Лісові ресурси. Як і інші природні ресурси, лісові ресурси згідно з чинним законодавством України є державною власністю

Повітряний басейн. Об’єктивна необхідність планувати використання атмосферного повітря виникла наприкінці XX сто­ліття у зв’язку із зростаючим забрудненням атмосферного повітря і використанням його як сировини для виготовлення промислової продукції. Необхідно звернути увагу на те, що в окремих районах Землі споживання атмосферного кисню перевищує його відтворення. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність координації в рамках країн світу процесів споживання атмосферного повітря.

При плануванні охорони атмосферного повітря необхідно дотримуватися нормативів, встановлених законодавством і компетентними органами. Насамперед потрібно брати до уваги: нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря; нормативи гранично-допустимих викидів забруднювальних речовин стаціонарними джерелами в атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів; граничні нормативи утворення забруднювальних речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного обладнання, споруд тощо; нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення; нормативи вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних факторів.

При розробці державних програм з охорони атмосферного повітря необхідно враховувати соціальні, екологічні й економічні наслідки забруднення в окремих регіонах держави. До складання таких програм доцільно залучати не лише наукові установи і професійних спеціалістів, а й громадські організації. При цьому проекти таких програм бажано обговорювати на сторінках газет і журналів.

Для оцінки стану атмосферного повітря України застосовуються єдині нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря: гранично-допустимі концентрації забруднювальних речовин у атмосферному повітрі для людей і об’єктів навколишнього природного середовища; гранично-допустимі рівні акустичного, елект­ромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря та об’єкти навколишнього природного середовища.

Згідно із законом України «Про охорону атмосферного повітря» проекти нормативів гранично-допустимих викидів забруднювальних речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел розробляються підприємствами, погоджуються місцевими органами державної виконавчої влади і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища Украї­ни і Міністерством охорони здоров’я України. Нормативи використання атмосферного повітря як сировини, порядок їх розробки і затвердження визначає Кабінет Міністрів України.

Для пересувних об’єктів, що забруднюють навколишнє природне середовище, встановлюються нормативи вмісту забруднювальних речовин у відпрацьованих газах. Викиди забруднювальних речовин у атмосферне повітря стаціонарними об’єктами можуть здійснюватися лише з дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в межах встановлених ним обсягів. Підприємства й організації зобов’язані здійснювати організаційно-технічні заходи, спрямовані на зменшення шкідливих речовин у атмосферному повітрі і на безперебійну роботу очисних споруд, повинні мати заздалегідь розроблені плани з охорони атмосферного повітря, які б передбачали роботу в екстремальних ситуаціях на випадок аварій, несприятливих кліматич­них умов тощо.

На території України підприємствам і організаціям забороняється здійснювати викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря, якщо на них не встановлені нормативи шкідливих викидів.

У більшості промислово розвинутих країн складаються перс­пективні плани (державні програми) відтворення і використання лісових ресурсів. Так, у Фінляндії ще у 70-х роках була складена програма використання лісових ресурсів, яка передбачала до 2000 року забезпечити комплексне використання біомаси, відведеної в рубку (включаючи пеньки і коріння). Досвід складання комплексних програм відтворення і використання лісових ресурсів є і в Україні. Так, ще у 1981 році була складена комплексна програма відтворення і використання лісових ресурсів «Ліс». Незважаючи на численні недоліки цієї програми, вона у цілому відіграла конструктивну роль у розвитку лісового господарства України. Місце програми «Ліс» повинні зайняти більш ґрунтовні програми розвитку лісового господарства.

Програми розвитку лісокористування в Україні повинні передбачити: підвищення лісистості території України, створення плантацій деревної і недеревної рослинності, підвищення продук­тивності лісів і лісової мисливської фауни, комплексне використання лісосировинних ресурсів.

Для організації ефективного використання лісових ресурсів необхідно мати достатню інформацію про них, яка дозволила б приймати ґрунтовні рішення щодо покращання лісокористування у межах як окремих підприємств, так і регіонів. При цьому необхідно враховувати те, що перехід до ринкової економіки передбачає, з одного боку, спрощення звітності і планування, з другого, розширення потоку корисної інформації, необхідної для обґрунтування планів і проектних рішень. При цьому необхідно повністю автоматизувати процес її надходження і переробки за допомогою високоефективних ЕОМ.

Для аналізу і планування використання лісових ресурсів застосовується система показників. У складі цих показників виділена група, яка характеризує обсяги відпуску окремих компонентів лісових ресурсів. Так, для планування відпуску ресурсів деревного походження (деревини, кори, зелені) використовуються такі показники: об’єм відпуску деревної зелені, об’єм відпуску кори, розрахункова лісосіка, об’єм відпуску деревини.

