому числі з перевищенням нормативів - 13,4%, і 8,0 % - у продуктах харчування. Всього ж по 32 препаратах, що контролювалися на той час, частота виявлення залишків пестицидів становила 38,3 %, у тому числі з перевищенням норм - 7,4 % (за матеріалами Національної доповіді про стан навколишнього середовища України у 2007 році).

ВИСНОВКИ

1. Основною і найбільш серйозною проблемою сільського господарства є його надмірна хімізація. Надмірне застосування добрив та отрутохімікатів призводить до накопичення їх у ґрунтах, питній воді, продуктах харчування, що негативно відбивається на здоров’ї населення.

2. Відходи сільського господарства здебільшого є органічними і підлягають переробці. Їх можна використовувати як сировину для промисловості, виробництва кормів, біогазу та біопалива, що зменшить використання традиційних невідновних ресурсів і сприятиме поліпшенню екологічного стану сільських місцевостей.

5. Завдання альтернативного землеробства. Нині людство почало усвідомлювати, що подальше нарощення хімізації у сільському господарстві призведе до ще негативніших наслідків. Деякі аграрні організації, фермери як за кордоном, так і в Україні обирають шлях так званого альтернативного сільського господарства. Прихильники такого виду сільськогосподарських робіт хочуть домогтися вирішення наступних завдань: екологічності та біологічної чистоти сучасного землеробства, яке має стати нешкідливим для навколишнього середовища і забезпечувати населення планети екологічно чистими продуктами харчування;

розвитку землеробства на основі максимальної утилізації та переробки всіх відходів, що утворюються в господарстві;

підвищення рентабельності та дохідності господарства, забезпечення його економічної стабільності.

Сутність альтернативних видів сільськогосподарського виробництва. Вона полягає у цілковитій або частковій відмові від синтетичних мінеральних добрив, отрутохімікатів, регуляторів росту і різноманітних харчових добавок. Агротехнічні прийоми такого господарювання мають базуватись на суворому дотриманні сівозмін, впровадженні до них бобових культур, які природним чином збагачують ґрунт азотними сполуками,на застосуванні органічних відходів землеробства і захисті рослин біологічними методами.

Ґрунт при цьому розглядається майже як живий організм, і сутність такого підходу полягає у поліпшенні якості ґрунту, а не підживленні рослин. Розробка технологій альтернативного землеробства триває вже близько 40 років. Залежно від конкретних рішень і способів ведення господарства розрізняють цілу низку основних напрямків альтернативного землеробства.

Біологічне землеробство передбачає повну відмову від використання штучних мінеральних добрив і підтримання врожайності за допомогою органічних речовин, які проходять стадію компостування для швидкої мобілізації поживних речовин. Для захисту рослин використовують нетоксичні або слаботоксичні препарати, але перевагу віддають природним відварам і настоям (наприклад, тютюну, кропиви, полину, хвощів тощо). Велике значення у цьому виді землеробства відводиться сівозмінам. Як добрива можуть використовуватись такі природні речовини: крейда, доломіти, кісткове борошно, водорості тощо.

Органічне землеробство є американським варіантом біологічного землеробства і відрізняється від біологічного менш жорсткими екологічними вимогами.

Органобіологічне землеробство дає змогу контролювати природні колообіги речовин і енергії в агроекосистемах кожного окремого господарства. Родючість у такій системі досягається внаслідок максимальної стимуляції ґрунтової мікрофлори. Органічні добрива закладаються у ґрунт поверхнево, задля їхнього постійного контакту з повітрям. У таких господарствах використовуються сівозміни, у які вводять значну частку бобових культур. Загалом така система є дуже подібною до біологічного та органічного землеробства.

Біодинамічна система базується на земних, сонячних і місячних ритмах, які використовують як під час обробітку земель, так і у виборі термінів висівання та збирання сільськогосподарських культур. Застосовується борошно з водоростей, біодинамічні компоненти із рослин, які збирались у певні терміни, що визначаються розташуванням небесних тіл. Ця частина біодинамічного землеробства у прихильників інших видів альтернативного та традиційного землеробства викликає певні сумніви.

