Підлітковий вік

Особистісний розвиток.У молодшому шкільному віці відбувається подальший розвиток особистісних якостей не тільки в інтелектуальній, а й у емоцій, вольовій сферах, спілкуванні з дорослими й однолітками.

Джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. Формуванню почуттів сприяють успіхи та невдачі у навчанні, взаємини в колективі, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри тощо. До емоційної сфери належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання - основи формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття сприяють розвитку моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

Розвивається в учнів усвідомлення своїх почуттів і розуміння їх виявлення в людей. Характерним для них є життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх, прагненням домогтися високих оцінок особистих якостей і дійсним ставленням товаришів. У такій ситуації дитина може виявити грубість, запальність, забіякуватість, інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають такі випадки без уваги, то вони призводять до ізоляції дитини в колективі, формування негативних рис характеру.

Молодші школярі емоційно вразливі. Відбувається диференціація сором’язливості, яка виявляється в реагуванні на людину, оцінка якої має значення для них. Розвивається почуття самолюбства, що виявляється в гнівному реагуванні на приниження їх особистості й позитивне емоційне переживання щодо визнання позитивних особистих якостей.

Розвитку моральних почуттів (дружби, товариськості, обов’язку, гуманності) сприяє життя учнів у колективі, об’єднаному спільною навчальною діяльністю. Розвивається почуття симпатії, яке відіграє важливу роль в утворенні малих груп, з яких складаються колективи.

Формуванню вольових якостей (самостійності, впевненості у своїх силах, витримки, наполегливості) сприяє шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм активності, довільного регулювання поведінки, уміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя. Ефективність цього процесу залежить від використання учителем переконання, зауваження, заохочення, стягнення та інших засобів впливу на дитину. Зловживання негативними оцінками, нотаціями, стягненнями веде до погіршення ставлення учнів до їх навчальних обов’язків, зниження активності, виникнення лінощів та інших негативних вольових рис.

Розширюється сфера усвідомлення учнями обов’язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки шкодить інтересам колективу й кожного учня.

Дітям властиві наслідування й підвищене навіювання, які мають позитивне й негативне значення в засвоєнні норм і правил поведінки. У зв’язку з недостатнім розвитком самосвідомості, бідністю життєвого досвіду діти починають наслідувати небажані форми поведінки: грубість, недисциплінованість тощо. Разом з тим наслідування і підвищене навіювання полегшує засвоєння норм і правил поведінки. Діти намагаються наслідувати поведінку улюбленого вчителя, авторитетних для них дорослих. У цей період зростає роль особистого прикладу дорослого, передусім учителя. У зв’язку з цим підвищуються їх оцінні судження про дії і поведінку учнів, відповідальність за свої дії та вчинки.

Стосунки між дітьми в класі складаються за допомогою вчителя, який завжди виділяє деяких учнів, як зразок для інших, одночасно звертає увагу й на хиби в поведінці. Більшість дітей відтворює у своєму ставленні до них ставлення вчителя, не усвідомлюючи критерії, з яких він виходить в оцінці учнів.

Починає формуватися громадська думка щодо учнів, які відзначаються успішністю й дисципліною, з’являються спроби оцінити вчинки ровесників. В класному колективі виникають об’єднання, які переростають у стійкі мікроколективи шкільного й позашкільного характеру. Важливо тримати їх у полі зору, знати, що саме об’єднує їх учасників та знаходити шляхи корегування їх діяльністю. Небажані мікроколективи не можна “зруйнувати” простою забороною. Тільки шляхом співробітництва, встановлення дружніх стосунків з дітьми та окремими мікроколективами можна сформувати класний колектив.

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному відношеннях.

Особливості фізичного розвитку. Підлітковий вік- період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов’язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, яка передує статевому дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.

На першій стадії розвитку активізується діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню процесів обміну в організмі, а також збудженню нервової системи, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають у самому організмі. Внаслідок цього підвищується збудженість підлітків, з’являються нові своєрідні прагнення, яких раніше не було (роздратованість, сором’язливість в нових обставинах, хвороблива самозакоханість). Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об’єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин залишається вузьким. Маса тіла збільшується на цей час у 1,5 рази. Отже, серце через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється із своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо).

Недостатній розвиток кров’яної та м’язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка.

Скелетна система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння хребта, грудної клітини, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за партою або за столом (низько схилена голова, надмірне згинання хребта) призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема нормального припливу крові до мозку. А це, в свою чергу, може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.

