Метод логарифмування

Спосіб логарифмування застосовується для виміру впливу факторів в мультиплікативних моделях. У даному випадку результат розрахунку, як і при інтегруванні, не залежить від місця розташування факторів в моделі і в порівнянні з інтегральним методом забезпечується більш висока точність розрахунків. Якщо при інтегруванні додатковий приріст розподіляється порівно між ними, то за допомогою логарифмування результат спільної дії ізольованого впливу кожного фактору на рівень результативного показника. В цьому його перевага, а недолік – в обмеженості сфери його застосування.

На відміну від інтегрального методу при логарифмуванні використовуються не абсолютні прирости показників, а індекси їх росту (зниження).

Математично цей метод пояснюється таким чином:

Припустимо, що f = x*y*z. Якщо про логарифмуємо обидві частини рівняння, то отримаємо:

lgf = lgx + lgy + lgz

Беручи до уваги, що між індексами зміни показників залишається та сама залежність, що й між самими показниками, проведемо заміну їх абсолютних значень на індекси:

lg(f₁;f₀) = lg(x₁;x₀) + lg(y₁;y₀) + lg(z₁;z₀)

або lgIf = lgIx + lgIy + lgIz

Поділивши обидві частини рівності на gIf і помноживши на Δf отримаємо:

= Δf_x + Δf_y + Δf_z

Звідси вплив факторів визначається таким чином:

; ;

Із формули випливає, що загальний приріст результативного показника розподіляється за факторами пропорційно відношенням логарифмів факторних індексів до логарифму результативного показника. І не має значення, який логарифм використовується – натуральний чи десятинний.

Наприклад, ВП = ЧР * Д * ПТ_дн

тис.грн.

тис.грн.

тис.грн.

ΔВП_общ = ΔВП_ЧР + ΔВП_Д + ΔВП_ПТдн =

= 35973 + 4680 + 39347 = 80000 тис.грн.

4.2.4. Способи часткової участі та пропорційного ділення

У ряді випадків для визначення величини впливу факторів на приріст результативного показника може бути використаний спосіб пропорційного ділення. Це відноситься до адитивних моделей Y = ΣX_i і змішаних .

У першому випадку, коли маємо однорівневу модель виду

Y = a + b + c розрахунок проводиться таким чином:

; ;

Наприклад, рівень рентабельності знизився на 8% у зв’язку із збільшенням капіталу підприємства на 200 тис.грн. При цьому вартість основного капіталу виросла на 250 тис.грн., а оборотного зменшилася на 50 тис.грн. Тоді за рахунок першого фактору рівень рентабельності знизився, а за рахунок другого – підвищився:

;

Методика розрахунку для змішаних моделей складніша. Взаємозв’язок факторів у комбінованій моделі показана на мал. 1.

Y результативний показник

A B C фактори першого рівня

D N M фактори другого рівня

Мал.1. Схема взаємодії факторів

Коли відомі ΔB_d; ΔB_n; i ΔB_m, а також ΔY_b, то для визначення ΔY_d, ΔY_n, ΔY_m можна використати спосіб пропорційного ділення, який заснований на пропорційному розподілі приросту результативного показника Y за рахунок застосування фактора В між факторами другого рівня P, N i M відповідно до їх величини. Пропорційність цього розподілу досягається шляхом визначення постійного для всіх факторів коефіцієнта, який показує величину змін.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які основні традиційні способи оброблення інформації застосовуються в

економічному аналізі?

2. Розкрийте суть прийому порівняння.

3. Яких умов порівнянності показників необхідно дотримуватись, користуючись прийомом порівняння?

4. Що являють собою середні і відносні величини? Назвіть їх види та особливості використання в економічному аналізі.

5. Значення і роль графічного способу дослідження в економічному аналізі. Які види діаграм та графіків найчастіше застосовуються в економічному аналізі?

6. Які види групувань використовуються в економічному аналізі? Яка методика побудови аналітичного групування?

7. У чому полягає суть балансового способу та сфера його застосування в економічному аналізі?

8. Що являє собою елімінування? Які прийоми належать до прийомів елімінування?

9. У чому полягає суть та значення способу ланцюгових підстановок? Алгоритми розрахунку цим способом впливу факторів у різних типах моделей.

10. Розкрийте суть і значення способу абсолютних різниць. Яка техніка використання даного способу?

11. У чому полягає суть та значення способу відносних різниць? Яка техніка застосування цього способу?

12. Розкрийте суть індексного способу. Яка техніка використання даного способу?

13. У чому полягає суть інтегрального способу? Для аналізу яких факторних моделей його застосовують? Техніка використання цього способу.

14. Суть способу пропорційного ділення. Для аналізу яких факторних моделей ним користуються? Техніка його застосування.

15. Суть способу часткової участі. Для аналізу яких факторних моделей його використовують? Техніка його застосування.

ЛІТЕРАТУРА: [1, с.119-149], [2, с.34-37, 57-99], [3, с.26-35], [4, с.55-63], [5, с.21-37, 81-86], [6, с.43-72,88-113].

Тема 5. Моделювання господарсько-фінансової діяльності підприємства та застосування економіко-математичних методів

План лекції

5.1. Детерміноване моделювання та перетворення факторних систем.

