Особливості профілактики мовленнєвих порушень

Сучасну профілактику порушень мовлення у дітей тісно пов’язано із попередженням нервово-психічних відхилень у стані здоров’я. Її забезпечує комплекс заходів, що включають лікувальні, педагогічні і соціальні впливи.

Існують такі види профілактики порушень мовлення: а) попередження порушень мовлення – первинна профілактика; б) попередження переходу мовленнєвих розладів у хронічні форми – вторинна профілактика; в) соціально-трудова адаптація осіб, що страждають на патології мовлення – третинна профілактика.

Первинна профілактика передбачає здійснення шляхів соціального, педагогічного та психологічного попередження розладів психічних функцій дитини.

Реалізація профілактичного напряму охорони здоров’я і спеціальної педагогіки починається ще до народження дитини шляхом створення для майбутньої матері у період вагітності максимально сприятливих умов життя.

У системі психопрофілактичних заходів важливе значення має своєчасне генетичне консультування майбутніх батьків із метою попередження розвитку тих або інших відхилень у нервово-психічному і, зокрема, мовному розвитку дитини.

Показаннями до генетичної консультації вважають уроджені аномалії у членів сім’ї або родичів; аномальний психічний або фізичний розвиток дитини; вагітність у жінок, яким виповнилося більше, ніж 35 років; належність до етнічної групи, у якій особливо високою є частота певного спадкового захворювання; тривале вживання ліків або дія хімічних речовин тощо. У тих випадках, коли має місце сімейна ускладненість певною патологією, батьків потрібно добре поінформувати про можливий прояв захворювання у дитини, а також про те, які профілактичні заходи дозволять попередити або послабити симптоматику спадкового захворювання.

Допомогти становленню мовлення може розучування з дитиною ритмічних віршів і пісень, виконання супроводжувальних рухів, що здійснюються у певному темпі, поряд зі співом і декламацією. Говорити з дітьми потрібно спокійним тоном, чітко вимовляючи слова, договорюючи закінчення.

У самостійному користуванні дітей у групі та класі мають бути різноманітні набори іграшок і посібників для розвитку тонкої моторики рук, конструювання. Велике значення у розвитку мовлення має сенсорне виховання і розвиток ігрової діяльності. Включення дидактичних ігор сприяє сенсорному розвитку дитини, формує поняття, розвиває здатність навчатися, удосконалює слухову увагу, мовленнєву артикуляцію і мовлення у цілому. Підбір іграшок і посібників, прийоми керівництва дорослих грою дітей необхідно ретельно продумувати у зв’язку із їхнім впливом на розвиток мовлення малюків.

Розвиток диференційованого слухового і фонематичного сприймання є необхідною умовою успішного навчання і оволодіння грамотою. Готовність дитини до навчання письму і читанню нерозривно пов’язано із можливістю усвідомлювати звукову будову мови, тобто вмінням чути у слові окремі звуки і їх певну послідовність. Навчання дітей розрізнювати звуки сприяє розвитку уваги до звукової сторони мовлення і слухової пам’яті.

І вдома, й у дитячому садку режим необхідно будувати таким чином, щоб задовольнити потребу дитини у руховій активності.

Для нервово-психічного здоров’я дітей у дитячому садку велике значення має поведінка вихователів. Вихователю важливо мати педагогічний такт, привітний вираз обличчя, рівно доброзичливо ставитися до всіх дітей групи.

Велику роль в охороні нервово-психічного здоров’я відіграє школа. Особливо значущими є перші тижні перебування дитини у школі. Вона отримує багато нових уражень, до неї висувають незвичні вимоги, їй потрібно дотримуватися правил поведінки, певний час перебувати у відносно статичній позі, виконувати інтенсивні розумові дії. Значне психологічне навантаження має і поява нової значущої авторитетної людини – вчителя, включення у різноманітний колектив однолітків.

Зміна звичного способу життя, адаптація до нових умов соціуму потребують значного напруження всіх функціональних систем організму дитини. У дітей із порушеннями мовлення період адаптації проходить особливо болісно: посилюється нестійкість уваги, пам’яті, діти схильні відволікатися, стають роздратованими, збудженими, непосидючими, втрачають апетит, погано сплять, їм важко контактувати із педагогом.

Критеріями настання шкільної адаптації є зменшення втомлюваності, відновлення апетиту і сну, установлення нормальних взаємовідносин із педагогом та товаришами. Правильна поведінка педагога у цей складний для першокласника період, його терпіння і доброзичливість, поступовість включення дитини у навчальний процес, індивідуальний підхід полегшують адаптацію до навчання.

Важливим завданням шкільної психогігієни є профілактика перевтоми і психічного травмування дітей, створення у школі умов, що зберігають нервову систему школярів від зайвої напруги.

