Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Модуль 1Ц 3 страница




До несприятливих соціальних умов, через які може виник­нути схильність до девіантної поведінки, можна віднести непра­вильне виховання в сім'ї (коли дитина почувається відторгну­тою, непотрібною в родині, коли батьки зловживають такими ме­тодами впливу на дітей, як покарання, коли дитина виховується в умовах вседозволеності), асоціальні сім'ї, нехтування пробле­мами учня у школі, наявність тісних контактів з девіантними од­нолітками або старшими. Вплив сімейного виховання на особис-тісний розвиток індивіда визначається наступними чинниками-рівень протекції, ступінь задоволеності потреб дитини, кількість та якість вимог до неї в сім'ї, послідовність стилю виховання.

Рівень протекції в процесі виховання визначається тим, скільки сил, уваги, часу приділяють батьки вихованню дитини. Можна виділити два рівня протекції, які призводять до пор} шення процесу виховання, а саме: надмірна (гіперпротекщя) та недостатня (гіпопротекція). У випадку гіперпротекції бать ки приділяють дитині дуже багато сил, часу, уваги. Виховання дитини стає для батьків найважливішою центральною справою Гіпопротекція це ситуація, коли дитина опиняється на пери ферії уваги батьків, до неї "не доходять руки". За неї беруться лише тоді, коли трапиться щось серйозне.

Ступінь задоволеності потреб дитини це міра спрямованості діяльності батьків на задоволення матеріально побутових (їжа, одяг, розваги) та духовних (спілкування, від чуття психологічного комфорту) потреб дитини. У ступені задо волення потреб може бути два варіанта відхилення: потурання максимальне і некритичне задоволення будь-яких бажань, и


яо-педагогічна корекція відхилень у поведінці &ітей

гння потреб недостатнє прагнення батьків задовольняти 5и дитини, зокрема, духовні.

Вимоги до дитини виступають, по-перше, у вигляді її ^в'язків, по-друге, це вимоги-заборони, які визначають, дитина не повинна робити. Форми порушення системи ви-• різноманітні: надмірність/недостатність вимог-обов' язків; іірність/недостатність вимог-заборон, які визначають рі-самостійності дитини; надмірність/мінімальність санкцій арань) за порушення вимог. Надмірність вимог-обов'язків призвести до психотравматизації дитини, а недостатність до формування таких якостей характеру як безвідповідаль-інфантильність, егоцентризм. Надмірність вимог-заборон енічних дітей викликає протест і прагнення до емансипа-а в астенічних — розвиток рис сенситивної та тривожно-тивої акцентуації. Сімейне виховання, при якому дитині дозволено", і навіть незначний перелік заборон вона може рушити, знаючи, що її за це не покарають, стимулює розвиток ертимного, нестійкого типів характеру. Схильність батьків ясь до суворих покарань навіть за найменшу провину зу-гіює у стенічних дітей формування агресивності, негативізму, і астенічних — невротизацію особистості.

Відсутність послідовності у вихованні, перехід від су- |ворих до ліберальних засобів, нестійкість вимог до дитини, мін-іість ставлення до неї сприяє формуванню упертості, схиль-гі протистояти будь-якому авторитету. Нестійкість стилю швання найчастіше зустрічається в сім'ях, діти яких виявля­ться схильними до девіантної поведінки.

Варіанти поєднання описаних вище чинників сімейного вихо-[ дають велику кількість типів. Розглянемо ті з них, які сприя-■ формуванню схильності до девіантної поведінки у дітей.

Потураюча гіперпротекція (гіперпротекція, потурання, Достатність вимог-обов'язків та вимог-заборон, мінімальність якцій) — коли дитина знаходиться в центрі уваги сім'ї, яка гне максимально задовольнити її потреби, що зумовлює фор-(гвання демонстративних та гіпертимних рис характеру.

Домінуюча гіперпротекція (гіперпротекція, надмірність-їмог-заборон) - коли дитина знаходиться в центрі уваги, ьки віддають її вихованню багато сил, обмежують її само-їість. Такий тип виховання призводить до формування над­аної реакції емансипації, агресивності та інших загострених активних реакцій екстрапунітивного типу у дітей з сильним їпом нервової системи і до посилення астенічних рис та невро-іції дітей з чутливим типом нервової системи.


