Виховання особистості у колективі. Ознаки колективу, етапи розвитку, шляхи формування

Колектив – це група людей, яких поєднують загальні цілі, що мають спільний смисл, і спільна діяльність, у процесі якої її учасники вступають у певні відносини, що характеризуються правильним розподілом між ними функцій відповідальності й залежності, при постійній взаємній підтримці й товариській взаємодопомозі. мають органи самоврядування.

Виховання особистості в колективі є вираженням відповідних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі.

У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

--Загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;

--Органічний зв'язок з іншими колективами;

--Наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності;

--Колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства.

А.С.Макаренко розглядав колектив як динамічне об’єднання, яке у своєму розвитку проходить 4 стадії розвитку:

1 стадія – становлення колективу. В цей час колектив виступає, насамперед, як мета виховних зусиль педагога, який намагається організаційно оформлену групу (клас, кружок і т.д.) перетворити в колектив. Організатор колективу – педагог, від нього ідуть усі вимоги. Важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Перша стадія вважається завершеною, коли в колективі виділяється і починає працювати актив, коли вихованці об’єднуються на основі загальної мети, загальної діяльності і загальної організації. Актив готують з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. На 2 стадії посилюється вплив активу. Тепер вже актив не тільки підтримує вимоги педагога, але і сам висуває їх до членів колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що – ні. Робота з активом на цьому етапі потребує уваги педагога, оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи. Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов’язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею. На 3 стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завойовувати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу. На 4 стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

21. Диференціація, індивідуалізація,Інтеграція, Проблемно-розвиваюче навчання.

Якщо сьогодні на рівні середньої освіти проблема диференціації вже вирішується шляхом розробки різного рівня складності завдань по предметах,
пропонування складати іспити та проходити зовнішнє незалежне тестування по предметах, відповідно до побажань учнів, Річ у тім, що в середній школі в
межах одного класу навчаються найрізноманітніші за своїми можливостями, здібностями і уподобаннями учні. Саме це і дає можливість вчителям школи умовно розділити
їх за спільними ознаками на декілька рівнів (скажімо низький рівень, достатній рівень, середній рівень та високий рівень). Відповідно до цих рівнів і розробляються індивідуально-
зорієнтовані завдання різного рівня складності та критеріями оцінки.
Для успіху процесу навчання дуже важливо створити такі умови, за яких максимально реалізувалися б індивідуальні можливості кожного учня. Складність полягає в тому, що на уроці присутні ЗО—35 учнів з різним рівнем розвитку, різними типами нервової системи, пам'яті, мислення. З цього випливає, що працювати з усіма учнями однаково — неприпустимо. Отже, потрібно проектувати не одну програму дій для цілого класу, як це робиться досі, а декілька і кожну з них адресувати певній підгрупі учнів.
Перелік застережень наводить на висновок, що вчитель у питаннях диференціації повинен бути дуже обережним. Уся наша робота має бути спрямована на те, щоб знайти такі способи навчання, які дозволили б не розділяти дітей в класі й в той же час забезпечити кожному відповідні щодо його здібностей можливості.
Диференціація має переслідувати головну мету: надати можливість усім учням позбутись почуття меншовартості й водночас відчути радість праці. А це можливе лише за умов дійсно демократичних, гуманних стосунків вчителя і учнів, в атмосфері доброзичливості та співробітництва. Якщо ж диференціацію здійснювати авторитарно, вона лише "узаконить" навчальну нерівноправність дітей і сприятиме формуванню почуття соціальної несправедливості.
Інтеграція, тобто органічне поєднання відомостей інших навчальних предметів навколо однієї теми, є однією з найперспективніших інновацій, яка закладає нові умови діяльності викладачів та учнів, що має великий вплив на ефективність сприйняття учнями навчального матеріалу.
Я. А. Коменський акцентував увагу на необхідності "завжди і всюди брати разом те, що пов’язано одне з одним". Необхідність інтегрованого підходу до організації навчально-виховного процесу великий дидакт пояснював таким чином: "Всі знання виростають з одного коріння - навколишньої дійсності, мають між собою зв’язки, а тому повинні вивчатися у зв’язках".
Проблемно-розвиваюче навчання - це сучасний рівень розвитку дидактики і педагогічної практики. Воно є ефективним засобом загального розвитку учнів. "Проблемним воно називається не тому, що весь навчальний матеріал учні засвоюють тільки шляхом самостійного вирішення проблем і "відкриття" нових понять. Тут є і пояснення вчителя, і репродуктивна діяльність учнів, і постановка завдань, та виконання учнями вправ. Але організація навчального процесу базується на принципі проблемності, а систематичне рішення навчальних проблем - характерна ознака цього типу навчання. Оскільки вся система методів при цьому спрямована на загальний розвиток школяра, розвиток його індивідуальних здібностей, проблемне навчання є справді розвиває навчанням "
Проблемне навчання - це тип розвиваючого навчання, в якому поєднуються систематична самостійна пошукова діяльність учнів із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів навчання побудована з урахуванням цілепокладання та принципу проблемності; процес взаємодії вчителя та учнів орієнтований на розвиток індивідуальності школяра та соціалізацію її особистості.

.

Дата добавления: 2015-05-24