Схарактеризуйте диференціацію навчання у школі, види диференціації

РОЗКРИЙТЕ СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗА НАВЧАЛЬНО–ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ УЧНІВ

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання вчителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Поняття „контроль” французького походження і означає „нагляд, спостереження і перевірку успішності учнів”. О б л і к успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчально-виховного процесу за певний період.

Основними функціями контролю за успішністю є:

-освітня (полягає в систематичному спостереженні вчителем за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати і коригує її);

-діагностична (учитель виявляє успіхи і недоліки у знаннях, уміннях і навичках, з’ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності);

-виховна (виховання в учнів свідомої дисципліни, наполегливості в роботі, працьовитості, почуття обов’язку і відповідальності);

-розвиваюча (обґрунтування вчителем оцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам’яті, мови);

-стимулююча (добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності учнів є важливим стимулом у навчальній діяльності, який переростає у стійкий мотив обов’язку і відповідальності);

-управлінська (одержана інформація про стан успішності, успіхи і недоліки учня дає вчителю змогу правильно скоригувати роботу учнів).

Усі ці функції взаємопов’язані та мають комплексний характер.

За формою розрізняють контроль у с н и й і п и с ь м о в и й.

За місцем у навчальному процесі виділяють такі його види:

- попередній (здійснюється перед вивченням нового матеріалу для з’ясування якості опорних знань, навичок і вмінь з метою їх актуалізації, корекції та встановлення необхідних зв'язків);

- поточний (здійснюється у процесі вивчення нового матеріалу для з'ясування якості засвоєння учнями знань, умінь і навичок з метою їх корекції);

- періодичний або тематичний (використовується після вивчення розділів навчальної програми з метою перевірки, оцінки і корекції засвоєних знань);

- підсумковий (є обліком успішності наприкінці семестру);

- заключний (здійснюється наприкінці навчального року у вигляді екзаменів, тестового контролю).

Епоха універсалізації освіти, енциклопедичних знань відходить у минуле. Темпи сучасного життя потребують більш раннього виявлення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість школярам надає диференціація освіти. Д и ф е р е н ц і а ц і я (від лат. „відмінність”) – це процес і результат створення відмінностей між частинами освітньої системи. Диференціація може бути зовнішньою (здійснюється між школами, класами у межах школи) і внутрішньою (здійснюється між групами учнів та окремими учнями у межах класу) з урахуванням одного чи кількох критеріїв – мети, методів, змісту освіти.

Підставами для створення відмінностей в освітньому процесу можуть бути стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи у навчанні, пізнавальні інтереси, схильність до вивчення певних навчальних предметів.

Існують кілька видів диференціації:

1) за здібностями: учні розподіляють на навчальні групи за загальними чи спеціальними здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх розділяють по класах А, В, С і навчають за відповідними програмами, маючи можливість переведення з одного класу в інший. У другому випадку учнів групують за здібностями до вивчення певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних);

2) за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за зниженим рівнем і в меншому обсязі;

3) за майбутньою професією: навчання у школах, що формують і розвивають навички майбутньої професії (музичних, художніх, із поглибленим вивченням іноземної мови);

4) за інтересами учнів: навчання у класах, школах, ліцеях, гімназіях, колегіумах з поглибленим вивченням певних галузей знань;

5) за талантами дітей: пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку шляхом проведення різноманітних олімпіад, конкурсів.

Диференціація середньої освіти в Україні відбувається як на макро- та мезо-, так і на мікрорівні. Щодо макрорівня, то йдеться про існування різних типів середніх навчальних закладів: спеціалізованих шкіл, гімназій, колегіумів, ліцеїв. Ці навчальні заклади мають академічний профіль і призначені для обдарованої молоді з метою підготовки до вступу у вищі навчальні заклади. Відбір до них є конкурсним, здійснюється відповідно до рівня розвитку певних здібностей і навичок.

Диференціація на мезорівні властива школі-ліцею, школі-гімназії, школі-комплексу, а також звичайній загальноосвітній школі, у якій створені спеціалізовані класи. Ще одним виявом такої диференціації є створення на одній навчальній паралелі класів вирівнювання, де учні згруповані на підставі слабкого рівня успішності та на підставі академічних здібностей.

Диференціація на мікрорівні традиційно виявляється у роботі вчителів і передбачає роботу вчителя на уроці з кількома групами дітей відповідно до рівня навчальних навичок: усі учні отримують однакові завдання, але слабшим надається допомога під час їх виконання; інколи учням пропонують легше завдання, але згодом ускладнюють його додатковим; може здійснюватися на підставі кількості завдань.

Дата добавления: 2015-05-24