Групові методи виховної роботи. 3 страница

Будь-яке заохочення має ґрунтуватися на гуманістичних засадах, бути стимулюючим чинником у діяльності вихованців.

13.3. КОМП'ЮТЕРИЗАЦIЯ НАВЧАННЯ - застосування комп'ютера як засобу активiзацiї та iнтенсифiкацiї навчання.

Щоб забезпечити ефективне використання комп'ютера як засобу навчання, на першому етапi необхiдно зробити його ПРЕДМЕТОМ НАВЧАЛЬНОЇ ДIЯЛЬНОСТI. Спочатку набуваються знання про принципи роботи з машиною, засвоюються навички роботи оператора. I тiльки пiсля цього, на другому етапi, комп'ютер перетворюється у засiб вирiшення навчальних або професiйнихзадач, у зброю дiяльностi людини.

Склалося так, що у той час, як американськi, японськi, англiйськi або пiвденнокорейськi школярi i дошкiльники оволодiвали елементарними навичками роботи з найсучаснiшими комп'ютерами, виставленими для вiльного використання не тiльки у шкiльних кабiнетах, але i в дитячих садках та iграшкових магазинах, нашi школярi займалися теорiєю програмування у її, частiше за все, "паперовому", безкомп'ютерному варiантi, оскiльки в бiльшостi шкiл комп'ютерiв не було (та й сьогоднi гостро не вистачає). За кордоном у масовому порядку в школах готували користувачiв, здатних ввiмкнути комп'ютер, скористатися "меню", що пропонує тi чи iншi дiї, здiйснити цi дiї, розв'язати за допомогою комп'ютера певнi практичнi задачi, просто погратися. У нас же основна увага придiлялася вправам iз програмування. "У них" формувалася комп'ютерна грамотнiсть користувача, "у нас" - iнформацiйна грамотнiсть програмiста [ 5, с.337-338].

Крен у бiк безмашинного програмування пояснювався дуже просто. Комп'ютерну грамотнiсть передбачалося формувати без комп'ютерiв, що те ж саме, як i вчити плавати на березi [ 5, с.338].

Ще одним наслiдком недостатнього забезпечення навчальних закладiв комп'ютерною технiкою є те, що часто вивченням комп'ютера все i завершується, до використання його як засобусправа не доходить. А шкода, адже, на думку сучасних науковцiв, комп'ютер як засiб навчання якiсно змiнює можливостi накопичення та застосування знань кожною людиною, можливостi пiзнання [ 52, с.280].

Комп'ютер може бути використаний при вивченнi як природничо-математичних, так i гуманiтарних дисциплiн. У навчальному процесi корисними можуть бути електроннi пiдручники, контролюючi програми, довiдники i бази даних навчального призначення, збiрники задач i вправ, комп'ютернi iлюстрацiї та демонстрацiї.

Комп'ютери мають значний вплив на контрольно-оцiннi функцiї навчальної дiяльностi, надають їй характеру гри, сприяють активiзацiї навчально-пiзнавальної дiяльностi тих, хто навчається. Комп'ютери дозволяють досягти якiсно бiльш високого рiвня наочностi навчального матерiалу, значно розширюють можливостi включення рiзноманiтних вправ у педагогiчний процес, а безперервний зворотний зв'язок, пiдкрiплений детально продуманими стимулами навчання, пожвавлює навчальний процес, суттєво пiдвищує iнтерес до освiтнього матерiалу, створює вiдчуття його доступностi, вiри у власнi сили i здiбностi [ 5, с.341].

Комп'ютер може бути з успiхом використаний на всiх етапах процесу навчання - на етапi подання навчальної iнформацiї, засвоєння навчального матерiалу у процесi iнтерактивної взаємодiї з комп'ютером, на етапi повторення та закрiплення засвоєних знань (умiнь, навичок), на етапi поточного та пiдсумкового контролю i самоконтролю, на етапi корекцiї результатiв навчання [5, с.341].

На свiтовому ринку наявна така кiлькiсть навчальних програм, що їх не можна перелiчити. Один лише перелiк закордонних фiрм, якi розроблюють цi програми, займає десятки друкованих сторiнок [ Osborn C.W. (ed) International Yearbok of Educational and Instructional Technology 1984/1985. L., 1985]. Аналогiчних даних стосовно розробок, що проводяться у СНД, нам не вдалося знайти. Та судячи про кiлькiсть описiв i самi навчальнi програми в Internet, можна припустити, що i тут ведеться активна дiяльнiсть у зазначенiй сферi.

