Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Патологічна фізіологія нервової системи. Порушення функції вегетативної нервової системи




Лекція №6

 

 

Нормальна фізіологія нервової системи

 

Нервова система управляє діяльністю різних органів і систем, здійснює їх зв'язок із зовнішнім середовищем, а також координує процеси, які перебігають в організмі, залежно від стану зовнішнього і внутрішнього середовища. Тобто, усі функції людського організму — рухова діяльність, робота внутрішніх органів, тканинні процеси регулюються нервовою системою. Результатом фізіологічної діяльності головного мозку є психічна діяльність людини, її розумова робота.

 

Нервову систему людини умовно поділяють на центральну і периферичну. До центральної нервової системи (ЦНС) відносять спинний і головний мозок, до периферичної (ПНС) — парні нерви, що відходять від головного і спинного мозку, це спинномозкові та черепні нерви з їх корінцями, їх гілки, нервові закінчення й ганглії або нервові вузли, які утворені тілами нейронів.

 

Існує ще одна класифікація, яка єдину нервову систему за функцією також умовно поділяє на дві частини: соматичну (анімальну) і вегетативну (автономну). Соматична нервова система іннервує головним чином тіло, поперечносмугасті, або скелетні м'язи, шкіру, забезпечує зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Вегетативна (автономна) нервова система іннервує всі нутрощі, залози, у тому числі й ендокринні, гладкі м'язи органів і шкіри, судини і серце, а також забезпечує обмінні процеси у всіх органах і тканинах. Вегетативна нервова система поділяється на дві частини: парасимпатичну й симпатичну. У кожній з цих частин, як і в соматичній нервовій системі, виділяють центральний і периферичний відділи.

 

Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нервова клітина — нейроцит (нейрон) (від грец. neuron — жила, нерв) з відростками, що відходять від неї. Нараховують 25 млрд. нейронів в головному мозку і 25 млн. на периферії.

 

Один або декілька відростків, по яких до тіла нервової клітини приноситься нервовий імпульс, називаються дендритами. Єдиний довгий відросток, по якому нервовий імпульс прямує від тіла нервової клітини, — аксон, або нейрит.

 

За функціями розрізняють три групи нейронів:

 

● аферентні (чутливі, сенсорні), які сприймають, переробляють і передають інформацію до центральної нервової системи;

 

● проміжні, або вставні, які здійснюють контакт між нервовими клітинами;

 

● еферентні (рухові, моторні), які посилають імпульси до робочих органів, забезпечуючи ефект діяльності.

 

Нервові волокна (відгалуження нейронів, покриті оболонкою) поділяються на два види:

 

● аферентні (доцентрові), які передають інформацію від периферійних тканин і органів до центральної нервової системи;

 

● еферентні (відцентрові), які передають команди від центральної нервової системи до робочих органів.

 

У відповідь на подразнення нервова тканина приходить у стан збудження — процес, який викликає або посилює діяльність органу. Властивість нервової тканини передавати збудження називається провідністю. Швидкість проведення збудження коливається від 0,5 до 100 м/с і залежить від типу нервового волокна. З максимальною швидкістю збудження передається по чутливих волокнах, що беруть початок у м'язах, і по рухових волокнах скелетних м'язів. Чутливі волокна проводять відчуття дотику і тиску (від шкіри), мають меншу провідність: швидкість імпульсу складає 50 м/с. За волокнами, що передають сигнал болю, збудження йде зі швидкістю 1 м/с. Збудження проводиться за нервовими волокнами ізольовано і не переходить з одного волокна на інше, чому перешкоджають оболонки, які покривають нервові волокна. В основі збудження лежить зміна концентрації аніонів і катіонів по обидві сторони мембрани нервової клітини (і її відростків).

