Організація подорожі 2 страница

Рекомендується розбивати бівуак подалі від шляхів з інтенсивним рухом, населених пунктів, водопоїв худоби.

Організовуючи бівуак, передусім встановлюють намети входом до вогнища. Якщо немає можливості розбити бівуак у закритому від вітру місці, то намети ставлять задньою стінкою до вітру. При встановленні наметів на вологому грунті під днища їх настеляють шар із сухої трави, листя, моху, хвої тощо. Та найкраще розстелити клейонку чи поліетиленову пляжку а на неї постелити пінопластові килимки.

Вогнище розпалюють з підвітряного боку на відстані 6-8 м від наметів, для безпеки обкопуючи його рівчаком.

Для приготування їжі розкладають багаття типу «курінь» або «криниця». Багаття використовується як для приготування їжі, так і для обігрівання, сушіння одягу та взуття. Розпалюють багаття папером, березовим лубом, сухими дрібними ялиновими гілками і сучками. При негоді, коли дрова зволожені, для розігріву використовують сухий спирт і солярку.

Відповідальною роботою для юних туристів є знімання бівуаку і приведення в належний порядок його території. Значно менше роботи, коли всі члени групи дотримуються чистоти, виконуючи санітарно-гігієнічні правила. Все горюче сміття спалюється, а негорюче — закопується. Вогнище заливається водою, а місце його обкладається дерном. Все придатне для інших туристів акуратно складається на видному місці (альпенштоки й кілочки для встановлення наметів, дрова, підстилка тощо).

Після згортання бівуаку керівник групи або його заступник оглядає і перевіряє його санітарний стан.

Основи тактики походу. Успішне проведення походу великою мірою залежить від уміння туристів правильно розподіляти час і сили, вибирати найраціональніший темп і порядок руху групи, володіння способами пересування по різній місцевості і прийомами подолання природних перешкод.

Кожний туристський похід; як правило, розпочинається з переїздів до початкового пункту маршруту. Якщо дорога далека і транспортні умови дозволяють, час переїздів використовується для консультацій, перевірки знання учнями маршруту, техніки і тактики походу, підготовленості їх до виконання обов'язків у поході тощо.

Враховуючи те, що найбільш поширеним серед школярів є пішохідний туризм, розкриємо основи такого походу на прикладі цього виду туризму.

1. Перед виходом на маршрут для кожного визначається місце в строю. Місце керівника повинно забезпечувати йому зручність управління групою. Керівник може йти зразу за направляючим, час від часу Допомагаючи йому знаходити потрібний напрям руху підказуючи правильні рішення. На складних і небезпечних ділянках маршруту (переправа, осип, болото) керівник особисто перевіряє прохідність їх, залишаючись на найнебезпечніших ділянках і страхуючи юних туристів, поки вся група не вийде на легшу ділянку.

2. Як правило, фізично слабші йдуть за керівництвом, а найсильніші замикають стрій. Темп руху визначається за фізичними можливостями тих учасників походу, що рухаються за керівником. Якщо хтось відстав з тих чи інших причин, замикаючий колони надає йому допомогу. В разі потреби він установленим сигналом (криком, свистком тощо) дає знати ведучому про необхідність зупинки або зниження швидкості.

3. На маршруті група рухається переважно колоною по одному. Рух у колоні один за одним є першою ознакою організованості туристів. Такий вид пересування на місцевості виховує почуття колективізму.

4. Під час руху на маршруті між юними туристами зберігається інтервал приблизно 2 м. Це робиться для того, щоб вчасно побачити на шляху природну перешкоду і швидко зорієнтуватися, для її подолання. При пересуванні у лісі чи серед чагарників інтервал зменшується. Це потрібно робити для того, щоб кожен член групи бачив своїх сусідів, а також для притримання гілок, які можуть поранити того, хто йде позаду. Під час руху на маршруті не допускається, щоб туристи йшли один від одного на відстані, що виходить за межі зорового або голосового зв'язку.