Як приклад комп'ютерних навчальних засобiв розглянемо електроннi пiдручники, що поєднують у собi рiзноманiтнi iнформацiйнi технологiї.

Зосереджуючи у собi велику кiлькiсть науково-методичного та практичного матерiалу, електронний пiдручник забезпечує того, хто навчається, зручною послiдовнiстю подання iнформацiї. Гiпертекстова технологiя, яка пов'язує окремi термiни та текстовi масиви за тематичними лiнiями, дозволяє органiзувати швидкий доступ до необхiдної iнформацiї. Вивчаючи нову тему пiдручника, студент може миттєво звернутися до вже пройденого матерiалу або до iнших документiв, що мiстять визначення понять чи коментарi, необхiднi для сприйняття нового.

Наприклад, розглянемо навчальний курс зi штучного iнтелекту, реалiзований на базi системи InterBook [ http://bk2.psy.cmu.edu/inter/Welcome.html ], що використовується в унiверситетi Карнегi-Меллон. Кожний фрагмент навчальної iнформацiї мiстить набiр гiпертекстових посилань на iншi роздiли курсу у виглядi маркованого списку. Пункти списку помiчаються маркерами рiзного кольору. Наприклад, зеленим помiченi посилання на роздiли, з якими студенту рекомендовано ознайомитися у першу чергу; червоним - посилання на роздiли, до яких студенту бажано звернутися пiзнiше, пiсля вивчення iнших тем.

Крiм цього, в електронному пiдручнику можуть бути використанi посилання на адреси сайтiв Internet, тематика яких збiгається з тематикою, що розглядається. Це дозволяє тому, хто здобуває освiту, практично нескiнченно глибоко занурюватися у вивчення актуальних для нього питань. Таким чином, сам студент визначає бiльш важливi для нього питання й має змогу вивчати їх бiльш детально.

Iлюстрацiї в книгах завжди привертають увагу. В електронних пiдручниках можна розмiщувати не тiльки рiзноманiтнi зображення, але й демонструвати динамiчнi, у тому числi мультимедiйнi (вони впливають вiдразу на декiлька органiв сприйняття) моделi реальних процесiв та явищ. Причому користувач може бути стороннiм спостерiгачем за тим, що вiдбувається на екранi комп'ютера, або iнтерактивно керувати дiями. Як приклад розглянемо комп'ютерний пiдручник з iноземної мови "Одiссей" [ Никитин А.А., Яворский Н.И., Клочко В.А. Компьютерные системы обучения на основе гипермедиа / http://src.nsu.ru/conf/nit/95/sect2/l2_4.html]. Пiдручник являє собою вiртуальне мiсто, де все як у реальному життi: щоб доїхати до певного мiсця, треба назвати адресу таксистовi, а, може, i дiзнатися про маршрут у полiцейського. Вiдповiдно до обраної ролi програма моделює певнi обставини, в яких той, хто навчається, має орiєнтуватися, використовуючи i вдосконалюючи свої знання iноземних мов. Наприклад, Ви прилiтаєте до мiста для виступу на конференцiї, але дорогою губите портфель з документами, грошима i самою доповiддю.

Говорячи про наступну перевагу електронного пiдручника, слiд пiдкреслити, що створення будь-якої книги - це достатньо тривалий процес. Вiн включає перiод збору матерiалiв, їх обробку, осмислення автором та узагальнення в одному виданнi. Крiм цього, при пiдготовцi традицiйного друкованого пiдручника потрiбен певний час на його друк. Перiод часу мiж новим науковим вiдкриттям та початком його систематичного вивчення у навчальному закладi детермiнується строком виходу навчальних книг, i на сьогодняшнiй день складає 5-10 рокiв [ 32, с.227]. Зважаючи на сучаснi темпи розвитку науки i технiки, це дуже довго. Тому спостерiгається тенденцiя до замiни полiграфiчних методiв тиражування iнформацiї комп'ютерними. Тим бiльше, що поповнювати електроннi книги новою iнформацiєю, вдосконалювати їх значно простiше i дешевше, нiж книжки на паперових носiях. Наприклад, комп'ютерний пiдручник "Iсторiя Росiї: ХХ столiття" [ http://www.history.ru/examples.htm], створений у 1997 роцi, був значно вдосконалений у 1999 роцi. Доданi були новi документи, уточненi визначення деяких понять та пiдписи до iлюстрацiй, певнi iлюстрацiї були замiненi. Розширена й доповнена останнiми подiями новiтньої росiйської iсторiї хронологiя. Вдосконалився i рiвень програмної реалiзацiї.