Звісно, фермери, які працюють у межах альтернативного землеробства, не дотримуються суворо однієї з систем, а поєднують їхні окремі елементи. Обсяги продовольства, яке виробляється в усіх системах альтернативного землеробства світу, не перевищують 2,4 %. Цей факт пояснюється переважно низькою рентабельністю підприємств.

Взаємодія альтернативних і традиційних систем землеробства.

Альтернативні системи землеробства часто піддають критиці. Деякі вчені підкреслюють, що безпечність продукції, отриманої завдяки альтернативному землеробству, лише уявна. Фітопатогенні гриби, що розвиваються на необроблених отрутохімікатами рослинах, у ряді випадків продукують токсини, які є сильнодіючими отрутами, набагато сильнішими, ніж отрутохімікати.

Нові напрямки у системах виробництва сільськогосподарської продукції мають розвиватись не як протиставлення чи заміна традиційних методів, а одночасно з ними. Це зумовлює необхідність ширшого розвитку фундаментальних розробок екологічних основ використання засобів хімізації в інтенсивному землеробстві. Деякі дослідники вважають, що якщо під час хімізації сільського господарства були допущені помилки, то слід звернутися до інших типів землеробства. Проте відмова від досягнень людства, до яких слід віднести і засоби хімізації, суперечить здоровому глузду. Потрібно йти шляхом удосконалення агрохімічних досліджень: створення нових видів засобів хімізації, пошук способів їх використання з урахуванням біохімічних циклів нітрогену, карбону, сульфуру та оксигену; розробка концепції ґрунтової біотехнології; підвищення частки біологічного землеробства; пошук генетичних альтернатив агрохімічним заходам. Життя рослини і життя ґрунту пов’язані нерозривно, а агрохімія й агроекологія - це ланки, покликані оптимізувати як продукційний, так і ґрунтотворний процеси.

Сільськогосподарське виробництво потребує екологізації. Основними шляхами до зменшення шкоди такого виробництва є:

спрямування на вирощування «чистої» продукції з якомога меншим використанням хімічних засобів або з використанням слаботоксичних і нетоксичних хімічних засобів;

створення таких технічних методів обробітку ґрунту, технічних засобів, сільськогосподарської техніки, які менше ущільнюють ґрунт;

якнайширше впровадження біологічних методів боротьби з хворобами, бур’янами та шкідниками сільськогосподарських культур;

створення нових високопродуктивних і стійких до шкідників сортів рослин і порід тварин; раціональне внесення мінеральних добрив та отрутохімікатів;

охорона навколишнього середовища від забруднення сільським господарством завдяки повній утилізації і переробці відходів;

впровадження нових ефективних способів і технологій землекористування.

Аргументи і факти

За даними американської асоціації агрохімпрепаратів (АСА) та Інституту добрив (ТЕД), у разі впровадження у світі повної заборони на використання пестицидів скоротиться постачання плодів і овочів на 50 %, пшениці - на 40 %, кукурудзи - на 43 %, сої - на 36 %, бавовнику - на 73 %, рису - на 69 %. Споживчі ціни на продукти харчування підвищаться на 45 %. Для компенсації потрібне буде розорювання 6 млн га земель. Різко посилиться ерозія ґрунтів. Практично заново будуть організовуватись дослідження із розробки нових систем землекористування, відтворення родючості ґрунтів і сівозмін, що призведе до різкого зниження виробництва рослинницької продукції. Комітет з біологізації землеробства (Нідерланди) на основі тривалого вивчення дійшов висновку, що виключно біологічна система землеробства можлива тільки за значного погіршення екологічних умов.

