Краєзнавство у системі навчально-виховної роботи школи

Незважаючи на домінуючу тенденцію орієнтації освіти на знання у загальноосвітньому контексті, значення краєзнавства для формування громадянина залишається надзвичайно важливим. Воно сприяє вирішенню завдання гуманітаризації освіти при вивченні будь-якого предмета. Втілюючи елементи краєзнавства у закладах освіти реалізовується Указ Президента України “Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні” та постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року”.

Роль краєзнавства отримала визнання у педагогіці у так званому краєзнавчому принципі, хоча у шкільній практиці здійснюється недостатньо. Підвищення краєзнавства у наш час обумовлено факторами: 1) Зростаючою свідомістю значення знань про малу батьківщину для патріотичного виховання; 2) Розумінням того, що неможливо пізнати всієї природи, господарства, населення країни або світу в цілому з їх регіональними відмінностями.

Краєзнавство – всебічне вивчення певної частини країни, району, міста та інших населених пунктів. Всебічне вивчення території передбачає вивчення природи, історії, господарства, населення. Краєзнавство за змістом може бути історичним, літературним, етнографічним, географічним, біологічним, екологічним, мистецтвознавчим.

Поняття "краєзнавство" можна розкривати з різних точок зору. За дидактикою краєзнавство – один із важливих засобів виховання особистості, одна з дійових форм організації педагогічного процесу, одне з джерел довідкової інформації про край як частину території в адміністративному, етнографічному або фізико-географічному розумінні. Краєзнавство один із видів науково-освітньої діяльності, якому властиві свій зміст, принципи, форми, функції, етапи і методи.

Належним чином організована краєзнавча робота у школі має такі наслідки (значення): 1) збагачує учнів знаннями історії, літератури, біології, географії; 2) виховує любов до рідного краю і підвищує духовний потенціал учнів; 3) формує основні поняття теорії та практичні навички; 4) розвиває творче мислення дітей; 5) формує науковий світогляд учнів; 6) активізує уміння спілкуватися з дорослими, налагоджує добрий морально-психологічний клімат у педагогічному та учнівському колективах; 7) позитивно впливає на навчально-виховний процес, поліпшує результати навчання.

Важливими особливостями краєзнавчого змісту є його оригінальність, кількісно-якісна різноманітність, наочність, доступність, зв'язок із планетознавчим матеріалом, життєвий взаємозв'язок із людьми, які живуть в певному середовищі. Ці особливості сприяють тому, що краєзнавчий матеріал приваблює, захоплює, стимулює нові інтереси і почуття, впливає на виховання інтелектуальних, вольових та інших якостей особливості.

Краєзнавство заключає в собі п'ять основних функцій, з яких випливають сторони педагогічної мети. Функції: 1) Формування і розвиток взаємин між людьми; 2) Навчально-освітня (Краєзнавчий матеріал поглиблює знання школярів і позашкільної молоді з кожного предмета та інтегрує їх у взаємозв'язану міжпредметну систему. При цьому навчальний процес здійснюється на базі конкретного наочного матеріалу, у нерозривній єдності з життям); 3) Виховна; 4) Вироблення практичних умінь і навичок. (Їх набувають виконанням багатьох практичних робіт); 5) Спільно корисна (Результати досліджень використовуються у господарстві, науці тощо).

2. Методологічні основи створення комплексних програм краєзнавчо-туристичної роботи.

Виходячи із завдань закладів освіти, туристсько-екскурсійних організацій України, навчальні заклади в роботі з учнівською молоддю повинні направити свої зусилля на залучення спеціалістів різних галузей та створення комплексних програм екскурсійного обслуговування, які б стали невід'ємним наочним доповненням при вивченні базових навчальних предметів: історії, літератури, природничих наук, народознавства. Виходячи із специфіки об'єкту дослідження, краєзнавство повинно стати цілісною дисципліною, що об'єднує в собі різні предмети.