 

Процес гальмування протиставлений збудженню: він припиняє діяльність, ослабляє або перешкоджає її виникненню. Збудження в одних центрах нервової системи супроводжується гальмуванням в інших: нервові імпульси, що поступають в центральну нервову систему, можуть затримувати ті або інші рефлекси. Обидва процеси — збудження і гальмування — взаємозв'язані, що забезпечує злагоджену діяльність органів і всього організму в цілому. Наприклад, під час ходьби чергується скорочення м'язів згиначів і розгиначів: при збудженні центру згинання імпульси слідують до м'язів — згиначів, одночасно з цим центр розгинання гальмується і не посилає імпульси до м'язів — розгиначів, унаслідок чого останні розслабляються, і навпаки. Для виконання своїх функцій — сприйняття інформації, переробки її і передачі рухового імпульсу на виконавчий орган — відростки нервових клітин утворюють з нейронами і іншими клітинами особливі з'єднання — синапси (від грец. synapsis — з'єднання, зв'язок). Під час вступу сигналу до закінчення аксона там вивільняється хімічна речовина, яка викликає збудження або гальмування в сусідній клітині. Такі речовини називаються медіаторами, до них відносяться, наприклад, ацетилхолін, норадреналін та інші.

 

Спинний мозок розміщений у хребтовому каналі. В ньому розрізняють сіру речовину, в якій переважають нервові клітини різного розміру та форми, і білу речовину, утворену відгалуженнями нейронів довжиною 1 м і більше. Зі спинного мозку виходить 31 пара змішаних нервів, які своїми тонкими гілочками обплітають всі частини тіла.

 

Головний мозок заповнює порожнину черепа і включає мозковий стовбур у складі продовгуватого, середнього, проміжного мозку й мозочка та передній, або великий мозок, поділений на дві півкулі.

 

Стовбур мозку зверху покритий білою речовиною, а сіра речовина всередині утворює ядра, від яких відходять 12 пар черепно-мозкових нервів. У сірій речовині мозкового стовбура містяться дихальний, серцевий, судинно-руховий центри, а також центри, які регулюють скорочення м’язів, обмін речовин, потовиділення. Мозочок виконує функції координації рухів, регулює м’язові скорочення та діяльність внутрішніх органів. В центральній частині стовбура мозку міститься ретикулярна формація у вигляді сітчастого утворення, так звана неспецифічна. Призначення її — за допомогою імпульсів регулювати збудливість центральної нервової системи (підвищувати або пригнічувати).

 

Великі півкулі головного мозку також складаються із сірої і білої речовини. Біла речовина утворена нервовими волокнами і розміщена всередині. Сіра речовина складається з нервових клітин і глії, розміщена зверху і утворює кору головного мозку. Товщина кори 2—3 мм, у ній налічується 15—18 млрд нервових клітин, 140 млрд міжнейронних елементів і понад 1000 млрд зв’язків між нейронами.

 

Глія — це допоміжні клітини, які є опорою для нервових клітин, виконують функцію їх живлення і зосереджують резервні енергетичні речовини. Періодично ці речовини виходять із депо і надходять до нервових клітин.

 

Нервові клітини кори головного мозку за допомогою відгалужень зв’язані між собою та нервовими клітинами, розміщеними в різних ділянках тіла. Кора головного мозку є вищим відділом центральної нервової системи і функціонує у взаємодії з нижніми відділами. Вона забезпечує взаємодію організму із зовнішнім середовищем, регулює і контролює всі функції організму.

 

Центри регуляції різних функцій організму локалізовані в певних зонах кори. Розрізняють сенсорні, моторні та асоціативні зони. Сенсорні зони — це мозкові відділи різних органів чуттів (зорового, слухового, больового і т. ін.). Моторні зони кори управляють рухами. Сенсорна і моторна зони займають невелику частину поверхні кори. Основна її частина являє собою асоціативні зони, які здійснюють зв’язок між всіма сферами кори. Діяльність асоціативних зон лежить в основі вищих психічних функцій — пам’яті, логічного мислення, уяви, навчання.