У Великій Британії вивчали виробничі витрати за традиційного та органічного способів вирощування озимої пшениці. Враховувалися три елементи витрат: на насіння, добрива і пестициди. За традиційного способу виробничі затрати оцінювалися у 230 фунтів стерлінгів на 1 ц виробленої продукції (насіння - 21 %, мінеральні добрива - 36 % і пестициди - 43 %), за органічного (якщо не застосовуються хімічні добрива і пестициди) цей показник знижується до 55 фунтів стерлінгів/га (тобто у 4,2 раза). З урахуванням зниження урожайності при органічному способі (у 1,7 раза порівняно з традиційним) виробничі затрати з розрахунку на 1 ц виробленої продукції оцінюються у 13,8 фунта стерлінгів. Це у 2,5 раза нижче відповідного показника за традиційного способу вирощування озимої пшениці.

ВИСНОВКИ

1. Дослідження і розробку замкнутих безвідходних технологій сільськогосподарського виробництва для наявних аграрних підприємств потрібно запроваджувати з метою відродження на вищому продуктивному рівні виробництва екологічно чистої продукції, яку отримували до інтенсивного впровадження хімізації.

2. З економічної точки зору заміна традиційного сільськогосподарського виробництва альтернативним є недоцільною. Необхідне розумне поєднання традиційних та альтернативних сільськогосподарських виробництв, що сприятиме пошуку комплексного підходу для успішної реалізації економічних, екологічних і соціальних цілей розвитку сільського господарства.

6. Вплив науково–технічного прогресу на навколишнє середовище. Його позитивні та негативні сторони.

“Наука без совісті нівечить душу” (Ф. Рабле, французький письменник-гуманіст (XVI ст.)). Вираз «Ми живемо у вік науки» від частого вживання сприймається вже як журналістський штамп. Нерідко повторюється також висловлювання про те, що в наш час наука стала безпосередньою продуктивною силою. Дійсно, під впливом науки життя людини радикально змінилось, особливо протягом кількох останніх століть. Але сподівання наших предків на те, що наука стане для людства панацеєю від усіх бід, не справдилися. Зокрема, якщо проаналізувати, який процент від загальних витрат на потреби науки припадає на дослідження життєво важливих для людини проблем, то стає моторошно. Адже левова пайка грошей, виділених на розвиток науки, поглинається військово-промисловим комплексом. Найкращі вчені з найсучаснішим науковим обладнанням працюють над винайденням нових і вдосконаленням наявних видів озброєнь, тобто над прискоренням світової екологічної катастрофи! Будь-яка наукова діяльність ґрунтується на природній, генетично зумовленій людській цікавості, прагненні зрозуміти суть явищ, осягнути добро і зло, докопатися до істини. За Біблією, всі лиха людей почалися тоді, коли наші предки Адам і Єва скуштували заборонений плід із дерева пізнання добра і зла, за що й були вигнані з раю. Отже, цю допитливість ми успадкували від першолюдей. Та мають бути межі задоволення людської цікавості.

