Аналіз виконання плану матеріально – технічного постачання

Суть управління запасами полягає в здійсненні контролю за станом запасів і прийнятті заходів, спрямованих на економію часу і коштів за рахунок мінімізації затрат на утримання запасів, необхідних для своєчасного та якісного виконання виробничої програми.

Метою такого управління є забезпечення безперебійного виробництва продукції в потрібній кількості і в установлені терміни, повної реалізації випущеної продукції при мінімальних затратах на утримання запасів.

У процесі управління запасами необхідно передбачати послідовне вирішення таких завдань: зменшення виробничих витрат у зв'язку з дефіцитом матеріалів; прискорення оборотності цієї категорії оборотних запасів; зведення до мінімуму залишків товарно-матеріальних цін­ностей, які впливають на збільшення вартості операцій і призводять до відвернення грошових засобів; зниження ризику старіння і псування товарів; зменшення затрат на збереження товарно-матеріальних цінностей.

Одним із важелів контролю за станом запасів матеріальних ресурсів є метод АБС - контролю за запасами сировини і матеріалів. Усі запаси поділяються на три категорії за ступенем важливості окре­мих видів залежно від їх питомої вартості. У категорію А включають обмежену кількість найбільш цінних видів ресурсів. Ці запаси постійно обліковують і щоденно контролюють. До категорії В відносять товарно-матеріальні цінності, менш важливі для підприємства. Такі запаси пере­віряють при щомісячній інвентаризації. За цими двома категоріями до­цільно обчислювати оптимальний розмір замовлення. До категорії С відносять широкий асортимент малоцінних товарно-матеріальних запасів, які закуповують у великій кількості. Вони станов­лять близько 80 % від усієї номенклатури запасів та їх контроль здійснюється в кінці звітних періодів. Наявні запаси повинні задовольнити потребу підприємства в матеріалах на період інтервалів між поставками.

Для підтримки поточних запасів на належному рівні важливе значення має система їх регулювання. Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум - мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» та ін.

У нашій країні найбільш поширена система «максимум -мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до мінімально встанов­леного рівня, а після надходження чергової партії - не повинні бути більші за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов чергову поставку матеріалів замовляють при такій величині поточного запасу, за час витрати якої замовлений матеріал надійде.

Аналіз стану запасів проводиться за допомогою показника запасу в днях. Цей показник характеризує, на скільки днів нормальної роботи підприємства вистачить наявного в залишку того чи іншого виду виробничого запасу.

У ході аналізу доцільно дати обгрунтовану оцінку запасів і визначення їх вартості. На практиці найчастіше визначають вартість запасів трьома найбільш зручними методами - ФІФО, ЛІФО і за середньозваженою вартістю.

Згідно з методом ФІФО, при збільшенні рівня цін облік товарно-матеріальних запасів ведеться за ціною першої партії, яка надійшла на склад. Це викликає збільшення прибутку у звіті про фінансові результати порівняно з тим, який був би вказаний, коли б товарно-матеріальні цінності були враховані в складі затрат за їх поточною ціною. Цей метод встановлює краще співвідношення виторгу та затрат.

Метод ЛІФО передбачає оцінку запасів на кінець періоду за ціною останніх закупівель. Причому спершу списують матеріали за ціною останнього придбання, що дозволяє підвищити собівартість товарної продукції і знизити прибуток, що оподатковується. Основна мета цього методу — максимальне наближення собівартості реалізованої продукції до останніх витрат на їх придбання. Метод ЛІФО дає можливість більш обгрунтовано оцінити запаси, оскільки точніше відображає витрати, які склалися на підприємстві.

При стабільному рівні цін оцінка товарних запасів за обома методами буде однаковою. За зміни цін результати використання цих методів будуть значно відрізнятися.

Від методу обліку значно залежить розмір податків, сплачуваних за результатами діяльності. Більш високий дохід, одержаний при використанні методу ФІФО, обкладається як прибуток від виробничої діяльності, хоча в ньому представлений фіктивний прибуток від використання перших дешевих партій товарно-матеріальних запасів, оскільки надійшли вони першими.

