Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ВІДПОВІДІ 4 страница




Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась. Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об'єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов'язаними з суб'єктивністю.

Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природнє - штучне, природне - культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність - лише шкідливий фактор. В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка й робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою.

Отже, з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські і світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об'єктивного знання.

На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і дяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв'язку із стосунками людини і природи, а в зв'язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Тому екологічна ситуація розкривається як ситуація конфілікту між представниками різних позицій.

Потреба розробки сучасної екології на нових концептуальних засадах висловлюється і в зв'язку з невідповідністю теоретико-методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності.

На думку В.Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу і властивостей біосфери. І тому не можна вважати причиною екологічної кризи глобальну біотичну кризу. Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему призводять до відродження атмосфери мальтузіанства в ставленні до людини, відроджують тезу про необхідність значного скорочення населення.

Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему. З таких позицій антропогенні впливи вважаються зовнішніми по відношенню до біосфери, що давно не відповідає рельності. Більш евристичним в методологічному смислі дослідник вважає принцип коеволюції всіх форм планетного життя.

Про що свідчать наведені точки зору і міркування? Перш за все, про потребу і відповідне намагання оцінити сучасну екологію в межах методологічної концепції постнекласичної науки. Крім того, про реальну методологічну і світоглядну обмеженість класичних екологічних уявлень.

Очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності - раціональності постнекласичної науки. І хоча є проблематичною наукова достатність введеного терміну “антропогеосфера” і тези про життя природи виключно в сфері “культури” і “мислення” - як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне - існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечуваним є те, що предметність, методологічні і світоглядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки. Якщо рух до постнекласичної науки пов'язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це, відповідно, усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення.

Видатний німецький філософ О. Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Він наголошував, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки “біологічного елементу” в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, “прискорювачу” оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського снування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини - як водночас траекту і проекту.

Продуктивною для розв'язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто “історичну складову” людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов'язано з відповідальністю людини за пройдений шлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування.

Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля. Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою.

Отже, після обговорення таких питань, як виникнення класичної екології, еволюція її предмету, багатоманітність сучасного використання поняття екологія ми можемо зробити певні висновки.

 

1. Визнання екосистеми центральним об’єктом екології вимагає застосування системного підходу і загальної теорії систем як головної методологічної основи вивчення екологічних процесів і явищ. Часто екологію розуміють як науку про охорону довкілля чи природи. Це також не відповідає дійсності. Звичайно, для розробки заходів щодо охорони певних видів необхідно мати достатньо інформації про їхнє місце і роль у конкретній екосистемі, визначити ємність середовища та лімітуючі їхню чисельність фактори тощо.

2. Реальні моделі реалізуються у тій же формі, що й об’єкт відображення – акваріум як модель водойми, акватрони, фітотрони тощо. Ідеальні моделі – формальне відображення дійсності за допомогою даного алфавіту символів і операцій над символами. Як відзначає И.А. Полетаев (1966), знакові моделі незрівнянно багатші за можливостями, ніж реальні, адже вони практично не обмежені можливостями фізичної реалізації.

3. З позицій системного еколога саме геміпопуляції є елементами біоценозу і займають певні екологічні ніші. Адже при вивченні водної екосистеми, де мешкають личинки сірої ропухи, ми не можемо ні назвати пуголовків популяцією, ні включити дорослих особин, які взагалі мало пов’язані з водою, до складу водної екосистеми.

4. Мебіус назвав біоценозом “об’єднання живих організмів, що відповідає за своїм складом, кількості видів і особин деяким середнім умовам середовища, об’єднання, у якому організми пов’язані взаємною залежністю і зберігаються завдяки постійному розмноженню в певних місцях…”. Якби одна з умов, згідно Мебіуса, відхилилася на певний час від звичайної середньої величини, змінився б весь біоценоз… “Біоценоз також змінився б, якби кількість особин збільшилася чи зменшилася завдяки діяльності людини або ж один вид повністю зник з угруповання, або, нарешті, до його складу увійшов новий…”

5. Форичні – зв’язки, що забезпечують перенесення особин одного виду особинами іншого виду (водорості на шерсті лінивця, кантарохорія, азурохорія).

 

 

 

6.1.

Існування й процвітання організму чи популяції залежить від комплексу певних умов.