Назвемо iншу перевагу електронного пiдручника. Вiдомо, що кожна людина користується iндивiдуальними прийомами iнтелектуальної роботи. Наприклад, усi знають рукописи Пушкiна з жiночими профiлями на полях. I хоча цi малюнки не ввiйшли до експозицiй знаменитих художнiх музеїв, не вiдомо, чи залишив би без них таку творчу спадщину великий поет. Сучасна комп'ютерна технiка надає можливiсть використовувати набагато бiльше рiзноманiтних прийомiв, нiж аркуш паперу. Студент сам обирає розмiр та тип шрифту, яким надруковано навчальний матерiал, створює, вилучає або переносить в iнше мiсце малюнок, змiнює колiр, добирає ступiнь яскравостi та контрасту, використовує зручнi графiчнi символи розмiтки тексту. Змiна зовнiшнiх ознак тексту виявляється надзвичайно корисною для кращого його розумiння та запам'ятовування.

В електронних пiдручниках значно розширюються можливостi самостiйної роботи тих, хто навчається. Наприклад, у курсi лекцiй О.I.Казакової "Вступ до педагогiки", що пропонує до вивчення Web-сервер "Emissia online" Росiйського державного педагогiчного унiверситету iм.О.I.Герцена [ http://www.emissia.spb.su/], та курсi дистанцiйного навчання "Основи економiчної теорiї" проблемної лабораторiї дистанцiйного навчання Харкiвського державного полiтехнiчного унiверситету [http://users.kpi.kharkov.ua/lre/econom/Intro.htm] пропонується пiдготувати та переслати для перевiрки викладачу вiдповiдi на вiдкритi запитання. Вибрати правильну вiдповiдь серед запропонованих варiантiв має той, хто вивчає пiдручник "Iсторiя Росiї: ХХ столiття". На серверi Махаон спецiалiстами Науково-дослiдного iнституту Ядерної фiзики запропонована система електронного контролю знань, яка адаптує вибiр наступного питання залежно вiд вiдповiдi, даної студентом на попереднє [ http://www.machaon.ru/distant/quiz.html]. Ми вже говорили про iнтерактивнi технологiї, що дозволяють самостiйно провести той чи iнший експеримент, або спробувати вирiшити певну проблемну ситуацiю, змодельовану на комп'ютерi. Можливiсть не тiльки застосувати у рiзнi способи тiльки-но отриманi знання, а й одержати оперативну iнформацiю про якiсть виконання завдань, значно активiзує пiзнавальну дiяльнiсть.

Розповсюджуючись засобами Internet, електроннi пiдручники (як, до речi, й iншi комп'ютернi засоби навчання) стають доступними для великої кiлькостi людей у рiзних куточках свiту. Отже, завдання педагогiчної науки полягає в тому, щоб визначити i забезпечити умови, за яких використання комп'ютерiв не тiльки не нашкодить досягненню мети виховання, а сприятимеактивiзацiї та iнтенсифiкацiї педагогiчного процесу. Освiтнi комп'ютернi програми повиннi в обов'язковому порядку перевiрятися на їх педагогiчну доцiльнiсть, проходити своєрiдну експертизу на моральну бездоганнiсть з урахуванням цiннiсних критерiїв особистiсно-розбудовчої освiти [ 5, с.346].

"Будь-який засiб: повинен знати своє мiсце: Сумно, коли засiб починає все бiльш активно та самовпевнено впливати i на цiлi, i на змiст, i на методи, i на форми освiтньої системи, поступово посягаючи i на святе святих дiйсно гуманiстичної педагогiки - вищу та незамiнну роль Учителя: тiєї самої Особистостi, яка тiльки й здатна виховати Особистiсть" [ 5, с.343-344].

