Виховання і школа епохи середньовіччя

Виховання і школа Древнього Риму.

Історія Стародавнього Риму ділиться на два відмінних один від одного періоди: республіканський період (VI-I ст. до н. е.); період Римської імперії (30 р. до н. е.-476 р. н. е.). Першочерговою справою було вироблення у представників всіх верств населення такої якості як відданість батьківщині, державі.

Елементарні (початкові) школи існували ще у III ст. до н. е. Вони обслуговували вiльнонароджене з середнім достатком населення (плебеїв). Тут навчали читати, писати i рахунку. Методика навчання була такою ж як i в афінських музичних школах. У ці школи допускалися i дівчатка.

Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей.

У другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Тут за досить високу плату оволодівали ораторським мистецтвом, вивчали у великому об'ємі філософію, риторику, правознавство, давалися деякі відомості з математики, астрономії, музики.

У кінці Римської імперії, коли християнство стає панівною релігією, на посади вчителів все більше попадають представники християнського духовенства. Навчально-виховна робота набуває поступово релігійного характеру. Оскільки християнська церква не підтримувала освітньо-виховних ідеалів античності, то до кінця епохи древнього світу (IV-V ст.) значно знизився той рівень освіченості, який було досягнуто у стародавніх Греції і Римі.

Древньоримська теоретична педагогіка представлена передусім Квiнтiлiаном (42-118 рр.) – видатний римський педагог. Протягом 20 років утримував відкриту ним риторичну школу, яка стала першою державною риторичною школою у Римі.

Квінтіліан – основоположник педагогічної літератури. Він написав перший в історії трактат з педагогіки, який називається "Про виховання оратора". Тут вперше дається закінчена система педагогічних (здебільшого дидактичних) вказівок. Настанови Квінтіліана мають загальнопедагогічний характер, хоч він і говорить про підготовку майбутнього оратора.

Квінтіліан вперше в історії педагогіки формулює ряд вимог до вчителя. Найважливіші з них такі: вчитель повинен любити дітей, бути для них хорошим прикладом у всьому, розмовляти чистою i грамотною мовою, бути освіченим. Для роботи у школі підвищеного типу вчитель обов'язково повинен попередньо працювати певний час в елементарній школі.

Середні віки в Європі характеризуються зміною рабовласницького ладу феодальним, пануванням християнської релігії і негативним ставленням до гріховної і язичницької античної культури і освіти. Виділяють три періоди: 5 – 10 ст. – раннє середньовіччя; 11 – 13 ст. – розвинуте середньовіччя; 14 – 16 ст. – пізнє середньовіччя, або епоха Відродження.

РАННЄ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Освіта в часи раннього середньовіччя тісно зв'язана з церквою. Знання були потрібні діячам церкви, простим людям для засвоєння християнства, для боротьби з єресями. На початку 7 ст. у Британії та Ірландії при монастирях з'явились перші школи. Саме в монастирях збереглись античні рукописи, які служили навчальними посібниками. Зміст освіти випливав з творів Августина Блаженного, чия освітня програма передбачала, крім релігійних, і світські знання, необхідні християнському полемісту і проповіднику – знання мов, історії, діалектики, риторики, математики, філософії послідовників Платона, які найбільш повно виражали ідеали християнства. Почали у значній кількості відкриватись як монастирські внутрішні школи, де готувались майбутні монахи, так і кафедральні відкриті школи, де готували священиків і чиновників. Особлива увага зверталась на виховання моральних якостей, якого досягали настановами, постами, відмовою від пристрасті до багатства, читанням релігійних творів. В елементарних школах вчились близько 5 років і засвоювали читання, письмо, лічбу і співи. Основною книгою у навчанні був Псалтир. Освіту намагались здобути і люди низького суспільного становища, бо вона відкривала шлях до державної чи церковної кар'єри.