Передусім потрібні обмеження морально-етичного плану. Зокрема, ніколи, ні за яких умов, незважаючи навіть на високогуманну, на перший погляд, мету, поставлену перед собою вченим, він не повинен проводити досліджень, пов'язаних зі смертю чи скаліченням живих людей. Жахливі приклади дослідів на живих людях — в'язнях концтаборів, які здійснювалися нацистськими «вченими», переконливо свідчать про це. Донедавна медичні й біологічні експерименти робилися на тваринах, таких як мавпи, собаки, кролики й т. д. Сьогодні в світі дедалі ширшого розмаху набуває громадський рух за повсюдну заборону подібних досліджень. Нині, як ніколи, мораль учених має бути високою, бездоганною. Це особлива форма моральності, коли людина усвідомлює свою причетність до долі всього людства. Вчений повинен уміти передбачати результати своєї роботи, її можливий вплив на подальший розвиток подій у світі. На жаль, не в усіх учених є такий «внутрішній світлофор», який умикає червоне світло перед явно неморальним, потенційно небезпечним науковим дослідженням. Історія науки багата подібними фактами. Коли, наприклад, одного з творців атомної бомби Е. Фермі запитали, як поєднується робота над нею із совістю, він відповів: «До чого тут совість? Це просто хороша фізика!» Відомо, до чого сьогодні привела людство ця «хороша фізика». Після Хіросіми, як пише американський учений А. Маклейш, стало очевидно, що наука служить не людству, а істині — своїй власній істині, й що закон науки — це не закон добра, тобто того, що люди розуміють під словом «добро», — моралі, порядності, людяності, — а закон можливого: «Те, що можливо пізнати, наука повинна пізнати. Те, що можливе для техніки, техніка зробить». Прозріння до людей іноді приходить надто пізно. Американський льотчик, який скинув атомну бомбу на Хіросіму, усвідомивши скоєне, побачивши на власні очі пекельну радіоактивну пустелю та обгорілих дітей, котрі конали в страшенних муках, пережив такий психологічний шок, що невдовзі кинув службу в авіації й пішов у монастир.

Показовою щодо цього є й доля видатного фізика, «батька водневої бомби» А. Д. Сахарова. Нещодавно було опубліковано уривки з його щоденника п'ятдесятих років, коли він захоплено працював над створенням і випробуванням водневої бомби. В цих записах є все, що завгодно: безсонні ночі вченого, який б'ється над вирішенням чергової технічної проблеми, роздратування через перешкоди, що постійно виникали й заважали досягти бажаних результатів, радість, коли під час випробування бомби все відбулося так, як він чекав («Навіть краще!»), і т. д. Нема лише одного: докорів совісті, роздумів людини, яка випускає з посудини пекельного джина, моральної оцінки скоєного. Прозріння прийшло до А. Д. Сахарова пізніше, коли він, нарешті, зрозумів, у чиї руки він передав свій диявольський винахід. Тільки тоді академік, обласканий радянською системою, став на шлях боротьби з нею й продовжував цю подвижницьку діяльність до кінця своїх днів.

У виникненні наших сьогоднішніх проблем головним є людський фактор. Якщо раніше ми дивилися на техніку безпеки як на спосіб захисту людини від можливих дій шкідливих чинників і машин, то сьогодні треба техніку захищати від людини, в руках якої зосереджені приголомшливі потужності. Захищати від людини в будь-якому розумінні: від помилок конструктора, проектанта, будівельника, оператора. Ми ні з чим не впораємось, якщо не відновимо морального, вихованого на найвизначніших гуманітарних ідеях, на прекрасній літературі й високому мистецтві ставлення до виконуваної роботи, хоч би якою вона була: медична, хімічна, реакторна чи біологічна. (В. О. Легасов, російський фізик-атомник).

Про моральну відповідальність ученого за потенційно небезпечне відкриття розмова точиться віддавна. Так, один китайський алхімік писав тисячу років тому: «Було б найстрашнішим гріхом відкрити воїнам таємницю твого мистецтва! Стережися! Нехай навіть мурашка не пробереться туди, де ти працюєш». А великий учений Леонардо Да Вінчі (1452—1519) писав в одному зі своїх манускриптів: «Чому я не повідомляю про свій спосіб залишатися під водою стільки часу, скільки можна залишатися без їжі? Цього я не обнародую через злих людей, які цей спосіб використали б для вбивства на дні моря, проломлюючи дно кораблів і затоплюючи їх разом із людьми, що на них перебувають». Парадокс людського розуму полягає в тому, що майже всі великі відкриття науки, задумані з найліпшими намірами, починали використовувати зовсім не так, як того хотів автор. Кажуть, що «добрими намірами вимощена дорога до пекла». За прикладами далеко ходити не треба.