Організований відпуск недеревної рослинності вимагає вдос­коналення обліку і планування використання потенційних ресурсів. Для планування відпуску недеревної рослинності рекомендуються такі показники: ресурси ягід і плодів, ресурси грибів, ресурси горіхів, ресурси лікарських рослин, кормові ресурси недеревної рослинності, технічні ресурси недеревної рослинності.

Відпуск лісових ресурсів тваринного походження регламентується суворіше порівняно з недеревною рослинністю. Відстріл і відлов крупних тварин планується за кількістю голів і забійною масою. Регулювання відстрілу дрібних тварин здійснюється шляхом регулювання тривалості сезону полювання і норми відстрілу на одного мисливця. В принципі такий порядок регулювання чисельності мисливської фауни можна визнати задовільним за умови більш диференційного підходу до окремих мисливських угідь.

Основними показниками, які можуть бути використані для планування відпуску лісових ресурсів тваринного походження, є число голів окремих видів тварин, ресурси м’яса тварин. Для оцінки відпуску корисних функцій лісу можна використати такий показник, як площа лісів, стан яких дозволяє успішно виконувати захисні, охоронні, рекреаційні та інші корисні функції згідно з лісничими вимогами.

До другої групи включені показники, які характеризують об’єми використання лісових ресурсів. Це такі показники, як об’єми вивезення деревини, об’єм виробництва ділової деревини, об’єм вивезення осмолу, об’єм вивезення деревної зелені, об’єм вивезення біомаси, об’єм використання ресурсів деревини, товар­на продукція лісозаготівельного виробництва.

Об’єм вивезення деревини розраховується у щільних кубометрах на основі поштучного обміру вирубаних дерев або заготовлених лісоматеріалів. Такий метод планування й обліку вивезення деревини поряд з деякими перевагами має суттєві недоліки. Зокрема, метод поштучного обміру зрубаних дерев є досить трудомістким і недостатньо точним. Перспективнішим є метод зважування вивезеної деревини.

Для оцінки об’ємів заготівлі недеревної рослинності рекомендуються показники, які характеризують об’єми заготівлі: ягід і плодів, горіхів, грибів, лікарських рослин, кормів з недеревної рослинності, технічної сировини з недеревної рослинності. Крім того, можна використати такий показник, як товарна продукція побічного користування.

Для оцінки об’ємів використання лісових ресурсів тваринного походження можуть бути використані такі показники: кількість голів виловлених і відстріляних окремих видів тварин; вага заготовленого м’яса мисливських тварин; товарна продукція мисливського господарства.

До другої групи включені показники, які характеризують повноту використання окремих компонентів лісових ресурсів, безповоротні втрати у процесі їх заготівлі і транспортування. Для оцінки повноти використання лісових ресурсів деревного походжен­ня пропонуються такі показники: коефіцієнт використання лісосіч­ного фонду, коефіцієнт використання деревини від рубок проміжного користування лісом, коефіцієнт використання ресурсів осмолу, коефіцієнт використання ресурсів дерев­ної зелені, коефіцієнт використання біомаси деревини.

Водні ресурси. Використання водних ресурсів України планується в межах лімітів, виділених Держводгоспом України і затверджених Кабінетом Міністрів України. В державних планах використання водних ресурсів розраховуються такі показники: загальний забір води з природних джерел, об’єм водоспоживання, об’єм оборотної і послідовно використаної води, частка оборотної і послідовно використаної води, об’єм нормативно очищеної води, об’єм скиду забруднених стічних вод. Під загальним забором води з природних джерел розуміється вилучення водних ресурсів з відкритих і закритих водних басейнів. У загальний забір води включаються також шахтно-рудничні води, які вилучаються в процесі добування корисних копалин. До неї не включається вода, яка пропускається через гідровузли для виготовлення електроенергії, шлюзування суден, пропускання риби, а також транзитна вода, яка направляється в крупні канали.

При визначенні об’єму втрат води при транспортуванні від міського забору до місця споживання враховуються випаровування, фільтрація та інші втрати.

Об’єм водоспоживання води — це об’єм використання води з різних джерел водних ресурсів (включаючи морську воду) для задоволення господарських потреб. До водоспоживання не належить оборотне водоспоживання, а також повторне споживання стічних і колекторно-дренажних вод.

Об’єм оборотної і послідовно використаної води — це об’єм повторно використаної води. Повторне використання води забезпечує економію забору свіжої води. До оборотного використання не включають воду, яка використовується в системах комунального і виробничого теплопостачання.

Частка оборотної і послідовно використаної води розраховується як відношення оборотної і послідовно використаної води до об’єму всієї води і водоспоживання свіжої води.

При плануванні використання водних ресурсів розраховується такий показник, як об’єм нормативно очищеної води, до якої включають стоки, які без подальшої очистки не спричиняють порушення норм і якості води в пунктах водокористування.

