Астигматизм – аномалія рефракції. 1 страница

Анофтальм – відсутність ока.

Апраксія – відсутність цілеспрямованих рухів при відсутності паралічу мускулів. Хворі не можуть виконати навіть прості дії: застебнути одяг, запалити сірники, показати, як заводять годинник, розчесатись.

Астенія – стан, який характеризується дратівливістю, слабкістю, підвищеною втомлюваністю, нестійким настроєм.

Астенопія – слабкість зору, підвищена втомлюваність очей при роботі на близькій відстані.

Аутизм (від грець. autos – сам) - порушення або затримка розвитку вищих соціалізованих форм поведінки, що передбачають взаємодію з іншою людиною, відсутність врахування її думок, почуттів, поведінкових реакцій. При цьому діяльність, не пов’язана із соціальною взаємодією, може відбуватися на високому рівні.

Аутоагресивна поведінка – агресивні дії, спрямовані проти власної індивідуальності, проти самого себе. Проявляється вона як загострене негативне ставлення до себе, як максимально негативна самооцінка.

Афазія (від грець. а – частка, що означає негатив, і phasis – мовлення) – повна або часткова втрата мовлення, зумовлена ураженням мовленнєвих центрів кори головного мозку поряд із збереженням функцій мовних мускулів язику, губів, гортані. Часто супроводжується розладом читання – алексією, письма – аграфією, рахунку – акалькулією.

Афонія – неможливість говорити нормальним голосом. Буває істинна афонія (органічна, гортанна). Виникає під час захворювань гортані. Функціональна афонія виникає після гострих ларингітів у хворих на неврози.

Браділалія (від грець. bradis – повільний і лат. lalia – мовлення) – патологічно уповільнений темп мовлення. Проявляється в уповільненій артикуляції, викликаній, порушеннями мовленнєвих центрів у корі мозку.

Вербалізм -перевага вербального розвитку (мовлення і словесної пам’яті) над розвитком інших пізнавальних процесів (сприймання, наочно-дійового і наочно-образного мислення, уяви, довільної уваги).

Втомлюваність – фізіологічний стан, який настає внаслідок напруженої або довготривалої діяльності, яка проявляється у зниженні працездатності.

Гіпотимія – легка депресія: слабкість, в’ялість, лінь, безсилля, пригніченість, сум. Хворі не вірять у свої сили, перебільшують реальні труднощі.

Глухонімот а – уроджена або набута у ранньому дитинстві глухота і, як наслідок цього, – відсутність мовлення. Володіння словесним мовленням відбувається на основі слухового сприймання мови оточуючих та її копіювання. Якщо дитина народжується глухою або втрачає слух до появи мовлення (до 1 року), то вона втрачає можливість оволодіти мовленням без спеціальних методів навчання, які повинні весь час підтримуватися. Навчання глухонімих словесному мовленню поєднується із зоровим сприйманням (читання з губ) та пальцевою азбукою.

Глухота – повна відсутність слуху або такий ступінь його зниження, при якому сприймання мовлення є неможливим. Абсолютна глухота зустрічається дуже рідко. Глухота відрізняється від туговухості тим, що під час туговухості достатнє посилення звуку забезпечує можливість мовного спілкування. Вроджена або набута у ранньому дитинстві глухота потребує спеціальних методів навчання.

Дауна хвороба – одна із форм розумової відсталості, під час якої відсталість розумового і фізичного розвитку поєднуються зі своєрідним зовнішнім виглядом хворих та недостатністю багатьох ендокринних систем. Це захворювання хромосомної етіології. Клінічні ознаки: маленька голова, вузькі очні щілини, косий розріз очей, шкіряна складка – біля внутрішніх кутів очей, пласке обличчя, на якому виступають скулові дуги, маленький ніс у вигляді ґудзика, деформовані вуха, покривлені мізинці, товстий язик, напіввідкритий рот. Діти пізніше починають сидіти і ходити.

Девіантна поведінка (від лат. deviatio - відхилення) - порушення загальноприйнятої у суспільстві поведінки.

Декомпенсація – різке зниження працездатності, уповільнення розвитку аномальних дітей унаслідок негативних впливів і станів, руйнування компенсаторних механізмів.

Делінквентна поведінка (від лат. delinquens - проступок, провинність) – одна із форм девіантної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства у цілому чи особистих інтересів громадян, але рідко досягає тяжкості злочину.

