Проведення узагальнюючого уроку

Висновки.

Читання за ролями.

Складання партитури виразного читання разом з учнями

(або вчитель дає свою). Виразне читання байки.

6. СПЕЦИФІКА ОПРАЦЮВАННЯ НАРИСІВ, НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ СТАТЕЙ.

Науково-пізнавальний матеріал, який міститься у читанках різноманітних за своїм змістом. Він дає знання учням про природу, працю, суспільне життя людей тощо, знайомить їх з певними історичними, суспільними і природничими поняттями та термінами, сприяє виробленню в них життєвих практичних навичок, певного відношення до предметів, явищ, подій, людей; сприяє трудовому вихованню. Тому читання такого матеріалу вимагає не меншої підготовки, ніж будь-який художній твір. За своєю будовою і стильовими особливостями науково-пізнавальний матеріал, вміщений у читанках, не однорідний. Він складається з нарисів і науково-пізнавальних статей.

Нарис – це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсні життєві факти, події, конкретні люди. Твори даного жанру розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна: про цікаве і незвичайне у світі природи, про Україну, її столицю, про рідний край, про людей праці та їхнє ставлення до природи. Разом з цим вони носять великий виховний потенціал: розвивають в учнів почуття любові до рідної України, поваги до людей праці; бажання трудитися, зробити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обов’язки.

У роботі над нарисами необхідно враховувати своєрідність викладу: насиченість тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їх досвіду. Також потрібно правильно обрати форму підготовки дітей до сприйняття тексту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавивши їх, а в інших – необхідно роз’яснити, про що йдеться у творі, коли і де відбуваються події, яке значення вони мали і чому про них не слід забувати. Візьмемо для прикладу, текст «Тарас Шевченко». Без роз’яснення того, в яку епоху жив Великий Кобзар, діти не збагнуть, що таке панщина. Корисно також ознайомити дітей з книгами і картинами поета.

Позитивні результати читання нарисів залежать також і від того, як організовано їх аналіз, як ведеться розбір і усвідомлення частин тексту. Як правило, кожен текст містить нові для дітей дані. Вони втілюються в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Тому особливу увагу слід звернути на пояснення нових, незрозумілих слів. Наприклад, в тексті «Леонардо да Вінчі» слід пояснити такі слова: геній, талант, оратор, фізіолог, нотаріус, скульптор, самобутній, лицемір, шахрай.

Перевіркою результативності роботи над нарисом має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після розбору частин. В її основу кладуться запитання, які передбачають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні.

Загалом, нариси своєю мовою і обсягом близькі до оповідання. Їм властива до певної міри образність, емоційність. Відрізняються від оповідань в основному способом типізації явищ описаної дійсності: відтворюють не художній, а дійсний факт. Тому підготовку нарису до читання проводять за тим же принципом, що й оповідання.

Науково-пізнавальна стаття – це пізнавальний твір, у якому доступно розповідається про досягнення науки, техніки, культури. Читання науково-пізнавальної статті збагачує пам¢ять дітей науковими знаннями, узагальнює їхні відомості про явища природи, суспільства, виховує допитливість.

На відміну від художніх, науково-популярні твори повідомляють інформацію не через художні образи, а розкривають та з¢ясовують певні уявлення, поняття, факти. Тому ділові статті треба не просто читати, а вивчати. Під час їх читання використовується наочність.

Жанровою особливістю науково-пізнавальної статті є використання наукової і спеціальної термінології. Однак у ній нерідко дається і образне уявлення про предмети, використовуються образні засоби мови. У такому випадку науково-пізнавальна стаття наближається до художнього твору. Вона відкриває учням історію і сучасний навколишній світ – у цьому її пізнавальне значення, а також містить великий виховний потенціал.

У читанках вміщені науково-пізнавальні статті з елементами відомостей історичного, природничого характеру. Перед читанням статті вчитель вводить учнів в коло тих понять що становлять її. зміст. Насиченість тексту фактичними даними потребує ґрунтовних пояснень, знаходження аналогій, встановлення причинно-наслідкових зв’язків.

Читання й розбір статті, як правило, проводиться за частинами, щоб охопити читанням більшу кількість учнів, щоб вони добре усвідомили зміст та структуру.

Під час первинного читання більше уваги приділяється усвідомленню окремих виразів слів, з¢ясуванню окремих фактів.

Одночасно з розбором тексту з¢ясовуються слова і вирази, які не були пояснені у вступній бесіді. Перевіряється й поглиблюється розуміння учнями наукових термінів.