5.2. Стохастичне моделювання і методи стохастичного аналізу.

5.1. Детерміноване моделювання та перетворення факторних систем

У факторному аналізі розрізняють моделі детерміновані (функціональні) і стохастичні (кореляційні). За допомогою детермінованих факторних моделей досліджується функціональний зв'язок між результативним показником (функцією) та факторами (аргументами).

У детермінованому аналізі виділяють наступні типи факторних моделей, що зустрічаються найчастіше.

1) Адитивні моделі

Y = ∑ xi = x1 ₊ x2 + x3 +…+x_n.

Вони використовуються в тих випадках, коли результативний показник являє собою алгебраїчну суму декількох факторних показників.

2) Мультиплікативні моделі

Y = x1 * x2 * x3 *…*x_n.

Цей тип моделей застосовується тоді, коли результативний показник являє собою добуток декількох факторів.

3) Кратні моделі

Y = x1 / x2.

Вони використовуються тоді, коли результативний показник одержують діленням одного факторного показника на величину іншого.

4) Змішані моделі – це сполучення в різних комбінаціях попередніх моделей:

Y = (a +b) / c; Y = a / (b +c); Y = (a* b) / c; Y = (a + b) * c і т.д.

Моделювання мультиплікативних факторних систем здійснюється шляхом послідовного розподілення факторів вихідної системи на чинники-співмножники. Наприклад, при дослідженні процесу формування обсягу виробництва продукції можна застосовувати такі детерміновані моделі:

ВП = Ч * ППріч; ВП = Ч * Д * ППдн; ВП = Ч * Д * Тр * ППріч_.

При побудові мультиплікативної моделі варто дотримуватися певних правил:

- побудова моделі починається з кількісного фактора (найчастіше);

- у знаменнику наступного фактора маэ знаходитися чисельник попереднього (або навпаки);

- кожен співмножник повинен мати економічний зміст;

- у чисельнику останнього співмножника знаходиться результативний фактор.

Наприклад: ВП = Ч _роб * (люд.-дн. / Чроб) * (ВП / люд.-дн.).

Моделювання адитивних факторних систем здійснюється також за рахунок розподілення одного з факторних показників на його складові елементи. Наприклад, ТП = ВП – ВП (власні потреби). Власні потреби включають сталеве литво і заготовки, тобто вихідну модель можна записати так:

ТП = ВП – (Л + З).

Існують наступні способи перетворення кратних моделей:

1) Метод подовження – передбачає подовження чисельника вихідної моделі шляхом заміни одного або декількох факторів на суму однорідних показників. Наприклад, собівартість одиниці продукції можна подати у вигляді функції двох факторів – суми витрат і обсягу випуску продукції:

С = Вит / ВП.

Якщо З = МЗ + ОПр + А + НВ, то

С = (МЗ / ВП) + (ОПр / ВП) + (А / ВП) + (НВ / ВП) = ММ + ТМ + ФМ + Рнв (рівень накладних витрат).

2) Спосіб формального розкладання – передбачає подовження знаменника вихідної факторної моделі шляхом заміни одного або декількох факторів на суму чи добуток однорідних показників. Наприклад, рентабельність виробництва дорівнює Р = П / В.

Цю модель можна перетворити в таку: Р = П / (МЗ + ОПр + А + НВ).

3) Метод розширення – передбачає розширення вихідної факторної моделі за рахунок множення чисельника і знаменника дробу на один або декілька нових показників. Наприклад, річна продуктивність праці дорівнює

ППріч = ВП / Ч.

Якщо ввести такий показник, як кількість відпрацьованих днів усіма працівниками, то одержимо наступну модель:

ППріч = (ВП * Д) / (Ч * Д) = (ВП / Д) * (Д / Ч) = ППдн Д1 _роб.

4) Спосіб скорочення – являє собою створення нової факторної моделі шляхом ділення чисельника та знаменника дробу на той самий показник. Наприклад, рентабельність капіталу підприємства дорівнює РК = П / К.

Якщо чисельник і знаменник розділити на обсяг реалізованої продукції, то одержимо нову кратну модель

РК = (П / РП) / (К / РП) = Рреал_.прод. / КМ (капіталомісткість продукції).

5.2.Стохастичне моделювання і методи стохастичного аналізу

Стохастичне моделювання є доповненням і поглибленням детермінованого факторного аналізу. У факторному аналізі стохастичні моделі використовуються з трьох основних причин:

- необхідно вивчити вплив факторів, за якими не можна побудувати жорстко детерміновану факторну модель;

- потрібно вивчити вплив факторів, що не піддаються об'єднанню в одній жорстко детермінованій моделі;

- необхідно вивчити вплив складних факторів, що не можуть бути виражені одним кількісним показником (наприклад, рівень науково-технічного прогресу).

На відміну від жорстко детермінованого стохастичний підхід для реалізації вимагає ряд передумов:

а) наявність сукупності;

б) достатній обсяг спостережень;

в) випадковість і незалежність спостережень;

г) однорідність;

д) наявність розподілу ознак, близького до нормального;

е) наявність спеціального математичного апарату.