У розробцi навчаючих комп'ютерних програм мають брати активну участь педагоги, щоб забезпечити дидактично обгрунтованi вiдповiдностi мiж логiкою роботи машини та логiкою людської навчальної дiяльностi, не приносячи останню в жертву машиннiй логiцi. Така робота розпочалася в останнi роки, але роль педагогiв у процесi складання програм навчального призначення ще недостатня [ 52, с.283].

Вирiшення потребує проблема подання на екранi дисплея значного за обсягом навчального тексту. Досвiд показує, що iнформацiя у такому виглядi сприймається досить складно. Той, хто навчається, швидко втомлюється, виникають складностi з поверненням до вже прочитаного, витрачається багато часу на вiдшукання потрiбних фрагментiв тексту [ Образцов П.И. Дидактические аспекты разработки и применения в обучении компьютеризированных учебников / http://src.nsu.ru/conf/nit/95/sect1 /m01_3.html].

Iнша складнiсть полягає в тому, що засiб (у нашому випадку комп'ютер) є одним з рiвноправних компонентiв дидактичної системи поряд з iншими її елементами: цiлями, змiстом, формами,методами, дiяльнiстю того, хто навчає, i того, хто навчається. Всi цi елементи пов'язанi мiж собою, змiна одного з них зумовлює змiни всiх iнших. Тому встановлення в шкiльному класi або в iнститутськiй аудиторiї комп'ютера є не завершенням комп'ютеризацiї, а початком системної перебудови всiєї технологiї навчання [ 52, с.283].

Вiдношення мiж людиною та комп'ютером - вiдношення мiж суб'єктом i об'єктом. Комп'ютер - це лише iнструмент у руках людини, засiб, а не соцiальний партнер. Негативнi наслiдки переоцiнки можливостей комп'ютера видiляє В.П.Зiнченко, який дослiджував проблему функцiонування людино-машинних систем. Передчасна, так само як i надмiрна, символiзацiя свiту може призвести дитину до втрати нею наївного реалiзму, а дорослого - до втрати предметностi його дiяльностi та усiх її складових, включаючи прийняття рiшення, яке повинно належати людинi i бути вiдповiдальним [ 10]. I.Ф.Iгнатьєва звертає увагу на те, що суб'єкт перестає бути присутнiм у перетвореннi об'єкта безпосередньо i опиняється немовби поряд iз реальним процесом [ 12].

Небезпека вiдриву вiд реальностi, неадекватного вiдображення дiйсностi у комп'ютерному навчаннi зростає, оскiльки змiст iнформацiї, що поданий в пiдручнику тiєю чи iншою предметною мовою, повинен бути виражений ще однiєю штучною мовою - мовою програмування. Вiдбувається так би мовити замiщення замiщення, що збiльшує можливiсть отримання тим, хто навчається, формальних знань, якi не наближають до практики, а вiддаляють вiд неї [ 52, с.288].

Незважаючи на перелiченi проблеми, не використати приголомшуючi технiчнi, iнформацiйно-комунiкативнi можливостi комп'ютера в освiтнiх цiлях було б недопустимою помилкою [ 5, с.335].

Iдея використання комп'ютерних та телекомунiкацiйних технологiй у заочному навчаннi (70-тi роки 20-го столiття) надала можливiсть для спiлкування тих, хто навчається, i викладачiв, роз'єднаних великими вiдстанями та часовими iнтервалами. Тодi з'явився вперше термiн "дистанцiйне навчання".

ДИСТАНЦIЙНЕ НАВЧАННЯ - форма, що реалiзує принципи вiдкритого навчання через використання комп'ютерних та телекомунiкацiйних технологiй, що забезпечують iнтерактивну взаємодiю учасникiв навчального процесу i самоосвiту через доступ до свiтового банку даних (рисунок 7).

