Типологія музеїв. Історико краєзнавчий музей як осередок досліджень та поширення знань з історії краю

Музеї починають виникати з кінця 19ст., на поч. ХХ ст.- діяло бл. 100 музеїв. Тоді ж формується профільна специфіка.

На сьогодні існує 550 мезєїв + філії. 1995р. – закон України про музеї та музейну справу.

Типологія музеїв: історичні, художні, краєзнавчі, літературні, меморіальні.

Бл. 250 – краєзнавчі і історичні – Харківський, Чернігівський, Львівський, Київ., Дніпроперовський. У краєзнавчих музеях переважає комплексний принцип побудови експозицій.

На сьогодні експозиції краєнавчих музеїв будуються з метою показати самобутність регіону, специфіку певного регіону; у радянські часи – експозиція просвячувалась передовикам виробництва.

Музеї – це багатофункціональні, комлексні установи. Існують різні види музейної роботи – науково-освітня, публікаторська, пошукова, науково-дослідна.

Пошукова робота – є опорною точкою роботи краєнавчого музею. На сьогодні налічується бл. 10 млн. музейних предметів у краєзавчих музеях.

Музеї збирають всі види рухомих пам’яток, музейний фонд поповнюється в рік на 500 експонатів.

Зростає кількість музеїв: до 1980р. – 198; 2002р – 360 музеїв.

Краєзнавчі музеї проводять наукові експедиції для комплектування фондів, створення експозицій – систематичних, тематичних, комплексних.

У сьогоденні музейні фонди поповнюються не лише шляхом безпосередньої наукової роботи музейних працівників, але й шляхом отримання експонатів з виставок від осіб чи підприємств у подарунок.

У музеях проводиться наукова обробка та вивчення музейного предмету, предмет проходить три етапи вивчення:

1) атрибуція – виявлення властивостей предмету (визначення способу виготовлення предмету, вага, матеріал, час, місце створення), предмет порівнюють з іншими схожими опублікованими експонатами. Предмет фіксується у обліких книгах;

2) класифікація, систематизція;

3) інтерпритація, монографічне вивчення предметів.

51.Краєзнавчо-пошукова робота музеїв – відправна точка всіх форм музейної роботи. Музейний фонд – 10 млн. пам’яток мат. і дух. к-ри. Музеї виявляють і збирають майже всі види рухомих пам’яток(писемні, речові, тощо). В останні десятиліття кількість музеїв збільшилася в 2,5 рази. 2002-360 музеїв державних. Є музеї і на громадських засадах. Форми і методи виявлення експонатів:10наукові експедиції (тематичні: конкретна тематика і комплексні в цілому регіоні) 2) оперативні виїзди на місце події 3) поточне комплектування на підприємствах і установах 4) одержання пам’ятаок з виставок окремих організацій подарунків громадян 5) конфіскація – наукова обробка матеріалів - «атрибуція» - всебічне вивчення експоната, розкриття матеріалізованої інформації: опис пам’ти, встановлення походження місця і часу створення тощо.

52. Навчально-виховна та науково-дослідницька діяльність вищіх закладів освіти в галузі історичного кр-ва.

У 20-ті роки – Інститути народної освіти, при них науково дослідні кафедри.

В університетах нормативного курсу не було (крім Закарпатського університету): 20 лекцій, 10 семінарів в пед. Інститутах, університетах, як спецкурс (крім Закарпатського).

1972р. – пограмма перекладена українською мовою і запроваджена у КНУ.

Кін. 60-70-ті поява підручників кр-ва з Росії «Історичне кр-во» під ред. Мітюшина, Ілонова. У ВУЗах – «Історичне кр-во УРСР» (К., 1989).

При СРСР існували Фопи (факультеты общественных професий).

У 90-тих рр. в Україні з’являється своя програма.

1995р. – кафедра етнології і кр-ва. Заняття в архівах, спецкурси. Практики – археологічна, етнологічна. Посібник Крачило «Кр-во і туризм» (К., 1994).

Збірник «Історичне кр-во в системі освіти України: здобутки, проблеми перстпективи».

Науково-дослідницька робота в ВУЗі.