Юстус Лібіх (1803 – 1873) – видатний німецький хімік, який започаткував основи агрохімії й теорії мінерального живлення рослин. Він першим почав вивчати вплив різних факторів на ріст рослин, при цьому ним було встановлено, що урожай культур часто лімітується не тими елементами живлення, які потрібні в значній кількості. А тими, що потрібні в малесеньких кількостях (наприклад, цинк), але яких у землі дуже мало. Висновок “речовиною, що знаходиться в мінімумі, управляється урожай і визначається величина і стійкість останнього у часі” став відомий як закон мінімуму Ю. Лібіха, хоч сам Лібіх ні про який закон не говорив. В загальному випадку ілюстрацією законну мінімуму може бути діжка, у якої одна із клепок найнижча. Саме вона і буде визначати рівень води в діжці (продуктивність якось культури, популяції тощо).

Загалом, лімітуючим можна вважати фактор, по якому для досягнення заданої (досить незначної) відносної зміни функції відгуку потрібна мінімальна відносна зміна цього фактора.

В. Шелфорд показав, що лімітуючим може бути не лише нестача, а й навпаки – надмірність факторів.

Суть закону толерантності можна сформулювати так. Життєдіяльність будь-якого організму можлива лише в певних межах значень екологічного фактора. За межами цих значень (як мінімального, так і максимального) життя неможливе.

Значення екологічного фактора між його мінімальним і максимальним значенням називається зоною толерантності. В межах зони толерантності виділяють зону нормальної життєдіяльності – в межах якої організм (чи популяція) не лише виживає, а й здійснює всі притаманні даній системі функції (ріст, живлення, розмноження). Межі, за яких усі процеси життєдіяльності відбуваються у найбільш сприятливих умовах, називають зоною оптимуму.

В екологічній літературі часто порівнюють закон Лібіха із принципом Шелфорда. Це не зовсім коректно.

Важливо підкреслити, що Ю. Лібіх вивчав проблему продуктивності рослин і впливу на неї різних факторів, головним чином мінерального живлення. Тому і сам закон Лібіха, і висновки, що випливають з нього, стосуються, головним чином, продуктивності й факторів, що її обмежують. А закон Шелфорда стосується саме питання толерантності, виживання і оптимальних умов, тобто того, що ми називаємо “функцією благополуччя” системи. Тому навіть порівнювати ці закони, а тим паче говорити, що Шелфорд увів поняття лімітуючого значення максимального значення фактору (а не лише його “мінімуму”) абсолютно не коректно.

 

6.2.

В ході історичного розвитку і процесі формування предмету екології виявлялися певні парадигмальні орієнтації цієї науки. Першою за значимістю і в історичному сенсі в екології є еволюціоніська парадигма. Її концептуальні засади були утверджені переважно у працях англійських натуралістів Ч. Лайєля та Ч. Дарвіна. Суть її полягає у розробленні нової методології і теорії виникнення екологічних феноменів - адаптацій, доцільності, прогресу та ін.

Ч. Лайель, передовсім у праці "Основи геології", заперечує традицією залучення надприродних сил для з'ясування природних явищ. Для пояснення подій минулої геологічної історії Землі знання сутності нині діючих сил. Запропонований принцип уніформізму (актуалізму ) грунтувався на тезі: вивчення сучасного є ключем до пізнання минулого.

Ч. Лайєль обгрунтував, що геологічні шари земної кори неоднорідні та відмінні одні від одних, а тому неподібність, зафіксована стратиграфічне, може слугувати водночас і показником тяглості відповідних груп організмів у часі. Він вважав також, що види здатні змінюватися, пристосовуючися до довкілля, що ці зміни відбуваються поступово, повільно але неминуче, що добуті властивості успадковуються та ін. Загалом ці висновки досить адекватно відображали феноменологію біогенезу. А принцип уніформізму став наріжним каменем будь-якого дослідження, пов'язаного з реконструкцією минулих подій.

Вирішальний вплив на впровадження наукової методології в екологію справили праці Ч. Дарвіна. Запропонована ним теорія еволюції шляхом природного добору є одним з найвидатніших інтелектуальних здобутків людства, і тому значення її виходить далеко за межі біології та екології.

За теорією еволюції, сенс розвитку полягає не у сходженні до ідеального типу організації, а в постійному, невпинному пристосуванні видів до довкілля, досягненні з ним стану рівноваги. Мірилом прогресу виду постає вже не досконалість будови, а здатність виживати в конкретних умовах середовища. Зрозуміло, що цей висновок має і суто екологічний зміст.

