Площі зрошуваних земель і витрати води на зрошення в Україні та областях в 1990—2000 РР. 3 страница

Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема Світового океану, має транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, опустелювання є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території кількох держав, що потребує координації їх зусиль.

Охорона навколишнього середовища передбачає розгляд цієї проблеми на міжнародному рівні. Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладення офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських організацій («зелених», «екологістів» тощо).

Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. У 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

Першу міжнародну конвенцію про охорону птахів, корисних для сільського господарства, було укладено деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів «шкідливих» птахів. У 1922 році була створена Міжнародна рада охорони птахів (СНПС), яка стала дієвою інтернаціональною організацією і започаткувала всі інші пізніше створені. В світі зараз налічується близько 300 міжнародних організацій з охорони природи.

У 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва у галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і реалізуються конкретні проекти. До їхнього числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін. Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації.

На сесіях і в спеціалізованих комітетах ООН неодноразово обговорювала проблему охорони природи. Ще у 1962 р. була прийнята резолюція «Економічний розвиток і охорона природи», що визначила основну програму охорони навколишнього середовища на наступне десятиріччя.

У 1968 р. у Парижі проведена Міжнародна конференція ЮНЕСКО з раціонального використання та охорони ресурсів біосфери. Була прийнята програма, яку назвали «Людина і біосфера».

У 1972 р. на Стокгольмській конференції з питань довкілля було прийнято рішення про створення організації спеціалізованого закладу «Програма ООН з навколишнього середовища» (ЮНЕП) із штаб-квартирою у Найробі (Кенія). З різних міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на охорону довкілля і ефективне використання природних ресурсів, ЮНЕП уперше створила всесвітню систему спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери.

Багато зроблено для оздоровлення навколишнього середовища міжнародною організацією Римський клуб, який створено у 1968 р. До цієї організації нині входить 30 країн, близько 80 відомих учених, діячів різних професій. Клуб займається вивченням глобальних проблем цивілізації, виробленням заходів подолання глобальних кризових явищ. Щороку Римський клуб готує доповіді, які привертають увагу всього світу.

Дуже важливою міжнародною угодою є Конвенція ООН 1982 р. з морського права (Хартія морів), в обговоренні якої взяло участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. У Хартії морів визначено вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають оберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Це стосується всіх джерел забруднень незалежно від того, де вони розташовані — на суходолі чи морі. З метою запобігання забрудненню морського середовища з джерел, що розташовані на суходолі, держави зобов’язалися розвивати своє національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються й на морські судна, які плавають під прапорами цих країн.

Для захисту економічних інтересів прибережних держав конвенцією 1982 р. передбачено встановлення у Світовому океані 200-мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, експлуатацію та збереження природних ресурсів, які належать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океану, а також право на управління цими ресурсами. Положення конвенції регулюють експлуатацію окремих видів живих ресурсів в економічній зоні.

Велика увага приділяється ООН питанням продовольства і сільського господарства (ФАО), особливо забезпеченню людства екологічно чистими харчовими продуктами.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) займається проблемою здоров’я людини на Землі, демографічними проблемами, наданням допомоги у плануванні сім’ї.

Проблемами навколишнього середовища займається Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) та науковий комітет з проб­лем навколишнього середовища (СКОПЕ) Міжнародної Ради наукових спілок та інші міжнародні організації.

До міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (ЗМСОП) входить 105 країн. Важливою подією в діяльності міжнародного природоохоронного руху була XIV Генеральна Асамблея МСОП, що пройшла в Ашгабаті у 1978 році. Головним підсумком було прийняття документа — Всесвітньої стратегії охорони природи. Тоді ж була створена і постійно поповнюється Червона книга про популяції рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів, рептилій, амфібій. Запроваджена Зелена книга, де містяться дані про унікальні і рідкісні ландшафти Землі.

Видається серія конкретних програм з вивчення та охорони популяцій окремих тварин, а також місць їхнього проживання. МСОП приділяє постійну увагу збереженню птахів, тварин, створенню заповідників і національних парків. Важливим завданням МСОП є пропаганда природоохоронних знань, підготовка спеціа­лістів з охорони природи, формування екологічних знань у молоді.