 

Чутлива функція нервової системи полягає в проведенні з периферії до головного мозку чотирьох видів чутливості – больової, температурної, тактильної і пропріоцептивної. Це одна з найважливіших функцій нервової системи. До найяскравіших проявів її належить сприйняття больової інформації, формування больового відчуття і мобілізація протибольових механізмів.

 

Порушення діяльності нервової системи

 

Порушення діяльності нервової системи виникають унаслідок дії на організм різноманітних патогенних факторів, які мають екзогенну чи ендогенну природу:

 

— первинні екзогенні (фізичні, хімічні, біологічні, лікарські засоби та ін.). Специфічним для людини патогенним фактором є слово — воно може викликати порушення психічної діяльності, поведінки, розлади різних функцій;

 

— первинні ендогенні (продукти проміжного і кінцевого обміну при розладах діяльності внутрішніх органів, при ішемії, гіпоксії, запаленні, порушеннях діяльності генетичного та хромосомного апаратів нейронів і т. п.);

 

— вторинні ендогенні (які утворюються в самій нервовій системі патотрофогени, аутоантитіла, нейротоксини, інгібітори ферментів, що відповідають за синтез і зруйнування нейромедіаторів, і т. д.).

 

Класифікація порушень діяльності нервової системи

 

1. За анатомічним принципом:

 

· Порушення периферичної НС.

 

· Порушення ЦНС.

 

2. Залежно від виду порушених функцій:

 

· Порушення сенсорних функцій.

 

· Порушення ефекторних функцій: рухової, вегетативної, трофічної.

 

· Порушення інтегративних функцій.

 

3. За походженням:

 

· Спадково обумовлені.

 

· Набуті.

 

· Первинні (при впливі на НС патогенних факторів).

 

· Вторинні (порушення гомеостазу, імунні фактори, розлади мозкового кровообігу).

 

4. Клітинний принцип (порушення функцій нейронів):

 

· Порушення електофізіологічних процесів.

 

· Розлади медіаторних процесів.

 

· Порушення аксоплазматичного транстпорту.

 

Розлади чутливості функцій нервової системи

 

Соматовісцеральна чутливість

 

Соматовісцеральна чутливість (СВЧ) включає:

 

· Чутливість шкіри (тактильна, температурна, больова).

 

· Глибоку чутливість (пропріорецепцію).

 

· Больову чутливість (ноціцепцію).

 

Порушення СВЧ:

 

· Гіперстезія.

 

· Гіпостезія.

 

· Анестезія.

 

Механізми порушення СВЧ:

 

1. Порушення рецепції (при збільшенні порогу збудження рецепторів виникає гіперстезія, при зменшенні - гіпостезія).

 

2. Пошкодження периферичних нервів. При цьому випадають всі види чутливості в зоні іннервації даного нерва.

 

3. Пошкодження задніх корінців спинного мозку. Характеризується випадінням всіх видів чутливості в зоні відповідних сегментів.

 

4.Пошкодження спинного мозку.

 

5. Порушення функції підкіркових структур, які беруть участь у здійсненні сенсорних функцій.

 

6. Ураження сенсорних зон кори головного мозку.

 

Пошкодження тім'яної частки (ТЧ) викликає комплекс порушень – аморфосинтез. Якщо уражена ТЧ з правого боку, то при цьому втрачається уявлення про просторове розташування частин тіла на протилежній стороні. Якщо уражена ТЧ з лівого боку, то до аморфосинтезу приєднується агнозія - нездатність впізнавати частини тіла, предмети, їх зображення і розташування в просторі.

 

Поняття про «біль»

 

Біль може бути соматичний та вісцеральний. Соматичний йде від шкіри, сполучної тканини, суглобів та м’язів. Відповідно може бути поверхневим та глибоким. Вісцеральний біль йде від внутрішніх органів. Систему сприйняття та передачі больового сигналу називають також ноцицептивною (Шерінгтон).

 

Класифікація соматичного поверхневого болю представлена на рис. 1.