5. Неабияке значення має естетичний вигляд колони. Якщо туристи йдуть з однаковим інтервалом, спорядження припасоване і вигляд у всіх охайний, це справляє гарне враження і підвищує настрій. Добра екіпіровка групи сприяє організованому рухові на маршруті, полегшуючи подолання природних перешкод.

6. Швидкість руху туристів на маршруті залежить від їхньої фізичної підготовки, характеру місцевості, наявності природних перешкод, техніки і тактики походу. Так, на рівнинній місцевості з незначною пересіченістю середня швидкість для нормально підготовленої групи 3—4 км/год.

7. Ритмічність руху є одним з важливих засобів збереження сил туристів і підвищення їхньої працездатності. На рівному шляху ритмічність виявляється У сталій швидкості групи, а в умовах пересіченої місцевості — у сталій кількості кроків за однаковий відрізок часу. З метою збереження ритмічності в роботі організму крок туриста на легких спусках довшає, а на важких ділянках і підйомах — скорочується. При переходах досить пересіченою місцевістю швидкість значно зменшується, частіше робляться зупинки. На крутих підйомах швидкість падає, а на пологих — прискорюється.

При цьому швидкість на спусках збільшується до 6—7 км/год, а на підйомах зменшується до 1—2 км/год.

Змінювати ритм руху потрібно плавно, поступово набираючи швидкість на початку руху і знижуючи її за кілька хвилин до кінця. Найчастіше за нормальних умов дотримуються такого ритму руху групи: 45 хв ходу і 15 хв відпочинку. Інтервал малих привалів при потребі може скорочуватись до 10 хв. Великий привал з приготуванням їжі і відпочинком протягом 1,5 год робиться через 4 год руху. Після великого полуденного привалу група рухається ще 4 год. Наприкінці денного переходу підшукується місце для розбивки бівуаку. Після 8-годинного переходу група зупиняється на бівуак — привал з ночівлею.

8. Вибір лінії руху визначається характером рельєфу, рослинності, наявністю стежок і польових доріг. Відкриті легкопрохідні ділянки без стежок і польових доріг необхідно проходити за азимутом. Густі ліси, зарості чагарників, території з дуже пересіченим рельєфом краще переходити стежками, якщо навіть доведеться дещо ухилятися від потрібного напрямку. Якщо маршрут походу проходить через ліс, де немає стежок, то для руху обирають шлях уздовж річок. Особливо зручний такий шлях у болотистій місцевості, де найсухіші грунти простягаються вузькою смугою, уздовж водотоків.

У покритому лісами середньогір’ї лінія руху вибирається вздовж похилих гребенів. На них краще орієнтуватись і легше йти, ніж унизу, у похмурих непривітних ущелинах. На відкритих ділянках трав'янистих схилів, гірських луках, осипах для руху вибирають опуклі форми рельєфу. Тут практично відсутня небезпека каменепадів, зсувів і відкриваються найбільш мальовничі краєвиди.

9. Твердим правилом похідного життя є суворе дотримання режиму та графіку руху групи. Для цього розробляється орієнтовний розпорядок дня, який повинен виконуватись усіма без винятку членами групи.

10. З метою реалізації на практиці педагогічного принципу самоврядування та самообслуговування у дитячому колективі кожний юний турист веде групу на певних ділянках маршруту і в окремі дні виконує функції керівника групи або його заступника. При цьому практикується сумісництво і заміна у виконанні обов'язків у групі.

Ведення польового щоденника. Для кращої організації пошуково-дослідницької роботи, підвищення її престижності та ефективності юні туристи-краєзнавці повинні вміти вести польовий щоденник, який вважається основним робочим документом походу. Він повинен перш за все характеризувати виконання завдань пошуково-дослідницької роботи, поставлених перед групою дирекцією школи, обласною дитячою туристично-екскурсійною станцією та іншими організаціями.

Щоденник — це літопис походу. Тому всі записи в ньому повинні бути чіткими, лаконічними, образними і разом з тим повними.