Основна мета створення комплексних програм: засобами екскурсій на місцевому матеріалі знайомити учнів з історичним минулим нашої країни, досягненнями національної культури, природою, традиціями і звичаями свого народу, а також культурами інших народів, які проживають на території України.

Завдання екскурсійних програм — допомагати педагогам у наданні учням додаткових знань про свій рідний край для використання їх на уроках і в позакласній роботі, тим самим забезпечуючи і освітнє, і пізнавальне, і виховне значення екскурсій.

Перший етап — складання програми. До комплексних програм слід включати 2-3 різноманітні за тематикою екскурсії для кожного класу. Це історико-краєзнавчі, літературно-мистецтвознавчі, природничі, виробничі тощо. При цьому використовуються усі види екскурсій — міські, виробничі, музейні, позаміські (у меншій мірі).

Історико-краєзнавчі екскурсії можуть бути різних напрямків: історичні, військово-історичні, історико-архітектурні, історико-релігієзнавчі та інші. В них слід висвітлювати історію формування нації та державності, допомагати юним громадянам України глибоко і об'єктивно сприймати нерозкриті й призабуті факти, відновлювати в пам'яті імена національних героїв визвольного руху, Великої Вітчизняної війни, трудової слави.

Мета військово-історичних — виховання молодого покоління на багатовікових традиціях захисників народу України від дружинників Київської Русі до воїнів, що відстоювали нашу землю від поневолення у роки Великої Вітчизняної війни.

Історико-архітектурні — це показ пам'яток (і пов'язаних з ними подій) певного періоду чи архітектурного стилю, планування, забудови та реконструкцій вулиць, архітектурних ансамблів, мікрорайонів, знайомство з творчістю відомого архітектора.

Літературно-мистецтвознавчі екскурсії повинні сприяти естетичному та духовному розвитку особистості, оволодінню знаннями з різноманітних галузей мистецтва, формуванню естетичних цінностей. Це також екскурсії по місцях, де відбувалися події, висвітлені в літературних творах, до майстерень митців, до творців народних художніх промислів тощо.

Природничі екскурсії. Кожна місцевість має необмежені можливості для їх створення. Екскурсії зазначеної тематики не тільки знайомлять учнів з природою рідного краю — його рослинним і тваринним світом, кліматом, водоймищами, типовими ландшафтами України, але учасники вивчають історію природокористування, взаємини людини з навколишнім середовищем. Вони сприяють формуванню екологічної культури людини, вихованню господаря своєї землі. Це також екскурсії до національних парків, заповідників, заказників, лісництв, мальовничих місць, пам'ятників паркової архітектури та природи.

Виробничі екскурсії мають стати невід'ємною частиною комплексних програм. Вони повинні сприяти розширенню трудового досвіду дітей, формуванню практичних умінь та навичок, вихованню поваги до масових професій, ознайомленню з умовами ринкової економіки, різними формами господарювання, підприємництва, забезпеченню мобільності фахівця на ринку праці і органічно включати їх у трудову діяльність.

Таким чином, комплекс екскурсій для школярів, ідучи у розвитку кожного тематичного напрямку від нижчого ступеня пізнання до вищого, з урахуванням завдань кожного рівня загальної середньої освіти — початкової, основної, повної і вікових особливостей розширює пізнання учнів про район, місто, область, а потім і Україну.

Другий етап. Розробка екскурсій, написання текстів, методичних розробок, підготовка екскурсоводів за названою тематикою. Для цього екскурсоводи, методисти поряд з науковими працями певних галузей знань повинні вивчити документи та матеріали, пов'язані з завданнями навчально-виховного процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, і насамперед Державної національної програми “Освіта”, руху учнівської молоді України “Моя земля — земля моїх батьків”, навчальних програм з різних предметів, публікацій.

Ця робота ведеться послідовно і не один рік, в тісному контакті з органами народної освіти, навчальними закладами.

Третій етап — відпрацювання організаційних засад в реалізації програми, складеної по роках навчання.

