Адміністративну відповідальність

Обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність за адміністративні проступки. Обставини, що виключають

Додаток 20

Додаток 19

ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

Додаток 18

Додаток 17

Адміністративне стягнення — це визначена в законі міра покарання у вигляді певних несприятливих заходів мо­рального, матеріального або фізичного характеру, яка застосо­вується щодо суб'єкта адміністративного проступку за його проти­правне діяння.

Порівняльна таблиця адміністративних стягнень та покарань

Стаття 34 КУпАП називає обставини, що пом'якшують відпо­відальність за адміністративні проступки:

v щире розкаяння винного;

v відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

v вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

v вчинення правопорушення неповнолітнім;

v вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Орган, який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими також обставини, не зазначені в законі. Передбачені в ст. 35 КпАП обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні проступки, також дають змогу уповноваженому органуабо суду визначитися щодо міри адміністративної відповідальності.

Обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:

Ø продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

Ø повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стяг­ненню;

Ø вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

Ø втягнення неповнолітнього у правопорушення;

Ø вчинення правопорушення групою осіб;

Ø вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

Ø вчинення правопорушення у стані сп'яніння.

Стаття 17 КУпАП містить обставини, що виключають адміністративну відповідальність. До них належать:

1) крайня необхідність;

2) необхідна оборона;

3) неосудність;

4) малозначність правопорушення.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КУпАП, що встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця безпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (ст. 18 КпАП).

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам, інтересам держави і суспільства.

Об’єктами захисту від небезпеки є державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Джерелами загрозливої небезпеки у разі крайньої необхідності, зокрема можуть бути стихійні явища – повені, пожежі, землетруси тощо, дикі тварини, наприклад під час їхнього нападу на людину; джерела підвищеної небезпеки, наприклад несправна машина; людина, що заподіює або загрожує завдати шкоди охоронюваним законом інтересам.

Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КУпАП, що встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного чи громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (ст. 19 КпАП).

Правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.

Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 20 КУпАП).

Осудність – це психічний стан людини, який передбачає, що під час вчинення злочину чи адміністративного проступку людина може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В Україні діє презумпція психічного здоров’я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка немає психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених законодавством. Психічні розлади – це розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад – розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. Отже, психічнохворий (душевнохворий) – людина, яка страждає від психічного розладу. Це узагальнена назва розладів психічної діяльності людини; вона й з’ясовується у законодавстві як медико-біологічний критерій неосудності.

При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Прикладом звільнення від адміністративної відповідальності може служити роз’яснення громадянинові, що намагається перейти проїзну частину вулиці поза пішохідним переходом, протиправного характеру його поведінки й можливих шкідливих наслідків для нього й суспільства. Стягнення у такому випадку не накладається. Усне зауваження не спричиняє юридичних наслідків для порушника. Однак він повинен усвідомити протиправність своєї поведінки для того, щоб не допускати подібного в майбутньому.

Дата добавления: 2015-05-24