Розвиток хімії дав у руки вченим засоби добування нових речовин: фарб, пластмас, синтетичних тканин, добрив і отруйних газів для війни. Мікробіологія допомогла виявити збудників хвороб, що косили людей тисячами, розробити методи боротьби з цими збудниками, а також методи створення нових, і ще небезпечних мікробів для війни. Проникнення в глибинні таємниці будови матерії, розщеплення атомного ядра призвели до винаходу атомної бомби. Приклади можна продовжувати: їх безліч. Кожний учений повинен пам'ятати про таку можливість і знайти мужність «закрити» небезпечний винахід, якщо час для його мирного використання ще не настав і є велика вірогідність застосування винаходу на шкоду людям.

Парадокс полягає в тому, що хоч би над якою проблемою працював учений, він урешті-решт обов'язково отримує зброю. (К. Воннегут, німецький письменник). Друге велике обмеження для істинного вченого полягає в тому, що всі наукові відкриття, крім того ефекту, на який він розраховував, можуть мати й інші, часто зовсім несподівані й віддалені наслідки. Тому треба, аби запровадженню кожного винаходу, кожного відкриття передували ретельний аналіз, розрахунок усіх, навіть найменш імовірних сторонніх ефектів. Прикладом може бути розробка методів генетичної інженерії, що вважається одним із найвидатніших відкриттів біологічної науки кінця XX ст. Цей метод дає генетикам, селекціонерам, мікробіологам майже фантастичні можливості, скажімо, отримувати такі сорти рослин і породи тварин, які жодними іншими методами отримати було неможливо, створювати культурні рослини з дивовижними властивостями, навіть вбудовувати в геном рослини гени тварин, і навпаки. Але ж випадкове потрапляння в біосферу (наприклад, у результаті аварії в лабораторії) нових, генетично модифікованих мікроорганізмів може мати абсолютно непередбачувані й навіть катастрофічні наслідки (спалахи епідемій, перед якими організми рослин, тварин чи людей будуть беззахисні). Фантастичні успіхи біології і генетики та розвинені на їх основі технології можуть мати далекосяжні екологічні, економічні, політичні, соціальні, правові й навіть етичні наслідки. «Зелена революція», що здійснюється за допомогою біотехнологій, уже сьогодні змушує звертати пильну увагу на сумісність їх застосування зі стратегією екологічно безпечного розвитку земної цивілізації. Водночас конфліктогенність, що наростає у світі, висуває ще один тип загрози з боку сучасної біології — використання біотехнологічного потенціалу у вигляді біологічної зброї для досягнення групових, корпоративних або національних інтересів. Спостерігається певна ейфорія і брак об'єктивності в палких прихильників біотехнологій, які під враженням від надзвичайних досягнень не зважають на потенційну небезпеку біотехнологічної продукції і тривалий латентний (прихований) період розвитку її негативних наслідків.

7. ГМО – це генетично модифікований організм, що утворюється в результаті застосування технологій генної інженерії, які дозволяють вбудовувати гени одного організму в інший. Завдяки внесенню нових генів організм (рослина, мікроорганізм, тварина або навіть людина) отримує нові бажані ознаки, які раніше в нього були відсутні. Генна інженерія вперше дала можливість подолати бар’єри між різними видами, наприклад помідор можна “схрестити” з рибою, бактерію із картоплею, свиню з медузою і т. д.