Депривація (лат. deprivatio - втрата, позбавлення) – психічний стан, викликаний примусовим позбавленням дитини важливих для неї потреб. Депривація обов’язково призводить до емоційного дискомфорту і є основою нервових розладів, наркотичної залежності, асоціальних учинків тощо.

Дефектологія – медико-педагогічна наука, яка досліджує розвиток і виховання дітей з різними формами вроджених і набутих у перші роки життя відхилень, пов’язаних із захворюваннями центральної нервової системи (глухих і туговухих, сліпих, слабобачачих і сліпоглухонімих, з дефектами мови, розумово відсталих, а також дітей із аномаліями опорно-рухового апарату, поведінки).

«Дефектологія» - науково-методичний журнал. Засновники: Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України. Рік заснування: 1996. Проблематика: педагогіка, дефектологія.

Дизартрія (від грець. dis – префікс, що означає розлад, і arthron – з’єднання) – порушення вимови, обумовлене органічною недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Під час дизартрії спостерігається несформованість усіх ланок механізму звуковимови, наслідком якої є голосові й артикуляційно-фонетичні дефекти. Під час важкого ступеня дизартрії (анартрії) повністю відсутня звуковимовна сторона мовлення.

Дисграфія (від грец. dis – префікс, що означає розлад, і lego – читаю) – часткові специфічні розлади процесу письма, аграфія – повна нездатність до оволодіння навичками письма.

Дислалія (від грець. dis – префікс, що означає розлад, і лат. lalia – мовлення) – порушення звуковимови при збереженні нормального слуху та іннервації мовленнєвого апарату. Проявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мовлення: неправильна вимова звуків, заміна звуків або їх змішування.

Дислексія – порушення читання, алексія – повна нездатність до оволодіння читанням.

Дисфонія (афонія) (від грець. dis – префікс, що означає розлад, і phone – звук, голос; а – частка, що означає негатив) – відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату.

Дисфорія – знижений, сумний настрій, поєднується із роздратованістю, злістю, агресією. Буває у вигляді ажитованої депресії, коли тривожно-сумний настрій поєднується з мовним та руховим збудженням, та ажитації – рухливого збудження, непосидючості, постійного ходіння, частої зміни пози.

Дитячий параліч – порушення рухів, які виникають унаслідок ураження нервової системи, що виявляються під час народження або у перші місяці життя.

Ейфорія – стан підвищеного настрою, який поєднується із задоволеністю, несерйозністю. Переважає пасивність, різко знижений рівень суджень та критичного ставлення до себе та оточуючих.

Емпатія – осягнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини.

Ехолалія – одна із форм ехопраксії. Автоматичне повторювання слів інших людей, під час якого хворі замість відповіді повторюють звернені до них запитання. Ехолалія спостерігається у дорослих і дітей, що страждають органічними захворюваннями мозку, під час імбецильності і різко вираженої дебільності.

Ехопраксія – наслідувальний автоматизм, автоматичне повторення рухів та дій інших людей. Ехопраксія може проявлятися у різних формах; найчастіше хворий повторює тільки порівняно елементарні рухи, які здійснюються перед його очима (напр., підняття руки, плескання у долоні).

Заїкання (логоневроз) – порушення темпоритмічної сторони мовлення, обумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату. Виникає у дитячому віці, частіше у хлопчиків.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) -уповільнення темпів розвитку, яке виражається в недостатності загального запасу знань, незрілості мислення, переважанні ігрових інтересів, швидкій втомі в інтелектуальній діяльності. Затримка психічного розвитку (дизонтогенез) є тимчасовим явищем.

Зір - здатність бачити, тобто відчувати і сприймати оточуючу дійсність за допомогою зорового аналізатора.

Ідентичність - збереження і підтримання особистістю власної цілісності, тотожності, неперервності історії свого життя.

Інклюзивне навчання (інклюзія - inclusion (англ.) - включення) - навчання дітей із особливими освітніми потребами, у тому числі з інвалідністю, в єдиному освітньому просторі.

Інститут проблем виховання АПН України – створено у грудні 1996 р. Директор - член-кореспондент АПН України, доктор психологічних наук, професор І. Д. Бех. Основними завданнями Інституту є: проведення фундаментальних та прикладних досліджень; розроблення державних освітніх стандартів та їх програмно-методичного забезпечення; впровадження інноваційних освітніх технологій у навчально-виховний та управлінські процеси закладів освіти різних типів; співробітництво з вітчизняними і зарубіжними науковими центрами та спорідненими інститутами.

Катаракта -змутніння кришталика, яке супроводжується зниженням гостроти зору від незначного ослаблення до світовідчуття.

