Навчання як провідний чинник інтелектуального розвитку особистості

Стратегічне завдання виховання — забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості, що передбачає формування росте, формується покоління зі споживацькою філософією як у соціальному, так і в психологічному сенсі. Стратегічне завдання виховання — забезпечити всебічний гармонійний розвиток особистості, що передбачає формування в неї певних якостей відповідно до вимог морального" розумового, трудового, фізичного й естетичного виховання, забезпечуючи при цьому інтегративні зв'язки і гармонію. Розумове виховання передбачає розв'язання таких завдань: а) набуття знань, умінь і навичок; б) розвиток інтелектуальних здібностей особистості; в) формування наукового світогляду; г) оволодіння методами пізнавальної діяльності. Традиційно серед цих завдань перше місце посідають завдання набуття знань, умінь і навичок. Проте це не зовсім так. Знання, які людина набуває у процесі навчання в освітньо-виховних закладах і шляхом самоосвіти, мають здатність "випадати", забуватися. Дослідження вчених показали, що з усієї суми знань, які передбачені для засвоєння в загальноосвітній школі впродовж 11—12 років, врешті-решт надбанням випускника залишається лише незначна її частина. Але цей факт не є фатальним. Одним із головних багатств людини є розвинений інтелект. І не лите окремої людини, але й суспільства загалом. Тому закономірно, що важливим завданням навчання є забезпечення розвитку в людини інтелектуальних здібностей. Зосередження уваги суспільства лише на процесі накопичення великої кількості знань та умінь — небезпечна помилка. Головним недоліком усього попереднього періоду історичного розвитку є сцієнтистська парадигма пріоритетності знань і упослідженість до виховання. Вихід з такого становища — це зміна пріоритетів. Виховання, педагогіка мають стати абсолютною домінантою, а освіта, знання, наука, політика та всі галузі людської діяльності мають бути підпорядковані вихованню. Тоді виховання розв'яже величезне за значимістю і труднощами завдання — допомагати людині в становленні свідомості щодо служіння вищим цілям і обов'язку перед людством.

Виходячи з цієї закономірності, у процесі навчання треба передусім забезпечити передумови для примноження основного багатства людини — її інтелектуальних можливостей і високої душевної культури. Дихотомія розуму і душі, гармонія інтелекту і чуттєвості — єдино можливий шлях поступального розвитку людства.

Дата добавления: 2015-05-24