Постійний зв’язок підтримує МСОП із Всесвітнім фондом охорони дикої природи, заснований у 1993 році. Його завдання — організація проектів з охорони тваринного світу і природних екосистем, знаходження коштів для їх фінансування, запрошення для роботи спеціалістів із МСОП та інших організацій, надання допомоги заповідникам, національним паркам, накопичення та розмноження природоохоронної інформації.

У 1988 р. був заснований фонд «За виживання і розвиток людства», який має на меті:

1) підготовку людства до вступу в XXI ст. без ядерної зброї;

2) розвиток наукових досліджень міждисциплінарного характеру, направлених на гуманізацію науково-технічного прогресу;

3) виявлення творчих ініціатив нового планетарного мислення, збереження і розвиток загальнолюдських цінностей заради безсмертя людської цивілізації;

4) сприяння гармонійному загальносвітовому розвиткові, виходячи із пріоритету завдань виживання над усіма державними, національними, клановими, груповими інтересами.

У зв’язку з новими проблемами, що виникають у сфері охорони довкілля в останні роки, почали з’являтись нові інституційні структури. Так, з 1991 р. реалізується програма ООН з питань охорони довкілля (ЮНЕП), яка передбачає тісне співробітництво з банківським сектором. У 1990 р. почала функціонувати Європейська асоціація економістів з проблем довкілля і природних ресурсів. В Японії організовано Дослідницький центр інноваційних технологій для Землі.

У 1991 році Світовим банком з ЮНЕП створена фінансова природоохоронна організація — Глобальний екологічний фонд (GЕF), членами якої на 1 січня 1998 р. були 155 держав світу, в тому числі й Україна. Головною метою створеного Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання країнам, які отримують відповідні гранти пільгових кредитів для реалізації проектів, пов’язаних із вирішенням глобальних екологічних проблем.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів. День відкриття Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 р.), — 5 червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища. Важливе значення мали: Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінки 1975 рік); Глобальний форум з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік). Конференція стала однією з найважливіших подій розвитку людства в ХХ столітті, її рішенням було затверджено «Порядок денний на XXI століття». Цей програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на майбутнє — просування шляхом сталого, розвитку суспільства, за якого задовольняються потреби сучасності без загрози для майбутніх поколінь.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону військового та ворожого використання засобів впливу на природне середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманіття, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕП, — «Порядок денний на XXI століття — всесвітній план дій з метою сталого розвитку», під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з одного боку, та неприпустимими розкошами — з другого.

Експерти ООН вважають, що зараз основні міжнародні зусилля у вирішенні глобальної екологічної кризи мають бути спрямовані на:

· дослідження першопричин кризи;

· боротьбу з її наслідками;

· оцінку глобального ризику;

· залучення широкої громадськості;

· забезпечення засобів правового регулювання;

· інвестування в наше майбутнє.

Одним із найважливіших питань є вирішення деморегуляції та впровадження ефективних біотехнологій.

Таким чином, екологічна проблематика дедалі частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

13.7. Участь України
у міжнародному співробітництві
в галузі охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища наша держава посідає одне з вагомих місць. Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань екології, бере участь у 20 міжнародних кон­венціях, а також понад 10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов’язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України «Про біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера» до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 р. таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська область), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області), Карпатський (Закар­патська область). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника «Східні Карпати».

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньо­політичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США.

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми ТАСIS, а також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.

Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.

Україна є суверенною стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколів у галузі охорони довкілля. Готується підписання, ратифікації та приєднання ще до 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р., Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р., Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи — однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінку стану навколишнього середовища.

Україна була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.

Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28—30 квітня 1993 р.). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році — в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Світовий банк і його складовий Інститут Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) звернувся до фінансування природоохоронних заходів в 1969 р. Тоді ж був створений спеціальний відділ з охорони природи. З того часу банк відігравав важливу роль у цій сфері, а до середини 1990-х років він уже фінан­сував багато проектів, які мають природоохоронну компоненту з суто природоохоронними цілями: відновлення лісових масивів, управління водними ресурсами, боротьбу з забрудненням.