 

Рис. 1 Класифікація соматичного поверхневого болю

 

“Біль – це типовий процес, який сформувався в процесі еволюції і який виникає при дії на організм больових подразників або при ослабленні протибольової системи. Цей процес складається з наступних компонентів:

 

а) сприйняття, проведення й усвідомлення болю;

 

б) формування вегетативних, емоційних і поведінкових реакцій;

 

в) мобілізація протибольових систем”.

 

Виділяють, насамперед, біль фізіологічний і патологічний.

 

Фізіологічний біль виникає як адекватна реакція нервової системи на небезпечні для організму ситуації. Іншими словами, це фактор попередження, сигнал про потенційно небезпечну обстановку. Цей біль спрямований на захист організму від пошкодження.

 

Патологічний біль найчастіше виникає при пошкодженні нервової системи. Захисного характеру він не має. Навпаки, він виснажує захисні сили хворого і ускладнює перебіг хвороби.

 

Розрізняють також гострий і хронічний біль.

 

Гострий біль короткочасний. Він поділяється на два різновиди – первинний і вторинний. Первинний біль виникає відразу ж після впливу больового подразника – уколу, розрізу, удару струмом, дотику гарячого предмета. Цей біль локалізований, він виникає в місці пошкодження. Він не знімається морфієм. Значення первинного гострого болю – попереджувальне, сигнальне. Вторинний біль з'являється пізніше. У відповідь на пошкодження в тканинах накопичуються біологічно активні речовини – гістамін, серотонін, простагландини, брадикінін, речовина Р, іони К+ і Н+. Саме вони формують пекучий нелокалізований біль, що знімається морфієм. Сигнального значення він не має.

 

Хронічний біль триває довго – години, дні, тижні, іноді – все життя. Він проявляється у вигляді хронічних больових синдромів. Біль на місці пошкодження називається місцевим, а в зоні іннервації нерва – проекційним.

 

Фантомний біль виникає у людей після ампутації кінцівок, окремих пальців або навіть після екстракції зуба. Через значний час після операції хворий раптом несподівано починає почувати видалену кінцівку.

 

Теорія специфічності

 

Біль сприймають нервові закінчення. Больові рецептори розподілені в організмі нерівномірно. Найбільше їх у шкірі, мозкових оболонках, плеврі, очеревині, надкістниці, у слизовій ока і внутрішнього вуха, у тканині зовнішніх статевих органів. Зате вони практично відсутні в кістках і тканині мозку. Мало їх у паренхімі внутрішніх органів. Крім того, для рецепторів внутрішніх органів характерний надзвичайно високий поріг чутливості. Він набагато вищий, ніж для больових рецепторів шкіри чи слизових. Тому біль у внутрішніх органах не виникає при уколі чи порізі їх. Він з'являється лише при розтягуванні їх самих або їхніх капсул, а також при звуженні і розширенні внутрішньорганних судин.

 

Механізм збудження больових рецепторів зводиться до того, що ноцицептивні агенти (механічні, температурні чи хімічні) підвищують проникливість мембрани нервового закінчення. Внаслідок цього виникає деполяризація і зароджується больовий імпульс.

 

Теорія інтенсивності

 

Прихильники теорії інтенсивності пояснюють сприйняття болю дещо по-іншому. Вони вважають, що больовий імпульс виникає при подразненні будь-якого рецептора – больового, температурного чи тактильного. Потрібно тільки, щоб це подразнення було сильним, щоб воно пошкодило тканину. Це твердження теж ґрунтується на експериментальних і клінічних фактах.

 

Больова інформація від рецепторів передається в головний мозок. У цій передачі задіяні три нейрони: перший знаходиться в спинномозковому вузлі, другий – у задніх рогах спинного мозку, третій – у зоровому горбі.

 

Анальгезивні системи (АС)

 

· Нейронна опіатна АС (локалізується в середньому, довгастому та спинному мозку).

