Сучасний стан та перспективи розвитку освіти у провідних розвинутих країнах та Україні (США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія)

Україна вступила в новий етап – етап конструктивних реформ, поглибленої практичної роботи. Відчутним є вплив залишкових явищ старої системи соціальної організації та господарювання, що безумовно відбивається й на стані освіти. Україна володіє розвинутою і розгалуженою системою освіти. Сьогодні – це 23 тисячі дошкільних закладів, у яких виховується 1,9 млн. дітей, 22,5 тис шкіл, де навчається близько 7 млн. учнів. Система ПТУ налічує 1147 закладів з півмільйонним контингентом. Вища освіта – це 974 державні навчальні заклади, у яких навчається 1,5 млн. студентів, а також 129 закладів інших форм власності. В освіті працюють майже мільйон педагогічних працівників.

Як відомо, Верховною Радою України прийнято Закон “Про освіту”, який відповідає нормам цивілізованих країн. Разом з провідними Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України і рядом галузевих положень - це стало завершенням основного етапу формування нормативно-правової бази управління освітньою галуззю.

З метою подальшого нормального функціонування закладів освіти доцільно:

- формуючи місцеві бюджети, передбачати необхідне централізоване фінансування в межах області заробітної плати для забезпечення одночасних виплат освітянам в усіх районах області;

- гарантувати права закладів освіти, передбачені законодавчими актами, стосовно фінансово-господарської діяльності з метою збільшення надходжень позабюджетних коштів.

Що стосується вдосконалення мережі закладів освіти, то певною мірою для середньої та загальноосвітньої школи ця проблема вирішена. У руслі реформування освіти необхідно упорядкувати мережу професійно-технічних навчальних закладів та професійно-кваліфіковану структуру підготовки робітничих кадрів з урахуванням пропозицій регіонів. У зв’язку з цим необхідно здійснити укрупнення навчальних закладів шляхом об’єднання та спеціалізації. Здійснення цих заходів здешевить витрати держави на професійно-технічну освіту.

Компетентнісний підхід. На початку ХХІ століття почалися докорінні зміни у парадигмі і методології освіти, передумови й окремі елементи яких складалися протягом усього ХХ століття. Сьогодні у світі існує три підходи (моделі), на основі яких можна аналізувати і розбудовувати освітній процес у сучасній школі:

1) Підхід з точки зору змісту. Тут головним є те, “що викладається учням у школі”. Навчальний план, програми відображають можливості учня, які можуть бути реалізовані на уроках і в позаурочний час.

2) Підхід з точки зору процесу навчання. У цьому випадку головними питаннями стають: що відбувається під час навчання? Як учні навчаються? Що насправді вони засвоюють з того, що викладається? Аналізові підлягають “реальні” явища і процеси, що відбуваються в класі, на уроці та в позаурочний час.

3) Підхід з точки зору результатів. Тут аналізові піддається цілий набір компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень та ін.), котрими оволоділи учні, які закінчують школу.

Ще кілька років тому найбільш розвинуті країни (Велика Британія, Канада, Нова Зеландія, деякі країни Східної Європи) розпочали ґрунтовну дискусію, яку було продовжено на міжнародному рівні, навколо того, як озброїти людину необхідними вміннями та знаннями для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається. Знання, вміння та навички, котрі молодь сьогодні набуває в процесі навчання в школі, безперечно, є дуже важливими. Однак, поряд із цим, актуальності набуває поняття компетентності учня, набуття ним набору компетентностей, що на думку багатьох зарубіжних експертів, визначається багатьма чинниками.

Саме поняття “компетентнісна освіта” виникло у США (напр. 80-х – на поч. 90-х років) в процесі вивчення досвіду роботи видатних учителів. Вони визначають три основні компоненти - це формування знань, умінь і цінностей особистості.

Таким чином, під компетентністю людини педагоги розуміють спеціальним шляхом структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що набуваються у процесі навчання. Вони дають змогу людині визначити, тобто ідентифікувати і розв’язувати шляхом незалежно від контексту проблеми, що є характерними для певної сфери діяльності.

Дата добавления: 2015-05-24