Щоб забезпечити раціональне використання водних ресурсів, якість яких у окремих водних басейнах значно погіршилася внаслідок Чорнобильської катастрофи, забруднення атмосферного повітря та скиду у відкриті водні басейни забруднених стічних вод, доцільно мати комплексну державну програму захисту водних ресурсів України. Передусім така державна програма повинна охоплювати водні ресурси річки Дніпро. Якщо не вжити рішучих заходів щодо захисту водних ресурсів Дніпра, то в найближчий час внаслідок накопичення забруднень складеться катастрофічна ситуація з постачанням питної води для багатьох великих міст, що споживають дніпровську воду. Крім того, існує загроза радіоактивного забруднення підземних вод України.

Державна програма охорони і раціонального використання водних ресурсів України повинна передбачати вирішення таких питань: надійного захисту відкритих і закритих водних басейнів від забруднення, скорочення екологічно небезпечних виробництв, забезпечення функціонування екологічно небезпечних виробництв у межах замкнених систем водоспоживання, організацію дійової міжнародної співпраці з питань охорони і раціо­нального використання водних ресурсів, скорочення втрат води у процесі транспортування і споживання.

Слід відмітити, що в Україні розроблена Загальнодержавна про­грама розвитку водного господарства України, яка схвалена Верховною Радою України як закон України. Цей документ передбачає стратегічні напрями високоефективного водокористування, охорони та відтворення водноресурсного потенціалу держави.

Земельні і мінеральні ресурси. Державне планування використання земельних ресурсів здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Держав­ний комітет України з земельних ресурсів, Мінагрополітики України, Держлісгосп України, Держводгосп України та інші державні організації. У плануванні раціонального використання земель активну участь беруть органи виконавчої влади і міс­цевого самоврядування, з якими підприємства, установи та організації повинні погоджувати свої плани з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Державне планування використання земельних ресурсів спрямовується, насамперед, на зменшення вилучення земель із сільськогосподарського користування і лісового фонду, виявлення земель для розширення сільськогосподарського користування і посадки лісу та зменшення ерозії, засолення і забруднення земель шкідливими викидами у навколишнє середови­ще. Для організації нового або розширення існуючого промислового, транспортного, міського, гідротехнічного та інших видів будівництва передусім передбачається використання земель запасу. Крім того, можуть використовуватися ділянки, які були надані іншим землекористувачам.

Планується використання земель сільськогосподарського призначення з урахуванням матеріалів землевпорядкування і земельного кадастру, які дають глибоку кількісну й якісну характеристику земельних ресурсів і рекомендації щодо їх ефективного використання.

У лісовому господарстві використання земель планується з урахуванням рекомендацій, розроблених лісовпорядчими експедиціями у проектах організації лісового господарства і з урахуванням поточних змін, які мають місце у лісовому фонді у результаті вирубки насаджень, лісових пожеж тощо. Крім того, враховуються потреби у землі лісового господарства (для створення шкілок, розсадників, будівництва доріг, кордонів тощо).

Державні плани (програми) охорони і використання мінеральних ресурсів України складають органи геології і використання надр України. Вони розробляють концепцію і проекти державних програм розвитку мінерально-сировинної бази, а та­кож планують виконання робіт, що забезпечують вивчення надр, ведення кадастру родовищ корисних копалин, і складають державний баланс їх запасів. Кондиції корисних копалин та їх придатність для включення до державного балансу запасів визначаються рішенням Державної комісії України із запасів корисних копалин.

У державних планах використання мінеральних ресурсів розраховуються такі показники: об’єм добутої мінеральної сировини, об’єм збагаченої мінеральної сировини, коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі, коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сировини в процесі збагачення, коефіцієнт використання відходів.

До об’єму добутої мінеральної сировини включаються ресурси, підняті з надр землі на поверхню при підземних розробках або вивезені з кар’єрів при відкритому добуванні мінеральних ресурсів. До об’єму збагаченої мінеральної сировини включаються ресурси, які після збагачення відповідають вимогам державних стандартів на сировину, придатну для використання у народному господарстві.

Коефіцієнт вилучення корисних копалин з надр землі у процесі їх розробки визначається шляхом ділення добутих корисних копалин на їх балансові запаси.

Обсяги втрат корисних копалин при їх добуванні — це частина балансових запасів корисних копалин, яка залишилась в надрах, потрапила у відвали, а також залишена в місцях складування. Коефіцієнт вилучення компонентів мінеральної сировини у процесі збагачення визначається діленням об’єму збагаченої мінеральної сировини на об’єм сировини, що надійшла для збагачення. Коефіцієнт використання відходів збагачення визначається шляхом ділення використаних відходів збагачення на їх потенційні ресурси.