Отже, в основу розробки і впровадження комплексних програм екскурсійного обслуговування школярів, відповідно до таких принципів навчання як 1) системність; б) спадковість; в) послідовність; г) безперервність. Повинні бути забезпеченні єдності екскурсійної тематики із завданнями навчально-виховного процесу, виходячи з вікових особливостей екскурсантів, робота з однією і тією ж групою екскурсантів протягом певного часу.

У разі, коли екскурсійні можливості міста незначні (відсутність різноманітних екскурсійних об'єктів), екскурсійні організації можуть піти шляхом створення циклів екскурсій для певних вікових груп школярів, наприклад, 1-2, 3-4, 5-7, 8-11 класів або рівнів загальної середньої освіти: початкової (1-3/4 кл.), основної (5-9 кл.), повної (10-11 кл.).

Впроваджуючи комплексні програми, не слід відмовлятися і від різноманітних традиційних форм екскурсійного обслуговування, наприклад, у дні ювілейних, пам'ятних та знаменних дат.

Приділяючи увагу родинному вихованню (“яка сім'я, такий і я”), практикувати проведения екскурсійних сімейних свят у вихідні дні, під час різдвяних та весняних (великодніх) канікул.

У школі продовжувати роботу при написанні творів, проведенні конкурсів малюнків, тематичних виховних заходів, складанні літопису тощо.

Джерелами фінансування екскурсійних заходів, передбачених комплексними програмами, при наявності мають бути кошти державного бюджету, які виділяються установами освіти на організацію навчально-виховного процесу, масових заходів. Додатковими коштами можуть бути добровільні внески організацій, у більшості – власні кошти.

Комплексні програми – це певна система в організації екскурсійної діяльності. В них повинні бути закладені важливі засоби формування національної свідомості, любові до рідної землі, забезпечення духовної єдності поколінь, прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну.

3. Психолого-педагогічні вимоги до проведення краєзнавчої роботи в навчально-виховних закладах.

Краєзнавча робота в школі чи позашкільному закладі буде більш ефективною, якщо педагоги при її плануванні та проведенні будуть керуватися: 1) різними методи активізації учнів у цій роботі; 2) використовувати інноваційні педагогічні технології (нетрадиційні уроки тощо), групові форми навчання; 3) надавати самостійності в одержанні інформації.

Основне призначення краєзнавчого матеріалу полягає у тому, щоб пов’язати чуттєве сприйняття з абстрактним мисленням, бо результативність абстрактного мислення залежить від конкретності об’єкту, який вивчається.

Більшість педагогів, напевно, погодяться, що головним у організації краєзнавчої роботи є досягнення захопленої, активної пізнавальної позиції учнів. Основними психологічними факторами, що спонукають учнів до активності в краєзнавчій роботі, є: пізнавальний інтерес, творчий та ігровий характер проведення краєзнавчих уроків чи позакласних занять, змагання, позитивний емоційний тон.

Пізнавальний інтерес є провідним фактором активізації учнів. Його слід ураховувати вже на початковому етапі визначення змісту краєзнавчих уроків та позакласних заходів. Інтерес різко зростає, якщо краєзнавчий матеріал пов'язаний із родоводом учня або містить характерні проблеми, з якими він зустрічається, а інколи й розв'язує у повсякденному житті. За таких обставин його пізнавальна активність буде зумовлена особистою зацікавленістю в дослідженні проблеми, вивченні досвіду її розв'язання, оволодінні більш ефективними методами.

Творчий характер діяльності є сильним стимулом до пізнання не тільки в краєзнавчій роботі, а й у будь-якій професійній сфері. Реалізація принципів проблемного навчання і дослідницького характеру краєзнавчої роботи дає змогу пробудити в учнів творчий інтерес, а це, у свою чергу, спонукає їх до активного самостійного і групового пошуку нових знань.

Ігровий характер краєзнавчих уроків та позакласних занять хоча й передбачає наявність пізнавального інтересу й змагання, однак і сам є ефективним мотиваційним механізмом розумової активності учнів. Добре організований урок чи позакласний виховний захід на матеріалі краєзнавства має містити в собі стимули для саморозвитку. Кожний черговий крок у навчальній діяльності має залежати від попереднього кроку і спонукати наступний. Гра має внутрішній конфлікт, свою драматургію, що і спонукає учасника до дії.

