Сумської обл

45,46,47,49

Згідно з Законом України “Про музеї та музейну справу” від 29 червня 1995 року, музей – це “культурно-освітній та науково-дослідний заклад, призначений для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини”.

Більшість сучасних дослідників-музеєзнавців вважають, що музеєзнавство (музеологія) – наукова дисципліна, яка вивчає специфічне музейне ставлення людини до дійсності і породжений ним феномен музею, процеси збереження та передання соціальної інформації через музейні об’єкти, а також розвиток музейної справи і напрями музейної діяльності.

У музеєзнавстві існує профільна та типологічна класифікація. Типологічна класифікація. Тобто музеї поді ляють на типи відповідно до їхнього суспільного призначення та мети діяльності на науково-освітні, науково-дослідні, навчальні. Науково-освітні (масові, або публічні) – призначені для широких мас населення (Львівський історичний музей, Львівська галерея мистецтв тощо). Науково-дослідні, або академічні – призначені для спеці- алістів. Створюються при академіях наук, науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціальний характер (Центральний науково-природознавчий музей НАН України, Львівський природознавчий музей НАН України). Навчальні – призначені для учнів та студентів. Створю ються при школах, спеціальних та вищих навчальни закладах з освітньою метою (Зоологічний музей при Київському університеті, Мінералогічний і Геологічний музеї Львівського університету імені Івана Франка).Окрім типології музеїв за суспільним призначенням, існують і інші, зокрема поділ музеїв на типи за способом виконання ними функції документування. При цьому музеї поділяють на музеї колекційного типу і музеї ансамблевого типу.

Музеї колекційного типу працюють за традиційною системою збирання речових, писемних та художніх матеріалів, які відповідають їхньому профілю. Функцію документування вони виконують шляхом комплектування і збереження фонду музейних предметів. Діяльність музеїв ансамблевого типу полягає у вивченні пам’яток архітектури з їхнім інтер’єром, прилеглою території єю, природним середовищем. Функцію документування вони виконують шляхом збереження або відтворення ансамблю нерухомих пам’яток і властивого їм оточення (музей під відкритим небом, палац-музей тощо). Особливу типологічну групу творять меморіальні музеї, створені з метою увічнити пам’ять про видатних людей або події. Необхідним компонентом меморіальності вважається достовірність місця: меморіальний будинок, де збережена і відтворена на документальному підґрунті меморіальна обстановка, в якій мешкала людина або відбувалася подія. Профіль меморіального музею залежить від змісту події або сфери діяльності людини, якій він присвячений.

З різних типів музеїв провідне значення для краєзнавства мають краєзнавчі музеї. Вони збирають, зберігають, досліджують та експонують матеріали, що містять інформацію про флору і фауну певного краю, історію та культуру його мешканців. На думку дослідників, характерною особливістю краєзнавчих музеїв є те, що вони експонують матеріальні пам’ятки та свідоцтва, зібрані на певній, відносно невеликій території, і репрезентують її краєзнавчу спадщину, а також те, що експозиції таких музеїв можуть бути доволі різноманітними за змістом і поєднувати особливості музейних установ різного профілю (історичного, меморіального, природничо-наукового та ін.).

Краєзнавчі музеї проводять значну науково-дослідну та освітньо-виховну роботу. Науково-дослідна робота полягає у вивченні колекцій, збиранні матеріалу внаслідок археологічних розкопок та науково-дослідних експедицій, архівно пошукової діяльності. Результати досліджень публікують у науковій та науково-популярній літературі, місцевій пресі. Важливою функцією краєзнавчих музеїв є освітньо- виховна. Вона реалізується шляхом проведення екскурсій, читання лекцій, залучення молоді до краєзнавчо-пошукової роботи, у процесі якої відбувається спілкування з учасниками або очевидцями минулих подій. Важливим завданням краєзнавчих музеїв є популяризація історії рідного краю на сторінках місцевих засобів масової інформації.

Більшість краєзнавчих музеїв та музеїв інших профілів в Україні є громадськими. До громадських належать усі види і типи музеїв, які створені та існують при громадських організаціях, підприємствах, установах, навчальних закладах. І.Т. Буланий та І. Г. Явтушенко пов’язують виникнення цього типу музеїв з інтенсивним розвитком краєзнавчого руху в Україні у 1920-х роках.