Державні плани охорони і використання мінеральних ресурсів України повинні передбачати: комплексне використання всіх компонентів корисних копалин, скорочення втрат мінеральної сировини у процесі добування і транспортування, забезпечення екологічної безпеки населення та надійної охорони родовищ корисних копалин від забруднення та екологічних катастроф.

ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
ТА ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

10.1. Екологічна експертиза та її види

Ускладнення екологічної ситуації в країні внаслідок забруднення навколишнього природного середовища функціонуючими господарськими об’єктами та комплексами обумовило необхідність розробки та обліку спеціальних природоохоронних розділів при створенні передпроектної, проектно-планової та проектно-кошторисної документації.

Всебічний екологічний аналіз та правильна, достовірна експерт­на оцінка проектів споруджуваних господарських об’єктів, комплексів та систем набувають принципово важливого значення, оскільки «людські проекти», що не враховують закони природи, приносять чимало лиха.

Важлива роль серед ефективних заходів протидії цьому належить екологічній експертизі. Екологічна експертиза — це комплексний аналіз технологій, матеріалів, устаткування, техніки, проектів, планів, прогнозів та іншої документації, аналіз та оцінка результатів запланованої або існуючої господарської діяльності, що чинить чи може чинити негативний вплив на навколишнє природне середовище, який проводять висококваліфіковані спеціалісти-експерти для визначення відповідності поданих матеріалів чинному законодавству і розробки конст­руктивних пропозицій щодо охорони навколишнього середовища.

Екологічна експертиза спрямована на запобігання новим, обмеження або ліквідацію існуючим негативним джерелам впливу на оточуюче природне середовище та здоров’я населення. Як вид діяльності спеціально уповноважених органів влади, різних громадських формувань екологічна експертиза спроможна забезпечити дотримання норм і вимог екологічної безпеки при прийнятті законів, обґрунтуванні програм і рішень, проектів соціально-економічного розвитку, розміщення продуктивних сил, будівництві нових підприємств тощо, сфор­мувати пакет необхідних вимог, дати спеціалістам і громадськості можливість оцінити ступінь екологічної обґрунтованості різних проектів, сформулювати висновки, пропозиції і рекомен­дації щодо їх доцільності, визначити можливість реалізації.

Необхідність та процедура проведення екологічної експертизи визначені природоохоронним законодавством України. Здійснюється вона на підставі закону України «Про екологічну експертизу» (1995 рік).

Тривалий час екологічна експертиза розвивалась переважно як засіб нормативного відвернення екологічно несприятливих наслідків при будівництві народногосподарських об’єктів, тобто фор­мувалась на нормативній методології, і завдання її зводилося до перевірки об’єкта, зіставлення запроектованих показ­ників з чинними нормативно-правовими критеріями та наступним узагальненням і формулюванням висновків обов’язкового характеру, які ґрунтувались не на законодавчих актах, а на стандартах, будівельних і санітарних нормах, методичних вказівках і рекомендаціях.

Експертиза проводилася переважно щодо проектів будівництва. Нормативний підхід значною мірою влаштовував заінтересовані сторони — тих, хто проводив експертизу, і тих, для кого вона проводилася. Типовою була ситуація, коли проект без будь-яких ускладнень проходив експертизу, затверджувався, на нього виділялися кошти і будувались екологічно несумісні об’єкти.

Нині проведення екологічної експертизи є обов’язковою умовою законодавчої, управлінської, інвестиційної, господарської та інших видів діяльності, що впливають на стан довкілля.

Екологічній експертизі підлягають:

· державні інвестиційні програми, програми розвитку окремих галузей народного господарства;

· проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

· інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти й робочі проекти на будівництво і реконструкцію (розширення, технічне переозброєння) підприємств та інших об’єктів, документація з перепрофілювання, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об’єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування, в тому числі військового призначення;

· проекти інструктивно-методичних і нормативно-техніч­них актів та документів, які регламентують господарську діяльність, що негативно впливає на навколишнє середовище;

· проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в царині гарантування екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природ­ного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;

· документація на створення нової техніки, технологій, матеріалів і речовин, у тому числі та, що закуповується за кордоном, які можуть створювати потенційну загрозу навколишньому природному середовищу та здоров’ю людей;

· матеріали, речовини, продукція, господарські рішення, системи й об’єкти, впровадження чи реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє середовище чи створення небезпеки для здоров’я людей;

· екологічно небезпечні діючі об’єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення.

Екологічну експертизу проводять: Міністерство охорони нав­колишнього природного середовища України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії; органи та установи Міністер­ства охорони здоров’я України — в частині, що стосується експертизи об’єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров’я людей; інші державні органи, місцеві ради народних депутатів та органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавства; громадські організації екологічного спрямування чи створені ними спеціалізовані формування; інші установи, організації та підприємства, в тому числі іноземні юридичні та фізичні особи, що залучаються до проведення екологічної експертизи; окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом України «Про екологічну експертизу» та іншими законодавчими актами.