Компенсація (лат. compensatio – заміщення, врівноваження) - заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму. Це складний, багатогранний процес просування організму внаслідок вроджених або набутих аномалій. У дітей із порушеннями розвитку у процесі компенсації відбувається формування нових динамічних систем умовних зв’язків, виправлення порушених або ослаблених функцій, розвиток особистості.

Корекція розвитку дітей - спеціально організований педагогічний процес, спрямований на послаблення, подолання недоліків розвитку, запобігання їм та сприяння розвиткові аномальної дитини загалом із метою якнайбільшого наближення до норми.

Корекційна педагогіка – це наука, що вивчає сутність, закономірності, принципи, методи, форми організації освіти дітей із порушеннями розвитку.

Корекційна робота – це діяльність, спрямована на поліпшення процесів розвитку і соціалізації дитини, послаблення або подолання психофізичних вад учнів у процесі навчання і виховання з метою максимально можливого розвитку їхньої особистості та підготовки до самостійного життя.

Косоокість -це патологія окорухового апарату, що супроводжується відхиленням однієї із зорових ліній від спільної точки фіксації та глибокими сенсорними порушеннями.

Криза – (грец. кrisis – рішення, перелом) – нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов’язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості і виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Ліворукі – це особи, які активно використовують ліву руку під час здійснення процесу письма та у побуті. Вирізняють також «амбідекстрів», які рівноцінно користуються обома руками та частіше мають змішаний профіль асиметрії. Негативне ставлення до ліворуких дітей, лівшів, яке виявлялося в переучуванні «з лівої руки на праву», пригнічувало їхній психічний розвиток, формувало комплекси невдачі, невпевненість у собі, високу тривожність у спілкуванні.

Лівші - це особи з лівою (лівосторонньою) перевагою показників функціональної асиметрії у діяльності кори великих півкуль. До них належать також «побутові лівші» (використання під час здійснення процесу письма правої руки, а у побуті - лівої).

Логопедія – наука, яка розробляє спеціальні методи та навички перевиховання та навчання людей із порушеннями мовлення – як усного, так і письмового. Вивчає діагностику виникнення, профілактику дефектів мовлення.

Мікрофтальм - груба структурна зміна ока, яка характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей і значним зниженням зору.

Міопія -вид аметропії, при якому паралельні промені, що йдуть від предметів, котрі знаходяться вдалині, з’єднуються не на сітківці, а поза нею.

Мовленнєве порушення – це відхилення у мовленні того, хто говорить, від мовної норми, загальноприйнятої у даному середовищі.

Мовлення - це важлива психічна функція, якою володіє лише людина. На основі мовлення і його одиниці (слова) формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам’ять. З використанням різних видів мовлення людина спілкується – здійснює складний процес взаємодії особистостей у конкретному часовому й просторовому вимірі.

Наркоманія – це хвороба, яку може бути викликано систематичним уживанням наркотиків. Ознаками наркоманії вважають психологічну і (або) фізичну залежність від уживання наркотиків, втрату здоров’я, деградацію особистості людини. Також наркоманію розглядають як хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями ООН чи Комітетом із контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України, що позначається психічною або фізичною залежністю від них. Наркоманія приводить до найтяжчих психічних, особистісних і поведінкових розладів, адміністративних порушень і карних злочинів, небажання відвідувати освітні установи, бродяжництва, до венеричних захворювань та СНІДу.

Негативне самопред’явлення у дошкільників і молодших школярів пов’язане із особливо яскравою потребою в увазі до себе. Порушення загальноприйнятих норм поведінки під час негативного самопред’явлення є свідомими.

Неуспішність - відставання в учінні, під час якого школяр не може опанувати за відведений час той обсяг знань, який передбачено програмою.

Осліплі - діти, що втратили зір у дошкільному віці і пізніше.

Особливі освітні потреби - потреби дітей із порушеннями психофізичного розвитку у такій організації навчально-виховного процесу, яка забезпечує реалізацію їх потенційних можливостей у взаємодії, спілкуванні з дорослим, навчанні, вихованні, засвоєнні культурного і соціального досвіду суспільного функціонування.

Поліомієліт – дитячий спіральний параліч, дитячий інфекційний параліч – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням нервової системи.

Педагогічна занедбаність - довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини. Для педагогічно занедбаних дітей характерними є соціальна незрілість, бідність духовних запитів та інтелектуальних інтересів, відсутність або недорозвиненість моральних потреб і установок.

