У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи)

На першій стадії розвитку колектив характеризується такими ознаками:

• він лише починає створюватись;

• члени колективу недостатньо знають один одного;

• вихованці неповною мірою усвідомлюють завдання;

• відсутня ініціатива в конкретній діяльності;

• відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вчителя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдиноначального керівництва і педагогічного авторитаризму.

Виходячи з ознак колективу на цій стадії і тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрями його роботи:

• вивчення членів колективу;

• забезпечення знайомства вихованців між собою;

• висунення конкретних завдань перед вихованцями;

• організація спільної діяльності, спрямованої на виконання означених завдань;

• сприяння формуванню активу.

На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як на колектив загалом, так і на кожного члена колективу зокрема. Вихователь у своїх діях не має змоги спиратися на помічників (актив) з числа вихованців. Тому доводиться виявляти авторитаризм і діяти за принципом єдиноначальства. Вихователь одноосібно визначає конкретні завдання кожному вихованцеві колективу, керує виконанням цих завдань і

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки:

• сформувався актив;

• більшість вихованців підпорядковується меншості;

• члени колективу усвідомлюють свої завдання;

• актив починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.

Провідна тактична лінія керівника: здійснювати керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив. Тут діє принцип: "Ми вирішили разом з активом".

Відповідно до такого статусу колективу педагог організовує свою діяльність у таких напрямах:

• продовжує вивчати вихованців (їх розвиток постійно перебуває в динаміці);

• навчає членів активу здійснювати керівні функції;

• сприяє формуванню органів самоврядування;

• спільно з активом, органами самоврядування визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу на перший період.

На другій стадії розвитку взаємини між педагогом (керівником) і вихованцями базуються на засадах демократизму і принципі паралельних впливів на особистість вихованців (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливів).

Далі настає період, коли колектив набуває ознак третьої стадії:

• більшість вихованців перейшла на бік активу, усвідомлює вимоги керівника

• більшість підпорядковує собі меншість;

• колектив усвідомлює свої завдання;

• вихованці в змозі самі формувати нові завдання;

• органи самоврядування спроможності організувати колектив на виконання означених завдань.

Тактична лінія діяльності керівника такого колективу: здійснювати управління через загальні збори з дотриманням демократичних основ.

Основні напрями роботи педагога з колективом на третій стадії:

• продовжує вивчати вихованців;

• включає активістів почергово у виконання керівних функцій;

• спільно з усім колективом визначає перспективні лінії діяльності.

На цьому етапі важлива зміна напрямів вимог. "...Третя стадія розвитку цієї вимоги, — писав А.С. Макаренко, — коли вимагає колектив. Це — той наслідок, що винагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли колектив збився в певному тоні і стилі, робота вихователя стає математично точною, організованою роботою"1.

На успішність розвитку і становлення колективу впливає низка соціально-педагогічних чинників. Зокрема:

• глибокі знання вихователями психолого-педагогічних основ теорії і практики формування та розвитку колективу;

• забезпечення наступності і єдності дій педагогів у роботі з колективом;

• володіння технікою створення перспективних ліній;

• забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування;

• дотримання належного тону і стилю діяльності колективу;

• наявність традицій у життєдіяльності колективу;

• створення соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу.

Одним із показників успішної діяльності керівника організації (фірми, колективу) є рівень сформованості соціально-психологічного клімату. Так, Б. Д. Паригін зазначає, що соціально-психологічний клімат — "один із вирішальних чинників успішної діяльності людини в усіх сферах життя суспільства".

Соціально-психологічний клімат будь-якої установи породжується міжособистісною взаємодією, яка опосередковує не тільки між-особистісні впливи, а й вплив навколишнього фізичного середовища: речей, предметів, явищ природи тощо. Настрій однієї людини впливає на настрій іншої, позначається на різноманітних актах поведінки, діяльності, життя людини.

Р. X. Шакуров пропонує розглядати соціально-психологічний клімат з урахуванням трьох особливостей: психологічної, соціальної

та соціально-психологічної. "Психологічна форма клімату, — пише Р. X. Шакуров, — розкривається в емоційних, вольових та інтелектуальних станах і властивостях групи (так, можна говорити про атмосферу оптимізму, страху, цілеспрямованості або вольової розслабленості, творчого пошуку та інтелектуальної активності людини тощо)". На його думку, якщо в інтелекті, емоціях, волі фіксувати їхній соціальний зміст, то тут виявлятиметься соціальний аспект, соціально-психологічний аспект виявляється в єдності, згоді, задоволенні, дружбі, згуртованості.

Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини.

Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату групи (колективу):

Суб'єктивні ознаки:

• довіра та взємовимогливість членів групи один до одного;

• доброзичливість і ділові претензії;

• вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб;

• відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу;

• достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі;

• високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба;

• усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів.

Об'єктивні ознаки:

• високі показники результатів діяльності;

• низька плинність кадрів;

• високий рівень трудової дисципліни;

• відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.

І хоча кожен колектив має своє, неповторне обличчя, стиль, інтереси, згадані ознаки майже універсальні для будь-якого колективу.

Загальні фактори формування соціально-психологічного клімату:

• характер виробничих відносин того суспільства, складовою частиною якого є група;

• організація й умови трудової діяльності;

• специфіка й особливості роботи органів управління та самоврядування;

• стиль і характерологічні форми керівництва;

• соціально-психологічні, тендерні та демографічні особливості групи;

• чисельність групи тощо.

Вирізняють такі основні фактори формування соціально-психологічного клімату:

• фактори макросередовища;

• фактори мікросередовища.

Говорячи про фактори макросередовища, які впливають на психологічний клімат ззовні, необхідно враховувати те, що жодна група не може існувати, а тим більше розвиватися ізольовано від навколишнього світу. До таких факторів належать:

• соціально-психологічні тенденції науково-технічного прогресу;

• особливості суспільно-економічної формації на конкретному етапі розвитку суспільства;

• особливості діяльності органів управління, вищих за рівнем;

• соціально-психологічні особливості територіального району, в якому функціонує організація, тощо.

Значно більше впливають на соціально-психологічний клімат колективу фактори мікросередовища; основні з них такі:

• особливості матеріально-економічних, технологічних та організаційно-управлінських умов праці в колективі та ступінь задоволення людей цими факторами;

• особливості формальної структури в колективі та її співвідношення з неформальною;

• стиль керівництва керівника колективу;

• рівень психологічної культури керівника та співробітників тощо. Отже, основними факторами, які впливають на стан соціально-психологічного клімату в колективі, є зміст праці та ступінь задоволення людей роботою; умови праці та побуту, задоволеність ними; ступінь задоволення характером міжособистісних стосунків зі співробітниками; стиль керівництва, особистість керівника, а також те, чи задоволений він співробітниками.

З метою формування та поліпшення соціально-психологічного клімату в колективі (фірмі) бажано проводити тренінги, з допомогою яких психологи навчали б членів колективу і керівників високій культурі взаємодії та спілкування. Найбільш ефективними є такі форми тренінгів, як тренінг поведінковий, тренінг чутливості, тренінг рольовий, відеотренінг та ін.

Функції конфлікту.Під соціальним конфліктом розуміється той вид протистояння, при якому сторони прагнуть захопити територію або ресурси, загрожують опозиційним індивідам або групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьба приймає форму атаки або оборони.
Важливим питанням при розгляді соціальних конфліктів є питання про дійових осіб і виконавців конфліктних відносин. Поряд з поняттям сторона конфлікту сюди можуть бути віднесені і такі поняття, як учасник, суб'єкт, посередник.
Учасником конфлікту може бути будь-яка людина, організація, або група осіб, які беруть участь у конфлікті, але не віддають собі звіт в ціляхконфліктного протиріччя.
Суб'єктом соціального конфлікту є окрема людина або соціальна група, здатні створювати конфліктну ситуацію.
Посередник - нейтральне особа, що допомагає конфліктуючим сторонам у досягненні згоди з допомогою переговорів.
Розглядаючи роль конфлікту як неминучого явища розвитку суспільства, можна виділити одну з його функцій, яка складається в розрядці психологічноїнапруженості у відносинах протиборчих сторін. Існування вихідних клапанів і відвідних каналів допомагає взаємної адаптації індивідів, стимулює позитивні зміни.
Інший позитивної функцією конфлікту є комунікативно-єднальна. Через цю функцію учасники конфлікту усвідомлюють свої і протистояли їм інтереси, виявляють спільні проблеми, пристосовуються один до одного.
Ще одна позитивна функція конфлікту проявляється у тому, що конфлікт здатний грати консолідуючу роль у суспільстві і навіть бути рушійною силою соціальних змін. Це відбувається тоді, коли в ході вирішення конфлікту люди по-новому сприймають один одного і у них з'являється інтерес до співпраці, виявляються можливості для цього.
Але нерідко конфлікти можуть дестабілізувати відносини в соціальних системах, руйнувати соціальні спільності і групову єдність. Так, страйки можуть завдати серйозної шкоди підприємствам і суспільству, бо економічний збиток від зупинок підприємств може стати чинником розбалансованості економіки. Національні конфлікти порушують відносини між націями.