Велика організація, якою є МБРР, спочатку створена для забезпечення економічного зростання, логічно дійшла до того, що охорона навколишнього середовища як на рівні регіону, так і в глобальному аспекті стала одним із пріоритетних напрямів його діяльності.

На верхньому рівні формування інвестиційної політики МБРР визначає пріоритетні проблеми в галузі охорони навколишнього середовища. До них належать: руйнування природного середовища проживання; деградація земель; деградація і вичерпання ресурсів свіжої води; міське, промислове і сільськогосподарське забруднення; глобальні проблеми (скорочення різноманіття біологічних видів, виснаження озонового шару, інші форми змін в атмосфері, які створюють умови для глобального потепління та ін.).

Інтеграція України в систему світового господарства дозволяє сподіватися, що вона попадає в орбіту діяльності МБРР. У зв’язку з цим потребує удосконалення технологія виділення коштів під конкретний проект. Самі по собі пріоритети сформульовані досить абстрактно і являють собою вершину піраміди. Кожному пріоритету відповідає деякий набір проблем. Цей етап вибору зветься ідентифікацією пріоритетної проблеми.

На наступному етапі виявляються прямі і побічні причини, які породжують розглянуті проблеми. Потім розглядаються можливі напрями втручання і загальна проблема інвестицій. На заключному етапі аналізу виявляються норми і джерела фінансової допомоги.

Конкретні приклади найбільш важливих програм: організація управління захистом навколишнього середовища і використання природних ресурсів на Філіппінах, охорона природи Середземноморського регіону, захист тропічних лісів та ін.

Природоохоронна спрямованість так чи інакше торкається кожного проекту, який фінансується банком. Перш ніж виділяти кошти, МБРР в обов’язковому порядку проводить оцінку шкідливого впливу на навколишнє середовище щодо кожного проекту. Це необхідний елемент прийняття рішень з проектів, і від їх результатів залежить рішення банку. В недалекому майбутньому можливо МБРР вийде і на наш ринок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрейцев В. А. Правовое обеспечение экологической экспертизы проектов. — К.: Будивельнык, 1990. — 168 с.

2. Арустамов Э. А. Природопользование: Учебник. — М.: Дом «Дашков й КО», 2000. — 148 с.

3. Балацкий О. Ф., Мельник Л. Г., Ярош Н. В. Экология и экономика. — К.: Вища шк., 1986.—184 с.

4. Білявський Г. О. Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 304 с.

5. Вернадский В. И. Избр. соч. — М., 1960. — Т. 5. — С. 228.

6. Вернадский В. И. Живое вещество. — М.: Наука, 1978. — 121 с.

7. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М., 2002. — 576 с.

8. Вернадский В. И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. — М.: Наука, 1978. — 304 с.

9. Виноградов И. Н. Некоторые особенности экономической оценки лесных ресурсов // Социально-экономические проблемы природопользования: Сб. ст. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. — С. 95.

10. Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

11. Геккель Е. Естественная история миротворения: общедоступное научное изложение учения о развитии. — СПб.: Науч. мысль, 1909. — С. 247.

12. Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология экономической оценки природных ресурсов. — М.: Наука, 1988. — 144 с.

13. Герасимчук З. В., Горбач Л. М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — Луцьк: Надстир’я, 2001. — 328 с.

14. Горев Л. Н., Дорогунцов С. И., Хвесик М. А. Оптимизация экосред: В 3 кн. — К.: Наук. думка, 1997. — Кн. 1: Оценка и процессы. — 538 с.; Кн. 2: Прогнозирование и оптимизация. — 558 с.; Кн. 3: Воспроизводство и пополнение. — 560 с.

15. Гофман К. Г. Экономическая оценка природных ресурсов в условиях социалистической экономики: Вопросы теории и методологии. — М.: Наука, 1973. — 158 с.