Для поглиблення, конкретизації і точного засвоєння змісту статті треба використовувати і люстрації, вміщені у читанці; різноманітні таблиці, експонати, підготовлені до даного уроку (їх пояснюють учні, а учитель лише уточнює, поглиблює наявні знання).

Після розбору окремих частин статті варто підібрати до них окремі заголовки, скласти план статті.

Особливу увагу звертаємо на терміни, які перечитуємо, повторюємо.

Перевіркою результативності роботи над статтею має стати узагальнююча бесіда.

7. ОСОБЛИВОСТІ ЧИТАННЯ ТА РОЗПОВІДАННЯ ЛЕГЕНД.

Окрему жанрову групу оповідальної творчості українського народу становлять легенди – твір-переказ про події, факти, людей, оповитий казковістю, фантастикою. Умовно їх поділяють на:

· міфологічні легенди,

· легенди апокрифічного змісту

· історичні легенди.

У початкових класах вивчають міфологічні та історичні легенди. До міфологічних відносять короткі фантастичні оповідання про чудодійні перетворення людей у звірів, птахів, рослин; оповідання про домовиків, русалок, вовкулак тощо. Історичні – це легенди про події минулого, побудовані на реальних фактах.

За жанром легенди нагадують казки, проте мають свою специфіку:

1) їх зміст передає героїчні вчинки людей, їхні подвиги, пояснює походження тих чи інших предметів, явищ, тобто ознайомлює з конкретними подіями, реальними фактами історії;

2) водночас зображена реальність подається у незвичайній (казковій) манері розповіді, наповненій фантазією, вигадкою – її мета зацікавити слухачів.

Тому читання легенди вимагає аналізу фактичного змісту, розкриття ідейного спрямування, а також – глибокого осмислення творчої манери розповіді, яка характеризує цей жанр, його емоційність. Кожний вчинок, дія героя, кожне слово – все, що вказує на особливості його характеру, має відбитися у відповідних інтонаціях читання, різних тональностях.

Початок легенди варто читати як у казці, щоб заінтригувати дітей. Найважливіше у змісті треба виділити: читати його повільніше, робити паузи, щоб зосередити на ньому увагу слухачів. Окремі моменти опису іноді треба домалювати інтонацією.

Закінчення легенди має певну мету: узагальнити сказане, зробити висновки. Тому перед кінцем слід робити довгу паузу, а головні слова в ньому інтонаційно підкреслити. У кінці має бути довга пауза, щоб діти змогли ще раз осмислити почуте (прочитане).

Серед різноманітних цікавих засобів опрацювання легенди – виразне читання і переказ. На уроці легенду можна читати в особах. Так діти зможуть глибше пізнати характер героя. Цікавим для дітей буде інсценізування легенди. Це можна зробити як на уроці, так і в позаурочний час. Діти зможуть не тільки тонко відчути зміст, ідею легенди, а й попробувати себе в ролі актора, розвинути творчі здібності, самоутвердитись. Літературні ігри, тести, вікторини, різноманітні творчі завдання сприяють кращому запам¢ятовуванню текстів. Якщо діти знають достатню кількість легенд, їм пропонують літературну вікторину, відгадування різноманітних ребусів, кросвордів.

Доцільною на уроці по опрацюванню легенди є робота зі словником (тлумачним, орфографічним тощо). Це може бути й учнівський словник, до якого записують незнайомі дітям слова. Їх значення пояснює на уроці вчитель, краще, якщо учні мають можливість їх тлумачити самостійно.

Цікавим і корисним є проведення творчих підсумкових робіт. Наприклад, запропонувати дітям створити власну легенду, за аналогією тощо.

Отже, засобами опрацювання легенди можуть бути:

· виразне читання;

· переказ;

· вибіркове читання;

· робота з довідковою літературою;

· виписування, тлумачення невідомих слів, складання словника;

· інсценізація, драматизація;

· ігри, тести, вікторини, ребуси, кросворди тощо.

8. ОСОБЛИВОСТІ ЧИТАННЯ ТА РОЗПОВІДАННЯ МАЛИХ ЛІТЕРАТУРНИХ І ФОЛЬКЛОРНИХ ЖАНРІВ: ПРИКАЗОК, ПРИСЛІВ’ЇВ, ЗАГАДОК, СКОРОМОВОК.

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів’я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів’я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносять до навчального процесу елементи гри, що психологічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років. їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.