Форма запису в польовому щоденнику залежить від специфіки виду спостережень. Проте у всіх випадках бажано, щоб у ньому було відображено хронометраж ходових днів.

Навичок ведення щоденника природи учні набувають ще у молодших класах школи. При вивченні географії ці навички зміцнюються і розширюються. На екскурсіях і в тренувальних походах школярі набувають навичок ведення польового щоденника. У багатоденних туристських походах по рідному краю ці навички вдосконалюються.

Керівник походу повинен навчити школярів спостерігати і досліджувати життя, заглиблюватись у його суть, добре розуміти його проблеми, вміти усно і письмово висловити своє ставлення до всього побаченого і відчутого, робити власні висновки, грамотно, точно і образно описувати події і проблеми життя, свої спостереження. Під час зустрічі з цікавими людьми — вміти вести бесіду і швидко записувати цікаві відомості Пізніше чернетки обробляють, а їхні матеріали використовують для складання звіту. При цьому зберігається стиль розповіді певної людини.

Записуючи в щоденник розповіді, треба вказувати не тільки прізвище, ім'я та по батькові, а й домашню адресу людини, зі слів якої записано розповідь. Записується лише те, що за змістом стосується теми дослідження.

В описах, вміщених у щоденнику, поєднуються необхідних пропорціях пізнавальна та побутова тематика походу. Образно і яскраво описуються цікаві епізоди дохідного життя, власні роздуми про побачене, почуте.

Формат і обсяг польового щоденника довільні. Однак, як правило, використовується зручний загальний зошит у твердій обкладинці, який необхідно зберігати у водонепроникному чохлі (поліетиленовому пакеті). Записи бажано вести простим олівцем. В разі поганої погоди рекомендується користуватися додатковим записником, щоб потім перенести замітки у щоденник.

Записи в щоденник вносять регулярно у процесі спостережень, а ввечері після чергового денного переходу на вечірньому привалі їх обробляють. Для цього на сторінках щоденника варто залишати широкі поля для заміток, доповнень та висновків. Дуже важливо витримувати правило регулярності записів. З цього приводу стара заповідь польових досліджень гласить: «Не записане — не спостерігалось». Отже, варто вважати не відмічені у щоденнику протягом дня спостереження такими, що не відбулися.

Практика організації та проведення туристських походів показує, що ведення щоденника під час походу—копітка справа. Тому рекомендується виконувати цю роботу всім членам туристської групи по черзі. Це робиться з метою навчити учнів вести щоденник і викладати на папері побачене і почуте. Практикується колективне читання записів щоденника біля вечірнього багаття. Це, з одного боку, дає можливість вести потрібні доповнення у щоденник, а з другого — дисциплінує авторів і стимулює сумлінне ставлення до ведення записів, допомагає зробити їх змістовними, яскравими, образними і цікавими.

Записи у щоденнику по можливості ілюструються малюнками та схемами що відображують типовий для даної місцевості ландшафт, пошуково-дослідницьку роботу групи, відпочинок, розваги, сцени похідного життя, зустрічі з цікавими людьми, екскурсійні об'єкти. Під малюнками та схемами підписують прізвища виконавців.

Записуючи враження у щоденник, треба вміти виділити головне, знайти яскраву деталь, яка допоможе відтворити всю картину.

Рекомендується також кожному учаснику подорожі вести індивідуальний щоденник. Для цього потрібно виробити в собі звичку щодня, за будь-яких умов вести записи у відведеному для цього зошиті. Уважно спостерігаючи навколишнє середовище, аналізуючи самостійно події та явища і даючи їм критичну оцінку, юний турист у власному щоденнику письмово висловлює своє ставлення до всього побаченого і відчутого.