Сам Дарвін досліджував і конкретні екологічні питання. Аутекологічні спостереження, зокрема, спонукали до формування багатьох тез раннього дарвінізму. Відомо, що порівняння споріднених видів птахів Південної Америки та Галапагоських островів, сучасних та викопних лінивців було поштовхом до трансформізму. Опис видів, що заселили ту чи іншу ділянку суходолу чи моря, засвідчував, що доцільність будови та способу життя вказаних організмів адаптивна, конкретна і визначається умовами природного оточення. У разі зміни останнього неминуче мають настати і зміни біоти: міграція, вимирання або виникнення нових пристосувань.

Дарвін виконав і низку синекологічних досліджень. У праці "Будова та розподіл коралових рифів" (1842) аналізуються надвидові системи, фактично - цілісний біогеоценоз. Екологічна характеристика окремих видів, що заселяють атоли, коралові рифи, морське середовище, доповнюється думками щодо закономірностей існування їх у певній системі вищого порядку. Такий підхід є необхідним, коли довколишні зміни стосуються всього біогеоценозу. Останнє буває, зауважував Дарвін, коли атоли опускаються під воду, внаслідок чого його мешканці опиняються в зовсім іншій екологічній ситуації. У такому разі відбувається зміна одних видів іншими, котрі краще пристосовані до життя на певній глибині. Отже, змінюється вся екосистема.

В розвитку екології як самостійної науки суттєва роль належить дослідженням і методологічним узагальненням В.І.Вернадського. Вчення про біосферу cтвердило нові парадигмальні виміри і орієнтації екології і природознавства в цілому.

Про біосферу (як сукупність живих істот) писав ще Ж.-Б. Ламарк у праці "Гідрогеологія" (1802). Австрійський геолог Е. Зюсс використовував цей термін для позначення утворених живими організмами викопних порід ("Про походження Альп", 1875). Німецький геолог І. Вальтер вживав цей термін у традиції Зюсса. Український геолог П. Тутківський писав про біосферу як про просторове розміщення біоти на планеті. В. І. Вернадський у низці праць, передовсім у книзі "Біосфера" (1926), що була практично одночасно видана основними європейськими мовами, розробляє принципово нове розуміння феномена біосфери - як якісно відмінного від усіх інших об'єкта, як області існування життя на планеті, як найбільшого біокосного тіла на Землі. Тобто біосфера - це своєрідна "плівка життя", що огортає поверхню планети, залишаючись при цьому цілісним, динамічним, самоорганізованим утвором, що постійно розвивається. Як ціле, у свою чергу, біосфера включена у ще обширніше довкілля – глибинні породи Землі, з одного боку, космічний простір - з іншого. Таким чином, біосфера постає об'єктом не лише земним, а й космічним. Згодом у середині XX ст. самим В. І. Вернадським, а також видатним французьким мислителем П. Тейяр де Шарденом була сформульована концепція ноосфери. Остання – це такий стан біосфери, котрий визначається діяльністю людини.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. в науковому пізнання починає стверджуватися системний підхід до аналізу об'єктів. Вимоги системності були опрацьовані в праксеології Т. Котарбінським, тектології А. Богдановим, викладені у загальній теорії систем Л. фон Берталанфі, вченні про гомеостазис К. Бернара та ін. Системна парадигма почала проявляти свої орієнтири і в екології. Найвідсутнішим чином вони реалізувалися в обгрунтуванні концепцій екосистеми та біогеоценозу, що означало перехід до системного мислення в екології. Особливу роль у цьому зіграли праці Й. Пачоського, В. Сукачова та А. Тенслі.

Й. Пачоський, український еколог та ботанік, ще наприкінці XIX ст. запропонував виділити для вивчення рослинних угрупувань науку флорологію (пізніше, в 1910 р. він зупинився на терміні фітосоціологія). Члени рослинної спільноти, за доказами вченого, зв"язані не лише екологічними умовами, а й "певною залежністю соціального гатунку", внаслідок чого утворюєьбся нове ціле - "життєва одиниця вищого порядку". Тобто, він обгрунтував факт єдності ценозів з певним ландшафтом, унаслідок чого утворюється якісно інший об'єкт, що відповідає методологічним орієнтаціям системного аналізу