14.2. Виховної функції сім'ї надавалося велике значення на всіх етапах розвитку суспільства. На принципово новій основі - на засадах рівноправності і взаємоповазі подружжя - будувалися взаємини в сім'ї, що створювало сприятливі умови для встановлення справедливого розподілу праці між чоловіком і жінкою поведінки домашнього господарства й обопільної відповідальності батьків за дітей. Відзначаючи прогресивні зміни у розвитку сім'ї, не можна не звернути увагу на фактори, які ускладнюють цей розвиток. Так, зміна положення жінки в суспільстві викликало протиріччя між її соціальними ролями, яке нерідко породжує напруженість іконфлікти в сімейних відносинах і негативно позначається на вихованні дітей. Зайнятість жінки у сфері суспільного виробництва веде до ослаблення контролю за поведінкою дітей, недостатнього уваги до їхнього виховання. Крім того, протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки поряд з деякими іншими обставинами виступає однією з причин зниження народжуваності. У зв'язку з цим виникає проблема виховання в сім'ї одну дитину. Відомо попередження А. С. Макаренка про те, що виховання єдиного сина або дочки набагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Як правило, батьки концентрують на одній дитині максимум уваги, оберігають його від всіляких труднощів, зайво опікують, перебуваючи у владі сліпий, нерозумної любові. Труднощі виховання ОДНОГО дитини в сім'ї, за словами А. С. Макаренка, закладена у відсутності колективного впливу на його особистість. До того ж відсутність сестер і братів у сім'ї збіднює життя дитини, неблаготворно позначається на розвитку його емоційної сфери, формуванні почуттів.
Говорячи про сучасну сім'ю, не можна обійти мовчанням таку проблему, як зростання кількості розлучень. Це явище відбиває ломку старих і розвиток нових основ сімейних відносин, моральних норм. Причини розлучень різні: протиріччя між професійною та сімейної ролями жінки; прагнення подружжя до максимальної справедливості у розподілі прав і обов'язків у сім'ї, що породжує сімейні колізії, сварки, конфлікти. Тут мається на увазі і побутова перевантаження жінки, яка несприятливо позначається на подружніх взаєминах, створює напруженість у спілкуванні з дітьми.
Відомо, що більший відсоток розлучень падає на молоді подружні пари (у віці від 20 до 30 років). Відсутність протягом багатьох років необхідної моральної тапсихологічної підготовки підростаючого покоління до створення сім'ї, до буднів сімейного життя, до подолання труднощів і негараздів в перші роки спільного проживання - вагома причина розпаду сім'ї. До розлучення веде також низька моральність шлюбного союзу, безвідповідальне ставлення батьків (здебільшого батьків) до виховання дітей, пияцтво батьків. У зв'язку з цим виникає проблема виховання дитини в неповній сім'ї. Діти з неповних сімей частіше, ніж їх однолітки, що ростуть у повній сім'ї, здійснюють аморальні вчинки, правопорушення. Про це свідчать дослідження вчених. Зокрема, за даними А. Г. Харчева, з 500 неповнолітніх правопорушників 53% виховувалися без батька. [12]
Певні труднощі становить виховання дитини в умовах повного достатку, а часом надлишку. Матеріальні блага часто звертаються на шкоду дітям, якщо батьки не виховують у них здорові духовні потреби. На думку В. О. Сухомлинського, чим більше цінностей побутового характеру і духовної культури надається в розпорядження молодого покоління, тим важче виховувати, тим більше повинна бути відповідальність всіх, причетних до виховання. Неухильне зростання матеріального добробуту сім'ї вимагає пильної педагогічної уваги до формування у дітей розумних потреб, вміння керувати своїми бажаннями, виховання відповідальності перед сім'єю і суспільством за свою поведінку. [13]