Спорядження для походу. Умови і характер туристських походів визначають вибір та підготовку спорядження, ставлять до нього цілий ряд вимог. Туристське спорядження повинно відповідати таким умовам: бути легким, міцним, надійним, зручним, водонепроникним, простим у користуванні, невеликим за габаритами, тобто таким, щоб його можна було використовувати в умовах холоду, жари та підвищеної вологості. Крім того, багато видів спорядження повинні задовольняти ще й додаткові умови. Зокрема, вони повинні відповідати кліматичним умовам району подорожі та строкам її проведення. Наприклад, для літнього походу спорядження потрібно брати менше, ніж для зимового. Зимовий одяг повинен бути теплим, захищати від вітру, не сковувати рухів, зберігати теплоізоляційні властивості у зволоженому стані. Але навіть у жарку пору року в поході по південних районах країни варто мати з собою зміну одягу. Якщо мандрівники потрапляють, навіть під теплий дощ, у мокрому одязі спати неї можна.

За характером використання туристське спорядження поділяється на особисте (потрібне кожному туристові), групове (необхідне для всієї групи) та спеціальне (призначене для пошуково-дослідницьких робіт). Списки особистого, групового та спеціального спорядження вміщені у дод. 1—3.

Туристське спорядження має бути в кожній школі (див. дод. 4). Його можна взяти також на прокатних пунктах, які є в кожному обласному центрі, в окремих районних центрах і на турбазах.

За призначенням туристське спорядження поділяється на такі види: засоби пересування; засоби транспортування вантажів; бівуачне; спеціальне; допоміжне.

До засобів пересування належать лижі, велосипеди, мотоцикли, автомашини, плавзасоби (човни, байдарки, катамарани, плоти, понтони тощо). До засобів транспортування вантажів можна віднести рюкзаки, різні види сумок та інших видів упаковок вантажів у велосипедних та водних походах санки, нарти, волокуші в лижних походах; причепи двоколісних видів транспорту в автомотопоходах. До бівуачного спорядження належать намети, спальні мішки, поліетиленові плівки, клейонки, килимки кострове приладдя, примуси, каністри для бензину і харчових продуктів, посуд для приготування їжі, бівуачний інструмент (альпенштоки, кілочки, сокири, пилки, лопати тощо). До спеціального спорядження можна віднести різні засоби гарантування безпеки: мотузки, льодоруби, кішки, карабіни, каски, захисні окуляри, рукавиці для роботи з мотузкою та ін. До допоміжного спорядження відносять ремонтні набори, засоби освітлення (свічки, ліхтарі), фотоапарати, кінокамери, біноклі, підзорні труби, горни та ін.

Із зазначених видів спорядження одні предмети належать до групового, а інші— до особистого. Правда, можуть бути і проміжні варіанти. Наприклад, лижі, велосипед, мотоцикл є особистими засобами пересування, а тандем, двомісна байдарка, чотиримісний надувний пліт — частково груповими. Майже все бівуачне спорядження є груповим, за винятком спальних мішків, килимків, клейонок, поліетиленових плівок тощо, які можуть бути й індивідуальними. Спеціальне спорядження (засоби страхування) теж є як груповим (мотузки, карабіни), так і особистим (обв'язки, особисті карабіни, репшнури для самострахування, льодоруби, рукавиці, каски, захисні окуляри). Так само і з допоміжним спорядженням. У піших, гірських і лижних походах особистим засобом транспортування вантажів є рюкзак. Крім того, в лижних походах такими засобами є санки, нарти, волокуші.

Залежно від виду туризму похідне спорядження має специфічні особливості. Отже, потрібно враховуйте конкретні різновиди предметів групового спорядження, вимоги до їхньої якості, можливі варіанти використання їх в окремих видах туризму (пішохідного, гірського, лижного, водного тощо (див. дод. 1, 2)).

Одяг має бути легким, зручним, охайним, відповідати порам року і погодним умовам. Кількість його залежить не тільки від метеорологічних умов і виду туризму, а й від тривалості подорожі. Проте за будь-яких умов у мандрівника має бути комплект нижньої білизни та верхнього одягу.