В процесі еколого-експертної діяльності проводиться перевірка відповідності проектних рішень правовим розпорядженням екологічного характеру та оцінка якості проектів з точки зору екологічних можливостей природних систем, а також відповідності потребам та інтересам суспільства щодо сприятливого навколишнього середовища.

Теоретичну основу еколого-експертного аналізу екологічної частини проектів складають міждисциплінарні екологічні знан­ня природничих і суспільних наук та екологічна експертологія, тобто наукова дисципліна про екологічну експертизу.

Змістом екологічної експертизи є така специфічна експертна діяльність, яка включає в себе тісно взаємопов’язані елемен­ти еколого-експертного пізнання — перевірку і оцінку еколо­гіч­ного змісту проектів. Еколого-експертна діяльність щодо пере­вірки проектів спрямована на встановлення екологічної обґрунто­ваності проектних пророблень з позиції екологічних вимог, включаючи правила нормативно-правового характеру.

Об’єм і характер еколого-експертної перевірки значною мірою визначаються особливостями проектних матеріалів, представлених на експертизу, стадій їх розробки, цільовим призначенням та завданнями, видом проектів з урахуванням специфіки реалізації в конкретному регіоні. Проте можна виділити в інтересах практики деякі загальні напрями еколого-експертної перевірки.

Перш за все, в процесі екологічної експертизи перевіряється відповідність проектних пророблень екологічним вимогам діючих норм і правил відповідних законів, підзаконних актів, екологічних стандартів, природоохоронних імперативів і пріоритетів, територіальних комплексних схем охорони природи та ін. Велика увага приділяється вивченню й аналізу спеціального розділу проектів та його основних рішень, який повинен містити характеристику існуючого стану навколишнього середовища в районі проек­тованих об’єктів, науково обґрунтовані заходи щодо охорони земель, надр, вод, лісів та іншої природної декоративної і плодоносної рослинності, зелених насаджень, лісопаркових захисних поясів та приміських зелених зон, типових ландшафтів в унікаль­них, визнаних та заповідних природних об’єктах і комплексах, тваринного світу та атмосферного повітря.

Еколого-експертна діяльність з оцінки екологічного обґрунтування проектів базується на зіставленні запроектованих екологічних рішень та параметрів з діючою в нашій країні системою екологічних показників. В якості критеріїв оцінки проектів висту­пають нормативні показники. До нормативних можна віднести вимоги еколого-правових норм та правил, принципи охорони природи, екологічні імперативи, природоохоронні і природоресурс­ні пріоритети, стандарти з охорони природи і ра­ціонального використання природних ресурсів, будівельні нор­ми і правила, санітарно-гігієнічні нормативи, а також екологічні показники за­твердженої документації.

Еколого-екпертні оцінки реалізуються в еколого-експертних висновках та рекомендаціях, які підготовлюються еколого-екс­пертними органами за результатами проведення експертизи. По проектах, які рекомендуються до затвердження, дається загальна екологічна оцінка проектних проробок, їх якості у відповідності до екологічних вимог, а також пропозиції, спрямовані на покращання природоохоронних розділів проектів, що проходять експертизу. В проекті має бути подана реальна ситуація регіону, враховані всі джерела викидів і скидів, матеріали про надання земельної ділянки під будівництво, обґрунтовані заходи щодо збереження родючого шару ґрунту. Звертається увага на території об’єктів природно-заповідного фонду та зон рекреації і особливості їхнього режиму при будівництві на прилеглих територіях тих чи інших об’єктів.

Наприклад, еколого-експертні органи, проводячи екологічну експертизу генерального плану та проекту планування приміської зони курорту Хмільник дійшли до висновку, що проект­ні рішення в цілому відповідають екологічним вимогам та враховують динаміку взаємозв’язків даної екологічної системи. В той же час проектувальникові рекомендується проробити, виходячи із місцевих умов екосистеми, питання комплексного використання ставків та водосховищ для задоволення потреб водозабезпечення, організації місць рекреації, ведення рибного господарства, організації спортивного та аматорського риболовства, а також передбачати можливість винесення із зони меблевої фабрики, що є основним джерелом забруднення курорту.

Було виявлено факти будівництва промислових об’єктів без позитивних висновків державної екологічної експертизи. Фінансування цих об’єктів припинено. Це — будівництво фабрики килимових виробів на ВАТ «Оріана», асфальто-бетонного заводу в м. Долині, молокозаводу в с. Казанів Коломийського району, лісопильного і меблевого виробництва в с. Черганівка Косівського району та ін.

