Географічного світогляду в ХVІІІ – ХІХ ст

Географічні відкриття та розвиток

В історії розвитку географічних знань з початку ХVІІІ ст. Наступив період узагальнень, перших науково-дослідних експедицій і початку диференціації фізичної географії. Особливо активні географічні дослідження проводяться на території Росії. Велике значення для розвитку географічної науки мали діяльність Петра І.

Так 1716р. ним в Росію був запрошений уродженець Данціга (Гданськ) доктор медицини Данііл Готлів Мессершмідт для вивчення «всех трех царств естетства Сибири». 1720-1727рр. ним було здійснено кілька наукових експедицій на півдні західного Сибіру, в Приобську північ, Забайкалля і Прибайкалля. В результаті цих експедицій була відкрита в Сирірі багаторічна мерзлота, родовища графіту, срібла, свинцю, знайдено кістяк мамонта тощо.

За наказом Петра І була організована І Камчатська експедиція, якій приписувалося плисти від Камчатки на північ і визначити місце «где русская земля сошлась с Америкой». Ця експедиція відбулась в 1725-1730рр. під керівництвом вихідця із Данії капітана Командора Вітуса Йонсена Берінга і Олексія Ілліча Чирикова. Основної своєї задачі ця експедиція не виконала, що правда були відкриті затока Хреста, бухта Проведіння, острів Святого Лаврентія, о-ви Діоміда в Беріноговій протоці.

В 1734-1743рр. російським урядом було організовано Велику Північну експедицію, метою якої було описати береги північного Льодовитого океану від Баренцового моря до Чукотського, а також вирішити можливість плавання вздовж берегів Північної Азії. В цій грандіозній експедиції брало участь понад 600 чоловік, які поділялись на кілька загонів, до складу яких входили такі відомі дослідники як двоюрідні брати Дмитро Якович та Харитон Прокопович Лаптєви, Дмитро Леонтійович Овцев, Семен Іванович Челюсків, Василь Васильович Прончищев, георг Вільгельм Стеллер та ін. До складу цієї експедиції входила ІІ Камчатська експедиція Берінга і Чирикова (1733-1743рр.), під час якої Берінгу вдалось досягти узбережжя Аляски і нанести його на карту. А Чириков в 1741р. першим з європейців відвідав північний західний берег Америки і відкрив Алеудські о-ви.

Перший географічний опис Росії належить сподвижнику Петра І Івану Кирилову (1689-1737рр): це – «цветущее состояние Всеросийского государства» (1731р.) Кирилов керував топографічною зйомкою країни, за результатами якої задумав створити перший атлас Росії в трьох томах. Перший том був опублікований в 1734р. в ньому містилась зведена «Генеральна карта Росії» (дрібномасштабна) і 14 обласних карт.

Важливу роль у розвитку географії відіграли праці визначного російського вченого М.В.Ломоносова (1711-1765рр.). Йому належить відкриття основного географічного закону – взаємозумовленості компонентів природи. Велика заслуга Ломоносова у вивченні можливостей засвоєння Арктики. Він зробив значний внесок у розробку ідей загального землезнавства, ввів у науку термін «економічна географія», виступав організатором академічних експедиційних досліджень великої території Росії. Активна робота цих академічних експедицій розгорнулась вже після смерті вченого 1768-1774рр. Серед керівників цих експедицій найбільш відомі прізвища Антона Йогана Гюденштедта, Івана Івановича Лепьохін, Петра-Семона Палласа.

Питання загального землезнавства стали обов’язковою частиною «лекцій з фізичної географії» німецького філософа І.Канта (1724-1804рр.). він розвинув вчення про вітри, їх утворення і закономірності руху. Інтенсивнішою стала також його космогонічна гіпотеза про походження Сонця і планет Сонячної системи.

Накопичення знань про внутрішню будову Землі, її рельєф, поверхневі і підземні води, вітри, що переважають на різних широтах, рослинність приводять до поступового обособлення від фізичної географії, геології, гідрології, метеорології та географії рослин.

Великий вклад в літопис територіальних відкриттів вніс англійський мореплавець Джеймс Кук (1728-1779рр.), який здійснив 3 навколосвітні подорожі. Метою першої експедиції (1768-1771рр.) було відкриття нових земель в південній частині Тихого океану, втому числі і гіпотетичного південного материка. В результаті експедиції Кук встановив, що Нова Зеландія не є виступом Південного материка, і відкрив східне узбережжя Австралії. Метою другої подорожі (1772-1775рр.) був пошук південного материка. Кук тричі перетнув Південне полярне коло, неодноразово бачив льоди, але материка не виявив. Зате відкрив Південні Сандвічеві острови, Нову Календонію, південну Георгію тощо. З плавання він повернувся впевнений, що якщо Південний материк і існує, то поблизу від полюса, тобто в місцях малодоступних. Третя подорож почалась в 1776 і закінчилась для Кука трагічно: він був убитий в 1779р.на одному з Гавайських островів які були відкриті експедиції, метою якої було дослідження північної частини Тихого океану і пошук Північно-західного проходу, вздовж берегів Північної Америки.

Так в першій половині ХІХ ст. наступає епоха великих науково-дослідних експедицій, створення національних географічних товариств і розвиток фізичної географії як науки про загальні закономірності природи. В цей час створюється наукові географічні товариства, які відіграли значну роль в організації науково-дослідних експедицій. Найстаршими з них були Паризька (1821р.), Берлінська (1828р.), Лондонська (1830р.), Російська (1845р.).

На початок цього періоду приходяться численні навколосвітні подорожі. Зокрема - 50 російських, які збагатили науку величезною кількістю нових даних про природу Світового океану і багатьох островів Океанії. Першим російським навколосвітнім плаванням була подорож І.Ф.Крузенштерна і нашого земляка Ю.Ф.Лисянського (1803 -1806рр.). В 1820-1821рр. перша російська антарктична експедиція під командуванням Ф.Ф.Бейнсгаузена і М.П.Лазарева відкрила береги материка Антарктиди.

Протягом 1831-1836рр. на кораблі «Бігль» здійснив своє плавання англійський мореплавець природознавець Чарльз Дарвін.

Значні, за результатами дослідження в різних частинах світу були проведені вченими рядом країн в Південній Америці - А. Гумбольдтом і С. Бонпланом (1799-1804рр.), в Австралії М.Фліндерсом (1801-1803рр.) і Стшелецьким (1839-1842рр), в Африці – Лівінгстоном (1841-1883рр.).

Нерідко цю епоху в історії географії називають «епохою Гумбольта», поскільки саме в цей час великий німецький природознавець А.Гумбольдт (1769-1859) заклав основи фізичної географії, як науки про загальні закономірності природи, він став широко застосовувати порівняльний метод, який допоміг йому узагальнити величезний фактичний матеріал, накопичений до початку ХІХ ст., і встановити ряд важливих географічних закономірностей, його перу належить кілька відомих наукових праць: «Картини природи», «Центральна Азія», «Космос. Досвід фізичного світо описання».

Інший німецький вчений, сучасник Гумбольдта Карл Ріттер (1779 – 1859рр.) був засновником того напрямку в географії, яке отримало назву «порівняльного землезнавства». Він був кабінетним вченим, не здійснивши жодної подорожі. Він вважав,що рівень життя людей різних країн в особливості побуту їх населення є наслідком прямого впливу природних умов. З 60-х років ХІХст. і до першої світової війни виділяється епоха систематичного вивчення природних процесів, які обумовлюють різноманітність географічних явищ і становлення нової фізичної географії.

Серед територіальних відкриттів цього періоду слід

Дата добавления: 2015-05-24