Організм підлітка потребує багато кисню. Проте легені в нього розвинені ще недостатньо. Тому дихає він частіше, але неглибоко. Важливо привчати його правильно дихати, керувати своїм дихальним апаратом.

Головний мозок підлітків за вагою наближається до ваги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім’яні), відбувається внутрішньоклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв’язки між різними ділянками мозку. Досконалішими стають гальмівні процеси, розвивається друга сигнальна система, посилено формуються нові динамічні стереотипи, які лежать в основі навичок, звичок, рис характеру, що складаються у підлітка. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій активності дітей, у зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкіркових процесів. Але у вищій нервовій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що виявляються у поведінці підлітків, підвищеній збудженості, нестійкості. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій. В одних випадках учні поводять себе цілком пристойно, розсудливо, стримано, відповідно до умов, а в інших на ті самі стимули вони реагують неадекватно, надмірно емоційно, імпульсивно.

В останні десятиліття ХХст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище отримало назву акселерація (від лат. acceleration – прискорення). Вона виявляється в тому, що характерні для підліткового віку анатомо-фізіологічні зміни в організмі, виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що акселерацію треба розуміти не лише як прискорення зросту й статевого дозрівання, а як зміну темпу розвитку організму в цілому, що позначається і на темпі психічного розвитку. Існують різні гіпотези щодо виникнення явища акселерації:

- геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток, але акселерація охоплює і північні райони, хоч там діти менше перебувають на сонці. Це стосується міських і сільських дітей;

- теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжнаціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідок – акселерація;

- теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення сексуального розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює зріст і визрівання організму;

- нітрітивна теорія: акселерація розглядається як результат поліпшення і вітамінізації харчування;

- теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, атомна енергетика, проведення випробувань ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Протилежний до акселерації – процес ретардації (від лат. retardatio -затримка) значне відставання розвитку дитини від середньофізичних і психофізіологічних констант. Поява його може бути наслідком пияцтва чи алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової хвороби батьків, або одного з них. Такі діти є відсталими не тільки фізіологічно, а й в інтелектуальному відношенні. Порівнюючи розвиток рано і пізно дозріваючих підлітків можна прийти до висновку, що перші мають перевагу над другими (в зрості, статусі в колективі).

Особливості психічного розвитку. Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальнихпроцесів. Учіння залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності і самостійності, зміною пізнавальних й соціальних мотивів учіння.

Удосконалюється сприйняття, стає більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об’єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка. В одних випадках його сприйняття глибоке, в інших - поверхове та неточне.

Зазнає якісних змін мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими.

Навчання підлітків ставить підвищені вимоги до уваги, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх стимулів. Учбова діяльність вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати увагу. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, переборювати слабкі сторони уваги, яка стає більш контрольованою, зростають елементи самоконтролю й саморегуляції.

Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Підвищується рівень абстрагування, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, що стають більш свідомими, обґрунтованими, логічно досконалішими. Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мисленнєвий план, формуються розумові дії.

Пам’ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам’ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування.

Поширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, виявляється вибірковий характер інтересу до навчальних предметів.

Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовленням як засобом спілкування. Залежно від змісту і форм спілкування змінюються і форми мовлення. В здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв’язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.

Стає провідним осмислювання чуттєвих елементів і свідома регуляція емоційних компонентів у пізнанні. Інтереси учнів не обмежуються шкільним середовищем. Вони цікавляться маловідомим, прагнуть його пізнати. Це спонукає їх до подорожей, винахідництва.

У підлітковому віці зростає роль праці в житті учнів, розширюється їх участь у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям та їх потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Суспільно корисна праця стає для них особливо привабливою. Підлітків приваблює праця, в якій вони можуть виявляти певну ініціативу і творчість, працьовитість. Особливий потяг виявляють до колективної праці разом з дорослими, яка зміцнює їх витримку, організованість, відповідальність, привчає контролювати себе за вимогами колективу.

Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі види: творчі ігри (драматизація, ігри-походи, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол); інтелектуальні (шахи, шашки, розв’язування різних мисленнєвих завдань); комп’ютерні, будівельні, військові ігри тощо. Кожний вид ігор має свої особливості, що виявляються в меті, змісті й способах виконання. Підлітків захоплюють колективні ігри. У них виділяються ігрові партії. Успіхи і помилки членів ігрових колективів стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. Члени колективу, що порушують правила гри, винуватці поразок зазнають стягнень від товаришів. В іграх підлітків виявляється підвищена їх емоційність, збудженість, крикливість. Захоплюючись грою, вони забувають про обов’язки.

