Вплив християнства на розвиток школи і педагогіки в Київській Русі

Реформа щодо запровадження християнства як державної релігії була проведена Володимиром Великим (літописна дата - 988 р.). Втім, утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, ідеологічно обґрунтувало право князя-імператора на верховну владу. Із прийняттям християнства Київська Русь входить як рівна до співдружності європейських країн, долучається, через зв’язки з Візантією, до античної культурної спадщини. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам’яну архітектуру, живопис, книгописання, писемну літературу, шкільництво.

Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю і кирилицю, авторами якої вважаються болгарські просвітителі, ченці Кирило та Мефодій. Порівняно з глаголичною азбукою, літери якої мали складне написання, кирилиця була простою та доступною й тому отримала офіційне поширення в Болгарії (кінець ІХ ст.) та на Русі (Х ст.).

Цієї доби починається бурхливий розвиток писемної літератури. Літературу Київської Русі прийнято поділяти на перекладну (створену за кордоном – у Візантії, Болгарії, Греції – й перекладену давньоруською мовою) та оригінальну(написану вітчизняними авторами). Протягом всієї княжої доби переважала саме перекладна література. До основних видів перекладної літератури слід віднести такі: біблійна література; агіографічна (житійна) література є описом життя святих; апокрифи – це твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею; гімнографія.

Розвиток літератури Київської Русі відбувався у нерозривному зв’язку з освітою й знанням. Письменство і школа була головним засобом поширення освіти. Піклування про цю культурну галузь із часу запровадження християнства взяли на себе держава і церква. За князювання Володимира Святославича у Києві вже існувала державна школа, у якій навчалися або, як пише літопис, «постигали учение книжное» діти найближчого оточення князя. «Учение книжное» – це не просто грамотність, а навчання тодішнім наукам. Як вважав Б.Д.Греков, дітей феодальної знаті брали до школи для того, щоб виростити освічених людей і державних діячів, здатних підтримувати належне спілкування з Візантією та іншими провідними країнами.

Школа для підготовки освіченого духовенства була відкрита князем Ярославом Володимировичем у Новгороді. У 1086 р. дочка Всеволода Ярославича і сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат. Рівень знань, що їх одержували тут діти, був не нижчим, ніж у візантійських вищих школах. Вивчали у цьому навчальному закладі такі науки, як богослов’я, філософія, риторика, граматика, історія, грецька мова, географія, природничі науки, висловлювання античних авторів. З її стін вийшло багато діячів тодішньої культури, зокрема митрополит Іларіон, діти Ярослава Мудрого та ін.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювалися при монастирях та церквах. Великими любителями книг виступали також давньоруські князі. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку Софії Київської, його син Святослав наповнив книгами кліті своїх палат, князь Миколай Святоша витратив на книги всю свою казну і подарував їх Печерському монастирю.

Дата добавления: 2015-05-24