Класифікація конфліктів

Ознака класифікації	Види конфліктів
1. Спосіб розв’язання:	— насильницькі; — ненасильницькі
2. Сфера прояву:	— політичні; — соціальні; — економічні; — організаційні
3. Спрямованість впливу:	— вертикальні; — горизонтальні
4. Ступінь виразності:	— відкриті; — приховані
5. Кількість учасників:	— внутріособистісні; — міжособистісні; — міжгрупові
6. Потреби:	— когнітивні; — конфлікти інтересів

. Сфери прояву конфліктів украй різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти.

Політичні конфлікти — зіткнення з приводу розподілу влад­них повноважень, форми боротьби за владу.

Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різ­новидом соціальних конфліктів вважаються конфлікти трудові чи соціально-трудові, тобто у сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, що останнім часом виникають у нашій країні дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів великих груп працівників. [16, c. 39]

Економічні конфлікти являють собою широкий спектр кон­фліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління [16, c. 40].

Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функ­ціонального закріплення за працівником прав та обов’язків; упровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці, преміювання співробітників. [10, 11, 63]

3. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизон­тальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій.

У вертикальних конфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник — підлеглий, вища організація — підприємство, засновник — мале підприємство.

У горизонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного рівня, фахівці — між собою, постачальники — споживачі.

4. Ступінь виразності конфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритих конфліктів. [16, c. 41]

Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіт-
кненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту.

У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби.

5. Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові [16, c. 42].

Внутріособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Особливістю даного виду конфлік­ту є вибір між бажанням і можливостями, між необхідністю виконувати й дотриманням необхідних норм.

На вибір правильного рішення у разі внутріособистісного конфлікту людина може витратити багато сил і часу, а отже, стрімко зростає емоційна напруженість, може виникнути стрес, а перед ухваленням рішення поведінка особистості може стати неконтрольованою. Прикладами є конфлікти «плюс-плюс», «плюс-мінус», «мінус-мінус».

Конфлікти «плюс-плюс» припускають вибір одного з двох сприятливих варіантів. Наприклад, куди поїхати відпочивати чи що купити (машину якої марки). Слід зазначити: вибір відбувається з двох сприятливих варіантів, однак необхідність вибору може бути настільки складною й болісною, що супроводжуватиметься стресовими ситуаціями.

Конфлікти «плюс-мінус» — це конфлікти притягання й відштовхування, ухвалення рішення, коли кожний із варіантів може мати і позитивні, і негативні наслідки, а вибрати треба один,
з урахуванням розв’язання загального завдання.

Наприклад: у конфлікті керівника з підлеглим звільнення підлеглого постає для керівника як альтернатива: звільнення невигідного підлеглого (позитивний аспект) і необхідність пошуку нового співробітника, працівника для виконання поставленої задачі (негативний аспект). У даному випадку необхідно прораховувати ряд варіантів, необхідні емоційні та матеріальні витрати на реалізацію поставленої мети. Якщо залишити гарного, але невигідного працівника, змусити його працювати над поставленим завданням, то наслідки такого рішення можуть незабаром негативно позначитися на результатах, тоді конфлікт із внутріособистісного переросте в конфлікт із підлеглим, тобто в міжособистісний. [16, c. 43]

Іншим різновидом внутріособистісного конфлікту є рольовий конфлікт, коли в однієї особистості виникає необхідність одночас­ного виконання різних своїх ролей, які до того ж суперечать одна одній. Постає питання вибору, що виконувати.

Наприклад: майстрові виробничої ділянки надіслано вказівку від начальника цеху нарощувати випуск продукції, а керівник служби якості наполягає на підвищенні якості продукції шляхом уповільнення виробничого процесу. Майстрові давалися супереч­ливі вказівки, причому одночасно [16, c. 43].

Конфлікт когнітивний — конфлікт поглядів, точок зору, знань. У такому конфлікті метою кожного суб’єкта є переконати опонента, довести правильність своєї точки зору, своєї позиції.

Дата добавления: 2015-05-24