В умовах інфляції збільшується зацікавлення методом ЛІФО при списанні сировини і матеріалів на собівартість продукції. Цей метод віддаляє ефект інфляції на період, поки ціни на сировину і матеріали продовжують зростати. Він дозволяє відкладати сплату податку на прибуток, що є реальною вигодою для підприємства.

Слід зазначити, що перехід до використання методу ЛІФО доцільний, якщо рівень інфляції значно вищий від рівня рентабельності, якщо протягом тривалого часу вартість готової продукції на складі на кінець місяця значно нижча від собівартості товарної продукції за даний місяць і на підприємствах склався такий рівень рентабельності, що не призведе до збитків при переході на метод ЛІФО.

Використання одночасно різних методів у розрахунках або при вирішенні тих чи інших завдань не допускається. Переваги чи недоліки кожного методу повинні оцінювати керівники (менеджери) підприємства і надавати перевагу одному з них.

Визначена в ході аналізу потреба підприємства в матеріальних ресурсах, необхідних як для основного виробництва, так і для виготовлення технологічної оснастки, проведення ремонтно-експлуа­таційних робіт, капітального будівництва власними силами, порів­нюється з потребою згідно з планом матеріально-технічного забезпечення. Обчислюється завищення або заниження потреби.

Окрім того, вивчається правильність визначення суми джерел покриття потреби підприємства в матеріальних ресурсах. Розрізняють такі два джерела покриття:

· внутрішні (власні);

· зовнішні.

До внутрішніх джерел відносять:

· очікувані залишки матеріалів з урахуванням незавершеного
виробництва на початок аналізованого періоду;

· матеріали власного виробництва;

· матеріали, одержані в результаті економії внаслідок впро­вадження нової техніки, удосконалення технології виробництва;

· відходи, повторно використовувані матеріали тощо.

До зовнішніх джерел відносять матеріальні ресурси, які надходять від постачальників згідно з укладеними договорами. Закупівлю матеріально-технічних ресурсів, як правило, підприємство проводить на ринку за прямими зв'язками з підприємствами-виробниками або організаціями - посередниками. Перевагами цієї форми закупівлі сировини, матеріалів є те, що в цьому разі можуть оперативно враховуватися спеціальні вимоги покупця до продукції, конкретні побажання щодо її складу, конструкції, оформлення.

За умов масового і серійного виробництва коло основних постачальників є стабільним. З освоєнням нової продукції, заміною та вдосконаленням технології виробництва може настати потреба заміни окремих постачальників, розширення їх кола. Тому виникає важлива проблема - вибір постачальників.

У ході аналізу необхідно дати оцінку вибору постачальників матеріально-технічних ресурсів, вивчити, чи при виборі постачальників підприємство-виробник врахувало такі фактори:

· відповідність виробничої потужності постачальників потребі
підприємств у матеріалах;

· територіальна віддаленість постачальника;

· можливості оперативного постачання товарно-матеріальних
цінностей;

· швидкість реакції на потреби покупця;

· репутація постачальника тощо.

Підприємство-виробник повинно ретельно вивчити майбутнього постачальника за зазначеними характеристиками й обрати такого партнера, який забезпечує найкращі умови постачання з мінімальними витратами.

Аналіз передбачає оцінку забезпеченості планової потреби в матеріальних ресурсах укладеними договорами на поставку та внутрішніми джерелами покриття. Обчислюють коефіцієнт забезпеченості як відношення матеріальних ресурсів, які повинні надійти згідно з укладеними договорами та з внутрішніх джерел, до планової потреби в матеріальних ресурсах.

Вивчають своєчасність укладення договорів на поставку матеріально-технічних ресурсів, передбачення в договорах необхідних умов поставок: асортименту, якості, ціни, термінів поставок, форми розрахунків, відповідальності за порушення умов договору тощо.