Педагогічна реабілітація - запровадження комплексу заходів, що створюють передумови для оволодіння дітьми з особливими освітніми потребами системою знань, умінь і навичок, застосування яких сприяє подальшому розвитку особистості, підвищенню освітнього, кваліфікаційного рівня, здатності до самостійної трудової діяльності, організації побуту, адекватного планування самостійного життя.

Первинний дефект дитини (порушення слуху або зору, розумова відсталість, дефекти мовлення і рухів) - викликає різноманітні і складні зміни у її психіці. Чим старшою за віком є дитина, у якої виникає первинний дефект, тим менше негативних особливостей відмічають у розвитку її пізнавальної діяльності. Однак втрату зору, слуху, паралічі рухів, які відбулися пізніше, дитина переживає більш важко, ніж дефект, який був у неї ще з раннього дитинства.

Плеоптика – спеціальні прийоми, що використовуються ортоптистами для стимуляції нормальної функції жовтої плями сітківки (найбільш чутливої ділянки сітківки ока) у людей з порушеннями цієї функції як результату косоокості.

Працетерапія – використання процесу праці в якості профілактичного і виховного фактору. Широко застосовується для відновлення мовлення, усунення залишкових явищ після паралічів, парезів. Цінність працетерапії полягає у тім, що у ній присутні елементи творчості і змагання.

Психологічна реабілітація – система дій, спрямована на корекцію та розвиток психічних функцій, особистості у цілому, створення оптимальних умов для подальшого становлення кожної дитини як особистості у процесі засвоєння цінностей та пристосування до вимог та критеріїв суспільства.

Психологія спеціальна – розділ психології, присвячений вивченню психологічних особливостей дітей і підлітків з аномаліями розвитку.

Психолого-медико-педагогічні консультації - постійнодіючі державні діагностико-корекційні заклади у сфері освіти і науки, що здійснюють психолого-педагогічний супровід освітньо-виховного процесу і соціально-трудової адаптації дітей з порушеннями фізичного чи (або) розумового розвитку. Провідними завданнями їх є вияв­лення, облік та діагностичне вивчення дітей віком до 18 років з вадами у психофізично­му розвитку та визначення форм допомоги для них.

Працетерапія – використання процесу праці в якості профілактичного і виховного фактору. Широко застосовується для відновлення мовлення, ліквідації залишкових явищ після паралічів, парезів. Цінність працетерапії полягає у тім, що у ній присутні елементи творчості і змагання.

Ринолалія (від грець. rhinos – ніс, лат. lalia – мовлення) – порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату. Проявляється у патологічній зміні тембру голосу і хибній звуковимові.

Розпад мовлення - різке або поступове порушення вже розвиненого мовлення.

Розумово відстала дитина – дитина, яка має стійке порушення психічного розвитку, пов’язане з недостатністю пізнавальної діяльності. Розумова відсталість обумовлена органічним ураженням головного мозку.

Самооцінка - один із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе.

Сімейна ізоляція полягає в затримці дитини в системі родинних відносин, приманних дітям більш раннього віку, невмінні адаптуватися в колективі дошкільників або молодших школярів. Єдиним соціальним інститутом, де така дитина почувається комфортно, є родина.

Синдром гіперактивності із дефіцитом уваги – порушення розвитку, якеполягає у тому, що у дітей порушено увагу, вони гіперактивні та імпульсивні. Перші симптоми синдрому розвиваються у віці до 7 років і зберігаються не менше шести місяців, що є показовим для виставлення діагнозу.

Слабозорі - діти з гостротою зору від 0,05 до 0,2. Головна відмінність цієї групи дітей від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприймання інформації про навколишній світ і може використовуватися у якості провідного у навчальному процесі, включаючи читання і письмо.

Сліпоглухонімота – вроджена або така, що виникла у ранньому віці, втрата зору та слуху і пов’язана з відсутністю слуху німота. Без спеціального навчання сліпоглухоніма дитина не набуває елементарних життєвих навичок. Такі діти мають можливість різнобічно розвиватися внаслідок спеціального навчання. Зв’язок з оточуючим світом здійснюється за допомогою пальцевої азбуки (дактилологія), якої вчать за принципом дотику.

Сліпонароджені - це діти із вродженою тотальною сліпотою або такі, що втратили зір у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повної відсутності зорової системи.

Сліпота – стійка повна втрата зору на обидва ока (відсутнє світлосприймання). Сліпі - це діти з повною відсутністю зорових відчуттів, що мають залишковий зір (максимальна гострота зору - 0,04 на оці, що краще бачить, із застосуванням звичайних засобів корекції - окулярів) або зберегли здатність до світловідчуття.

