Поняття порушення мовлення

Розвиток мовлення є складним процесом, тому досить часто зустрічаються мовленнєві порушення. Порушення мовлення – це відхилення у мовленні того, хто говорить, від мовної норми, загальноприйнятої у даному середовищі. Порушення мовлення:

1) самостійно не зникають, а закріплюються;

2) не відповідають вікові того, хто говорить;

3) вимагають того або іншого логопедичного втручання в залежності від їх характеру;

4) виникнення неправильного мовлення у дитини може позначитися на її подальшому розвитку.

Найбільш складні порушення мовлення охоплюють як фонетико-фонематичну, так і лексико-граматичну сторону мовлення, ведуть до загального недорозвинення мовлення – від повної відсутності або лепетного його стану до розгорнутого мовлення, але є елементами фонетичного й лексико-граматичного недорозвинення.

Умовно виділяють органічні і функціональні причини виникнення порушень мовлення.

Органічні причини – це травми, хворобливі процеси, які вражають різні ланки мовного апарату і відділів нервової системи, що до нього відносяться.

Функціональними порушеннями мовлення є такі, під час яких не відмічають ніяких органічних відхилень у структурі органів мовлення або у нервовій системі.

Важкі мовленнєві дефекти (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія), спричинені локальними ураженнями головного мозку, супроводжуються специфічними особливостями формування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється у диспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій (вербального й невербального мислення, зорової та слухо-мовленнєвої пам’яті, стані імпресивного та експресивного мовлення) та у зниженні темпів психічного розвитку у цілому. Відхилення негативно впливають на формування у дитини різних форм діяльності (складної рухової діяльності, усіх видів образотворчої діяльності), спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та мови як шкільного предмета. Такі діти навчаються за програмами масових шкіл.

Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності викликає негативні емоційні стани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, постійні переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значущість особистості, сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію та реадаптацію дитини.

Дата добавления: 2015-05-24