Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Загальні поняття парламентаризму і його особливості в Україні




Класифікація органів державної влади

У широкому розумінні поняття «державне управління» поширюється на всі три гілки вла­ди — законодавчу, виконавчу і судову, а у вузько­му — тільки на виконавчу.

Парламент (від франц. parler — говорити) є вищим представницьким органом держави і обирається населенням. На відміну від інших виборних представницьких органів (установчих зборів, конституційної асамблеї) парламент діє на постійній основі. Діяльність парламенту, його взає­модія з іншими вищими органами державної вла­ди називається парламентаризмом.

Однією з найбільш розповсюджених форм правління державою є парламентаризм.

Парламент походить від французького слова parlament, parler, що оз­начає говорити і від англійського - parliament, що означає представ­ницький, що обирається, законодавчий орган. Парламентаризм -це реальна практика і певна ідеологія, що встановилася в конк­ретній державі. Парламентаризм водночас є і засіб контролю над адміністративними органами, і авторитет, що визнають всі інститути управління суспільством.

Парламентаризм має давню історію. Ще в XIII ст. в Англії вини­кає перший парламент як орган станового представництва. Та реаль­не значення парламент набуває тільки в XVII - XVIII стст., коли в ході буржуазних революцій в Західній Європі створюються представ­ницькі органи управління державою. В США та ряді інших країн Америки парламент називається конгресом, в Туреччині - великими національними зборами, в Україні, Білорусі та інших - Верховною радою, в Швеції -риксдагом тощо. Поява парламенту свідчила про здійснення практично принципу розподілу влади, за якого законодавча влада набуває незалежності в формі представницького інституту. Ви­няткову роль, пов'язану з прийняттям і виробленням законодавчих актів, в механізмі державної влади виконує парламент. Його статус і повнова­ження регулюються конституцією. Політична місія парламенту зв'яза­на з реалізацією докорінних інтересів панівних політичних сил.

Поняттям парламентаризм охоплюється вся сукупність ме­ханізмів практичної діяльності парламенту, специфіка структурного поділу, обсяг компетенцій, способи, методи легітимізації, форми взає­модії з іншими структурами управління, а також зв'язки і відносини з виконавчою і судовою владою. Парламентаризм - це різноманітні форми правління державою в демократичних республіках з сильною президентською владою (США), в республіках з помірною прези­дентською владою (Франція, Україна) в країнах зі слабкою прези­дентською владою (Австрія, ФРН, Італія та ін.) або навіть в консти­туційних монархіях (Великобританія, Бельгія, Голландія, Швеція, Данія, Іспанія та ін.). Життєздатність і дієвість парламенту залежить не тільки від нормативно-конституційних положень і способів його легітимації, але й від результативності парламентської практики, від зв'язку парламенту з різноманітними групами виборців, від відпові­дності нормативних документів, що приймаються ним, правам і сво­бодам громадян. В парламентаризмі величезну роль відіграє механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої та судової влад. Про­яв на практиці політичного плюралізму, коли виробляються компро­міси і консенсуси та забезпечується цивілізована рівновага в суспільстві і є практична діяльність парламенту. Парламентаризм по суті є спосіб встановлення суспільного договору політичними засо­бами, коли різноманітні суспільні групи, соціальні спільності, верстви, що мають різноманітні властиві тільки їм інтереси, домовляються між собою про певний баланс, рівновагу та погодженість інтересів. Пар­ламентаризм є і засіб природного відбору політичних лідерів, по-літиків-професіоналів, що володіють глибокими знаннями з різнома­нітних проблем суспільного життя.

Різноманітність парламентаризму як форми правління визначаєть­ся наявністю певних факторів. Якщо форма держави президентська республіка, то і парламентаризм президентський, якщо парламентсь­ко-кабінетна республіка, то й кабінетний парламентаризм, якщо кон­ституційна монархія, то й монархічний парламентаризм (існує там, де монархія реально бере участь в управлінні державою). Якщо в дер­жаві двопартійна система, то в парламенті представлені дві ведучі політичні партії: правляча і опозиційна (Великобританія, Канада, США). Якщо в державі двоблокова система, то і парламент складаєть­ся з двох блоків, що створюються з багатьох політичних партій: блок, який править і блок опозиційний (Швеція, ФРН). Якщо для уп­равління державою характерна багатопартійна система, то і парла­мент багатопартійний (Польща, Україна, Італія, Бельгія, Голландія та ін.). Структура парламенту також різноманітна: двопалатний пар­ламент (США, Великобританія, Франція, Японія, Канада, Росія та іп.) і однопалатний - Данія, Швеція, Україна, Білорусь та ін.