Російський еколог В. Сукачов є автором терміна "фітосоціологія" (1908). Незалежно від інших дослідників він уводить поняття і розробляє концепцію біогеоценозу і відповідно визначає біогеоценоз як сукупність на певному проміжку земноїповерхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, рослинності, тваринного світу та світу мікроорганізмів, грунту і гідрологічних умов), яка має свою особливу специфіку взаємин цих утворюючих цю сукупність компонентів і певний тип обміну речовиною й енергією між собою та іншими явищами природи, яка являє собою внутрішньо суперечливу діалектичну єдність, що перебуває у постійному рухові,розвитку. Найважливіший результат біогеоценотичних досліджень полягав в обгрунтуванні тези про реальність біогеоценозу як природного тіла, окресленого у просторі, зі специфічними зв'язками між компонентами, здатного до самоорганізації та саморозвитку.

Потужні імпульси для утвердження системного підходу пов'язані також з іменами Ч.Елтона та А.Тенслі. У книзі "Екологія тварин" (1927) Ч.Елтон сформулював теоретичні засади таких узагальнень, як піраміда чисел, екологічна ніша, ланцюги та цикли харчування, сукцесії тощо. Продовжуючи цю традицію, А. Тенслі дійшов висновку, що несистемних об'єктів в екології практично не буває, що відобразила запропонована ним концепція екосистеми. За Тенслі (1935), екосистемами слід вважатибіотичні угруповання найрізноманітнішого об'єму та рівня разом ізпритаманними їм екологічними умовами. Отже, екосистема - це безрозмірна стійка системаживих та неживих компонентів, у яких здійснюється зовнішній та внутрішній кругообіг речовин та енергії.

В 1959 р. на симпозіумі з уніфікації основних понять екології, що працював у рамках 1Х Міжнародного ботанічного конгресу (Канада) було визнано рівнозначність понять "біогеоценоз" та "екосистема". Отже, їх можна вживати як синоніми.

Наведений історичний екскурс, зрозуміло, не є вичерпним. Але він дає певне уявлення про час та причини постання найважливіших ідей сучасної екології, які істотно визначали її становлення як науки. В межах формування певних парадигм ці ідеї продовжують впливати на її подальший теоретичний розвиток у різноманітності форм пізнання.

 

1. Для вжиття заходів щодо зниження рівня забруднення середовища необхідна інформація, які саме забруднення викликають найістотніші негативні зміни в екосистемі, які шляхи їх циркуляції в екосистемі, де і в якій кількості вони накопичуються тощо. З іншого боку необхідна інформація про максимально припустимий рівень даного токсиканта (чи іншого забруднення) в екосистемі, який не викликає ніяких достовірних змін у структурно-функціональній організації екосистем і не має токсичного ефекту (з урахуванням дії інших факторів, явищ синергізму, кумуляції тощо).

2. Стратегія моделювання полягає у спробі шляхом спрощення одержати модель, властивості і поведінку якої можна було б ефективно вивчати, але яка б водночас лишалася б досить схожою з оригіналом, щоб результати досліджень можна було б застосовувати до оригіналу. Зворотній перехід від моделі до оригіналу зветься інтерпретацією моделі.

3. Популяційний підхід зосереджує увагу на окремих видах. Зазвичай, це види, що мають важливе господарське значення (як об’єкти промислу, так і всілякі “шкідники” сільського, лісового господарства, переносники захворювань тощо, а також види, що потребують охорони. В ролі групи організмів, поширення й динаміка якої досліджується, найчастіше фігурує популяція. Слід зазначити, що до складу однієї екосистеми входить кілька сотень чи тисяч видів. Тому, цілком природно, вивчення всіх популяцій екосистеми, навіть досить незначних розмірів, практично абсолютно неможливе.

4. Датський ботанік К. Раункієр запропонував класифікацію життєвих форм рослин, яка знаходить своє застосування й у сучасних екологічних і фітоценологічних дослідженнях. В її основу покладено ідею про те, що схожі типи пристосувань рослин до умов середовища – це перш за все схожі адаптації до перенесення найбільш несприятливих умов. Причому Раункієр для класифікації життєвих форм рослин вибрав лише одну ознаку, яка має вкрай важливе пристосувальне значення: розташування бруньок чи верхівок пагонів у несприятливі періоди року по відношенню до поверхні грунту і снігового покриву.

5. Екологічний паспорт – обов’язків комплексний екологічний документ, на основі якого визначається вплив об’єкта людської діяльності на довкілля з метою контролю й мінімізації цього впливу. У паспорті містяться загальні дані щодо об’єкту діяльності та спеціальні (специфічні) відомості. Наведені дані повинні бути цілком вичерпними та не повинні викликати додаткового значення.