 

· Гормональна опіатна АС (сприяє проведенню аферентної імпульсації з спинного мозку в гіпоталамус та гіпофіз з виділенням кортиколіберину, кортикотропіну та α-ліпотропіну, з яких утворюється потужний анальгезуючий поліпептид — ендрофін, який потрапляє в кров, α-ендрофін зменшує активність нейронів больової чутливості в спинному мозку та таламусі, а також нейронів ЦНС, які формують біль).

 

· Нейронна неопіатна АС (має серотонінергічні, адренергічні та дофамінергічні нейрони, які створюють ядра в стовпах мозку, стимуляція дуже важливих моноаміноергічних структур забезпечує виражену анальгезію).

 

· Гормональна неопіатна АС (її діяльність пов’язують із функцією гіпоталамуса та гіпофіза і безпосередньо з гормоном вазопресином).

 

Методи знеболювання

 

У сучасній медичній практиці використовуються наступні методи зменшення чи повного усунення болю: психологічні, фізичні, фармакологічні, хірургічні, нейрохірургічні.

 

Психологічні методи

 

Психологічні методи спрямовані на зняття загального нервового напруження, зменшення почуття страху і стурбованості своїм станом. Цього досягають бесідами, розслабленням, гіпнозом, аутотренінгом. Хворий привчається до оптимального стереотипу рухів, навчається самостійно попереджувати біль і самостійно його знімати.

 

Фізичні методи

 

Сюди належать:

 

1. Акупунктура.

 

2. Електропунктура.

 

3. Лазеропунктура.

 

4. Черезшкірна електростимуляція.

 

5. Ультразвук.

 

6. Електрофорез.

 

7. Магніто-лазерна терапія.

 

8. Масаж.

 

9. Мануальна терапія.

 

При цьому за рахунок тривалого і слабого подразнення і проведення імпульсів по товстих волокнах підсилюється утворення енкефалінів. Вони блокують проведення больових імпульсів на рівні задніх рогів спинного мозку.

 

Фармакологічні методи

 

Фармакологічні препарати здатні загальмувати утворення, передачу і сприйняття больових імпульсів на різних рівнях нервової системи – рецепторному, провідниковому і центральному (задні роги спинного мозку, стовбур мозку, кора великих півкуль).

 

Біль має величезне, але неоднозначне значення. Гострий біль виконує функцію сигналу про майбутню загрозу ушкодження або про наявність пошкодження. Захисне значення болю розуміли ще древні греки, що назвали біль “сторожовим псом здоров'я”. Хронічний біль втрачає захисні функції. Він стає патогенетичною ланкою розвитку хвороби. Звідси виникає необхідність усунення або хоча б зменшення болю, і це є одним з найважливіших завдань лікаря будь-якої спеціальності.

 

Порушення рухової функції нервової системи

 

Гіпокінезії:

 

а) за вираженості: парези - зменшення амплітуди, сили, швидкості, кількості довільних рухів; паралічі - повна відсутність довільних рухів;

 

б) за розповсюдженням: 1) моноплегія - парез або параліч однієї кінцівки; 2) параплегія - обох рук або обох ніг; 3) геміплегія - однієї половини тулуба; 4) тріплегія - трьох кінцівок; 5) тетраплегія - чотирьох кінцівок.

 

в) щодо зміни тонусу м'язів: 1) спастичні (підвищений тонус тільки однієї групи м'язів); 2) ригідні (підвищений тонус двох груп - антагоністів м'язів); 3) мляві (знижений тонус м'язів);

 

г) по локалізації ураження:

 

1. Центральні (ураження пірамідних нейронів або провідних кортико-спінальних шляхів):

 

а) гіперрефлексія (підвищення спінальних рефлексів);

 

б) спастична м'язова гіпертонія, надалі – контрактури;

 

в) патологічні рефлекси Бабинського, Россолімо, Бехтерева, хапальний через ослаблення гальмівних впливів;

 

г) клонус (швидкі ритмічні скорочення окремих м'язів через гіперрефлексії);

 

д) синкінезії - мимовільні співдружні м'язові скорочення в паралізованій кінцівці при довільних рухах в іншій.