В економічних дослідженнях нерідко доводиться працювати в умовах малих вибірок (до 20 спостережень). У цьому випадку в якості об'єкта аналізу використовують усю наявну сукупність і розглядають її як вибірку з гіпотетичної сукупності, яка складається з усіх можливих значень показників, що моделюються. Оскільки стохастична модель – це, як правило, рівняння регресії, вважається, що кількість спостережень повинна як мінімум у 6-8 разів перевищувати кількість факторів.

Якісна однорідність вибірки досягається шляхом логічного добору; критерієм кількісної однорідності може служити, зокрема, коефіцієнт варіації – його значення не повинно перевищувати 33%. Коефіцієнт варіації являє собою процентне відношення середньоквадратичного відхилення до середнього значення ознаки і визначається за формулами:

- для результативної ознаки Y

V= , (1)

де – середнєквадратичне відхилення, що обчислюється за формулою

, (2)

де n – кількість спостережень;

- аналогічно для факторних ознак Хі

V= , (3)

де Хі – середньоквадратичне відхилення, що визначається за формулою

. (4)

Побудова стохастичної моделі проводиться в декілька етапів:

1) якісний аналіз (постановка мети аналізу, визначення сукупності, результативних і факторних ознак, вибір періоду, за який проводиться аналіз, вибір методу аналізу);

2) попередній аналіз сукупності, що моделюється (перевірка однорідності сукупності, виключення аномальних спостережень, уточнення необхідного обсягу вибірки, встановлення законів розподілу досліджуваних показників);

3) побудова стохастичної (регресійної) моделі (уточнення переліку факторів, розрахунок оцінок параметрів рівнянь регресії, вибір конкуруючих варіантів моделей);

4) оцінювання адекватності моделі (перевірка статистичної істотності (суттєвості) рівняння в цілому та його окремих параметрів, перевірка відповідності формальних властивостей оцінок завданням дослідження);

5) економічна інтерпретація і практичне використання моделі (визначення просторово-часової стійкості побудованої залежності, оцінка практичних властивостей моделі).

Вихідні дані для побудови моделей. Для аналізу щільності зв'язку між результативним і факторними ознаками в наукових дослідженнях найбільш широко застосовують статистичні методи: кореляційний і регресійний аналіз, рангову кореляцію, головні компоненти й ін.

Використанню цих методів передує перевірка якості інформації, для чого необхідне первинне оброблення вихідних даних, що виконується в такому порядку: статистичне групування даних, дослідження розглянутої статистичної сукупності на однорідність, виключення з отриманих показників аномальних (нехарактерних) значень досліджуваних ознак і перевірка достатньої кількості спостережень.

Для перевірки однорідності вихідної інформації рекомендується використовувати метод перевірки гіпотези про нормальний розподіл ознаки в статистичній сукупності. З’ясування відповідності розподілу ознаки нормальному закону виконується з метою виключення з вибірки значень, що виходять за рамки нормального розподілу; перетворення вихідних даних за допомогою спеціальних функцій (зворотної, логарифмічної й ін.). Після цього дані знову перевіряються на однорідність. При негативних результатах такої перевірки необхідно збільшити кількість спостережень. Якщо й у цьому випадку інформація неоднорідна, її варто розбити на однорідні класи.

Для вилучення з вихідної інформації аномальних спостережень необхідно виключити ті значення результативного і факторних ознак, розмір яких лежить за межами інтервалу

/Xi/, /Yi/ . (5)

У сукупності, що залишилася, середні значення та дисперсії ознак підлягають перерахуванню.

Необхідна кількість спостережень визначається за формулою

n= , (6)

де – середньоквадратичне відхилення результативної ознаки;

t – нормоване відхилення, що відповідає гарантійній імовірності і визначається з таблиць інтегральної функції Лапласа;

– граничне відхилення вибіркової середньої від генеральної середньої (гранична помилка вибірки).

У практичних розрахунках рекомендується використовувати розмір граничної помилки вибірки, що дорівнює 3-5% вибіркової середньої; при гарантійній імовірності 95% нормоване відхилення становить 1,96.

Якщо виявилося, що для вибірки на основі попередніх відомостей відхилення вибіркової середньої від генеральної перевищує допустимий розмір при встановленому рівні гарантійної імовірності, то обсяг вибірки необхідно збільшити, тобто додатково зібрати статистичні дані.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які типи факторних моделей застосовуються в детермінованому факторному аналізі?

2. Укажіть способи перетворення кратних факторних моделей.

3. Розкрийте суть та особливості стохастичного моделювання.

4. Назвіть методи, що використовуються в стохастичному факторному аналізі. Яка техніка їх використання?

ЛІТЕРАТУРА: [1, с.98-119, 149-189], [2, с.99-126], [3, с.35-37], [4, с.63-85], [5, с.37-40], [6, с.72-88, 113-139].

Тема 6. Методика виявлення і підрахунку резервів у

економічному аналізі.

План лекції

6.1. Поняття, сутність і класифікація резервів.

6.2. Принципи організації пошуку та підрахунку резервів.

6.3. Методики підрахунку величини резервів.

6.1. Поняття, сутність і класифікація резервів.