Ще в дошкільному віці діти ознайомлюються із загадками і скоромовками. Тому зайве витрачати час на тлумачення їх семантики. Інша річ — прислів’я. Його визначення у загальних рисах треба дати, наголошуючи на тому, що прислів’я — це короткі образні влучні народні вислови повчального характеру, часто римовані. Наприклад: «Друзі пізнаються в біді», «Під лежачий камінь вода не тече».

Скоромовки, як зазначалося, вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, під якого залежить виразність читання і декламування. Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні мо­лодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Для першокласників читання загадок і прислів’їв — не тільки засіб розвитку образного мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку «Що за диво прилетіло — поле зразу почорніло? Не живий, і помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад» можна використати для вироблення навички «читати» розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимови звука [дж] доцільно застосувати прислів’я «Раді люди літу, а бджола — цвіту».

Над загадками і прислів’ями корисно працювати як їм уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках; узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що кільки загадки і прислів’я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів’їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів.

Важливо проводити роботу так, щоб переконати і навчити учнів вводити прислів’я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів’я пожвавлюють виклад, роблять мовлення образним.

Щоб прислів’я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам’ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам’яті і спонукати до введення в усне мовлення.

10. УРОКИ УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ. ЗАВДАННЯ УРОКІВ УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ. ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ УЗАГАЛЬНЮЮЧОГО УРОКУ.

Матеріал у читанках 2-4 класів розподілений за тематичним принципом, до певної теми внесені художні твори та науково-пізнавальні статті. Вивчення матеріалу з певної теми вимагає систематизації, узагальнення знань, набутих дітьми протягом багатьох уроків. Щоб підсумувати, узагальнити, закріпити набуті знання, проводяться узагальнюючі уроки після вивчення тієї чи іншої теми.

Завдання узагальнюючих уроків:

а) відновити в пам’яті учнів опрацьоване, тобто повторити і закріпити вивчене;

б) навчити їх знаходити асоціативні (тобто коли одні уявлення, почуття викликають інші) зв’язки у тематиці, змісті прочитаних творів, інакше кажучи, розкрити учням прийом узагальнення;

в) залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного мислення: порівняння спільних рис героїв, встановлення причинових зв’язків в описуваних явищах;

г) добором нового матеріалу до теми розвивати пізнавальну діяльність дітей.

Як і кожен урок рідної мови в початкових класах, узагальнюючі уроки покликані сприяти розвитку мовлення, мислення, пізнавальної діяльності молодших школярів. Для цього є всі необхідні умови: визначена конкретна тема, учні залучаються до діалогічного і монологічного мовлення, аналіз значного матеріалу потребує від учнів самостійних суджень і втілення їх у відповідний мовний матеріал.

До узагальнюючих уроків ставляться певні педагогічні вимоги:

1) Потрібно чітко визначити мету уроку. Наприклад, до теми ”Похвала книгам” можна побудувати так: перевірити засвоєння знань учнями з розділу: «Похвала книгам!»; розвивати у дітей бажання читати книги, бути культурними, начитаними людьми; виховувати у дітей культуру спілкування.

2) Матеріал, що закріплюється, узагальнюється необхідно пов’язувати з безпосередніми спостереженнями учнів, з їхнім життєвим досвідом;

3) Потрібно не тільки повторити матеріал, а й розширити, поглибити знання учнів;

4) Потрібно застосовувати нові прийоми і види роботи, викликати інтерес до роботи, внести щось нове у зміст уроку;

5) Велике значення має цілеспрямоване і вміле використання ілюстративного матеріалу: картин, портретів, плакатів, малюнків, гербаріїв, виробів з пластиліну, а також кодоскопа, аудіо та відеозаписів та ін.

6) Для успішного проведення узагальнюючих уроків потрібно чергувати й урізноманітнювати види роботи: бесіду, розповідь учителя, різні види читання, переказу, творчі роботи, бесіди за картинами, перегляд відеофільмів, прослуховування музики тощо.

Підготовка узагальнюючого уроку

До узагальнюючого уроку вчитель готується заздалегідь: визначає мету і зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систему застосування наочності, визначає обсяг і характер завдань, які він дасть учням.