 

2. Екстрапірамідні (ураження екстрапірамідної системи):

 

а) ригідна м'язова гіпертонія;

 

б) позотонічні рефлекси (ністагм очей при обертанні тілом);

 

в) каталепсія (тривале застигання тіла в заданому положенні);

 

г) відсутність патологічних рефлексів і гіперрефлексії.

 

3. Периферичні (ураження моторних нейронів спинного мозку):

 

а) гіпотонія (в'ялі, мляві м'язи, надмірність пасивних рухів в ураженій кінцівці);

 

б) гіпо-або арефлексія;

 

в) гіпо-або атрофія м'язів, дегенерація м'язів з заміщенням жировою та сполучною тканиною, зниження збудливості м'язів через їх "переродження".

 

4. Міастенічні (порушення синаптичної передачі в нервово-м'язових синапсах):

 

а) м'язова слабкість (міастені) різного ступеня вираженості;

 

б) швидка стомлюваність м'язів при фізичному навантаженні.

 

Акінезії

 

Дефіцит рухів при ураженні екстрапірамідної системи (базальних гангліїв); характеризується найчастіше підвищенням тонусу м'язів-антагоністів (згиначів і розгиначів), незграбними, неточними рухами. Приклад: ураження чорної субстанції: нерухомі пози, маскоподібне обличчя, поза манекена, скутість при ходьбі з відсутністю супутніх рухів рук.

 

Гіперкінезії

 

Мимовільні насильницькі руху або скорочення окремих груп м'язів, що здійснюються незалежно від волі хворого і виникають найчастіше при ураженнях різних структур головного мозку, відповідно їх поділяють:

 

а) за локалізацією ураження ЦНС: коркові, підкіркові, стовбурові;

 

б) за поширеністю: місцеві (локальні, скорочення окремих м'язів) і генералізовані (з скороченням більшості м'язів);

 

в) за переважанням швидких або повільних рухів: швидкі і повільні гіперкінезії.

 

Тремтіння (тремор) - слабко виражені мимовільні поперемінні скорочення згиначів і розгиначів у вигляді ритмічних коливань тіла або його частин. Причини:

 

а) функціональні (емоції);

 

б) органічні (частіше ураження стовбура мозку).

 

Інтенціонне тремтіння - тільки при довільних рухах (ураження мозочка і стовбура мозку). Паркінсонічне - у спокої, пропадає при довільних рухах (дефіцит дофаміну в чорній субстанції та порушення взаємин між чорною субстанцією, блідою кулею і смугастим тілом).

 

Судоми - мимовільні м'язові скорочення різної інтенсивності, тривалості і поширеності зі значними переміщеннями тіла в просторі:

 

а) тонічні - тривалі м'язові скорочення з застиганням тіла або кінцівок у різних вимушених положеннях (при 1-ій фазі епілепсії, правці, алкогольній інтоксикації);

 

б) клонічні - швидка зміна скорочення і розслаблення м'язів (при 2- ій фазі епілепсії, тиках);

 

в) змішані - при коматозних і шокових станах.

 

За поширеністю виділяють генералізовані і локалізовані судоми.

 

Види судом:

 

1) Тіки - швидкі мимовільні стереотипні скорочення м'яза або групи м'язів, що обумовлюють насильницькі рухи (мигання, примружування очей, жестикуляція) - частіше при ураженні екстрапірамідної системи або неврозі, іноді нейрогенні.

 

2) Хорея (танець) - швидкі безладні неритмічні насильницькі скорочення різних груп м'язів - найчастіше при ураженнях кори і базальних ядер, ревматичному енцефаліті, хореї Хантінгтона, іноді нейрогенні.

 

Відмінність тіків від хореї: тіки стереотипні (не змінюються за силою, характером), постійна локалізація; хорея нестереотипна, не має певної локалізації.