В останні десятиліття сім'я стала предметом пильної уваги педагогів, психологів, соціологів, юристів. Сім'я-специфічна інтимна система. «На відміну від інших виховних установ сім'я здатна впливати і, як правило, впливає на всі сторони, грані людини протягом його життя. Цей величезний діапазон виховної функції сім'ї поєднується з глибокою специфічністю її ідеологічного і психологічного впливу, що робить її не лише у вищій мірі дієвим, але і необхідною ланкою в процесі формування особистості».
Специфічність виховної функції сім'ї полягає в тому, що взаємовідносини її членів будуються на основі спорідненості і любові. Відомо, яку величезну силу таїть в собі батьківська любов. Це дорогоцінний почуття цементує сім'ю, сприяє формуванню важливих морально-етичних почуттів.
Специфічність сімейного виховання полягає і в тому, що вона починається з народження дитини, коли він найбільше потребує догляду і керівництві з боку дорослих. Перебуваючи тривалий час у постійному, безпосередньому спілкуванні з батьками або іншими членами сім'ї, дитина поступово включається в багатогранне життя сімейного колективу, в усі сфери людського життя. У сім'ї діти задовольняють біологічні та духовні потреби, засвоюють найважливіші моральні поняття. Все це сприяє формуванню моральних установок, суджень, виробляє навички та звички, способи поведінки.
Через відносини дітей з батьками та іншими членами сім'ї реалізуються відносини між представниками різних поколінь і різної статі. Спілкуючись з людьми, близькими по крові, отримуючи від них підтримку, схвалення, осуд, дитина соціалізується, поступово осягає норми життя, вчиться бачити світ очима сім'ї, батьків. Він активно сприймає й освоює соціальний досвід своїх перших вихователів, перш за все батьків.
Взаємини дітей і батьків будуються на емоційній основі, на взаємній любові, турботі, повазі, на тривогах і переживаннях за рідну людину, що надає сімейним контактам особливий характер.
Слід також підкреслити, що для сім'ї характерна інтимність відносин між її членами, завдяки чому створюються особливі умови для взаємних впливів, виховання добрих почуттів, для індивідуальних рад та потіхи, схвалення, виправлення небажаних якостей особистості. Сім'я готує дитину до виконання ролі громадянина, виступаючи для нього провідником ідей і норм моралі.
Всі ці особливості сім'ї роблять її незамінним соціальним інститутом у підготовці підростаючого покоління до життя, а сімейне виховання - необхідним фактором нормального розвитку особистості дитини.
А. Г. Харчев пише: «Сім'я - реальне втілення комплексності виховного впливу на що формується особистість, у сфері якого одночасно виявляються й інтелект, іемоції дитини, і його погляди, і його смаки, навички, звички. Вплив це здійснюється як через психологічну атмосферу сімейного колективу, так і через організацію його діяльності, як шляхом словесного переконання, гак і шляхом особистого прикладу батьків, інших членів сім'ї». Стало бути, весь устрій сімейного життя, їїморальне здоров'я, культура відносин та освітній рівень батьків, їх політичні погляди, моральні установки, поведінку в повсякденному житті є социализирующим і виховують засобами. І суспільству глибоко не байдуже, в яких умовах виховується дитина в сім'ї, який соціальний досвід вона передає йому. Ось чому турбота про сім'ю як виховному інституті, про її педагогічної цінності знаходилася і знаходиться в центрі уваги суспільства. [14]