Слово «резерв» походить від французького "reserve" – запас.

Економічна сутність резервів і їх об'єктивний характер можуть бути правильно розкриті на основі загального закону економії часу. Економія часу із суспільної точки зору виражається в скороченні витрат живої й уречевленої праці, тобто в більш раціональному використанні матеріалів, трудових і фінансових ресурсів.

Під господарськими резервами розуміють можливості кількісного та якісного зростання показників за рахунок раціонального застосування ресурсів. Використання резервів пов'язане з великими можливостями прискорення НТП як головного важеля підвищення інтенсифікації й ефективності виробництва.

Резерви в повному обсязі можна виміряти розривом між досягнутим рівнем використання ресурсів і можливим рівнем, виходячи з накопиченого виробничого потенціалу підприємства.

В економіці розрізняють два поняття резервів:

- резервні запаси (сировини, матеріалів), наявність яких необхідна для планомірного безупинного розвитку господарства;

- резерви як ще невикористані можливості розвитку виробництва, поліпшення його кількісних показників.

Для кращого розуміння, полегшення пошуку, більш повного виявлення та використання резерви класифікують за різними ознаками:

1. За просторовою ознакою:

1.1. Внутрішньогосподарські, котрі виявлені і можуть застосовуватися тільки на досліджуваному підприємстві. Наприклад, втрати робочого часу та матеріальних ресурсів через низький рівень організації й технології виробництва, безгосподарність тощо.

1.2. Галузеві резерви, що можуть бути виявлені на рівні галузі. Наприклад, розроблення нових систем машин, нових технологій, поліпшених конструкцій, виробів і т.д. Пошук цих резервів знаходиться у компетенції галузевих об'єднань, міністерств.

1.3. Регіональні резерви, ті що можуть бути виявлені в межах географічного району (використання місцевої сировини і палива, енергетичних ресурсів тощо).

1.4. Загальнодержавні резерви – ліквідація диспропорцій у розвитку різних галузей виробництва, зміна форм власності, системи керування національною економікою. Використання цих резервів передбачає проведення заходів на загальнодержавному рівні.

2. За ознакою часу:

2.1. Невикористані резерви – це втрачені можливості підвищення ефективності виробництва щодо плану наявних досягнень науки і передового досвіду.

2.2. Поточні резерви – можливості поліпшення результатів діяльності, що можуть бути реалізовані протягом найближчого часу. Вони повинні бути збалансовані за всіма видами ресурсів.

2.3. Перспективні резерви розраховані звичайно на довгий час. Їх використання пов'язане зі значними капітальними вкладеннями, перебудовою виробництва, зміною технологій виробництва і т.д.

3. За стадіями життєвого циклу виробу резерви бувають:

3.1. На передвиробничій стадії вивчається потреба у виробі, властивості, які йому притаманні, розробляються конструкція виробу, технологія його виробництва, проводиться підготовка виробництва. Тут можуть бути виявлені резерви підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробу, вдосконалення технологій його виробництва, застосування більш дешевої сировини і т.д. Саме на цій стадії об'єктивно містяться найбільші резерви зниження собівартості продукції.

3.2. На виробничій стадії відбувається освоєння нових виробів, технології, а потім здійснюється масове виробництво продукції. На цьому етапі величина резервів знижується за рахунок того, що вже проведено роботи зі створення виробничих потужностей, придбання необхідного устаткування, налагодження виробничого процесу. І корінна зміна вже не можлива без великих утрат. Тут виявляють і використовують резерви, пов'язані з поліпшенням організації праці, скороченням простоїв устаткування, економією та раціональним використанням сировини і матеріалів.

3.3. Експлуатаційна стадія поділяється на гарантійний період, коли виконавець зобов'язаний ліквідувати виявлені споживачем недоліки, та післягарантійний. Тут резерви пов'язані з більш продуктивним використанням виробу і зниженням витрат (наприклад, економія електроенергії, палива, запчастин тощо), вони залежать в основному від якості виконаних робіт на перших двох стадіях.

4. За стадіями процесу відтворення резерви бувають:

4.1. У сфері виробництва (основні).

4.2. У сфері обігу: запобігання різним утратам продукції на шляху від виробника до споживача, а також зменшення витрат, що пов'язані зі збереженням, перевезенням, продажем готової продукції, придбанням виробничих запасів.

5. За видами ресурсів виділяють резерви, пов'язані з більш ефективним використанням основних засобів виробництва; предметів праці; трудових ресурсів.

6. За характером впливу на результати виробництва:

6.1. Екстенсивні – ті, котрі пов'язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріали, праця тощо);

6.2. Інтенсивні – ті, які пов'язані з найбільш повним і раціональним використанням наявного виробничого потенціалу.

7. За рівнем витратоємності освоєння резервів:

7.1. Найменших витрат вимагає освоєння резервів за рахунок скорочення втрат сировини і готової продукції.

7.2. Більш значних витрат потребує впровадження досягнень науки і передової практики.

7.3. Найбільш вагомих витрат вимагає реконструкція й технічне переозброєння виробництва.

8. За способами виявлення резерви поділяються на:

8.1. Явні – ті, котрі легко виявити за матеріалами бухгалтерського обліку і звітності.