16. Демина Т. А. Экология, природопользование, охрана окружающей среды: Учеб. пособие. — М.: Аспект-Пресс, 1997. — 143 с.

17. Джигирей B. C. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Т-во «Знання». КОО, 2002. — 203 с.

18. Довідник з питань економіки та фінансування природокорис-
тування і природоохоронної діяльності. — К.: Геонринт, 2000. — 411 с.

19. Довкілля України, 2000: Стат. зб. — К.: Держкомстат України 2001. — С. 21.

20. Дорогунцов C. I., Ральчук О. М. Управління техногенно-еколо­гічною безпекою у парадигмі сталого розвитку. — К.: Наук. думка, 2001. — 172 с.

21. Дорогунцов C. I., Федорищева А. П. Розвиток потенційно небезпечних виробництв: безпека навколишнього середовища і населення // Економіка України. — 1992. — № 7.

22. Дорогунцов С. И. Структурная перестройка экономики Украины: опыт и проблемы. — К.: СОПС Апусер, 1991. — 85 с.

23. Екологія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни.— К.: КНЕУ, 1999. — 152 с.

24. Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра / В. Я. Шевчук, М. В. Гусєв, О. О. Мазуркевич та ін.; За ред. В. Я. Шевчука — К.: Вища шк., 1996 — 207 с.

25. Економіко-правові питання екології. — К., 1996.

26. Закон України «Про охорону навколишнього природного се-
редовища» // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 46.

27. Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього середовища: В 3 т. — Чернівці: Вид. журн. «Зелена Буковина», 1996.

28. Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. — 2-е вид., допов. — Львів: Норма, 2002. — 416 с.

29. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 10. — 72 с.

30. Иванов О. В., Мельник Л. Г., Шепеленко А. Н. В борьбе с драконом «Когай». Опыт природопользования в Японии. — М.: Мысль,1991. — 238 с.

31. Игнатьев Г. М. Состояние природной среды в зарубежных странах. — М., 1974. — 72 с.

32. Іванух P. Економічні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу України // Розбудова держави. — 1995. — № 9, 35. — 42 с.

33. Іванух P., Жученко В. Стратегічні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України // Економіка України. — 1997. — № 1. — С. 65—70.

34. Козак З., Тустановська І. Доступ до правосуддя з питань довкілля: Посібник. — Л.: Мета, 2002. — 200 с.

35. Конституція України.

36. Кучерявий В. П. Екологія. — Л.: Світ, 2001. — 500 с.

37. Лисицын Н. И. Охрана природы в зарубежных странах. — М.: Политиздат, 1980. — 112 с.

38. Лойтер М. Н. Природные ресурсы и эффективность капитальных вложений. — М.: Наука, 1974. — 239 с.

39. Лузін Ю., Стоян Ю. Плата за повітря // Економіка України. — 1989. — № 10. — С. 10—16.

40. Лукьянчиков Н. Н., Потравный И. М. Экономика и организация природопользования. — М.: Тройка, 2000. — 454 с.

41. Малышева Н. Р. Гармонизация экологического законодательства в Европе. — К., 1996. — С. 154—155.

42. Мельник Л. Г. Экономические проблемы воспроизводства природной среды. — Х.: Изд-во при ХГУ «Вища школа», 1988. — 159 с.

43. Методи оцінки екологічних втрат / За ред. Я. Г. Мельника та О. І. Карінцевої. — Суми: Універс. книга, 2004. —288 с.

44. Минц А. А. Экономическая оценка естественных ресурсов. — М.: Мысль, 1972. — 303 с.

45. Мкритчян Г. М. Оценка ресурсов в моделях природопользования. — М.: Наука, 1979. — 191 с.

46. Національна доповідь «Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (Затверджено Постановою ВР України від 5.03.1998 № 188/98-ВР). — К., 1999. — 92 с.

47. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. — К., 1998 — 80 с.

48. Новиков Ю. В. Экология, окружающая среда и человек: Учеб. пособие для вузов, средних школ и колледжей. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. — 320 с.

49. Новоторов О. С., Цемко В. П. Проблеми інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. — К.: Наук. думка, 1992. — 142 с.