Слух – властивість організму сприймати і розрізнювати звукові коливання. Здійснюється звуковим (слуховим) аналізатором.

Соціальна адаптація (від лат. adapto - пристосовую) – приведення індивідуальної і групової поведінки аномальних дітей у відповідність із системою суспільних норм і цінностей, забезпечення адекватних стосунків із суспільством, колективом, усвідомленого виконання соціальних норм і правил.

Соціальна дезорієнтація – поведінка, що проявляється у труднощах, що виникають під час оволодіння суспільними нормами і правилами.

Соціальна реабілітація (лат. rehabilitas - відновлення придатності, здатності) в медико-педагогічному значенні – включення аномальної дитини в соціальне середовище, залучення до суспільного життя і праці на рівні її психофізичних можливостей. Реабілітація здійснюється за допомогою медичних засобів, спрямованих на усунення або пом’якшення дефектів розвитку, а також спеціального навчання, виховання і професійної підготовки.

Сурдопедагогіка (від лат. surdus - глухий + давньогрець. παιδαγωγική «мистецтво виховання», παῖς - дитина і ἄγω - веду) - складова частина корекційної педагогіки, що є системою наукових знань про освіту осіб із порушеннями слуху.

Тахілалія (від грець. tachys – швидкий і лат. lalia – мовлення) – патологічно прискорений темп мовлення. Проявляється у прискореній артикуляції.

Тифлопедагогіка -наука, що досліджує особливості виховання і навчання людей із порушенням зору.

Тифлопсихологія (від грецьк. typhlos – сліпий, психологія - давньогрець. ψυχή — душа; λόγος — знання, вчення) – наука, що вивчає закономірності й особливості психічного розвитку осіб із порушеною функцією зору.

Туговухість – стійке зниження слуху, яке викликає труднощі у сприйманні мовлення. Вроджена туговухість, а також туговухість, яка виникла у ранньому дитинстві, може призводити до порушень розвитку мовлення дитини.

Уникнення діяльності – порушення поведінки, що з’являється у дітей, які не можуть реалізувати притаманну їм демонстративність.

Фонастенія – розлади функціонального характеру за типом втрати голосу, охриплості. Зустрічається в осіб, які перенапружують голос, після психічних травм, нервових переживань, пов’язаних із напругою голосу. Може виникати раптово і продовжуватися довго.

Характер – сукупність індивідуальних психічних якостей людини, що впливають на її поведінку та діяльність. Характер надає людині неповторної своєрідності, є однією із важливих рис індивідуальності даного суб’єкта.

Хронічна неуспішність дошкільників з’являється тоді, коли дитина не виправдовує очікувань дорослих. У результаті в дитини підвищується тривожність, знижується самооцінка, це веде до дезорганізації дій і падіння впевненості у собі, низької результативності.

Шкільна дезадаптація проявляється у формі порушення навчання, поведінки, конфліктних стосунків, психогенних захворювань та реакцій, підвищеного рівня тривожності, відхилень в особистісному розвитку.

Біографічні довідки

Боскіс Рахіль Марківна (1902–1976) народилася в Україні у місті Бердичів. Трудову діяльність розпочала в 1920 році вчителем Київської школи для глухих дітей.

У 1926 році Р. Боскіс закінчила медичний інститут. Поєднання педагогічної, психологічної і медичної підготовки дозволило Р. Боскіс глибоко розуміти структуру порушень психічного розвитку, виявляти закономірності і специфічні особливості розвитку глухих і слабочуючих дітей і знаходити ефективні шляхи корекційної роботи і розвиваючого навчання.

У 1931 році Рахіль Марківна стає науковим співробітником експериментально-дефектологічного інституту в Москві, який пізніше було перетворено в Науково-дослідний інститут дефектології Академії педагогічних наук.

Р. Боскіс поєднувала теоретичне розроблення проблем розвитку дітей із порушеннями слуху з науково-організаційною діяльністю, спрямованою на практичне використання створених нею методів навчання і виховання слабочуючих дітей у спеціальній школі.

Дослідження Р. Боскіс дозволили створити психолого-педагогічну класифікацію, що стала основою диференційованого навчання дітей із порушеннями слуху. Р. Боскіс розроблено науково обґрунтовані принципи формування словесного мовлення в дітей із недоліками слуху.

У роки Великої Вітчизняної війни Р. Боскіс займалася відновленням мовлення у поранених і контужених.