 

 

 

 

7.1.

В біології не вщухають суперечки із приводу визначення поняття “популяція”. Вперше термін “популяція” було введено в біологію відомим датським вченим Іогансеном у 1903 році для позначення “природної суміші особин одного і того ж виду, неоднорідної у генетичному відношенні”. У подальшому цей термін набув екологічного значення. Р. Пірл (Pearl, 1937) писав: ”Популяція – група живих особин, що виділяється в деяких рамках простору й часу”.

Частина авторів вважає, що термін “популяція” може застосовуватися лише до тих груп, які досить тривалий час (у принципі – необмежено” можуть існувати без будь-яких контактів з іншими аналогічними групами “ (Шварц, 1969).

За визначенням С.С. Шварца (1980), популяція – це елементарне угруповання організмів певного виду, що має всі необхідні умови для підтримання своєї чисельності неосяжно тривалиий час в умовах середовища, що постійно змінюються.

О.В. Яблоков визначає популяцію як “… мінімальну самовідтворну групу особин одного виду, що протягом еволюційно тривалого часу населяє певний простір, утворюючи самостійну генетичну систему і формуючи власний екологічний простір (1987). При цьому автор підкреслює, що “…популяція – завжди досить численна група особин, протягом великої кількості поколінь значною мірою ізольована від інших аналогічних груп особин”.

При вивченні екосистем під терміном “популяція” розуміють сукупність всіх особин даного виду, що входять до даної екосистеми. Подібної точки зору часто дотримуються фітоценологи, проте замість терміну “популяція “ в цих випадках вживать термін “ценопопуляція”, підкреслюючи цим, що це не просто сукупність рослин певного виду, а сукупність, що входить до конкретного ценозу (угруповання).

О.М. Гіляров пропонує в екології під популяцією розуміти “будь-яку здатну до самовідтворення сукупність особин одного виду, більш-менш ізольовану в просторі і часі від інших аналогічних сукупностей того ж виду (Гиляров, 1990).

Дотримуючись логіки системного підходу, в екології під “популяцією” можна розуміти самовідтворну одновидову біосистему в рамках даної екосистеми. Елементами популяції є особини, або різні розмірно-вікові групи особин, або певні стадії розвитку тощо (у залежності від цілей конкретного дослідження).

Проте при вивченні конкретних екосистем, зокрема водних, часто доводиться мати справу з одновидовими біосистемами, які аж ніяк не є самовідтворними. Так, личинки комах, що входять до складу гідроекосистем і часто є домінуючими групами (личинки хірономід, бабок, веснянок тощо) з одного боку, і дорослі форми, що населяють наземні екосистеми – з іншого. Такі сукупності життєвих стадій одного виду що населяють певний біотоп, прийнято називати “ геміпопуляціями ” (Беклемишев, 1960).

Як же бути в цій ситуації? Тобто, що вважати елементами біоценозу? Якщо вважати, що біоценоз складається з популяцій, як самовідтворних одновидових біосистем у рамках даної екосистеми, то тоді більшість водних біоценозів не є біоценозами! Але в практиці екологічних досліджень водні екосистеми зазвичай вивчаються як самостійні, хоч і тісно пов’язані з наземними. Щоб уникнути тут зайвих дискусій, при виокремленні таких біоценозів, до складу яких входять лише певні життєві стадії певних видів, варто саме геміпопуляції розглядати елементами даної системи.

Аналогічну картину маємо нагоду спостерігати і при вивченні едафоценозів. В грунті ми зустрічаємо масу личинкових стадій, дорослі форми яких в ньому практично не мешкають.

З позицій системного еколога саме геміпопуляції є елементами біоценозу і займають певні екологічні ніші. Адже при вивченні водної екосистеми, де мешкають личинки сірої ропухи, ми не можемо ні назвати пуголовків популяцією, ні включити дорослих особин, які взагалі мало пов’язані з водою, до складу водної екосистеми.

Аналогічну картину спостерігаємо на кожному кроці. Вивчаючи склад морського планктону було встановлено, що його основу складають личинкові форми бентосних організмів. Личинки більшості комах не лише зовні мало нагадують дорослі форми, але й за способом життя, живлення і всього комплексу пристосувальних особливостей істотно відрізняються від дорослих форм. Багато паразитів, що розвиваються зі зміною хазяїв, також мало нагадують одне одного на різних стадіях життєвого циклу. А розмаїття життєвих циклів рослин! досить згадати чергування спорофіту і гаметофіту, чи життєві цикли водоростей!