Відповідно до профілю громадський музей планомірно комплектує, облікує, зберігає та вивчає предмети матеріальної та духовної культури, що мають історичну, наукову, художню та іншу цінність. У процесі надходження експонати облікують в інвентарній книзі, яку ведуть за зразком державного музею. У випадку наявності у фондах громадських музеїв унікальних пам’яток їх також реєструють у відповідному за профілем державному музеї. Громадські музеї проводять різноманітну за формами роботу: оглядові та тематичні екскурсії, лекції, бесіди, літературні та мистецькі вечори, зустрічі з видатними діячами культури і відомими краянами. Також практикують пересувні виставки, конференції і конкурси, презентації краєзнавчої літератури. Усе це дало змогу, за інформацією Л. Перейми, залучити до громадських музеїв Львівщини у 2004 році 120 тис. відвідувачів, а в 2007 році – 220 тисяч. Громадські музеї відіграють дуже важливу роль у збереженні пам’яток історії та культури і вихованні підростаючих поколінь. При цьому у своїй діяльності вони тісно пов’язані з краєзнавством, оскільки їхні фонди поповнюються здебільшого внаслідок невтомної праці дослідників-краєзнавців.

Складовою частиною краєзнавства як комплексної науки є бібліотечне та бібліологічне краєзнавство. Бібліотечне краєзнавство (за визначенням Н. Кушнаренко) – це діяльність реґіональних і місцевих універсальних та спеціальних бібліотек щодо збирання, обробки, зберігання документів, пов’язаних із краєм своїм змістом і походженням, а також організації доступу користувачів до них. Це відносно самостійна, інтеграційно цілісна сфера професійної бібліотечної діяльності, спрямована на задоволення краєзнавчих інформаційних потреб суспільної особистості.

Водночас, бібліотечне краєзнавство як наукова галузь, це інтегрована теоретико-прикладна бібліотекознавчадисципліна, яка поєднує бібліотеко-, бібліографо- і краєзнавчізнання, вивчає краєзнавчу сферу бібліотечної діяльності як цілісну систему.

Об’єктом її дослідження є система “краєзнавчий документ – користувач” у контексті соціального інституту, а інтегральним предметом науки є всебічне вивчення краєзнавчої сфери бібліотечної діяльності як специфічної системи.

Бібліотечне краєзнавство поступово виробило власні принципи, правила і засоби та перетворилося на пріоритетну сферу діяльності бібліотек.

Базовою підсистемою є практична краєзнавча діяльність бібліотек. Похідні від краєзнавчої діяльності бібліотек – інфраструктурні підсистеми бібліотечного краєзнавства – це науково-дослідна, освітня, організаційно-керівна діяльність та професійна преса. Вони певною мірою виходять за межі бібліотек і локалізуються у вишах різних рівнів, міністерстві та управліннях культури. Отже, краєзнавчу діяльність бібліотек сьогодні трактують як сферу їх науково-практичної професійної діяльності, що пов’язана зі збиранням, опрацюванням і наданням у громадське користування краєзнавчих та місцевих документів, а також зі створенням краєзнавчої інформації (знань). Краєзнавча діяльність бібліотек – один із провідних напрямів бібліотечної роботи. Вона передбачає виявлення, збирання й організацію загальнодоступного користування інформацією про край, зафіксованою у документах (книги, брошури, статті, у т. ч. електронні ресурси). Краєзнавча діяльність бібліотек сприяє соціальному, економічному, культурному розвиткові краю; охороні й раціональному використанню природних багатств і культурної спадщини; всебічному вивченню і науковому дослідженню регіону; формуванню національної свідомості, вихованню поваги до історії і культури краю і всієї країни; розвиткові творчих здібностей особистості на основі місцевих традицій, народного та професійного мистецтва.

Національний заповідник Глухів. «Глухів» утворений і функціонує відповідно до постанови КМУ від 8 лютого 1994р

Заповідник охоплює територію 75 га центральної історичної частини та ділянки природного ландшафту м.Глухова. Він здійснює нагляд за 50 об’єктами культурної спадщини, розташованими на його території та в охоронних зонах, 36 з яких є пам’ятками історії, архітектури та містобудування. 5 пам’яток («Миколаївська церква» (1693-1695), «Київська брама Глухівської фортеці» (1766-1769), «Спасо-Преображенська церква» (1765), «Трьох-Анастасіївська церква» (1893), «Учительський інститут» (1874) занесені до Державного реєстру національного культурного надбання, 31 пам’ятка – місцевого значення.

На балансі заповідника знаходиться 5 пам’яток архітектури: «Дворянське зібрання» (1811), «Будинок П.Лютого» (кін. ХІХ ст.), «Банк М.Терещенка» (кін ХІХ ст.), «Київська брама Глухівської фортеці» (1866-1869), «Садибний будинок Кочубеїв» (1904). До його складу входить музей археології, створений у 2008 р.

Основними напрямками діяльності заповідника є здійснення заходів з охорони і збереження об’єктів культурної спадщини, забезпечення належного використання пам’яток містобудування і архітектури, реставрація пам’яток, регенерація архітектурного середовища, проведення науково-дослідної, науково-методичної, інформаційної, культурно-просвітницької роботи.

Дата добавления: 2015-05-24