Ще розпочинаючи вивчення розділу, вчитель інформує учнів про те, що по завершенні теми буде проведено узагальнюючий урок. Тема узагальнюючого уроку може збігатися з назвою розділу, який діти починають вивчати, наприклад, „Похвала книгам”. На одному з перших уроків з відповідної теми вчитель дає дітям завдання: прочитати додаткову літературу, дібрати ілюстрації, підготувати малюнки, вироби з пластиліну, вивчити напам’ять вірші, уривки з творів, прислів’я, загадки. Певна річ, що кількість і спрямування цих завдань диктуються темою узагальнюючого уроку. Доцільно давати учням диференційовані завдання: для всього класу, для групи учнів й індивідуальні.

У процесі роботи над розділом здійснюються екскурсії, ведуться спостереження за певними об’єктами, складаються словнички. Увесь зібраний такими способами матеріал неодмінно слід ввести в тканину узагальнюючого уроку.

Щоб узагальнюючий урок став уроком узагальнення, необхідно на ньому виставити все, що діти виготовили протягом усього часу роботи над розділом: класну кімнату варто оформити відповідно: повісити плакати із цитатами з творів або з прислів’ями, приказками, виставити гербарії, колекції, малюнки дітей чи їх вироби, картини. Це має велике виховне значення і спонукає дітей до спогадів.

Учитель має так організувати підготовку до уроку, щоб учні з цікавістю працювали і чекали його з нетерпінням.

Узагальнюючий урок відрізняється від традиційного уроку читання. Основна частина такого уроку — повторення й узагальнення опрацьованого.

Будувати урок можна по-різному, але не треба допускати шаблону в його проведенні, не можна перетворювати його на урок-опитування чи урок-вправа у повторному читанні. Добір прийомів і видів роботи залежатиме від теми та матеріалу, який береться на урок.

Найчастіше урок починається з бесіди, за допомогою запитань узагальнюється вивчений раніше матеріал, додаються нові відомості вчителем і учнями. Відтворені відомості у ході бесіди підкріплюються зачитуванням уривків з книг чи з додатково прочитаних творів, статей, газет, журналів. На цю ж тему учні складають загадки, пригадують прислів’я, приказки. Учні знаходять відповіді на поставлене вчителем питання чи на певну тему з опрацьованих текстів. Проводиться робота з дидактичним матеріалом: підбираються малюнки, ілюстрації; складаються розповіді про героїв твору.

На узагальнюючому уроці учні розповідають про свої виготовлені ілюстрації (малюнки, макети, вироби з пластиліну), повідомляють, що вони прочитали з цієї теми, що спостерігали. Це своєрідні звіти учнів про свою підготовку до уроку.

Важливе значення має матеріал, самостійно підібраний учнями з прочитаних книг. Він включається в бесіду, перекази, вікторини.

На узагальнюючих уроках доцільно використовувати аудіо записи, перегляд фільмів, інсценізації казок чи байок, щоб створити у дітей образне уявлення про певні явища.

Хід основної частини уроків може і повинен бути різноманітним у кожному випадку їх проведення. Слід прагнути до того, щоб такий урок відкривав дітям щось нове, заохочував їх до читання книжок.

Методика рекомендує кілька видів роботи на узагальнюючих уроках, які ефективно застосовуються у сучасній школі:

1. Повторювально-узагальнюючі бесіди. У ході таких бесід діти перелічують твори, присвячені тим чи іншим подіям чи відповідають певній темі, читають уривки з тво рів для підтвердження характеристик героїв тощо. На кожному уроці бесіда має закінчитися узагальненням, оцінкою прочитаного.

2. Переказування. Відповідно до теми уроку застосовуються різного типу перекази: вибіркові, детальні, стислі, творчі, які обов’язково слід завершити узагальненням, формулюванням ідеї розглядуваної теми.

3. Різні види читання за книгою і напам’ять. При цьому уривки повинні добиратися цілеспрямовано; на основі їх виводиться головна думка теми узагальнюючого уроку.

4. Вікторини. Запитання «З якого твору уривок?» відкриває можливості для зіставлень і порівнянь, для знаходження причинових зв’язків між описуваними епізодами.

5. Розповіді учнів про виготовлені ними речі, про те, що намальовано на картинах-репродукціях, ілюстраціях у книгах. В усіх випадках учитель підводить підсумки уроку.

ЛЕКЦІЯ № 3

ТЕМА 1: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ. ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ САМОСТІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ. (2 год.)

КЛЮЧОВІ СЛОВА: позакласне читання, мета позакласного читання, цілі уроку позакласного читання, завдання позакласного читання, форми керівництва позакласним читанням, урок позакласного читання, самостійне і несамостійне читання; етапи навчання учнів-читачів: підготовчий, початковий, основний.

Дата добавления: 2015-05-24