8.1.1. Безумовні пов'язані з недопущенням безумовних утрат сировини та робочого часу (нестача і псування продукції та матеріалів на складах, виробничий брак, утрати від списання боргів, виплачені штрафи й ін.).

8.1.2. До умовних утрат належать перевитрати всіх видів ресурсів порівняно з діючими нормами на підприємстві. Умовними вони вважаються тому, що норми, які служать базою для порівняння, не завжди оптимальні.

8.2. До прихованих резервів відносяться ті, котрі пов'язані з упровадженням досягнень НТП та передового досвіду і які не були передбачені планом.

9. За часом виникнення:

9.1. Резерви не враховані при розробленні планів (ознака недостатньої обґрунтованості й напруженості виконання планів).

9.2. Резерви, що виникли після затвердження плану (вони пов'язані зі швидкими темпами НТП, появою нових рішень).

6.2. Принципи організації пошуку та підрахунку резервів

Здійснюючи пошук резервів, варто керуватися такими принципами:

1. Науковість, тобто пошук резервів повинен ґрунтуватися на положеннях матеріалістичної діалектики, знаннях економічних законів, досягнень науки і техніки. Необхідно добре знати економічну сутність резервів, джерела й основні напрям їх пошуку, методику підрахунку та узагальнення резервів.

2. Комплексність і системність. Комплексний підхід передбачає всебічне виявлення резервів в усіх напрямах господарської діяльності. Системність означає вміння виявляти й узагальнювати резерви з урахуванням взаємозв'язку та взаємозалежності досліджуваних явищ (із метою більш повного виявлення резервів і запобігання їх повторному підрахунку).

3. Запобігання повторному підрахунку резервів. Цей принцип випливає безпосередньо з попереднього. Повторний підрахунок резервів виникає при їх узагальненні, коли не враховується взаємодія різних факторів, що впливають на результати господарської діяльності, а також якщо резерви визначені за суміжними джерелами (наприклад, резерви збільшення обсягу виробництва за рахунок поліпшення використовуваних матеріалів, трудових ресурсів, засобів праці).

4. Забезпечення комплектності резервів, тобто збалансованості по засобах праці, предметах праці і трудових ресурсах. Резерв буде комплектним тоді, коли він забезпечений усіма необхідними ресурсами не тільки у вартісній оцінці, але і по натурально-речовинному складу.

5. Економічна обґрунтованість резервів, тобто при їх підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.

6. Оперативність. Чим вона вище, тим ефективніше відбувається процес пошуку резервів. Найбільш важливе скорочення часу між виявленням і реалізацією резервів.

7. Плановість пошуку резервів, який повинен бути систематичним, щоденним, а не дискретним.

8. Масовість пошуку резервів, тобто залучення до цього процесу всіх працівників, що дозволяє більш повно виявляти резерви; а також розвиток та вдосконалення суспільних форм економічного аналізу.

9. Виділення «ведучої ланки» і «вузьких місць» у підвищенні ефективності виробництва. Виділяють ділянки виробництва, де систематично не виконуються плани чи наявні великі втрати сировини, виробничий брак, простої устаткування тощо. Таким способом визначаються основні напрями першочергового пошуку резервів, що підвищує його ефективність.

6.3. Методики підрахунку величини резервів

Реальність величини виявлених резервів багато в чому залежить від точності й обґрунтованості їхнього підрахунку.

Методика підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи екстенсивні), способів їхнього виявлення (явні або приховані) і способів визначення їх величини (формальний чи неформальний підхід). При формальному підході величина резервів не узгоджується з конкретними заходами щодо їх освоєння. Неформальний підхід (виявлення резервів за сутністю) ґрунтується на конкретних оргтехзаходах.

Для підрахунку величини резервів у економічному аналізі використовується ряд способів. Основні з них такі:

1) Спосіб прямого підрахунку застосовується для підрахунку резервів у тих випадках, коли відома величина додаткового залучення чи величина безумовних утрат ресурсів. Можливість збільшення випуску продукції (Рез ↑ ВП) у цьому випадку визначається в такий спосіб:

Рез ↑ ВП = ДР/ НВ пл (можл.) чи Рез ↑ ВП = ДР х РВ пл (можл.),

де ДР – додаткова кількість ресурсів чи величина безумовних утрат ресурсів із вини підприємства;

НВ – планова чи можлива норма витраи ресурсів на одиницю продукції;

РВ ^– планова або можлива ресурсовіддача (МВ – матеріаловіддача, ФВ – фондовіддача, ПП – продуктивність праці).

Наприклад. Порівняно з минулим роком додатково заготовлено 600 т сировини. Для випуску одиниці продукції потрібно за нормою 20 кг сировини. Отже, додатково може бути зроблено 30000 одиниць продукції (600 т / 20 кг). Іншим способом можна вирішити задачу так: МВ= ВП/МЗ; вихід продукції з 1 т сировини складає 50 од. Тобто використання додаткової сировини дозволить збільшити обсяг виробництва на 30000 од. (600 х 50).