Формування особистості. Підлітковий вік – період переходу від дитинства до дорослості, період інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Підліток усвідомлює себе як дорослу особу. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Разом з тим підліток у поведінці виявляє себе, як дитина. Отже, для психічного розвитку характерним є ряд суперечностей. Він і дитина, і вже не дитина, має деякі риси дорослого, але не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність психічного розвитку підлітка потребує правильного пояснення і врахування у виховному керівництві становленням його особистості.

У різних умовах життя і виховання підлітків їх нові прагнення виявляються в різній поведінці. Одні стримують себе від неправильних вчинків, виявляють зразки дисциплінованості, інші – навпаки, прагнучи показати дорослість, переймають у старших не краще, а гірше.

Прагнення до самостійності – характерне для підлітків. В ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Виникають нові стосунки і способи соціальної взаємодії з дорослими, які співіснують із засвоєними нормами стосунків. Останні зумовлюються соціальним станом підлітка і актуальним рівнем його розвитку (він, як і молодший школяр, залежить в матеріальному і морально-етичному відношенні від дорослих, не в усьому володіє собою, не все може і потребує керівництва і допомоги дорослих).

Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінка поведінки підлітка дорослими. Прагнення розібратися в собі й оцінити свої особливості, бажання порівняти себе з іншими і оцінити їх якості та властивості породжують підвищену чутливість до оцінки особистісних якостей, поведінки, ставлення в цілому. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.

Формування моральних почуттів, засвоєння норм поведінки стають ефективним керівництвом до дії. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв’язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.

Даний віковий період відзначається бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинитися погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.

Моральні якості пов’язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості і наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме виявляється сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймає негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне уявлення підлітків щодо дійсної сили волі.

Колектив відіграє важливу роль у формуванні особистості підлітків. Однією з найхарактерніших рис підлітка є прагнення до самоствердження, бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, не усвідомлених позицій дитини. Але в міру їх виявлення, оцінки їх колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої домагання, свої вчинки і місце в колективі, стає суб’єктом виховання. Стосунки в колективі, оцінки і вимоги колективу позитивно впливають на зв’язок підлітка з колективом, на формування й зміцнення суспільних контактів. При цьому тенденція до самоаналізу не набуває негативного характеру самозаглиблення, самоізоляції від колективу і товаришів.

Стосунки, залежно від інтересів і уподобань, спільного виконання шкільних і громадських доручень, бувають формальними або щирими, з виявами інтимності. Особливе місце займають дружба і товаришування, які стають активними, набувають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Кожна з них характеризується своєю глибиною, взаєморозумінням і довірою, глибиною переживань при розладах дружби.

Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці дещо на другий план відходять “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток вже напівдоросла людина, має власні оцінні судження, вміє їх відстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми – один із каналів, через який здійснюється виховний вплив на дитину. Тільки дружні стосунки викликають підлітка на відвертість, допомагають довідатись про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного авторитету.

Кожне безпідставне звинувачення друзів чи несправедливе зауваження, зроблене батьками, підлітки боляче переживають, бурхливо на нього реагують. Великої шкоди завдають батьки, які, не соромлячись присутності дітей, висміюють їхніх друзів, безпідставно засуджують їх поведінку або з іронічною посмішкою слухають захоплені розповіді дітей про їхні дружні стосунки з тим чи іншим товаришем. У підлітків, порівняно з дорослими, ще малий життєвий досвід, вони не завжди критично вміють оцінити власні вчинки чи вчинки своїх друзів. Тому думка старших за умови, що вона висловлена у ввічливій формі, тактовно й авторитетно, нерідко відіграє вирішальну роль у їх поведінці, зокрема у виборі друзів.

Існують протилежні погляди батьків щодо керування дружбою і товаришуванням підлітків, особливо хлопчиків і дівчаток. Дехто вважає, що саме їм належить вирішальна роль у виборі друзів дитини, головним повинно бути батьківське слово, інші надають перевагу позиції невтручання, повного нейтралітету. Такі крайності призводять до непередбачених ускладнень у стосунках батьків з дітьми. Керуючи взаєминами підлітків, треба не гальмувати ініціативу їх, а підтримувати, допомагати.

Нерідко підлітковий вік називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, дорослі, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують виховувати, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові тенденції, які в ньому народжуються, і сприяють їх реалізації, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Дата добавления: 2015-05-24