50. Одум Юджин. Экология: В 2 т. — М.: Мир, 1986.

51. Оценка природных ресурсов: Сб. ст. / Отв. ред. Ю. К. Ефремов, А. А. Минц. — М.: Мысль, 1968. — 184 с.

52. Поживанов М. А. Катастрофу можно отменить. — Ростов н/Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1995. — 219 с.

53. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України /
Б. М. Данилишин, С. І. Дорогунцов, В. С. Міщенко та ін. — К.: РВПС України, 1999. — 716 с.

54. Реймерс Н. Ф. Природопользование: Слов.-справоч. — М.: Мысль, 1990. — 637 с.

55. Савченко О. Ф. Економіка природокористування: Курс лекцій: Навч. посіб. — Бердянськ: БДПІ, 2000. — 70 с.

56. Сахаєв В. Г., Шевчук В. Я. Економіка і організація охорони навколишнього середовища: Підручник. — К.: Вища шк., 1995. — 272 с.

57. Сахаев В. Г., Щербицкий Б. В. Экономика природопользования и охрана окружающей среды. — К.: Вища шк., 1987. — 262 с.

58. Синякевич І. М. Економіка природокористування: Навч. посіб. — К., 1996. — 156 с.

59. Соколов В. И. Природопользование в США и Канаде: экономические аспекты. — М.: Наука, 1990. — 160 с.

60. Стадницкий В. И., Радионов А. И. Экология. — М.: Высш. шк., 1988. — 76 с.

61. Сухорукова С. М. Экономика и экология. — М.: Просвещение, 1989. — 109 с.

62. Трегобчук В. Ресурсно-екологічна складова національної безпеки // Економіка України.— 1999. — № 2. — С. 4—14.

63. Фейтельман Н. Г. Экономическая оценка природных ресурсов // Вопросы экономики. — 1980. — № 10. — С. 63.

64. Хачатуров Т. С. Об экономической оценке природных ресурсов // Вопросы экономики. — 1969. — № 1. — С. 66.

65. Хачатуров Т. С. Экономика природопользования. — М.: Наука, 1987. — 132 с.

66. Экологическая антология: экологические произведения западных авторов. — Москва: Бостон: Голубка, 1992. — 269 с.

67. Экологические системы. Адаптивная оценка и управление / Под ред. Д. Холинга: Пер. с англ. — М.: Мир, 1991. — 171 с.

68. Экология города: Учебник. — К.: Либра, 2000. — 464 с.

69. Экология: теория, законы, правила, принципы и гипотезы / Под ред. Н. Ф. Реймерса. — М.: Мысль, 1994. — 274 с.

70. Экономика и экология: Учебник / Под ред. Н. Н. Агапова. — М.: Изд-во Рос. экон. акад., 2000. — 411 с.

71. Экономическая оценка земли / А. П. Клопотовский, В. Г. Крюч­ков, В. М. Маркова и др. — М.: Сельхозиздат, 1961. — 184 с.

[1] Геккель Е. Естественная история миротворения: общедоступное научное изложение учения о развитии. — Спб.: Науч. мысль, 1909. — С. 247.

[2] Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. — М.: Мысль, 1990. — С. 592—594.

[3] Швебс Г. И. Контурное земледелие. Одесса: Маяк, 1985. — С. 17.

[4] Вернадский В. И. Биосфера. — М.: Мысль, 1967. — С. 49.

[5] Там же, С. — 67.

[6] Вернадский В. И. О коренном материально-энергетическом живых и косных естественных тел биосферы. В кн. Владимир Вернадский. М.: Современник, 1993. — С. 425—461.

[7] Тейяр де Шарден. Феномен человека. М., 1990.

[8] Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — 2-е изд. — Т. 3. — С. 20.

[9] Гофман К. Г. Экономическая оценка природных ресурсов. — М.: Экономика, 1980. — С. 234.

* Назва міністерств і відомств та їх функції дана на 01.01.2005 р.

[10] Якоїсь конкретної речовини і = 1, 2, 3, … n.

Дата добавления: 2015-05-24