2) Спосіб порівняння застосовується для підрахунку величини резервів у тих випадках, коли втрати ресурсів чи можлива їх економія визначаються порівняно з плановими нормами або з їх витратами на одиницю продукції на передових підприємствах. Резерви збільшення випуску продукції за рахунок недопущення перевитрат ресурсів порівняно з нормами розраховуються так:

Рез ↑ ВП = , або

Рез ↑ ВП = (НВф – НВпл) х ВПф х РВпл,

де НВф, НВпл – відповідно фактична та планова норма витрат на одиницю продукції;

ВПф – фактичний обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях виміру;

РВпл – плановий рівень ресурсовіддачі (матеріаловіддачі, фондовіддачі, продуктивності праці).

Наприклад. Для одержання одиниці продукції фактично витрачено 22 кг сировини при нормі 20, фактично обсяг продукції становить 400000 од. Перевитрата ресурсів на одиницю продукції складає 22 - 20 = 2 кг, а на весь обсяг виробництва 2х400000 = 800 т. У результаті цього отримано продукції на 40000 одиниць менше порівняно з планом.

Рез ↑ ВП = = 40000 (од.)

Це невикористаний резерв виробництва. Його можна визначити й іншим способом:

Рез ↑ ВП = 800000х50 = 40000 од., тобто кількість перевитраченої сировини множиться на планову матеріаловіддачу.

Аналогічно визначається резерв збільшення випуску продукції за рахунок зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції у зв'язку з упровадженням досягнень науки (замість планових значень використовуються можливі).

4) Способи детермінованого факторного аналізу: ланцюгової підстановки, абсолютних і відносних різниць, інтегральний метод.

Наприклад. Факторна модель: ВП = Чр х ПП.

Резерви збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання чисельності робітників, використовуючи спосіб абсолютних різниць, визначають так:

Рез ↑ ВП_Чр = (Чр можл. - Чр ф.) х ПП ф.,

за рахунок продуктивності праці:

Рез ↑ ВП_ПП- = (ППможл. - ПТф) х Чр можл.

4) Кореляційний аналіз. Для підрахунку резервів коефіцієнти рівняння регресії при відповідних факторних ознаках необхідно помножити на можливий приріс останніх.

5) Способи математичного програмування дозволяють оптимізувати величину показників з урахуванням умов господарювання й обмежень на ресурси і тим самим виявити додаткові і невикористані резерви виробництва шляхом порівняння величини досліджуваних показників за оптимальним варіантом із фактичним чи плановим рівнем.

6) Функціонально-вартісний аналіз (особливо високоефективний метод). Головне призначення його полягає в цілеспрямованій оптимізації співвідношень між необхідними і надмірними витратами та споживчими властивостями виробу.

7) Розрахунково-конструктивний метод. Формалізація показників надає істотну допомогу при підрахунку резервів у тих випадках, коли досліджуваний результативний показник можна подати у вигляді кратної моделі.

Наприклад. ПП = ВП/ЛД (люд.-дн.) або ЛГ (люд.-год.),

де ЛД, ЛГ – відповідно відпрацьована кількість люд.-дн. чи люд.-год.

Виходить, для підвищення продуктивності праці необхідно, з одного боку, знайти резерви збільшення обсягів продукції (Рез ↑ ВП), а з іншого – резерви скорочення витрат праці (Рез ↓ ЛД) за рахунок упровадження більш досконалої техніки і технології, поліпшення організації праці й інших факторів. Потрібно також ураховувати, що для освоєння резервів необхідні додаткові витрати (у даному випадку витрати праці) - (ДЗ).

Таким чином, методика підрахунку резервів зростання ПП у формалізованому вигляді може бути записана так:

.

Аналогічним чином можна підрахувати резерви зниження собівартості продукції, збільшення рівня рентабельності й ін.

Для того, щоб величина резервів була реальною й обґрунтованою, необхідно підкріпити їх відповідними заходами. Це можна здійснити двома способами:

1. Виявляються резерви формальними методами, потім розробляються заходи, що дозволяють освоїти ці резерви.

2. Розробляються заходи, потім підраховуються резерви. Такий неформальний підхід до виявлення резервів дозволяє більш точно визначити їх величину. Але для цього потрібна попередня оцінка ефективності (окупності) кожного заходу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Дайте визначення господарських резервів, розкрийте їх економічну суть.

2. Які важливі ознаки покладені в основу класифікації резервів?

3. Схарактеризуйте види господарських резервів.

4. Які принципи використовуються для організації пошуку та підрахунків резервів?

5. Розкрийте суть способу прямого підрахунку.

6. Які прийоми застосовуються при проведенні детермінованого факторного аналізу?

7. Визначте особливості використання кореляційного аналізу.

8. Укажіть алгоритми розрахунку резервів за допомогою розрахунково-конструктивного методу.

9. Яка послідовність проведення функціонально-вартісного аналізу?

ЛІТЕРАТУРА: [1, с.207-240], [2, с.37-38], [6, с.139-167].

Тема 7. Організація аналізу та його інформаційна база

План лекції

7.1. Організація і послідовність проведення аналізу.

7.2. Джерела інформації для економічного аналізу.

7.3. Систематизація, узагальнення й оформлення результатів аналізу.