 

3) Атетоз - повільні стереотипні повзучі рухи тонічного характеру, головним чином в пальцях рук і стоп; рухи напружені, з залученням агоністів і антагоністів ("рухи балерини") - при ураженні стріарної системи (хвостатого ядра, шкаралупи).

 

4) епілептичні судоми - поєднання генералізованих тонічних і клонічних судом у вигляді припадків, що починаються з тонічної і переходять в клонічну фазу тривалістю 3-5 хв з подальшою амнезією.

 

Порушення чутливості

 

Порушення чутливості бувають:

 

1) анестезія - повна втрата; 2) гіпостезія; 3) гіперстезія - підвищення чутливості.

 

Чутливість: поверхнева (больова, тактильна, температурна) і глибока (вібраційна, м'язово -суглобова, відчуття тяжкості, ваги) передається в ЦНС. При ураженні периферичного нерва - випадання всіх видів чутливості.

 

Синдром Броун-Секара

 

Синдром Броун - Секара - перерізання лівої чи правої половини спинного мозку:

 

1. зникнення глибокої чутливості на стороні перерізання нижче неї;

 

2. зникнення температурної і больової чутливості на протилежній стороні;

 

3. порушення тактильної чутливості з обох сторін.

 

Отже, характеризується дисоціацією розладів чутливості. Так, нижче рівня перерізання з його боку випадають пропріоцептивна і складні види тактильної чутливості, а з протилежного боку - температурна, проста тактильна і частково больова чутливість.

 

Патофізіологія вегетативної нервової системи (ВНС)

 

Залежно від анатомічної будови ВНС:

 

1. Парасимпатична

 

Тіла перших нейронів - краніальний відділ (ядра III, VII, IXі X пари) і сакральний відділ (бічні роги спинного мозку S2- S4). Відростки цих нейронів (прегангліонарні волокна) залишають спинний мозок і направляються до нервових вузлів (гангліїв), які розташовані поблизу іннервованих органів або в товщі їх стінок. Тут імпульс передається на тіло другого нейрона і по його відростках (постгангліонарних волокнах) він поступає до виконавчих органів.

 

2. Симпатична частина

 

Тіла перших нейронів - в бічних рогах тораколюмбального відділу спинного мозку (C8 - L3). Відростки цих нейронів (прегангліонарні волокна) направляються до гангліхв, які розташовані паравертебрально або превертебрально. У гангліях імпульс переходить на тіло другого нейрона. Відростки другого нейрона (постгангліонарні волокна) залишають ганглій і прямують до ефекторних органів.

 

Порушення в діяльності ВНС:

 

а) ваготонія - переважання парасимпатичної нервової системи (ПНС) (рідкий пульс, міоз, пітливість, гіперсалівація, спокійний характер, при тривалій ваготонії - брадикардія і зниження обміну речовин; гіперкінезія шлунка і кишечника; приводить до спастичних запорів, виразкової хвороби, астми);

 

б) симпатикотонія - переважання симпатичної нервової системи (СНС) (дратівливість, екзофтальм, мідріаз, тахікардія, підвищення артеріального тиску; атонія шлунка, закрепи, підвищення обміну речовин);

 

в) гіпоталамус - містить центри СНС і ПНС (передні ядра - ПНС, задні ядра - СНР).

 

Функціональна активність гіпоталамуса визначається:

 

1. Корою головного мозку (інтеграція СНС і ВНС).

 

2. Лімбічною системою.

 

3. Ретикулярною формацією.

 

4. Мозочком (визначає в основному симпатичні ефекти).

 

Хвороби викликані емоційно-психічною діяльністю

 

Неврози

 

Неврози - психогенно обумовлені захворювання, функціональні розлади вищої нервової діяльності. Типова форма патології НС, що виникає в результаті перенапруження і зриву вищої нервової діяльності під впливом певних впливів, адекватність відповідей на які не забезпечується її функціональними можливостями.