Цікаво, що, наприклад, генетично модифікована соя не відрізняється від звичайної ні за смаком, ні за зовнішніми ознаками. Якщо у вас не має спеціального обладнання для перевірки ДНК, то про наявність зміненої генетичної інформації у сировині можна лише здогадуватися. Ще складніше визначити наявність генетично модифікованого інгредієнта у продукті, що складається із декількох компонентів, зокрема у суміші дитячого харчування, ковбасі із додаванням соєвого фаршу, кукурудзяних чіпсах та ін. Відповідне маркування передбачене тільки в декількох країнах світу, серед яких члени Євросоюзу, Росія, Японія. Більшість країн СНД тільки починають впроваджувати законодавство стосовно біобезпеки ГМО. Поняття “біобезпеки” відносно ГМО зовсім не випадкове: генетично модифіковані організми живі, а значить здатні до розмноження, передачі “набутого” зміненого матеріалу потомкам. Із самого початку комерційного використання генетично модифікованих рослин у сільському господарстві між вченими у всьому світі тривають дискусії про те, чи достатньо вони розуміють основи життя закладені еволюцією, щоб маніпулювати генами і починати масове використання у сільському господарстві та виробництві продуктів харчування. За даними на 2002 рік генетично модифіковані рослини вирощуються для комерційного використання у 16 країнах світу, в основному США, Канаді, Аргентині та Китаї. Одночасно із академічними баталіями занепокоєння почали проявляти люди найрізноманітніших професій. Це переросло у глобальний суспільний рух різних організацій. Вони вимагають обмеження поширення ГМО.

Нові характеристики, які найчастіше “прищеплюють” ГМО

Найчастіше генетично модифікованим рослинам надають стійкість до гербіцидів, комах або вірусів. Стійкість до гербіцидів забезпечує несприйнятливість рослини до смертельної дози хімікатів. Завдяки цьому поле звільняється від бур’янів, а культурні рослини, стійкі до гербіциду, виживають. Компанії, які продають подібні рослини, пропонують і відповідні гербіциди. Стійка до комах флора дійсно стає безсмертною: наприклад, непереможний колорадський жук, з’їдаючи листки картоплі, гине. Майже всі такі рослини містять вбудований ген природного токсину – земляної бактерії Вacillus thuringiensis. Такою є генетично модифікована картопля “Новий лист” (стійка до колорадського жука). Цей сорт розроблений біотехнологічною компанією “Монсанто” і повинен стати першим офіційно визнаним ГМО в Україні. Стійкість до вірусу рослини набувають завдяки вбудованому гену, який взятий із цього самого вірусу.

Перспективи генної інженерії

Нині у біотехнологічних лабораторіях іде активна робота над створенням наступних поколінь рослинних ГМО, які повинні зацікавити споживача. Це – рослини із вбудованими вакцинами і вітамінами, наприклад “Золотий рис” із вбудованим провітаміном А або банани із анальгіном. Експерименти біотехнологів не обмежуються сільськогосподарськими рослинами. Просто вони стали першими ГМО, які були дозволені для масового комерційного поширення. Зараз створені генетично модифіковані дерева, вівці, кози, свині, коти, риба...Поки що це надбання лабораторій. Однак, біотехнологічні компанії, які вважають удосконалені живі форми своїми винаходами із ентузіазмом описують майбутнє, де оточуюча жива природа буде максимально відповідати потребам людини. Зокрема, дерева будуть рости швидко і матимуть яскраво виражені корисні якості. Наприклад, із них можна легко отримати папір. Генетично модифіковані коти не будуть викликати алергію у людей, чутливих до котячої шерсті. Фермери будуть поливати рослини, коли вони повідомлятимуть про свою спрагу легким світінням листків. І так далі. Між іншим, людина теж може бути модифікована.

Для чого потрібні трансгени?

Прибічники застосування генної інженерії у сільському господарстві переконані: харчуючись трансгенною їжею, людина піддається небезпеці не більше, ніж споживаючи звичайні продукти. Більше того, вони вважають, що без генної інженерії людству аж ніяк не обійтися. Вагомі аргументи на користь масового використання генної інженерії висувають компанії-виробники трансгенів. Протягом останніх 20 років кількість людей на планеті може зрости у два рази. Це потребує використання технології, яка дозволить виробляти більше продуктів харчування. Рослини, зконструйовані із допомогою генної інженерії, зможуть давати більші урожаї в порівнянні із традиційними культурами. Рослини можна модифікувати таким чином, щоб вони містили більше поживних речовин і вітамінів.