Після детального вивчення плану матеріально-технічного забезпечення, оцінки його якості необхідно проаналізувати хід та результати виконання плану. Слід зазначити, що детальний аналіз постачання підприємства всіма видами матеріальних ресурсів - досить трудомістка і складна робота, оскільки більшість підприємств лише для основної діяльності використовують тисячі, десятки тисяч найменувань матеріалів, сировини, запасних частин, інструментів. Проаналізувати виконання плану надходжень з кожного найменування, типу, розміру, марки та виду цінностей практично неможливо. Саме тому детальний аналіз проводиться найчастіше лише щодо тих видів цінностей, які визначають зростання й удосконалення виробництва, лімітують виробничу діяльність, є особливо дефіцитними або прогресивними, економічно найбільш вигідні для підприємства.

У ході аналізу виконання плану матеріально-технічного забез­печення вивчають та дають оцінку:

· фактичному надходженню матеріальних ресурсів за
загальним обсягом, структурою, комплектністю, асорти­ментом, якістю;

· своєчасності, темпам та ритмічності постачання;

· надходженню матеріальних цінностей за джерелами;

· організації і ходу забезпечення необхідними ресурсами всіх
ланок виробництва;

· впливу факторів матеріально-технічного постачання на
відхилення за обсягом випуску продукції.

Ступінь виконання плану з окремих видів сировини, палива, матеріалів обчислюється як у натуральних, так і в грошових одиницях виміру.

Насамперед необхідно проаналізувати фактичне забезпечення підприємства матеріальними ресурсами. Для цього фактичне надходження матеріалів від постачальників та з внутрішніх джерел порівнюється з потребою підприємства з урахуванням залишків, визначається коефіцієнт забезпеченості.

У ході аналізу рекомендується дати оцінку постачанню за джерелами надходження, а саме: зовнішніми (виконання договорів поставок матеріально-технічних ресурсів) і внутрішніми. У першому випадку фактичне надходження ресурсів від постачальників у порядку виконання договорів поставок порівнюють з ресурсами, які мали би надійти за цими договорами.

Для виявлення винуватців та причин невиконання договорів поставки матеріалів доцільно проаналізувати їх поставку за окремими постачальниками.

Для ефективної роботи підприємства важливе значення має оцінка пропорційності постачання, тобто аналіз виконання плану постачання за структурою. Оцінка виконання плану за цим показником проводиться методом порівняння фактичної питомої ваги окремих видів матеріалів (у загальній їх кількості) з плановою.

Виконання виробничої програми, зокрема - випуск продукції за номенклатурою та асортиментом, значною мірою залежить від рівня виконання плану постачання матеріалів не лише з обсягу, а й з асортименту матеріальних ресурсів. Тому в ході аналізу дають оцінку виконанню плану матеріально-технічного постачання з асортименту, визначають коефіцієнт асортиментності.

Коефіцієнт асортиментності визначають відношенням суми, зарахованої у виконання плану з асортименту (фактичне надход­ження в межах потреби підприємства), до планової потреби.

Важливо дати оцінку комплектності постачання.

Комплектність постачання визначається відношенням складових, які входять у комплект (у вузол, частину виробу, набір), до кількості скомплектованих вузлів, наборів, частин, які надійшли, а потім беруть кількість тих комплектів і зіставляють з кількістю готових виробів, запланованих до випуску, у склад яких входить (або для яких призначений) даний комплект.

Аналіз матеріально-технічного забезпечення передбачає оцінку надходження ресурсів за термінами та ритмічністю постачання. Це важливо з огляду на те, що порушення термінів постачання призводить до невиконання планів виробництва та реалізації продукції. Ми вже згадували про те, що у світовій практиці відомі кілька методів поставок матеріальних ресурсів, які забезпечують найбільш раціональне постачання виробництва предметами праці (зокрема, метод «саме вчасно», запропонований однією з японських фірм). При цьому методі забезпечується ритмічне постачання підприємства матеріалами, сировиною, паливом.

Оцінка ритмічності поставок проводиться за показниками:

· середнього квадратичного відхилення;

· коефіцієнта нерівномірності поставок;

· коефіцієнтів варіації;

· коефіцієнта ритмічності.