Контролюється і післяпроектний період — при будівництві об’єктів і виконанні відповідних природоохоронних заходів на них. Здійснюється державний контроль на стадії узгодження титульних списків. Останні не узгоджуються, якщо пройшов значний час (3 роки) і змінилися екологічні умови в районі будівництва. Проводиться контроль за освоєнням капітальних вкладень на будівництво і його якість, в тому числі об’єктів природоохоронного призначення.

На завершальному етапі основна увага приділяється одночасності будівельної готовності виробничих потужностей і природоохоронних об’єктів.

Передбачено державну і громадську екологічну експертизу. За ініціативою заінтересованих осіб та організацій, а також за рішенням центральних або місцевих органів влади може проводитися додаткова незалежна екологічна експертиза.

Державна екологічна експертиза являє собою урегульовану законом та іншими правовими нормами цілеспрямовану діяльність державних органів з розгляду, перевірки, аналізу, оцінки на основі екологічних знань представлених проектів на предмет їх відповідності нормам і правилам охорони навколишнього середовища, раціонального природокористування та вимогам екологічної безпеки, корегування екологічних параметрів та формулювання найоптимальніших варіантів природоохоронного та соціального захисту проектних рішень для запобігання негативного впливу проектованих об’єктів в процесі їх реалізації в конкретній екологічній системі.

Державну екологічну експертизу об’єктів загальнодержавного і міжобласного значення проводять еколого-експертні підрозділи, спеціалізовані установи, організації або спеціально створені комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства охорони здоров’я України, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

У проведенні державної екологічної експертизи беруть участь органи державного санітарного нагляду та інші заінтересовані державні органи. Основними завданнями державної екологічної експертизи є:

· визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо чи опосередковано негативно вплинути на стан навколишнього середовища;

· встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього середовища;

· оцінка повноти і обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього середовища та здоров’я населення, які здійснюються природоохоронними органами та органами охорони здоров’я.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, уряду Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів, обласних і районних адміністрацій державній екологічній експертизі можуть піддаватися екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, які чинять значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органові комплекту необхідних матеріалів і документів, а в разі необхідності — додаткової науково-дослідної інформації з тих питань, що виникли під час проведення експертизи.

Граничні строки проведення державної екологічної експертизи об’єктів:

1) групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища України — до 45 календарних днів із продовженням у разі потреби до 60 днів, а у виняткових випад­ках, залежно від складності проблеми — до 120 днів;

2) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експерт­ними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями — до 90 календарних днів;

3) за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи — до 30 календарних днів.

Для підготовки висновку державної екологічної експертизи залучаються відповідні органи державного управління, представники науково-дослідних, проектно-конструкторських та інших установ і організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій. На державну екологічну експертизу подається розділ проектної документації, який називається «Оцінка впливу (проектованого об’єкта) на навколишнє середовище», скорочено — ОВНС. Розділ ОВНС включає всю присвячену природокористуванню і впливу на навколишнє природне середовище інформацію, яка міститься в проектній документації.

Підготовка висновків державної екологічної експертизи та прийняття рішень щодо реалізації розглянутого проекту здійснюється з урахуванням загальної думки. Висновки державної екологічної експертизи містять оцінку екологічної допустимос­ті та можливості реалізації представлених на експертизу про­ектів. Висновки державної екологічної експертизи після затвердження природоохоронними органами є обов’язковими для виконання.

У відповідності з чинним законодавством тільки позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для фінансування всіх програм і проектів. Реалізація програм, проектів та рішень без цього висновку забороняється. Передбачена еколого-експертна процедура, яка включає такі складові елементи: підготовчий етап, або перевірка переданих для експертизи матеріалів і встановлення їх відповідності вимогам законодавства; основ­ний етап, або аналітична обробка об’єктів експертизи, натуральні обстеження та проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок; заключний етап, чи узагальнення окремих експертних досліджень, оцінка одержаних даних і складання вис-
новку.

Громадська екологічна експертиза проводиться для врахування громадської думки щодо реалізації наміченої проектом господарської діяльності, її соціально-екологічних наслідків.

Держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, до яких належать:

· право на безпечне для їхнього життя і здоров’я навколишнє середовище;

· участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ, організацій з цих питань;

· участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

· одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров’я населення;

· набуття екологічної освіти;

· подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їхньому здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище;

· об’єднання в громадські природоохоронні формування;

· участь у проведенні громадської екологічної експертизи.

Вона може здійснюватися у вузькій сфері діяльності, яка потребує екологічного обґрунтування. Її проводять з ініціативи громадських організацій чи інших громадських формувань створені на добровільних засадах еколого-експертні колективи з представників громадськості, незалежних спеціалістів, представ­ників преси, а також місцевих органів управління за рахунок їхніх власних коштів або на громадських засадах. Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи або може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою через створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експерт­них колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Висновки громадської екологічної експертизи висвітлюються в засобах масової інформації, направляються в органи, що проводять державну екологічну експертизу, місцеві та центральні органи влади, замовнику проекту.

