Єдність загальнолюдського і національного у моральному вихованні підростаючого покоління

Психолого-педагогические основи встановлення контактів із сім'єю школяра

Перш ніж можливість перейти до характеристиці основних форм і методів роботи вчителів з батьками учнів, необхідно зупинитися на виявленні деяких психолого-педагогічних правил їх взаємодії й засоби встановлення контактів із сім'єю: Перше правило: У основі роботи зі школи і класного керівника із родиною та громадськістю би мало бути дії та протизсувні заходи, створені задля зміцнення і підвищення авторитету батьків. Єдине правильна норма взаємовідносин вчителів та батьків - взаємну повагу. Тоді й формою контролю стають обмін досвідом, рада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольнить обидві сторони. Цінність таких взаємин у тому, що вони розвивають і в вчителів, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку. Друге правило: Довіра до виховним можливостям батьків, підвищення рівня половини їхньої педагогічної культури та активності у вихованні. Психологічно батьки готові його підтримати всі вимоги, справи і починання школи. Навіть ті батьки, які мають педагогічної підготовки й високого освіти, з глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до дітей. Третє правило: Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання у життя сім'ї. Класний керівник - обличчя офіційне, але з роду своєї діяльності, він повинен стосуватися інтимних сторін життя сім'ї, нерідко він працює навмисним чи мимовільним свідком відносин, котрі переховувалися від чужих. Хороший класний керівник у ній не чужій, у пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Хоч би

Становлення української державності, інтеграція у європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчально-виховного процесу. Ця концепція, як і концепція гуманітарної освіти, є елементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процес державотворення, становлення народу України як політичної нації. Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від її етнічної приналежності. Інтегруючою основою національної системи виховання є спільність історико-географічного походження, мови, культури і традицій, усвідомлення своєї приналежності до українського суспільства. Кожен з цих чинників визначає єдність поколінь сучасних, минулих і майбутніх, сприяє формуванню громадянина-патріота. Науково обґрунтоване, належним чином організоване виховання відображає духовний поступ народу, процес збереження й збагачення його культури. Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку як українського народу, так і представників інших етносів, що проживають в Україні, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування почуття національної гідності. Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами воно опирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки. Національне виховання має суспільний характер. До нього причетні сім'я, найближче соціальне оточення – формальні й неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Роль держави полягає у координації виховних зусиль усіх інституцій суспільства, забезпечення його єдності та пріоритету загальнодержавних (національних) інтересів. Процес виховання органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опанування основами наук, багатством національної й світової культури. Гуманістичний характер виховання передбачає побудову його змісту й форм на основі глибокого розуміння вихователем природи вихованців, їх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Такий підхід передбачає ставлення до кожного вихованця як до неповторної особистості, суб’єкта вільного розвитку, визнання його прав, виходячи із сукупності знань про людину. У зв'язку з цим першорядного значення набуває діяльність соціальних і психологічних служб, які здатні на професійному рівні забезпечити диференціацію та індивідуалізацію виховних впливів. Дана концепція має на меті визначити пріоритетні завдання виховання у національній системі освіти та основні напрями їх реалізації на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незалежно від національної приналежності, рис громадянина Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому:

· забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

· відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на “усередненого” вихованця;

· формування національної свідомості і людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

· виховання правової культури: поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

· забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших, культури та історії рідного народу;

· формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

· виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

· утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших доброчинностей;

· культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв’язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

· формування почуття господаря й господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

· забезпечення повноцінного розвитку дітей і молоді, охорона й зміцнення їх фізичного, психічного та духовного здоров'я;

· формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

· забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

· вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

· прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

· спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання дітей і молоді у будь-якому регіоні України в кінцевому рахунку переслідує одні й ті ж стратегічні педагогічні цілі, ґрунтується на одних і тих же принципах і теоретико-методологічних засадах. Разом з цим, у процесі виховання враховуються регіональні й етнографічні особливості.

Дата добавления: 2015-05-24