7.1. Організація і послідовність проведення аналізу

У ринкових умовах питання організації та стану економічного аналізу набувають особливого значення, оскільки він, на відміну від бухгалтерського обліку і статистики, не має регламентації, а виконується з ініціативи управлінських структур.

Організація аналітичної роботи передбачає здійснення таких основних етапів:

1) укладання програми (плану) економічного аналізу. Цей етап є найбільш відповідальною частиною підготовчої роботи. У програмі вказуються мета й обсяг аналізу (залежно від них плани можуть бути короткими або розгорнутими), коло виконавців, послідовність та терміни виконання окремих аналітичних робіт;

2) добір і перевірка на вірогідність інформації, необхідної для вивчення економічного процесу, відбуваються залежно від поставленої мети та розробленої програми економічного аналізу;

3) систематизація й аналітичне оброблення вихідних даних (включаючи здійснення аналітичних розрахунків, складання таблиць, графіків, діаграм із метою виявлення причинних зв'язків і ступеня впливу різних факторів на рівень основних показників;

4) узагальнення результатів аналізу й оформлення їх у відповідному документі, зведений підрахунок резервів і конкретні пропозиції щодо усунення виявлених недоліків та підвищення ефективності роботи підприємства;

5) контроль за реалізацією результатів аналізу і впровадженням рекомендованих заходів.

Економічний аналіз ділиться на:

- внутрішній – виконується працівниками самого підприємства;

- зовнішній – здійснюється вищестоящими або іншими функціональними органами управління (фінансовими, статистичними, банківськими й ін.).

Особливості зовнішнього аналізу визначаються завданнями установи, що проводить аналіз роботи підприємства. Наприклад, економічний аналіз, проведений органами Міністерства фінансів України, здійснюється під кутом зору виконання підприємствами зобов'язань перед бюджетом, недопущення фінансових порушень; аналіз, проведений банківськими установами, пов'язаний із здійсненням контролю за кредитними й розрахунковими операціями тощо.

Організацію і координацію внутрішнього економічного аналізу на великому підприємстві здійснює заступник генерального директора з економічних питаннях, а там, де його немає, – головний бухгалтер або начальник планово-економічного відділу (головний економіст). Виконавцями аналізу традиційно виступають працівники функціональних служб підприємства (технічних та економічних служб, відділів матеріально-технічного забезпечення, маркетингу і збуту).

Приблизна схема розподілу обов'язків по економічному аналізу між службами підприємства:

а) ПЕО займається організацією й узагальненням результатів комплексного аналізу підприємства; проводить дослідження з економіки підприємства і перспектив його розвитку;

б) виробничий відділ аналізує випуск продукції основними цехами в натуральному виразі, ритмічність виробництва, займається питаннями технічної й організаційної підготовки виробництва та ін.;

в) ВТіЗ аналізує рівень організації праці, чисельність працівників по всіх категоріях і структурних підрозділах, використання робочого часу та ФЗП;

г) бухгалтерія аналізує виконання плану по собівартості продукції; собівартість товарної і реалізованої продукції; виконання плану по прибутку та його використанню; проводить аналіз бухгалтерського балансу;

д) фінансовий відділ проводить аналіз звіту про виконання фінансового плану; кредитних заявок і касового плану, аналізує витрати оборотних коштів та спеціальних фондів; контролює фінансовий стан і платоспроможність підприємства;

е) відділ збуту аналізує виконання плану реалізації продукції і витрат по ньому в ціломутаі по договорах з обліком обсягу, асортименту і термінів постачання й ін.;

ж) служби маркетингу здійснюють аналіз стану ринку, впливу на економіку підприємства зовнішнього і внутрішнього середовища; аналіз та оцінювання наявних і потенційних покупців; конкурентного середовища; аналіз ринкових цін та формування власної цінової політики; аналіз і оцінювання кінцевих фінансових результатів та можливостей одержання максимальної або хоча б середньої норми прибутку на вкладений капітал.

7.2. Джерела інформації для економічного аналізу

Економічний аналіз базується на системі економічної інформації, що багато в чому визначає оптимальність управлінських рішень. Оптимальний інформаційний потік має ряд принципів:

n об'єктивність (повинні бути відображені процеси виробництва, обертання, розподілу і споживання ресурсів);

n єдність;

n раціональність системи інформації;

n корисність інформації.

Необхідна для аналізу інформація являє собою сукупність відомостей, що характеризують досліджуваний об'єкт. Вона повинна бути накопичена, збережена, передана, систематизована й оброблена.

Для різних видів аналізу використовуються різні джерела інформації. Вони розподіляються на облікові і позаоблікові.

До облікових джерел інформації відносяться:

- бухгалтерський облік та звітність;

- статистичний облік та звітність;

- оперативний облік та звітність;

-вибіркові облікові дані.

У бухгалтерському обліку найбільш повно відбиваються й узагальнюються господарські засоби та господарські операції. У статистичному обліку відображають сукупність масових явищ і процесів. Оперативний облік проводиться за короткий проміжок часу, що дає можливість швидко втручатися в хід виробничого процесу. Вибіркові облікові дані дозволяють деталізувати інформацію.

