Особливості середньовічної культури та менталітету

Особливості середньовічної культури пов’язані із світосприйняттям людей цієї епохи. Християнство стає основою середньовічної культури. Протягом ІІ — ІІІ ст. воно поширюється скрізь по Римській імперії і вже в IV ст. набуває статусу державної релігії (в 392 ст. імператор Феодосій офіційно забороняє язичницькі культи).

Християнство в «Темні віки» було не просто однією зі складових життя суспільства, а головним двигуном життя людини. Роль віри окремої людини і релігійних інститутів як ніколи раніше стала всеохоплюючою.

В умовах занепаду економіки та сільського господарства, війн, чуми, що забирала життя цілих міст та областей середньовічної Європи, тільки віра залишалася єдиною опорою для середньовічної людини, допомагаючи стійко переносити всі суворі випробування.

Церква відігравала головну роль у культурі Середньовіччя, бо, по-перше, після краху Римської імперії (476 р.):

саме вона залишилась єдиним спільним для всіх держав Європи соціальним інститутом;

тільки вона давала чітку систему знань про світ;

робила це в емоційно привабливих формах: ідея покутувальної жертви, любові до всіх, рівності всіх перед Христом — загальнолюдські ідеї були спільними для всіх людей, зрозумілими й близькими кожному.

Середньовічна картина світу цілком спиралася на Біблію. Але феномен Середньовіччя полягає в тому, що більшість людей була неписьменна (навіть королі та імператори не знали письма). До XV ст., коли церква зрозуміла, що їй потрібні освічені люди і почала відкривати духовні семінарії, письменність була привілеєм священиків. Читання Біблії було заборонено для звичайних мирян, бо тлумачити її мали право тільки священики.

Тому культура Середніх віків — це культура безкнижкова, вона спиралася не на друковане слово, а на усні проповіді. Це культура молитов, казок, міфів, чаклунських заговорів.

Не маючи можливості накопичувати земні скарби, середньовічна людина зосередилась на скарбах небесних, скарбах духовних, звертаючись не до пізнання природи людини — субстанції миттєвої, ефемерної, тимчасової, а до пізнання природи божественного — одвічного.

Це обумовило уявлення середньовічної людини про світ. Якщо для античної людини боги були часткою природи, її антропоморфною персоніфікацією, то для середньовічної — природа — це лише частка єдиного, всюдисущого Бога. Ось чому, за середньовічними уявленнями, світ — втілення Бога — існує, доки на це є воля Бога.

Уявлення про географію світу були своєрідними в Середні віки: на знання про кордони населеного світу (ойкумени) накладалися детальні «відомості» (іноді навіть більш яскраві) про надприродний світ. Досить пригадати опис мандрів Данте у супроводі Вергілія Пеклом, Чистилищем, а потім з Беатріче Раєм у «Божественній комедії», щоб уявити, наскільки детально, зримо, реалістично уявляла собі середньовічна людина потойбічний, інший світ.

Усе, що існувало в цьому світі: природа, людина, суспільство, влада, відносини сеньйора і васала, — все розглядалося крізь призму божественного. Світогляд середньовічної людини базувався на уявленні про єдину ідею світоупорядкування, встановленого Богом. У цьому божественному світоустрої, структурі кожна частина, в тому числі й людина, займала своє, визначене Богом раз і назавжди, місце.

Дата добавления: 2015-05-07