Харчування у поході. Для успішного проходження маршруту дуже важливо правильно і раціонально організувати харчування. Забезпечення юних туристів продуктами харчування повинно покривати витрати їхньої енергії під час походу. Фізичне навантаження і витрати енергії у туристському поході значно збільшуються. Навіть в умовах нескладного маршруту ці витрати становлять щодня на кожну людину 3500 - 4000 кал. Тому їжа має бути калорійною. Калорійність добового раціону дорівнює близько 4000 кал.

Продукти необхідно раціонально підібрати. Вони повинні містити оптимальну кількість жирів, білків вуглеводів, бути насичені вітамінами і мінеральними солями, мати мінімальну масу, добру транспортабельність, тривалий строк зберігання. Важливо, щоб з похідних продуктів легко й швидко можна було приготувати різні страви.

Взявши за основу відомості про калорійність різних продуктів, вміст у них білків, жирів і вуглеводів, враховуючи вид туризму, технічну й фізичну складність маршруту, матеріальне забезпечення кожного члена групи і добові витрати енергії, складають раціон харчування. Добовий раціон можна розподілити так: на сніданок приблизно 40 % усього добового раціону (за калорійністю), а на обід та вечерю — по 30%. Старанно продуманий набір різноманітних продуктів дає можливість скласти різноманітний, калорійний і поживний раціон.

Виходячи з наявних продуктів складають меню на З—5 днів. При цьому треба виходити з середньої норми основних продуктів у день на одного туриста (див. дод. 5).

На основі розрахункових норм і меню визначають загальну кількість усіх продуктів на всі дні походу: кількість (середню норму) продуктів у день на людину множать на кількість туристів і днів. При цьому береться до уваги і поповнення запасів продуктів на маршруті. Якщо це неможливо, то беруть більше висококалорійних продуктів.

Готуючи продукти до походу, розраховують і на ті з них, які можна дістати на місці. Для цього заздалегідь з'ясовують, що можна придбати на маршруті.

До меню можуть входити ягоди, горіхи, гриби, які зустрічаються на маршруті походу. Проте треба пам’ятати таке правило: збирати і споживати можна лише добре відомі ягоди та гриби. У туристських походах, як правило, харчуються тричі на день. Денне меню залежить від тактики походу, але за будь-яких умов рекомендується два рази на день готувати гарячу страву.

Медичне забезпечення подорожі. Туристські походи, зокрема категорійні, доступні лише цілком здоровим, фізично добре тренованим людям. Готуючись до таких походів, кожен учасник зобов'язаний пройти медичний огляд і мати довідку від лікаря, що засвідчує добрий стан здоров'я і дає право вирушати у подорож.

У походи вихідного дня можуть виходити і не зовсім здорові люди, навіть з деякими фізичними вадами. Перебуваючи у поході, вони рухаються, дихають чистим повітрям, долають фізичні навантаження. Тим самим вони тренують і загартовують свій організм, зміцнюючи здоров'я.

Юні туристи вже у походах вихідного дня знайомляться з найпростішими прийомами подання долікарської медичної допомоги, із складом похідної аптечки, з призначенням окремих медикаментів та з найпростішими легкодоступними способами транспортування потерпілого.

У процесі підготовки до подорожі за допомогою й під керівництвом лікарів її учасники вивчають призначення медикаментів, вчаться обробляти рану або місце опіку, робити перев'язки, штучне дихання, оволодівають навичками транспортування потерпілого підручними засобами (ноші з жердин і штормівок, волокуші з лиж або жердин тощо). Під час подальшого навчання та набуття туристського досвіду ці знання і уміння розширюються та поглиблюються.

Готуючись до походу, необхідно дуже ретельно укомплектувати медичну аптечку (див. дод. 7). Приблизна маса похідної аптечки становить 1,5—2 кг.