Наприклад, вбудувавши вітамін А в рис, його можна буде вирощувати у регіонах, де люди страждають від нестачі цього вітаміну в організмі. Генетично модифіковані рослини можна пристосувати до екстремальних умов, таких як посуха і холод. Використання генетично модифікованих культур дозволить менш ефективно обробляти поля хімікатами, оскільки вони самі будуть здатні вирішувати проблеми, раніше підвладні лише хімії. Продукти харчування, які містять генетично модифіковані інгредієнти, можуть стати корисними для здоров’я, якщо в них вбудувати вакцини проти різних хвороб. Наприклад, уже створений салат-латук, який виробляє вакцину проти гепатиту Б. Їжа із генетично модифікованих рослин може бути смачніша і дешевша. Зараз найпоширеніше перше покоління ГМО (із стійкістю до гербіцидів, комах і вірусів). Однак, оцінка користі використання генної інженерії не однозначна навіть у сільському господарстві. Вирощування і використання генетично модифікованих рослин має певний вплив на здоров’я людей, навколишнє середовище (звичайні рослини, воду, птахів, комах, тварин, грунт), систему сільськогосподарського виробництва.

Хто створює ГМО?

Генна інженерія – не лише крок науково-технічної еволюції, але й основа бізнесу цілої промислової групи, яка об’єднує декілька транснаціональних корпорацій. Вони називають себе "Life Sciences" (“Індустрія науки про життя”). Журналісти нарекли їх біотехнологічними гігантами. Вони є головними дійовими особами у розвитку генної інженерії, а також контролюють значну частину світового виробництва і продажі агрохімікатів, насіння, продуктів харчування, харчових добавок і ліків. Це - Du Pont (Pioneer), США, Pharmacia (Monsanto), США, Syngenta (Novartis), Швейцарія, і Advanta (AstraZeneca + Cosun), Великобританія і Нідерланди, які утворились в результаті серії злиття і об’єднання. Під контролем цих компаній знаходиться майже дві третини всього ринку пестицидів, четвертина комерційного ринку зернових і фактично 100% ринку генетично модифікованого зерна. Ще сім років тому назад жодна із перерахованих компаній не була у списку провідних зернових фірм. Маючи в основному “хімічне” минуле, компанії почали посилено фінансувати біотехнології і виробництво насіння. Діяльність біотехнологічних компаній – приклад злиття науки і бізнесу. Компанії мають не лише власні лабораторії, а й фінансують проекти, пов’язані із розвитком генної інженерії у багатьох академічних вузах світу. Важливою частиною діяльності компаній є оформлення прав інтелектуальної власності на створені генетично модифіковані організми. Це фактично означає набуття особою права власності на живий модифікований організм. Це означає, що фермер, який хоче висадити на своєму полі генетично модифіковану сою повинен виплатити компанії гонорар за “винахід”без права використовувати частину урожаю для повторного висаджування, оскільки такими діями він порушує право власності. Діяльність транснаціональних компаній дозволяє прискорити багато процесів, наприклад обмін товарів і грошей. Одночасно ці бізнес-гіганти створюють у світі ауру однорідності. Варто згадати "МакДональдс" чи кока-колу.
Про технологію генної інженерії
Тільки 20 видів рослин (із 220 000) складають більше 90% харчового раціону людства. А за останні 80 років у США, наприклад, зникло 97% всього різноманіття овочів. Із 7000 сортів яблук залишилось 900. Зараз існує 330 різновидів груш, тоді як було 2600. Навіть в Індії, де 50 років тому назад було 30 тис. Сортів рису, зараз 75% культури представлено 10 сортами.
Поняття біорізноманіття поряд із видовим і екосистемним розумінням включає генетичне, тобто генетичні варіації в межах виду і між видами. Це вся генетична інформація, яка міститься у всіх рослин, тварин і мікроорганізмів на Землі. Генетичне різноманіття допомагає пристосуватися до нових шкідників і хвороб,змін середовища існування, клімату і сільськогосподарських методів. Саме тому у багатьох країнах світу створюються так звані “банки рослин”, де намагаються зберегти кожну травинку – не виключено, що якась із них відіграє вирішальну роль у долі людства. Підтвердження даних про забруднення аборигенної кукурудзи у Мексиці трансгенними конструкціями внаслідок транспортування генетично модифікованої кукурудзи із США продемонструвало світовій спільноті, що, генетично модифіковані рослини небезпечні для центрів походження культур.

