Види патології опорно-рухового апарату

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

Удосконалення організації та змісту спеціальної освіти, своєчасної комплексної допомоги дітям з різними порушеннями психофізичного розвитку, у тому числі й з порушеннями опорно-рухового апарату, мають першочергове значення для ефективності їхньої підготовки до школи, своєчасного лікування, корекційного навчання в школі, інтеграції в суспільство.

У вітчизняній і зарубіжній спеціальній педагогіці розроблено ряд питань щодо корекційно-відновлювальної роботи з дітьми, хворими на ДЦП (праці Р. Бабенкової, Е. Данілавічютє, Л. Данилової, Л. Дробот, Т. Ілляшенко, М. Іпполітової, О. Мастюкової, М. Малофєєва, Л. Мороз, А. Обухівської, Л. Ханзерук та інших дослідників).

Із загальної кількості народжених дітей 5-7 % має вроджені або набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату. Більшість із них навчається у масових загальноосвітніх закладах.

Серед видів патології опорно-рухового апарату виділяють:

1. Захворювання нервової системи: дитячий церебральний параліч (ДЦП, цей діагноз мають біля 90 % дітей із порушеннями опорно-рухового апарату), поліомієліт.

2. Уроджену патологію опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошию, клишоногість, аномалії розвитку хребта (сколіоз), недорозвиненість та дефекти кінцівок, аномалії розвитку пальців руки, артрогрипоз (вроджені вади зовнішності).

3. Набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату: травматичні ураження спинного мозку, головного мозку і кінцівок, поліартрит, захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кінцівок, остеомієліт), системні захворювання скелету (хондродистрофія, рахіт).

Провідним у дітей із порушеннями опорно-рухового апарату є руховий дефект – затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Рухові розлади у таких дітей супроводжуються порушеннями психіки і мовлення.

Унаслідок складності проявів дефекту діти із ДЦП потребують лікувальної, соціальної, психолого-педагогічної допомоги. Дітям з іншими порушеннями опорно-рухового апарату, як правило, спеціальне навчання і виховання не потрібне, тому що вони не мають порушень пізнавальної діяльності.

Соціальна адаптація всіх цих груп дітей передбачає:

1) пристосування умов оточуючого середовища до дитини шляхом використання спеціальних технічних засобів пересування (візки, милиці, палиці, велосипеди), предметів побуту (тарілки, ложки, вмикачі електрообладнання), пандусів;

2) пристосування дитини до умов оточуючого соціального середовища.

Дата добавления: 2015-05-24