Зі зміною соціально-економічного та політичного розвитку суспільства змінюються і його вимоги до морально-виховної діяльності сім'ї. Якщо сімейне виховання не узгоджується з вимогами суспільства, то допускаються серйозні прорахунки у формуванні особистості дитини. А. С. Макаренка надавав цій особливості велике значення і вважав, що наша сім'я не є замкнутим колективом, а становить органічну частину суспільства, що всяка спроба сім'ї побудувати свій досвід незалежно від моральних вимог суспільства обов'язково призведе до диспропорції, яка звучить як тривожний сигнал небезпеки.
Єдність виховних завдань сім'ї та суспільства, узгодженість вимог сімейного і суспільного виховання виступають найпершим необхідністю у формуванні всебічно, гармонійно розвиненої особистості.
Отже, на сучасному етапі суспільства подальшого розвитку і вдосконалення виховної функції сім'ї сприяють: невпинна турбота держави про сім'ю; неухильне підвищення її матеріального добробуту і поліпшення житлово-побутових умов; єдність виховних завдань сім'ї і суспільства; узгодженість виховних впливів на дитину школи, сім'ї і всього суспільства; зростання загальноосвітнього, культурного та педагогічного рівня батьків, підвищення моральної і громадянської відповідальності батьків за виховання підростаючого покоління.
«Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати, сестри».
Питання виховання є одним з найважливіших питань, тому що має пряму і безпосередню зв'язок з розвитком людства. Традиційно, основним інститутом виховання людини, починаючи безпосередньо з моменту його народження і закінчуючи часом його становленням як зрілої особистості, була і залишається сім'я. Саме в сім'ї відбуваються перші кроки по вихованню майбутньої людини, щодо прищеплювання йому певних якостей, ідей і поглядів. Свої перші життєві уроки людина отримує в сім'ї, під впливом сформованого оточення починає відбуватися формування характеру і розвиток дитини як особистості. Сім'я є тим чарівнимдзеркалом, в якому як у казці відображаються всі невдачі, переживання, тривоги, перемоги й успіхи, як в особистому, так і в суспільному житті всіх членів сім'ї.
Те, що дитина набуває в дитячі роки в родині, він зберігає протягом усього подальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ​​тим, що в ній дитина перебувати протягом значної частини свого життя і до моменту надходження в школу, він вже більше ніж на половину сформувався як особистість. Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і важливу роль.
Позитивний вплив сім'ї на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім самих близьких для нього людей в сім'ї, не відноситься до дитини краще, не любить його так і не піклується про нього стільки, як мама, тато, бабусі, дідусі, брати, сестри. І разом з тим, ніщо інше не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дитини, скільки може зробити це сім'я.
Ряд дослідників відзначає, що цінності сім'ї витісняються цінностями індивідуалізації, матеріального достатку і професійного зростання, що веде до збільшення кількості неблагополучних сімей (А. І. Антонов, О. М. Здравомислова, Н. Г. Марковська та ін.)
Проте, якщо слідувати цій логіці, то батьки, що запустили сімейну сферу, повинні досягати великих успіхів у сфері позасімейних, задовольняючи там потреби в самоактуалізації свого «Я», саморазвіваясь і самовдосконалюючись. Але відомо, що в більшості неблагополучних сімей цього не відбувається (А. Н. Єлізаров).
Інші дослідження, навпаки, констатують першорядну значущість цінності сім'ї (І. С. Артюхова, Т. М. Кухтевіч, Н. Л. Москвичова, А. А. Реан, В. С. Собкін, Є. М. Марич та ін).
На наш погляд, функціонування всієї сімейної системи пов'язано не стільки з місцем сім'ї в індивідуальній ієрархії, скільки з тим, які термінальні цінності та індивідуальні потреби людина реалізує у сімейній сфері. Основні функції сім'ї - виховна, господарсько-побутова, психологічної розрядки, духовного (культурного) спілкування, соціального контролю, репродуктивна - дозволяють людині реалізувати цілий комплекс особистісних потреб різного рівня.
Уявлення людини про те, як, за допомогою яких «засобів» повинні реалізовуватися ті чи інші функції сім'ї, і є сімейними цінностями.
Таким чином, функціонування сімейної системи та сімейне виховання будуть залежати від ступеня значимості тих чи інших цінностей і гармонійності ціннісно-смислової сфери особистості, а також від того, які термінальні цінності і за допомогою яких засобів людина реалізує у своєму сімейному житті.
Стиль сімейного виховання - способи, методи і прийоми виховання в сім'ї. Стиль сімейного виховання є інтегративної характеристикою виховної системи (О. А. Карабанова), системи батьківства (М. О. Ерміхіна, Р. В. Овчарова).
Основні параметри виховання і класифікації стилів сімейного виховання представлені в роботах А. Болдуіна, Д. Баумрінд, А.Я. Варги, В.І. Гарбузова, А.І. Захарова, Е.Г. Ейдеміллер і В.В. Юстицкис та ін У центрі уваги дослідників опиняються ті аспекти в стилі виховання, які викликають відхилення від нормального, гармонійного розвитку особистості дитини, тобто порушення виховання: гіпер-або гипопротекция, потурання або ігнорування потреб дитини, непослідовність у відносинах батьків з дітьми, завищення або недостатність вимог, огранічітельство, надмірність заборон або їх недостатність, надмірність санкцій або повна їх відсутність і т.д.
Стійкі поєднання різних параметрів виховання утворюють стилі виховання.