Таким чином, щоб розглядати певну біологічну систему як відносно однорідну (концепція ієрархії рівнів організації передбачає, що внутрішню структуру елемента ми не розглядаємо, тобіж нам усе одно: дорослими формами чи личинковими вона утворена – абсурд та й годі!), яка є певним елементом біоценотичного угруповання, у багатьох випадках значно коректніше користуватися поняттям геміпопуляція.

 

 

7.2.

Закон подібності частини і цілого, або біоголографічний закон. Його було відкрито ще в давні часи. Так, ще китайські мудреці сповіщали про те, що частина є міниатюрною копією цілого. Тому, всі частини одного рівня ієрархії схожі одна на одну.

Наприклад, схожі модель атому і сонячної системи. Людська істота є мініатюрною копією всесвіту. Подібними є багатоклітинний організм і одноклітинний. При цьому кожна клітина генетично є моделлю цілого багатоклітинного організму (ріст, розвиток, розмноження, репарація тощо). Утім, зрозуміло, закон подібності не є абсолютним. Так, електрон не може бути моделлю організму. І, навпаки, гени видів, що систематично знаходяться далеко однин від одного, є аналогічними і навіть - ідентичними.

Однак такі суперечності виявляються для структур, які ієрархічно є дуже далекими. Наприклад, для структур елементарних і структур дуже складних. Як правило, частини фенотипічно (тобто, у зовнішньому вигляді) відображають властивості цілого і аналогічні між собою. Аналогічні, але не абсолютно ідентичні.

Ще філософам античності було відомо, що ціле "більше" суми частин. Така закономірність дістала назву аксіоми емерджентності (від латин. - emergo – з'являюсь, виникаю): ціле завжди має особливі властивості, які відсутні у його частин. Тому ціле не дорівнює сумі елементів, що не поєднані системоутворюючими зв'язками.

Отже, системне ціле, що сформоване з елементів, має інші закони функціонування і розвитку. Образно кажучи, одне дерево чи декілька дерев – це ще не ліс. Ліс – це складне поєднання всіх екологічних елементів, що входять в його екосистему. Крім того, екосистема лісу - це й певний кругообіг речовин, регуляція потоку енергії, в тому числі і створення власного біоклімату.

З аксіомою емерджентності пов'язані наступні екологічні принципи.

Принцип (закон) необхідної різноманітності, який твердить щожодна система не може сформуватися з абсолютно ідентичних елементів. Для утворення стійкої, саморегульованої системи потрібна певна відмінність елементів один від одного. Тобто, їх різноманітність. Але якою мірою, наскільки елементи мають бути різноманітними?

На це питання відповідає правило повноти складових. Воно визначає міру різноманітності елементів, необхідну для утворення стійкої екосистеми таким чином: елементи мають бути настільки різноманітними, наскільки це необхідно для утворення системи.

Крім того, екологічні системи підкоряються закону надмірності системних елементів при мінімумі варіантів організації. Більш того, надмірність системних елементів часто є умовою існування системи. Наприклад, прагнуть надмірності демографічні і економічні процеси і їх наслідки, скажімо, урбанізація.

Закон надмірності, як і будь який закон, діє в певних границях. Вони існують і для екологічних систем: окрім надмірності проявляється і стратегія "самообмеження". Теоретичним чином вона зафіксована в принципі переходу надмірності системних елементів в самообмеження. Це означає, в певний момент часу кількісний ріст замінюється якісним удосконаленням. Наприклад, піклуванням про нащадків в біологічному і соціальному світі або інтенсифікацією виробництва в економічній сфері. Отже, зміст принципа переходу надмірності системних елементів в самообмеження означає, що надмірнсть системних елементів може бути замінена підвищенням якості цих складових. Тобто, самообмеження проявляється в існуванні фіксованої кільності різноякісних елементів.

При цьому, кожен елемент може бути нездатним до самостійного існування. Втім, система, що сформувалась з таких елементів, може існувати і бути цілісною. Така закономірність функціонування екологічних систем зафіксована в правилі конструктивної емерджентності - надійна система може бути сформована з ненадійних елементів (підсистем), що нездатні до самостійного існування. Прикладами таких систем можуть бути корали, суспільні комахи тощо.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 508; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.075 сек.