Вторинна профілактика. Відомо, що порушення мовлення відображаються на психічному розвитку дитини, формуванні її особистості і поведінки (вторинні розлади). Недорозвинення звукової сторони мовлення, недостатня сформованість фонематичних процесів і вимови звуків заважають своєчасному формуванню передумов спонтанного оволодіння практичними навичками аналізу і синтезу звукового складу слова, спонукають появу труднощів, які виникають у дітей під час оволодіння грамотою.

Особливу увагу педагогам слід звертати на тих учнів, мовлення яких робить їх «важкими» у навчанні, у взаємовідносинах із однолітками та дорослими, а також на дітей із підвищеною тривожністю, емоційною нестійкістю, схильністю до самозвинувачень, сором’язливих, замкнених, схильних до бурхливого реагування на стресові фактори. Таких дітей потрібно адаптувати до шкільного колективу, сприяти розвитку контактів між ними, вмінню співпрацювати. З метою подолання у школярів із патологією мовлення почуття невпевненості, емоційної напруги необхідно здійснювати ретельну психотерапевтичну роботу.

У процесі становлення мовленнєвої системи дітей не слід карати їх за недоліки мовлення, дражнити або роздратовано виправляти їхні порушення.

Усне мовлення у молодших школярів потрібно розвивати шляхом розширення словникового запасу і оформлення його граматичної сторони, спеціального тренування зовнішнього звукового оформлення мовлення: виховання ритмічності, чіткості звуковимови, інтонаційної виразності, тобто всього того, що сприяє зміцненню мовнорухової стереотипії як базального компоненту експресивного мовлення.

Невстигаючі школярі, які мають порушення мовлення, втрачають цікавість до навчання, порушують дисципліну.

У процесі виховання дітей, які мають порушення мовлення, батькам і педагогам важливо обдумувати свою поведінку і ставлення до дитини. Взаєморозуміння, похвала, взаємна повага, дотримання порядку, взаємодія як між членами родини, так і між педагогами та батьками відіграють серйозну роль у профілактиці психогенних реактивних явищ у дітей, що мають патології розвитку мовлення.

Батькам тих дітей, що мають порушення мовлення, педагоги повинні роз’яснити механізми компенсації органічного дефекту, значення таких вроджених рефлексів, як ехопраксія і ехолалія, перших етапів лепету для розвитку рухів артикуляційного апарату і спонукання голосових реакцій у дитини. Батьки повинні добре розуміти, що чим раніше буде розпочато домовленнєву корекційну роботу, тим із меншими відхиленнями буде відбуватися розвиток мовлення та інтелекту дітей.

Іноді із дітьми, що мають порушення мовлення, батьки прагнуть менше говорити і починають спілкуватися жестами, прагнучи полегшити взаєморозуміння. Цим вони тільки погіршують мовленнєвий і психічний розвиток дитини. Навпаки, якщо дитина не говорить, то оточуючі повинні говорити з нею активно. Поступово у дитини накопичується словниковий запас, необхідний для подальшого розвитку її мовлення (О. Мастюкова, М. Іпполітова, 1985).

Логопедична профілактика є найбільш дієвою за умов наявності повних знань про розвиток дитини (фізичний, психічний, мовленнєвий тощо). Це дозволить логопеду, педагогам адресно керувати вихованням і навчанням, використовуючи сензитивні періоди, що спостерігаються на різних етапах онтогенезу. Передчасне або затримане щодо сензитивного періоду корекційне навчання є менш ефективним, а свідома опора на закономірності розвитку психофізіологічних характеристик, психіки і мовлення дозволить досягти значних успіхів у виправленні вад мовлення.

Третинна профілактика. Багато дефектів мовлення змінюють перспективи життя людини. Деякі розлади мовленнєвої функції впливають не тільки на отримання професії, але й на стійкість енергетичного потенціалу діяльності і збереження її операційного складу, обмежують можливості вибору професії. Професійна орієнтація і навчання осіб, що мають патології мовлення, входить до завдань третинної профілактики порушень мовлення.

Основним напрямом цього етапу є глибоке врахування особистісних можливостей та інтересів кожного учня із тяжкими порушеннями мовлення. Для таких учнів за допомогою педагога, психолога, лікарів необхідно знаходити такі шляхи навчання, які дозволять їм досягти найкращих результатів. Для цих школярів важливо перенести акценти навчання з когнітивного розвитку на емоційний та соціальний. Негативні зміни у стані здоров’я дітей, різні хронічні захворювання, сирітство, бродяжництво, що ведуть до поліхромних відхилень у стані мовлення та психіки, роблять необхідною психолого-реабілітаційну діяльність із цими дітьми.

Метою трудового виховання школярів із тяжкими порушеннями мовлення є формування впевненості у тому, що праця є основною сферою реалізації особистості. Школа має підготувати дітей до суспільно корисної діяльності та участі у виробничій праці.

Дата добавления: 2015-05-24