Поняття вікових періодів розвитку особистості

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО ТА ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Вікова періодизація – поділ цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками.

Розвиток дитини проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. Послідовна їх зміна необоротна і передбачувана. Не можна молодшого школяра повернути до дошкільного рівня розвитку, бо він пройшов його і дивиться вперед. Можна передбачити, яким він стане, перейшовши у підлітковий період життя.

Віковий період – відрізок життя індивіда, ступінь розвитку з характерними для нього, відносно стійкими якісними особливостями.

У межах періоду відбуваються кількісні й якісні зміни психіки, що дозволяє виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій виділяють менші часові відрізки розвитку – фази (у періоді раннього дитинства – стадія немовляти, а в межах стадії – фаза новонародженості).

Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку необхідно для оптимальної побудови системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей розвитку дитини на кожному віковому етапі.

Критеріями визначення періодів розвитку є суттєві якісні ознаки, взяті в їх системному зв’язку, який виявляє характерні для кожного вікового етапу новоутворення. Такими є психічні й соціальні зміни в житті дитини, її розвиток на даному етапі.

Важливе значення має правильне розуміння зв’язку періодів і стадій розвитку, динаміки переходу від попередніх до наступних стадій, які не просто йдуть одна за одною. Досягнення попередньої стадії включаються у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідношеннях особистості із суспільним середовищем.

Проблема визначення вікових періодів розвитку давно стала предметом дослідження педагогів і психологів.

Зокрема, Арістотель (1У ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав процес її розвитку як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються у реальність і поєднують людину яка сама себе створила своїми діями із зовнішнім світом. Він виділив три періоди розвитку дитини (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.

Під впливом суспільних вимог до справи навчання й виховання молодого покоління Я.А.Коменський (1592-1670) обґрунтував принцип “природовідповідності” навчання, обстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості й зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Він реалізував своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей у своїй теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі – особливості розвитку і виховання дітей, відповідно до періоду шкільного навчання.

На сучасному етапі розвитку педагогіки існують різні підходи до визначення вікової періодизації: Г.С.Костюк, В.С.Мухіна, Г.С.Абрамова, Д.Б.Ельконін тощо. Вікові періоди визначаються за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність, відповідний їй рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості. Природною основою вікових особливостей розвитку є анатомо-фізіологічне дозрівання організму, його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції.

Ми будемо виходити з вікової періодизації, яка розроблена В.А.Крутецьким1: новонароджений (до 10 днів); вік немовляти (до 1 року); ранній дитячий вік (1-3 роки); переддошкільний період (3-5 років); дошкільний (5- 6-7 років); молодший шкільний (6-7 -11); підлітковий (11-15 років); вік старшокласників (15-18 років).

Переходи від одного періоду до другого набувають кризисного характеру.

Криза вікова – нетривалий (до 1 року) за часом період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.

Кризисні періоди є зламними пунктами в розвитку, коли особливо помітним стає відмирання старого й народження нового. Кризи виявляються в негативним симптомах, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження учбової працездатності і відіграють не тільки негативну, а й позитивну роль у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу шести-семи років, підліткову кризу (10-11 років).

Необхідність психологічної освіти вихователя, вчителя, їх знань індивідуальних особливостей, психолого-педагогічних закономірностей становлення особистості дитини та дитячого колективу зумовлена сутністю виховання. Вони допомагають точніше визначити завдання та цілі, правильно організувати процес виховної роботи, адекватніше оцінювати її результати.

Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільників, дітей шкільного віку відбувається по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для даного віку має і індивідуальні риси. Здебільшого вони визначають ефективність виховних впливів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати якості, властиві кожній дитині на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог ефективніше вирішуватиме конкретні виховні завдання.

Психологи встановили, що для розвитку певних психічних процесів дитини найсприятливішими є відповідні вікові періоди – сензитивні (підвищеної чутливості) періоди розвитку. Якщо такий період минув або ще не настав виховні впливи, здійснювані без урахування цього, будуть неефективними, а то й шкідливими для дитини.

Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її особистості на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

Дата добавления: 2015-05-24