Наукові книги, статті, конференції. Іде підготовка наукових кадрів, наукова робота студентів.

53. шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі.

За формами організації краєзнавство поділяється на державне, громадське та шкільне.

В шкільному краєзнавстві головна роль при вивченні рідного краю підводиться учням при безпосередньому керівництві вчителя.Шкільне краєзнавство - це один із найважливіших засобів зв'язку навчання та виховання з життям, з практикою розбудови нашої держави.

Шкільне краєзнавство сприяє: здобуттю загальної освіти, моральному, естетичному та фізичному вихованню учнів, розвитку їх здібностей.

Використання місцевого матеріалу в процесі навчання допомагає розкрити загальні закономірності явищ, що вивчаються, пробудити в учнів інтерес до знань, виховує в них прагнення до самостійної творчості, допомагає учням вибрати майбутню професію. Окрім цього, шкільне краєзнавство є важливим засобом здійснення міжпредметних зв'язків.

Наряду з освітньо-виховними завданнями кр-во вирішує також задачі суспільно-корисного характеру (дослідження і охорона пам'яток, пошукова робота).

Шкільне краєзнавство надає можливість кожному вчителю прилучитися разом з учнями до науково-дослідної роботи. Навряд чи можна знайти іншу галузь історичного знання, яка б дозволила так швидко включитися студенту чи молодому вчителю в наукову роботу.

Особлива роль у вихованні молоді, в тому числі шкільної, належить вихованню історією.

І тут історичне кр-во має великі можливості. Воно дає можливість через призму історичних подій, які проходили в краї, в тому числі, в іншому місті, селі, через історію підприємства, навчального закладу краще і глибше пізнати минуле і сучасне, заглянути в майбутнє нашої Батьківщини.

Важливе місце краєзнавчій роботі в системі вдосконалення навчально-виховного процесу в школах відводили такі видатні педагоги, як К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та ін.

Видатний педагог К.Д Ушинський, якого по праву вважають одним із засновників краєзнавства, підкреслював необхідність розвитку у дітей "інстинкту місцевості", вміння бачити її в цілому, з усіма особливостями її історії, природи, життя тощо. Він вважав, що використання місцевого краєзнавчого матеріалу повинно вивести дитину з ближніх околиць у неосяжну країну.

Відомий педагог В.О.Сухомлинський серед форм краєзнавчої діяльності завжди виділяв походи.

У загальноосвітніх та професійних школах України набуто певний досвід по зивченню рідного краю і використанню краєзнавчих знань, у навчальному процесі, позакласній та позашкільній роботі.

Багатогранність форм і методів краєзнавчої роботи, різноманітна тематика пошуку є важливою умовою успішного викладання навчальних предметів і виховання учнів.

Шкільне кр-во органічно входить у викладання всіх навчальних предметів, особливо історії, географії, літератури та ін. В шкільному краєзнавстві виділяють:

•Навчальне (програмне) - його характер і зміст визначаються навчальною програмою.

• Позапрограмне (позакласне та позашкільне) - його зміст будується, як правило, у відповідності з планом виховної роботи школи.

В школі (класі) і поза школою проводяться роботи, пов'язані з навчальним (програмним) кр-вом.

Позапрограмне (позакласне і позашкільне) краєзнавство характеризують такі види роботи, як походи, археологічні експедиції та ін. (В позапрограмному краєзнавстві учні беруть добровільну участь).

Тобто організація і відношення до шкільної програми цих видів шкільного краєзнавства різні.

Загальним для них є обов'язкове керівництво вчителя всією краєзнавчою роботою.

Навчальне (програмне) кр-во переслідує подвійну мету. По-перше, всебічне вивчення рідного краю та накопичення краєзнавчого матеріалу. По-друге, використання зібраного матеріалу при викладанні історії в школі.

Використання краєзнавчого матеріалу у викладанні - основне призначення шкільного кр-ва. В шкільному курсі історії існує чимало понять, засвоєння яких потребує використання краєзнавчого матеріалу. Викладання з елементами краєзнавчого матеріалу полегшує засвоєння учнями історичних понять.

Дата добавления: 2015-05-24