Педагогічні ідеї М.Драгоманова

Михайло Петрович Драгоманов (1841 — 1895) — відомий політик і громадський діяч, засновник українознавства у світовій науці, учений європейського та світового рівня. Наукова й публіцистична діяльність М. Драгоманова, спрямована на відродження української мови, культури, освіти, активна громадянська позиція призвели до звільнення його з посади доцента як неблагонадійного, без права працювати в будь-якому університеті Росії. Щоб уникнути заслання, він емігрував назавжди до Женеви (де прожив 15 років). Заснував вільну українську друкарню (1878 — 1882), видавав наукові праці, журнал «Громада», заборонені царатом твори Т. Шевченка, П. Мирного та ін. Протягом 1889 — 1895 років на запрошення болгарського уряду працював па кафедрі всесвітньої історії у Вищій школі (Софійського університету).

Педагогічні ідеї Михайла Драгоманова визріли й активно будили громадську думку в умовах кризи української школи й освіти, спричиненої імперською політикою Росії.

Проблеми шкільництва посідали значне місце в громадсько-просвітницькій діяльності Михайла Драгоманова. Своїми публікаціями він прагнув впливати на розвиток української національної школи, відновлення навчання рідною мовою, на поліпшення становища народного вчителя.

Михайло Драгоманов активно обстоював право українського народу на навчання рідною мовою, він наголошував на необхідності створення наукової граматики і словника української мови, закликав повернути українську мову на сторінки газет, журналів, книг, підручників, розробляти українську наукову термінологію.

Своїми публікаціями Михайло Драгоманов привертав увагу до ролі вчителя у вихованні нової людини, якій були б притаманні демократичність, гуманізм і патріотизм, високий рівень національної свідомості і водночас толерантне ставлення до представників інших народів. Достатній професійний рівень вчителів може забезпечити лише ґрунтовна підготовка. Після закінчення педагогічного факультету вчитель повинен подбати про самоосвіту. Адже, крім знань, він передає дітям частину власної душі. Ефективність освіти й виховання можуть гарантувати лише щирі, доброзичливі взаємини між педагогом і учнями. Учні мають слухатися педагога з пошани до нього, а не з примусу, знати, що його вимоги справедливі й спрямовані на добро. Ці вимоги повинні мати ясну й зрозумілу для дитини мету, бути посильними.

У нарисі «Народні ніколи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877) вчений зібрав і конкретизував свої розпорошені по інших виданнях думки щодо виховання та освіти. Великим горем народним називає він брак доброї національної освіти. Бо якби народ був письменний та ще й «освічений наукою», то дав би собі раду. На підставі неспростовних фактів Драгоманов показує, як царат планомірно нищив українську народну школу. Пани добре розуміли: «хто ж буде за плугом ходити, як всі мужики за книжки сядуть».

Народу мало однієї грамотності, йому необхідна справжня освіта, інакше він приречений на «моральне дитинство». Тому одним з най головніших завдань українознавства має бути боротьба за національну народну освіту. Саме через освіту можна підносити рівень самосвідомості народу. Вчений визначив основні завдання розбудови національної школи:

• наповнення української школи європейськими, гуманістичними ідеями з пріоритетом загальнолюдських цінностей над національними;

• орієнтація школи на національну самобутність;

• обов'язкова українська мова для початкового навчання українських дітей;

• деполітизація освіти;

• підготовка народних учителів тощо.

Своїми творами, ідеями Михайло Драгоманов здійснив перелом у поглядах та світогляді українського суспільства.

Дата добавления: 2015-05-24