Так, фінансово-економічний аналіз базується на використанні місячної, квартальної і річної бухгалтерської (Ф.1 «Баланс підприємства», Ф.2 «Звіт про фінансові результати», Ф.3 «Звіт про рух грошових коштів», Ф.4 "Звіт про власний капітал" тощо) та статистичної звітності, а також оперативної звітності і вибіркових облікових даних. Поряд із типовими формами використовуються розшифровки звітних показників примітки до фінансових звітів.

Техніко-економічний аналіз базується на бухгалтерській і статистичній звітності (по виробництву, основним фондам, матеріальним ресурсам й ін.), а також на техніко-виробничих та економічних показниках (характеризують склад, стан і використання устаткування, виробничих потужностей, технічний рівень продукції, що випускається тощо); ці показники надходять в основному від технічних служб та виробничих підрозділів підприємства.

Позаобліковими джерелами інформації є:

- матеріали ревізій, зовнішнього і внутрішнього аудиту;

- матеріали перевірок, проведених податковою службою;

- матеріали зборів і нарад, проведених у трудовому колективі;

- матеріали засобів масової інформації;

- відомості покупців, постачальників, кредитних органів та інших організацій;

- матеріали лабораторних досліджень тощо.

Доброякісність аналізу багато в чому залежить від якості звітних матеріалів. Тому перед тим, як користуватися інформацією, варто переконатися в її достовірності. При перевірці якості звітності варто керуватися «Практичним посібником по перевірці погодженості показників типових форм звітності підприємства» (газета «Баланс» від 16.01.97 р.) Метою перевірки звітних даних є встановлення: правильності оформлення звітів, повноти звітних матеріалів, правильності підрахунків і обчислень; повноти, якості та термінів проведення інвентаризації, правильності віддзеркалення її результатів в обліку; правильності показників звітності по платежах до бюджету.

Перевірка на достовірність здійснюється за такими напрямками:

1) перевірка планово-розрахункових показників із погляду їх ув'язування і взаємної погодженості в різних формах планів;

2) перевірка звітності шляхом:

а) перевірки дотримання правил укладання звітності;

б) перевірки погодженості показників різних форм звітності в результаті зіставлення їх і застосування таблиць ув'язувань річного звіту за формами, розроблюваними Мінфіном;

в) логічного контролю достовірності та реальності аналізованих показників;

3) порівняння показників аналізованого підприємства з показниками інших підприємств, що знаходяться в господарських зв'язках із ним;

4) перевірка стану обліку шляхом проведення документальних ревізій.

7.3. Систематизація, узагальнення й оформлення результатів аналізу

Аналітичне оброблення інформації здійснюється за допомогою таких методів і прийомів:

1) групування показників;

2) розкладання показників або їх узагальнення;

3) складання розрахункових формул;

4) оброблення аналізованих даних за допомогою традиційних статистико-економічних і сучасних економіко-математичних методів;

5) складання аналітичних таблиць.

Важливою частиною систематизації, узагальнення й оформлення аналітичних розрахунків є складання аналітичних записок. Найбільш поширеними їх формами є:

- пояснювальна записка до річного звіту або доповідь директора підприємства про підсумки господарської діяльності;

- висновок зовнішніх організацій про підсумки роботи підпорядкованих їм підприємств чи тих підприємств, що фінансуються або кредитуються ними, а також висновок за результатами незалежної аудиторської перевірки роботи підприємства.

Аналітичні записки повинні містити:

1) загальну характеристику виконання планів, замовлень і договірних зобов'язань за різними показниками;

2) аналіз причин динамічних змін та відхилень звітних показників від базисного рівня;

3) виявлення взаємозв'язку і взаємодії окремих факторів та їх впливу на ефективність господарювання;

4) головні висновки з проведеного аналізу, підрахунок виявлених резервів, пропозиції до їх використання і заходи щодо поліпшення господарської діяльності.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Розкрийте сутність інформації та її роль в аналітичному дослідженні.

2. Які основні вимоги ставляться до аналітичної інформації?

3. Назвіть джерела аналітичної інформації та особливості їх формування і використання за умов автоматизованого оброблення даних.

4. У чому полягає різниця між внутрішніми й зовнішніми джерелами аналітичної інформації?

5. Дайте всебічну характеристику джерел інформації економічного аналізу.

6. Розкрийте суть організації та методичного керівництва аналітичною роботою на підприємстві.

7. Поясніть роль і функції окремих служб в організації та проведенні аналізу.

8. Що являє собою безтекстове оформлення результатів аналізу?

ЛІТЕРАТУРА: [1, с.76-98], [2, с.126-170], [3, с.37-45], [4, с.25-31], [5, с.40-81], [6, с.167-182].

Список літератури

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 288 с.

2. Економічний аналіз / За ред. М.Г. Чумаченка. – К.: КНЕУ, 2001. – 540 с.

3. Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: Навч. посібник – К.: Знання – Прес, 2000. – 207 с.

4. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Знання, 2000. – 378 с.

5. Попович П.Я. Економічний аналіз діяльності суб’єктів господарювання. – Тернопіль: Економічна думка, 2001. – 454 с.

6. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – Минск: Новое знание, 2001. – 704 с.

Дата добавления: 2015-05-24