ГМО становлять ризик для біорізноманіття (у тому числі генетичного), оскільки вони взаємодіють у природі із усім живим, що їх оточує. Вчені визначили декілька проблемних сфер – появу нових шкідників, бур’янів, генетичного забруднення, перехресного запилення генетично модифікованих культур і звичайних, появу нових вірусів та ін. Із появою генетично модифікованих культур часто згадують про “монокультуризацію”, тобто цілком свідому відмову від вирощування всієї різноманітності сільськогосподарських рослин. Частково така тенденція пов’язана із диктатурою ринку, яка потребує, наприклад, яблука певного розміру і з певними характеристиками. Ще один момент пов’язаний із біотехнологічним підходом до сільського господарства – інтенсифікація і індустріалізація виробництва продуктів харчування. Проти такого підходу активно виступають багато європейських фермерських організацій, наприклад, VIA CAMPASINA, які намагаються протистояти витісненню дрібного, “сімейного” фермерства і створенню “латифундного” землеробства. На їх думку, інтенсифікація виробництва призведе до втрати існуючого сільськогосподарського біорізноманіття.
Як альтернатива біотехнологічному землеробству розглядається так зване органічне (біологічне, біодинамічне), яке поки що не має підтримки у країнах колишнього Радянського Союзу. Такі країни, як Угорщина, Польща і Чеська Республіка навпаки активно розвивають подібні програми, які вважають економічно вигідними, оскільки попит на “органічну” продукцію особливо великий у країнах західної Європи, які є імпортерами “чистої” їжі.
На політичному рівні розуміння важливості біорізноманіття постало у 1992 році, коли в Ріо-де-Жанейро більшість країн світу підписали конвенцію про біологічне різноманіття (офіційний сайт Конвенції - www.biodiv.org), частиною якого є єдиний міжнародний документ про регулювання ГМО у світі.
Природа
ГМО – живі організми, здатні до розмноження, поширення і мутацій, вони передають вбудовані в них характеристики наступним поколінням. Пилок генетично модифікованих рослин (Наприклад, рапсу) переноситься на великі відстані завдяки вітру, птахам і комахам, що дозволяє модифікованим генетичним конструкціям “вбудовуватися” у звичайні рослині, перетворюючись у джерело генетичного забруднення. Коли чужорідний організм надходить у оточуюче середовище, то він стає причиною виникнення багатьох проблем. Експерти ООН підрахували, що другою головною причиною втрати біорізноманіття є вторгнення чужорідних видів, для яких не має хижаків. Таким чужорідним видом стали кролики в Австралії, які призвели до зникнення місцевих видів тварин.
ГМО – теж свого роду чужорідний вид. Зараз від канадських фермерів поступає інформація про те, що генетично модифікований рапс (канола), стійкий до гербіциду, перетворюється на бур’ян, який розмножується і захоплює території сільськогосподарських угідь із великою швидкістю. Проблема полягає в тому, що для того, щоб вивести рапс необхідно застосовувати надзвичайно сильні хімікати.
Експерти із міжнародного союзу споживачів Consumers International відмічають, що потужна хвиля просування ГМО зменшує інтерес політиків і землевласників до підтримання землеробства, у якому використовуються інші традиційні надійні методи боротьби із бур’янами, наприклад чергування культур, застосування біологічних організмів для боротьби.

Дата добавления: 2015-05-24