У кожній сім'ї складається певна, далеко не завжди усвідомлена її членами, система виховання чи стиль сімейних взаємин. З урахуванням цілей, завдань, методів іприйомів виховання, того, що можна і чого не можна допустити у відношенні дитини, можна виділити кілька типів сімейного виховання. [15]
1 тип - «Виховання по типу Попелюшки»
Батьки, які дотримуються цього типу виховання, надмірно прискіпливі до своєї дитини, вимагають від нього беззаперечного послуху, дотримання порядку, підпорядкування всіх сімейних традицій. А карають своїх дітей за недотримання порядку, за погані шкільні оцінки, за невиконання батьківських вимог, за порушення багатьох інших заборон.
При такому вихованні, як правило, батьки молодших школярів, готують з ними уроки, при цьому стають у позицію далеко не кращого вчителя: всіма силами намагаються «вичавити» з дитини самостійне дію. Діти відповідають на «натиск» різноманітними прийомами: плачем, несподіваної «тупістю», безпорадністю. Строгість і надмірна вимогливість батьків нерідко обертаються тим, що дитина не хоче вчитися, створюється тривожне ставлення до оцінок, похвалу, осуду.
Як правило, при такому типі виховання дитина - боязкий, «забитий». Перебуваючи під страхом покарання і образи, багато хто з таких дітей виростають неохайними, полохливими, нездатними постояти за себе. У деяких випадках у дітей з'являється прагнення до самоствердження через агресивність або конфліктність, або хлопці починають багато фантазувати, йдуть у світ фантазій, замість того, щоб активно діяти.
2 тип - «Виховання постійною опікою». При такому типі виховання батьки тепло ставляться до своїх дітей, але контролюють кожен їх крок, не дозволяють їм нічого, що могло б викликати невдоволення дорослих.
Постійна опіка призводить до того, що дитина позбавлена ​​самостійності, його ініціатива придушується, він не може проявити свої здібності. Серед таких дітей виростають залежні, нетовариські, не пристосовані до життя люди. Вони звикають до того, що за них хтось - то все вирішує, і їм не залишається нічого іншого, як підкорятися чужій волі.
3 тип - «Виховання по типу«кумира»сім'ї». При такому стилі виховання виконуються всі вимоги і найменші примхи дитини. Вся сім'я прагне задовольнити його бажання та примхи. Діти, при такому вихованні, ростуть свавільними, впертими, не визнають заборон, не замислюються про матеріальні та інші можливості батьків. Наслідки такого виховання - споживацьке ставлення до оточуючих, нездатність відстрочити отримання задоволення, безвідповідальність.
4 тип «Виховання байдужістю». Дитина не отримує в сім'ї досить тепла, уваги, любові, він наданий сам собі і ніким не контролюється. Ніхто не навчає його розуміння «що таке добре, а що таке погано». Як правило, у таких дітей можливі серйозні порушення поведінки.
5 тип - «Виховання подарунками». При такому типі виховання, як правило, батьки не займаються достатній час своїми дітьми, відбуваючись від них подарунками. Батьки передоручають виховання своїх дітей родичам, репетиторів і т. д., аби діти не заважали їм працювати і робити кар'єру. Замість батьківської любові, турботи, тепла і ласки дитина отримує від батьків сурогати любові. Таке виховання відбивається на психіці дитини, він не відчуває себе щасливим і потрібним близьким людям.
6 тип - «Виховання довірою». Батьки надають дітям певну самостійність, ставляться до них тепло, поважають їх людську гідність, дозволяють часто самим регулювати свою поведінку, готові прийти на допомогу, поблажливі до помилок.
Дитині, особливо, молодшого віку, потрібна підтримка старших, віра в те, що якщо він сьогодні не уміє що - то робити, то завтра це у нього обов'язково вийде.
При такому типі виховання діти виростають соціально адаптованими, здатними до співпраці і творчості.
Таким чином, оптимізувавши досвід вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів з питань відносин між дітьми і батьками, а також впливу сім'ї на успішність навчання молодшого школяра ми розглянули теоретичний аспект досліджуваного питання, а саме процес навчання молодших школярів, фактори, що впливають на успішність навчання дитини в школі, адаптація молодших школярів до навчання в школи, визначили вплив сім'ї на успішність навчання дітей молодшого шкільного віку і виявили типи сімейних взаємин і їх вплив на розвиток дитини і помилки, допущені батьками у сімейному вихованні.
Сім'я - це особливого роду колектив, який грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. У тривожних матерів часто виростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це призводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий батько, який із себе з найменшого приводу, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип поведінки у своїх дітей і т.д.
Головне у вихованні маленької людини - досягнення душевного єднання, моральної зв'язку батьків з дитиною. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив і в більш старшому віці, залишати дитини, що подорослішала наодинці із самим собою.
Саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження і вчиться як себе вести в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чого ми вчимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб він бачив, що у дорослих теорія не розходиться з практикою. (Якщо Ваша дитина бачить, що його мама і тато, які кожен день твердять йому, що брехати негарно, самі того не помічаючи, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.)

Дата добавления: 2015-05-24