РОЗВИНЕНЕ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. Ідеологом нової орієнтації освіти виступив філософ і теолог Фома Аквінський (1225/26 – 1274). У трактаті “Сума теології” він дав нову інтерпретацію церковним традиціям, спираючись на етику, психологію, логіку Аристотеля, відпрацьовуючи віровчення у формі наукового знання, підкоряючи знання вірі. Панівне положення займає нова релігійна філософія – схоластика (лат. Scholasticus – шкільний, вчений), орієнтована на формальну логіку Аристотеля і абстрактне богослов'я. Твори самого Фоми Аквінського стали основними джерелами вивчення богослов'я у школах підвищеного типу – колегіях і університетах. В школах середнього та вищого ступенів вчились 6 – 8 років, тобто повний курс школи становив 13 років. Перші 2 роки вивчали філософію, 2 наступні – богослов'я, церковну історію і право, два останніх – поглиблено вивчали богослов'я. Університет, як правило, складався з 4 факультетів – молодшого, артистичного, де вивчали сім вільних мистецтв, і 3 старших – юридичного, медичного, богословського. Центри освіти і культури поступово зміщувались з монастирів у міста. Для торгово-ремісничого населення почали відкриватись міські школи – магістратські, цехові, гільдійські. Вони давали уміння читати, писати латинською і рідною мовами, рахувати. Вперше з'явились в Італії, де було найбільше освічених вчителів. Почалось виділення педагогіки і методики в окрему галузь знань, з'явились перші педагогічні трактати. Гуго сен-Вікторський (бл. 1096 – 1141) склав трактат “Дидаскалікон”, в якому представив класифікацію наук, що вивчаються в школах, і методику їх вивчення. Відомий французький вчений П’єр Абеляр (1079 – 1142) запропонував цікавий метод навчання “так-ні”, що полягає у співставленні суперечливих поглядів, дискусіях, коментарях. Виникла рицарська система виховання. Хлопчик 10-12 років переходив до двору сеньйора, де жив у сім'ї, виконував роль пажа, прислугував своїм благодійникам, і водночас навчався хорошим манерам, грі на музичних інструментах, пісням, танцям, складанню віршів, їздити верхи, плавати, володінню зброєю. Домашній священик наставляв на “шлях істинний” і навчав грамоті. У 14-16 років юнак ставав зброєносцем, а у 18 посвячувався у рицарі. Ідеал рицарського виховання, що передбачав різноманітні уміння і навички, широту культури, високі моральні якості, став зразком для епохи Відродження, оскільки в ньому простежувалась ідея всебічного розвитку особистості. Вінцент з Бове (1190 – 1264) написав трактат “Про навчання дітей благородних” – одну з перших енциклопедій з виховання, де розглянуті різні аспекти навчання і виховання як хлопців, так і дівчат. Дівчата із знатних сімей виховувались вдома або у монастирях. У програму навчання входило засвоєння грамоти, вивчення мов, музика, читання релігійних книг, рукоділля. У 13 столітті почалась поступова переорієнтація Європи на буржуазний шлях розвитку. Схоластична система освіти стала занепадати, тому що не відповідала потребам життя.

54. Педагогічна думка і школа епохи Відродження (ХІV-ХVІ ст.)

На зміну середньовічному аскетизму у світогляді цієї епохи відроджується античний ідеал діяльної, гармонійно розвинутої людини. Гуманізм епохи Відродження знайшов відображення як у поглядах на виховання, так і в організації практичної роботи шкіл. Превалюючими рисами освіти стали: повага до дитини, увага до її потреб та психологічних особливостей, прагнення до фізичного розвитку, заперечення фізичних покарань. У школах значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної мови, природничих наук: математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Мораль, етика, культура, освіта ставали більш світськими. Існували міські школи, відкривалися латинські школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), нові університети, державні та приватні школи для дівчат, в яких навчалися переважно діти заможних батьків.

Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

Вітторіно да Фельтре (1378—1446) — італійський педагог-гуманіст. Він очолив школу-інтернат «Будинок радості» (1424), де, крім давніх мов і літератури, вивчали математику, природознавство, астрономію, грецьку мову та літературу, музику, живопис. Значна увага приділялася практичним заняттям, фізичним вправам та іграм.

Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник-гуманіст, педагог, автор роману «Гаргантюа і Пантагрюель», у якому нещадно висміював схоластичне навчання. Пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За Рабле, в школі повинні вивчати мови, математику, астрономію, природознавство, історію, право. Важливою складовою всебічного виховання вважав мистецтво.

Еразм Роттердамський (1469—1536) — видатний нідерландський учений-гуманіст. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» різко критикував зміст і схоластичні методи навчання, паличну дисципліну і брутальність учителів. Як і всі гуманісти, був прихильником м'якої дисципліни в школі. Його книга «Молодим дітям наука» містить правила з укріплення духа, важливі для юнацтва, наприклад, «Насміхатися, виставивши язика, є справа блазня», «Зі старшими говорити потрібно поважно і мало, а з рівними — дружньо і ласкаво», «Три знаряддя маємо для вченості: розум, пам'ять, старанність. Розум формується вправами. Пам'ять примножується від наполегливості. Наполегливість розвивай сам і не лінуйся».

Мішель Монтень (1553—1592) — французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму. В своїй головній праці «Досліди» (1580) гостро критикував сучасну йому школу за те, що вона вчила некритично сприймати чужі думки, сліпо слідувати за авторитетами, й переконував, що таке навчання тренує пам'ять, проте не розвиває розуму, учить цитувати й коментувати, але не вчить мислити. Особливу роль відводив вихованню високих моральних якостей, яке необхідно здійснювати не повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. До запропонованої ним програми теоретичної освіти входили фізика й геометрія, які в XVI ст. в коледжах і університетах Франції не вивчалися.

Томас Мор (1478—1535) — англійський мислитель-гуманіст, політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. В знаменитій «Золотій книжці про найкращий суспільний лад і про новий острів Утопію» (1516) обстоював необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Критикуючи економічний і політичний лад в Англії, докладно змалював картину справедливого, на його думку, ладу, де люди працюють, а держава дбає про освіту і виховання громадян. Обстоював принцип загального навчання рідною мовою, вимагаючи рівності освіти для чоловіків і жінок. Задовго до Коменського висунув принцип наочності та спостереження за природою. Наголошував на гармонійному розвитку особистості, зв'язку школи з життям, трудовому вихованні, рівноправності розумової й фізичної праці. Вперше поставив проблему освіти дорослих засобами бібліотек, музеїв, організацією самоосвіти громадян і прилученням їх до науки.

Дата добавления: 2015-05-24