Змагання – потужний спонукальний фактор активізації пізнавальної діяльності. У краєзнавчій роботі воно не є змаганням за кращі оцінки. Тут кожен учень намагається показати, що "чогось вартий". Передусім змагання виникає на заняттях, що проводяться в ігровій формі. Для підсилення змагальності можна застосовувати багатобальну систему оцінювання.

Емоційний тон завдають всі вищеназвані фактори (пізнавальний інтерес, творчий характер діяльності, гра й змагання, які інколи доходять до азарту). У краєзнавчій роботі необхідні методи, що пробуджують власне бажання активно залучатися до процесу навчання, викликають такі емоції, як велика захопленість, радість та ентузіазм. Однак, слід мати на увазі, що надмірна емоційність може поглинути захоплення пізнанням і набути негативних, небажаних форм. Тому емоційний вплив завжди має бути оптимальним.

Активна пізнавальна позиція учнів у краєзнавчій роботі залежить від того, які методи, форми та педагогічні технології використовує педагог. Метод визначається як спосіб взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, спрямований на досягнення навчальної і виховної мети. Педагогічна технологія – це нові наукові підходи до аналізу та організації навчального процесу. Вона включає всі групи питань, які охоплюють застосування технічних засобів та організацію навчального процесу. Вона є більш багатоспектнішим та багатоплановим процесом, який закономірно веде до запланованого результату.

Звичайно, різні методи, форми та педагогічні технології навчання мають і різну ефективність. Для наочності наведемо дані канадських дослідників щодо сприймання змісту матеріалу у різних формах занять: лекція дає 5% засвоєння інформації; читання на уроці - 10%; зорове і слухове сприймання - 20%; демонстрація - 30%; групова дискусія - 50%; практичні вправи - 75%; різні практичні форми та робота в парах за принципом „навчи товариша сам” - 90%.

Ці особливості підтверджує східна мудрість: "Хочеш забути - послухай, хочеш мати ілюзії - подивись, хочеш запам'ятати – зроби сам, хочеш зрозуміти - поясни іншому".

Перспективним є використання у краєзнавчій роботі технології модульного навчання. Суть його полягає в тому, що учні самостійно можуть працювати із запропонованою їм індивідуальною навчальною програмою, що містить цільовий план дій, банк інформації та методичне керівництво щодо того, як досягти виконання поставлених дидактичних цілей.

Модульне заняття на краєзнавчому матеріалі передбачає широке використання ступеневої диференціації, проблемних завдань і поетапного контролю засвоєння знань. Учні працюють із різноманітними документальними джерелами, історичними картами, порівняльними таблицями, схемами, графіками, діаграмами, художніми творами тощо. Робота може здійснюватись індивідуально, попарно, у підгрупах. Кожний учень одержує можливість працювати за індивідуальними програмами у темпі, до якого звик, взаємодіючи з ровесниками і педагогом.

Застосування модульної технології в краєзнавчій роботі веде до активізації діяльності учня, формування навичок самостійної роботи, рефлексії та культури розумової праці.

Основні їх ідеї полягають у наступному:

• відбувається заміна процесу навчання процесом співпраці учня та вчителя (учень працює, а вчитель спрямовує та організовує його роботу);

• перевага надається дослідницьким комунікативно-діалогічним та моделюючим формам роботи;

• основою навчання стає не засвоєння певної суми знань, а розвиток особистості та опанування продуктивними способами діяльності;

• навчання випереджає розвиток, а "модуль дії" - саму дію;

• максимально використовується особистий досвід учня;

• розвивається самостійне творче мислення;

• домінує позитивний емоційний тон;

• створюються ситуації, коли учень розуміє, що йому не вистачає знань або відомих способів діяльності;

• визнається існування "відкритих проблем" (тих, які наукою ще не розв'язані).

Дата добавления: 2015-05-24