 

Парламентаризм в Україні не має таких глибоких ко­ренів, як у розвинутих країнах Європи, хоч певний досвід існував ще з часу виборів 1848 р. до австрійського парла­менту та виборів 1861 р. до галицького сейму. На початку XX ст. тут зріс помітно український вплив. Так, у 1907 р. українці в австрійському парламенті здобули ЗО місць, а в 1914 р. у галицькому сеймі — 62 місця.

Певні набутки український парламентаризм мав під час виборів до Державної думи Росії 1907 р. і до всеросій­ських та українських установчих зборів 1918 p., а також у період діяльності Центральної ради УНР і Національної ради ЗУНР. За роки радянської влади парламентаризм фак­тично було ліквідовано, хоча й існувала радянська пред­ставницька система, яка була політичною декорацією тота­літарного режиму.

Нині український парламентаризм поступово проходить процес трансформації з радянської представницької систе­ми у цивілізовану парламентську систему. До других пар­ламентських виборів (1994 р.) Верховна Рада України на­гадувала радянський представницький орган, а не парла­мент. Сутність її у той період можна розкрити через такі чинники:

Верховна Рада володіла повноваженнями вирішувати будь-яке питання, що стосується суспільного і державного розвитку України;

часто втручалася у компетенцію уряду та судових органів, приймаючи некомпетентні чи навіть антиконституційні рі­шення;

значна частина депутатів виконувала депутатські повно­важення без відриву від виробничих і службових обов'язків;

депутати могли поєднувати свій мандат з вищими дер-

жавними посадами, а також виконувати одночасно повнова­ження у місцевих органах влади і комерційних структурах;

механізм розпуску Верховної Ради практично не діяв, оскільки президент міг розпустити представницький орган лише тоді, коли народ висловить довіру президентові на референдумі, ініційованому Верховною Радою;

процедура імпічменту не діяла, оскільки був відсутній конституційний суд.

Отже, Верховна Рада попереднього скликання була вер­ховним, а не рівноправним органом у системі гілок влади, без механізму противаг і стримувань, а також юридичної відповідальності депутатів перед суспільством.

Конституція України чітко окреслює повноваження Вер­ховної Ради України, до яких відносяться:

— внесення змін до Конституції;

— прийняття законів;

— призначення всеукраїнського референдуму з питань зміни території України;

— затвердження Державного бюджету і контроль за його виконанням;

— визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

— оголошення стану війни за поданням Президента;

— усунення Президента в порядку імпічменту;

— схвалення урядової програми;

— здійснення контролю за діяльністю уряду;

— прийняття резолюції недовіри до уряду, яка має наслідком його відставку;

— дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— призначення та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голову та членів Рахункової палати, половину складу Ради Національного банку, половину складу Національної ради з питань теле­бачення і радіомовлення;

— надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра та Генерального прокурора України;

— призначення та звільнення з посади за поданням Президента Голови Національного банку, Голови Антимо­нопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Го­лови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Однак конституційне визначення статусів парламенту і депутата, кола питань, які регулюються виключно законом, не розв'язали на даному етапі проблему відставання українського парламентаризму від вимог сучасності.

Це передусім стосується обмеження олігархічних при­вілеїв депутатів, що суперечать сучасній цивілізованій практиці парламентаризму:

бюджетні витрати на одного депутата (зарплата, витра­ти на референтів і технічно-комунікаційні та побутові по­слуги, відпочинок) перевищують середню зарплату більш як у 20 разів;

депутат не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного впливу без згоди Верховної Влади;

не допускається догляд, обшук особистих речей, багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення депутата;

депутату після закінчення його повноважень надається попередня або повноцінна робота, на період працевлашту­вання протягом одного або двох років виплачується депу­татська зарплата;

при неможливості працевлаштування в разі 20-річного стажу депутати отримують 50 відсотків депутатської зар­плати;

протягом п'яти років після припинення своїх повнова­жень депутат без згоди парламенту не може бути звільнений з роботи;

незалежно від строку перебування у законодавчому органі депутат отримує пенсію в розмірі 80 відсотків від депутатської зарплати, зберігає право на безплатне медичне обслуговування.

Крім цього, депутати парламенту намагаються в змінах до закону про статус депутата закріпити право власності на

службову квартиру, зарахування їх до кадрового резерву уряду. Такі привілеї стимулюють прихід до влади людей не соціоцентристської, а користолюбної орієнтації.

48.Інститут президентства в сучасному світі




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 934; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.023 сек.