Коефіцієнт ритмічності, зокрема, визначають відношенням суми, зарахованої у виконання плану ритмічності постачання матеріальних ресурсів, до плану постачання.

Доцільно провести аналіз темпів постачання. Для цього фактичне надходження матеріальних ресурсів показується наростаючим підсумком. За ступенем зростання відсотка виконання плану в часі можна зробити висновок про дотримання темпів надходження ресурсів.

Непрямим показником, який характеризує рівномірність поста­чання, є наявність або відсутність простоїв через нестачу сировини та матеріалів. Але при аналізі потрібно з'ясувати причину простоїв - відсутність сировини і матеріалів на складах підприємства чи несвоєчасна їх доставка на робочі місця.

Окрім аналізу повноти надходження сировини, матеріалів за обсягом, асортиментом, термінами постачання, працівники відділу матеріально-технічного постачання разом з працівниками відповідних служб (лабораторій) проводять аналіз якості матеріалів під час їх надходження на підприємство. Аналіз якості матеріальних ресурсів проводиться за даними:

· актів приймання матеріалів;

· рекламацій на матеріальні ресурси;

· претензій до постачальників;

· актів про повний або частковий виробничий брак;

· стандартів;

· специфікацій;

· паспортів і технічних умов на відповідні матеріальні ресурси;

· результатів проведених досліджень якості матеріальних
ресурсів бюро експертизи або заводськими лабораторіями.

Особливу увагу звертають на сировину та основні матеріали, що становлять основу продукції, яку випускають.

У подальшому вивчають причини і винуватців відхилень від плану повного та своєчасного забезпечення підприємства якісними матеріальними ресурсами. За результатами аналізу оформляють претензії до винуватців і вживають заходів щодо своєчасного забезпечення виробництва необхідними високоякісними матеріальними ресурсами.

У ході аналізу вивчають показники розвитку прямих зв'язків з постачальниками, а саме:

· відношення кількості прямих постачальників до кількості всіх
постачальників;

· питому вагу матеріальних цінностей (у цілому або основних
їх видів), які надходять за прямими поставками, до загального
їх надходження.

Аналіз матеріально-технічного постачання проводиться не лише в цілому по підприємству, а й у розрізі окремих цехів, дільниць, робочих місць. Завдання аналізу - вивчити організацію і хід забезпечення матеріальними ресурсами всіх ланок виробництва. При цьому вивчають форми, джерела, обсяг, своєчасність, комплектність забезпечення відповідних підрозділів сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментами, запчастинами, спецодягом, технікою. Такий аналіз проводиться в основному за методикою, яку викладено вище. Але є деякі особливості аналізу організації постачання цехів і дільниць, зокрема - вивчення порядку постачання їх матеріальними цінностями. У процесі аналізу вивчають:

· метод (форму) постачання матеріалами:

Ø зі складу - одержання цехами (дільницями) матеріалів у міру виникнення потреби в них;

Ø складом - шляхом доставки матеріалів у цехи і на робочі дільниці за заздалегідь складеним графіком;

· спосіб лімітування відпуску (доставки) матеріалів і його
оформлення:

Ø лімітні картки;

Ø забірні картки;

· плани постачання окремих цехів (дільниць):

Ø їх обгрунтованість;

Ø ув'язка з планами підприємства;

Ø наявність планування і відображення в планах постачання перехідних запасів матеріальних цінностей, які є в підрозділі підприємства;

· джерела постачання (відповідні служби і підрозділи підпри­ємства, відповідальні за матеріальне забезпечення того чи іншого цеху або дільниці):

Ø відділ матеріально-технічного забезпечення;

Ø бюро інструментального господарства;

Ø центральний інструментальний склад;

Ø інструментальний цех;

Ø комора.

Аналіз виконання плану матеріально-технічного постачання за обсягом, асортиментом, якістю, строками надходження цінностей передбачає виявлення причин відхилень від плану, розробку заходів щодо налагодження повного і своєчасного постачання цехів, дільниць, робочих місць високоякісними матеріальними ресурсами.

Дата добавления: 2015-05-24