Висновки громадської екологічної експертизи мають рекомен­даційний характер і можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані в реалізації проектних рішень або які експлуатують відповідний об’єкт.

10.2. Завдання екологічної експертизи

Головною метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об’єктах.

Екологічна експертиза проектів передбачає досягнення наступ­них цілей:

· забезпечення науково обґрунтованої відповідності проектів сучасним екологічним вимогам перед їхнім затвердженням компетентними державними органами;

· унеможливлення можливих негативних впливів проектів на якість навколишнього природного середовища або природний стан складових його компонентів, а також на здоров’я та життя населення;

· підтримання динамічної і збалансованої природної рівноваги та сприятливої екологічної обстановки при спорудженні на основі проектів господарських об’єктів;

· забезпечення дотримання норм та вимог екологічної безпеки проектованих об’єктів, уникнення екологічного ризику.

Ці цілі досягаються в процесі вирішення комплексу завдань:

· визначення ступеня екологічного ризику та безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

· організація комплексної, науково вмотивованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

· перевірка та оцінка проектних матеріалів щодо відповідності їх вимогам статей Конституції України, Водного, Лісового, Земельного кодексів та Кодексу України про надра, Закону України про охорону навколишнього природного середовища і Закону про охорону атмосферного повітря, інших законодавчих та підзаконних актів про охорону природи та раціональне використання природних ресурсів, норм екологічної обстановки, планування, проектування та капітального будівництва, санітарних норм, будівельних норм і правил;

· забезпечення такого рівня якості проектних рішень, при якому господарські об’єкти, що будуються, були б не тільки технічно, але і екологічно передовими та виключали будь-яку можливість порушення екологічної рівноваги;

· визначення варіантів природоохоронних рішень і покращання екологічної обстановки в районі реалізації проектних проробок, а також визначення ступеня врахування та відображення в проектах закономірностей взаємодії антропогенних та екологічних систем на основі використання міждисциплінарних знань екологічних наук, в тому числі екологічної експертизи;

· встановлення об’єктивних даних про можливість реалізації об’єктів, що піддаються експертизі в конкретних природних умовах з урахуванням їх впливу на природне середовище, використання природних та інших матеріальних ресурсів, забезпечення якості життя людей;

· оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості й достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей;

· підготовка об’єктивних еколого-експертних висновків, що містять висновок про ступінь обґрунтованості проектів та рекомендації необхідності альтернативних природоохоронних та соціально забезпечувальних рішень, своєчасної передачі їх державним органам та заінтересованим особам.

Основні принципи екологічної експертизи наступні:

· гарантування безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього природного середовища;

· збалансованість екологічних, економічних, медико-біоло­гічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

· наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комп­лексність, варіантність, превентивність, гласність;

· екологічна безпека, територіально-галузева та економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійсненої діяльності;

· державне регулювання;

· законність.

Гуманістичні цілі та задачі екологічної експертизи визначають соціальні функції, які вона виконує: природоохоронна, превентивна, прогнозуюча та правозабезпечувальна.

Будучи об’єктивно необхідною стадією екологічного проектування господарських об’єктів, комплексів та систем, екологічна експертиза спрямована на додержання норм, правил та вимог охорони природи і раціонального використання природних ресурсів. Вона виступає ефективною формою превентивного екологічного контролю, що дозволяє уже на стадії створення проектів визначати їх поєднання з екологічними потребами захисту довкілля і тим самим відвернути можливі екологічні порушення в процесі реалізації та наступного функціонування створених на базі проектів господарських об’єктів, комплексів та систем. Експертиза дозволяє не тільки своєчасно передбачати ступінь екологічної небезпечності об’єктів, комплексів і сис­тем, але й дає екологічно і соціально обґрунтовані рекомендації подальших проробок проектів та їх найбільш доцільної (з позиції економічних та екологічних інтересів суспільства) реалізації в конкретних природних умовах.

Застосовується компенсаційний підхід з урахуванням всіх обставин, зокрема екологічної місткості природної та соціальної систем (середовища), демографічних, кліматичних та інших умов. Завдання полягає в тому, щоб проаналізувати доцільність прийнятих варіантів та дати прогнозну оцінку соціальних, економічних і екологічних наслідків реалізації проектів будь-якої діяльності, пов’я­заної з використанням ресурсів і негативним впливом на природне середовище.

10.3. Суб’єкти та об’єкти
екологічної експертизи

Еколого-експертна діяльність як засіб здійснення екологічної експертизи проектів відображає суспільні відносини, в формах яких реалізується практика експертних підрозділів державних органів, спеціально створених комісій і груп, а також діяльність громадських організацій, що становить предмет правового регулювання.