 

Експериментальні неврози: мета - поставити перед тваринами невирішене (непосильне) для них завдання:

 

а) перенапруження збуджувального процесу шляхом дії сильних (больовий, світловий) безумовних або складних умовних подразників;

 

б) перенапруження гальмівного процесу шляхом вироблення тонких і складних дифенренціювань;

 

в) перенапруженням рухливості нервових процесів шляхом: 1) зіткнення процесів збудження і гальмування; 2) ломки сформованого стереотипу; 3) зсув рефлексів - інстинктів взаємовиключного біологічного значення (харчовий та оборонний рефлекси).

 

Патогенетично в основі неврозу - порушення сили, рухливості і врівноваженості основних нервових процесів - збудження і гальмування або їх зіткнення (поломка) у відповідних або в одних і тих же структурах мозку. Невроз проявляється:

 

а) зниженням працездатності нейронів;

 

б) порушенням рівноваги між збудженням і гальмуванням;

 

в) порушенням рухливості нервових процесів (патологічною інертністю - "застійними вогнищами", лабільністю);

 

г) розвитком фазових станів, що порушують нормальне співвідношення між подразником і відповідною реакцією організму;

 

Загальні прояви невротичних станів:

 

1. неадекватність вегетативних реакцій впливу (ефекти СНС у відповідь на особливо важливий для пацієнта вплив);

 

2. розвиток патологічних сенсомоторних реакцій (метушливість і т.д.);

 

3. часті афективні реакції (тривога, ридання, страх, лайка - пацієнт не володіє своїми почуттями, почуття володіють пацієнтом).

 

Істерія

 

Істерія — одна з форм неврозів, частіш за все проявляється істеричними припадками.

 

За своєю інтенсивністю вони дуже різноманітні та виникають звичайно як реакція на будь-яку психічну травму.

 

Припадок починається відчуттям серцебиття та задухи. Хворі в безсиллі сідають або лягають, починають розмахувати руками, сміятися або плакати, а інколи сміються та плачуть одночасно. Може розвиватися істеричне зомління, особливістю якого є збереження свідомості (хворі запам’ятовують всю ситуацію припадку і зауваження, які зробили їм оточуючі), або тяжкий припадок із тонічними та клонічними судомами, при яких хворі вживають запобіжних заходів.

 

Психоз

 

Психоз — захворювання центральної нервової системи, яке супроводжується органічними (необерненими) змінами в корі головного мозку.

 

Найбільш характерною ознакою захворювання є відсутність критики оточуючої дійсності та самокритики. Такі хворі будуть стверджувати, що вони наполеони, кутузови і генеральні секретарі різних партій, державні діячі й т. д., та розповідати про події 20–30-літньої давнини, учасниками яких вони нібито були.

 

Типовим прикладом психозів є шизофренія (маніакальна або депресивна форми), а також алкогольний та інші види психозів. Хворі на психози в стадії загострення лікуються тільки в умовах спеціальних стаціонарів.

 

Використана література:

 

1. А.І. Березнякова. Патологічна фізіологія: Підруч. для студ. вищ. фармац. навч.закл. і фармац. ф-тів вищ. мед. навч. закладів. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2003. - С. 402-414.

 

2. Адо, А.Д. Патологическая физиология / под/ред А.Д.Адо, М.А. Адо, В.И Пыцкого, Г.В. Порядина, Ю.А. Владимирова. М.: Триада-Х.-2000– С. 315-359.

 

3. Зайко, Н.Н. Патологическая физиология / Н.Н. Зайко [и др.]; под ред. Н.Н. Зайко. – Москва, 2006. – С. 576-613.

 

4. Овсянников В.Г. Боль. – Ростов-на-Дону: Издательство Ростовского университета, 1990. – 80 с.

 

5. Болевой синдром / Под ред. В.А. Михайловича и Ю.Д. Игнатова. – Л.: Медицина, 1990. – 336 с.

 

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 8323; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.