Основними працями Р. Боскіс є: «Особенности речевого развития при нарушении слухового анализатора у детей» (1953), «Глухие и слабослышащие дети» (1963). Наукова діяльність Р. Боскіс отримала широке визнання, її було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук.

Виготський Лев Семенович (1896-1934) – видатний радянський психолог, професор, автор багатьох експериментальних і теоретичних досліджень в галузі загальної, дитячої, педагогічної, спеціальної, а також клінічної психології. Виготський висунув прогресивну тезу про провідну роль навчання і виховання у психічному розвитку дитини, провів перші дослідження засвоєння понять у процесі шкільного навчання.

Досліджуючи розвиток різних категорій аномальних дітей, Виготським було з’ясовано, що спеціальний педагогічний вплив на вторинні зміни психіки, що виникають на основі первинного дефекту, може бути ефективним за умови мобілізації всіх компенсаторних можливостей аномальної дитини. Він започаткував розвиток різних галузей спеціальної психології у колишньому Радянському Союзі.

У діяльності і у творчості Лева Семеновича проблеми дефектології посідали значне місце. Лев Семенович паралельно з психологічними дослідженнями вів теоретичну і експериментальну роботу в галузі дефектології. Загальний обсяг досліджень, які він виконав у цій галузі, є достатньо значним.

У 1926 році ним було організовано лабораторію з психології аномального дитинства при Медико-педагогічній станції. В 1929 році на базі цієї лабораторії створено Експериментальний дефектологічний інститут Наркомпросу (ЕДІ). В інституті здійснювалося обстеження аномальної дитини, діагностування і планування подальшої корекційної роботи з глухими і розумово відсталими дітьми. В ЕДІ існувала школа-комуна для дітей з відхиленнями в поведінці, допоміжна школа (для розумово відсталих дітей), школа глухих і клініко-діагностичне відділення. У 1933 році Л. Виготський разом із директором інституту І. Данішевським вирішили розпочати вивчення дітей із порушеннями мовлення. Дослідження, які було проведено Л. Виготським у цьому інституті, і досі є фундаментальними для продуктивного розроблення проблем дефектології.

У сфері наукових інтересів Л. Виготського було велике коло питань, пов’язаних із вивченням, розвитком, навчанням і вихованням аномальних дітей. Серед найбільш значущих можна виділити проблеми, які допомагають зрозуміти сутність і природу дефекту, можливості і особливості його компенсації і правильної організації вивчення, навчання і виховання аномальної дитини. Надзвичайно важливим для удосконалення теорії компенсації і проблеми навчання аномальних дітей було висунута Л. Виготським ідея щодо створення обхідних шляхів розвитку дитини, яка патологічно розвивається. Це, на думку Л. Виготського, «альфа і омега» спеціальної педагогіки. «У процесі культурного розвитку, - пише він, - у дитини відбувається заміщення одних функцій іншими, прокладання обхідних шляхів, і це відкриває нам зовсім інші можливості у розвитку аномальної дитини. Якщо ця дитина не може досягти чогось прямим шляхом, то розвиток обхідних шляхів починає бути основою її компенсації».

Вирвати аномальну дитину із стану ізольованості, відкрити перед нею широкі можливості для справжнього людського життя, залучити її до суспільно корисної праці, виховати з неї свідомого члена суспільства – ось завдання, які, на думку Л. Виготського, має в першу чергу вирішити спеціальна школа.

Розвінчавши хибну думку щодо знижених «суспільних імпульсів» у аномальної дитини, Лев Семенович ставить питання щодо необхідності її виховання не в якості інваліда, що знаходиться на утриманні, а в якості активної свідомої особистості.

Єременко Іван Гаврилович (1916-2002), видатний український дефектолог. Л. Вавіна та Г. Мерсіянова («Дефектологія». - 2006, № 3. – С. 53-54), аналізуючи творчий і життєвий шлях та науковий доробок Івана Гавриловича, пишуть, що він, переживши тяжкі роки голодомору, пройшовши солдатськими шляхами Великої Вітчизняної війни, ковтнувши сповна повоєнного лихоліття, з 1949 р. пов’язав свою долю з дефектологією, вступивши до аспірантури діючого в ті роки Науково-дослідного інституту дефектології Міністерства освіти Української РСР. З 1959 по 1986 роки плідно працював у Науково-дослідному інституті педагогіки МО України на посаді завідувача відділу дефектології, а згодом - лабораторії олігофренопедагогіки.

Дата добавления: 2015-05-24