Структурно екологічна експертиза проектів включає такі компоненти: суб’єкти, об’єкти, предмет, процес проведення експертизи та сукупність правових норм, які регламентують діяльність суб’єктів і процеси проведення експертизи.

Екологічна експертиза проектів — це така діяльність, сенс якої становить складний та динамічний процес практичного пізнання екологічного змісту проектних матеріалів спеціально уповноваженими органами державної влади і державного управління, а також створеними еколого-експертними радами, комісіями, групами відповідно до цілей, задач, форм, методів діяльності та компетенції, ухвалених діючим законодавством.

Суб’єктами екологічної експертизи проектів є юридичні та фізичні особи, які проводять експертизу. Юридичні особи здійс­нюють екологічну експертизу проектів в силу своєї спеціальної право- та дієздатності, яка виникає з моменту організації та виз­начення правового статусу державного органу за умови наділення його еколого-єкспертними повноваженнями. Державні органи, які реалізують функцію екологічної експертизи, виступають колективними суб’єктами, що несуть всю повноту відповідальності перед державою та суспільством за додержання установленого порядку проведення експертизи, за її об’єктив­ність та якість еколого-експертних висновків. Ці положення поширюються також на випадки залучення державними органами до проведення екологічної експертизи проектів провідних навчальних закладів, висококваліфікованих спеціалістів та практичних працівників підприємств, організацій, установ.

Фізичні особи наділяються всією сукупністю експертних прав та обов’язків як суб’єкти екологічної експертизи проектів в порядку разових доручень компетентних органів і організацій, при організації еколого-експертних комісій або при виконанні еколого-експертних функцій в силу громадського обов’яз­ку; особис­тою ініціативою, перейнятою турботою про екологічне благопо­луччя регіону, екосистеми або держави в цілому. В цих випадках відповідальність за достовірність проведеної екологічної експер­тизи проектів та підготовку науково обґрунтованих висновків покладається на конкретних фізичних осіб, які виступають само­стійними суб’єктами еколого-експертних досліджень і апробації проектів

Слід відрізняти суб’єкти екологічної експертизи проектів від осіб, які беруть участь в її проведенні або залучаються для пояснення, уточнення по представлених на експертизу проектах (проектувальники, служби інформації і т.п.).

Об’єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього середовища, загрози здоров’ю людей.

Екологічній експертизі підлягають схеми розвитку та розміщення продуктивних сил по економічних районах, схеми розвитку та розміщення галузей промисловості, територіальні комплексні схеми охорони природи в складі цільових комплекс­них про­грам, схеми і проекти районного планування, генеральні плани населених пунктів та курортів, схеми генеральних планів промислових вузлів, генеральні плани промислових підприємств, генеральні плани сільськогосподарських та інших підприємств, проек­ти міжгосподарського та внутрігосподарського землеустрою, проекти будівництва, реконструкції, розширення, технічного переоснащення об’єктів, проекти будівель та комунікацій спеціального природоохоронного значення (очисних будівель, систем зворотного водозабезпечення і т. п.), проекти технічної документації (завдань) на виготовлення нової техніки, технологічних процесів, засобів автоматизації та матеріалів.

Об’єкти екологічної експертизи визначають об’єм, характер, мету та задачі еколого-експертної діяльності. Подані на екологічну експертизу проекти вивчаються в повному обсязі, при цьому особлива увага приділяється природоохоронній частині проектних рішень. Виявляючи його екологічний зміст, еколого-експерт­ні органи або спеціально створені комісії, ради, групи встановлюють можливість їх використання в екологічній системі, формулюють основні рекомендації щодо корегування екологічних параметрів об’єктів, що проходять експертизу, встановлюють їх значимість для розвитку і зміцнення економіки та задоволення соціальних і екологічних потреб суспільства.

Екологічний зміст проектів зачіпає природоохоронну сферу та охоплює різноманітні технічні, організаційні, економічні та соціальні рішення, які нерозривно ув’язуються з вимогами екологічного захисту природного середовища як важливої природної умови для гармонійного розвитку людини та сталого розвитку суспільства.

Таким чином, проекти як об’єкти екологічної експертизи збагачуються кількісно та якісно новими екологічними властивостями, які висуваються в ранг пріоритетів при здійсненні екологічної експертизи та формуванні еколого-експертного вис­новку. Саме екологічні властивості проектів, врахування та об’єк­тивне їх дослідження при проведенні експертизи додають ті якісно нові елементи до змісту еколого-експертної діяльності, які надають їй індивідуальність та самостійність, конкретність та нормативно-формальну визначеність.

Дата добавления: 2015-05-24