Медикаменти найкраще зберігати у зручній малогабаритній санітарній сумці. Ампули доцільно тримати 8 пластмасових і дюралюмінієвих коробочках, прикритих тугими кришками. Рідкі речовини (розчин йоду, валеріанові краплі, спирт, настойку беладонни) рекомендується перелити із скляних аптечних флаконів у пластмасові або поліетиленові. Таблетки і перев'язочний матеріал зберігають і транспортують у поліетиленових пакетах.

Обсяг медичної допомоги у подорожі визначається насамперед кількістю її учасників. При цьому необхідно враховувати район подорожі, від чого залежать реальні строки транспортування потерпілого.

Медична допомога в туристській групі здійснюється у вигляді само- і взаємодопомоги під керівництвом осіб, які найкраще знають цю справу. Проте кожен з членів групи повинен мати елементарні навички надання першої медичної допомоги. Спеціально підготовлений санінструктор групи повинен уміти:

І)проводити реанімаційні заходи; ефект реанімації (відновлення життєвих функцій) прямо залежать від своєчасного надання допомоги, отже, при нещасному випадку кожен учасник походу повинен вміти робити штучне дихання способом «рот в рот» або «рот в ніс» (в разі зупинки дихання) і зовнішній масаж серця (при зупинці серцевої діяльності);

2) зупиняти кровотечу джгутом;

3) проводити профілактику простудних захворювань;

4) забезпечувати профілактику харчових отруєнь;

5) проводити профілактику травм;

6) проводити профілактику перевтоми;

7) надавати медичну допомогу при травмах, з яких найбільш небезпечними вважається травматичний шок, забої і розтягнення, рани та садна, переломи кісток і вивихи, опіки, відмороження, замерзання, снігова сліпота, ураження блискавкою;

8) надавати медичну допомогу при захворюванні внутрішніх органів, гострій серцево-судинній недостатності, гірській хворобі, запаленні легенів, ангіні, гострому гастриті, харчовому отруєнні, алергійних реакціях, укусах змій, ужалюваннях та укусах комах, сонячному і тепловому ударах, гострих захворюваннях органів черевної порожнини (гострий апендицит, гострий холецистит, перфоративна виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, непрохідність стравоходу, защемлення грижі), запаленні гемороїдних вузлів;

9) вміти ліквідувати фурункули, карбункули, гідраденіти;

10) вправно усувати сторонні тіла, що попали в око;

11) лікувати натертості шкіри.

Контроль за підготовкою і проведенням подорожі

Обласна дитяча туристично-екскурсійна станція здійснює контроль за підготовкою і тренуванням групи, оснащенням її необхідним спорядженням, дотриманням установлених строків проходження маршруту.

Перед виходом групи, не пізніше як за два тижні до від'їзду, обласна дитяча туристично-екскурсійна станція відправляє повідомлення у контрольно-рятувальну службу, розташовану в районі подорожі, із зазначенням точного маршруту, контрольних строків проходження окремих ділянок маршруту.

Якщо маршрут походу проходить через район, в якому є контрольно-рятувальна служба, то група по приїзді повинна стати на облік у найближчому контрольно-рятувальному загоні (на посту) і одержати додаткову консультацію щодо проходження окремих ділянок маршруту.

Під час походу туристська група зобов'язана робити відмітки у маршрутній книжці про проходження маршруту в місцевих органах влади і спортивних організаціях, а у виняткових випадках (скажімо, у вихідні дні) — в поштових філіях.

При проведенні категорійних походів група повинна повідомляти обласну дитячу туристично-екскурсійну станцію про проходження контрольних пунктів маршруту. У випадку, коли група порушила встановлені нею контрольні строки і не повідомила про це станцію або школу, останні терміново зв'язуються з відповідними радами туризму та екскурсій для з'ясування місця перебування групи та подання їй необхідної допомоги.

Якщо під час туристського походу в групі трапився нещасний випадок, керівник зобов'язаний повідомити про це у місцеву контрольно-рятувальну службу, обласну дитячу туристично-екскурсійну станцію і школу.

Дата добавления: 2015-05-24