Модуль 111

Емоційне відторгнення (ппопротекція, ігнорування потреб, надмірність санкцій) — виховання за типом Попелюшки, поси­лює інертно-імпульсивну (епілептоїдну) акцентуацію, призво­дить до декомпенсації і до формування невротичних розладів \ дітей з емоційно-лабільною, сенситивною та астено-невротичною акцентуацією характеру.

Підвищена моральна відповідальність (гіпопротекція, іг­норування потреб, надмірність вимог-обов'язків) — поєднання високих вимог зі зниженою увагою до дитини, що стимулює роз­виток тривожно-надумливої акцентуації характеру.

Гіпопротекція (гіпопротекція, ігнорування потреб, недо­статність вимог-обов'язків і вимог-заборон) - коли дитиною ніхто не цікавиться, її ніхто не контролює. Такий стиль є особ­ливо несприятливим для гіпертимного, нестійкого, конформного типів акцентуації.

До психологічних причин негараздів у сімейному вихованні можна віднести: відхилення характеру самих батьків; особистісні проблеми самих батьків, які вони вирішують за рахунок дитини, а саме: розширення сфери батьківських почуттів, небажання до­рослішання дитини, невпевненість у собі, як у вихователі, фобія втрати дитини, несформованість батьківських почуттів, проек­ція на дитині власних небажаних якостей, винесення конфліктів між подружжям у сферу виховання, зсув в установках батьків щодо дитини в залежності від її статі.

Акцентуація характеру батьків часто визначає певні пору­шення у вихованні. За нестійкої акцентуації батьки схильні до гіпопротекції, зниженому задоволенню потреб дитини, недостат­ньому рівню вимог до неї.

Інертно-імпульсивна (епілептоїдна) акцентуація батьків частіше ніж інші зумовлює домінування, жорстоке ставлення до дітей. Стиль домінування також може бути зумовлений сенси­тивним або конформним типами.

Демонстративна акцентуація характеру та істероїдна пси­хопатія часто призводять до суперечливого типу виховання: де­монстративна турбота і любов до дитини за наявності глядачів та емоційне відторгнення за їх відсутності.

Розширення сфери батьківських почуттів виникає найчас­тіше тоді, коли подружні стосунки між батьками виявляються порушеними: за відсутності чоловіка (смерть, розлучення); в умовах, коли подружні взаємини не задовольняють одного -і батьків. При цьому мати або батько, самі того не усвідомлюючії прагнуть до того, щоб дитина стала для них чимось більшим шл\


Психолого-педагоггчна корекція відхилень у поведінці дітей

просто дитиною. Батьки хочуть, щоб дитина задовольнила хоча б частину потреб, які у звичайній сім'ї повинні бути задоволені в психологічних стосунках подружжя. Мати часто відмовляється від реальних можливостей повторного одруження. З'являється прагнення віддати дитині — частіше протилежної статі — "усі почуття", "всю любов".

Небажання дорослішання дитини детермінує порушення виховання у вигляді потураючої гіперпротекції, яка стимулює розвиток психічного інфантилізму. У цьому випадку у батьків І спостерігається прагнення ігнорувати дорослішання дітей, сти­мулювати збереження у них таких дитячих якостей, як безпо­середність, наївність, грайливість. Для таких батьків дитина є ^завжди маленькою. Часто вони відкрито визнають, що маленькі діти їм подобаються більше, що з великими вже не так цікаво.

Невпевненість у собі, як у вихователі зумовлює потураю­чий стиль виховання, знижений рівень вимог. У цьому випадку відбувається перерозподіл влади між батьками і дитиною на ко­ристь останньої.

Фобія втрати дитини детермінує такий тип порушення ви­ховання, як потураюча або домінуюча гіперпротекція. "Слабке місце" — підвищена невпевненість, страх помилитися, перебіль­шені уявлення про "тендітність" дитини, її хворобливості і т.п. Несформованість батьківських почуттів зумовлює гіпопро-текцію, емоційне відторгнення, жорстоке ставлення щодо ді­тей і проявляється в небажанні мати справу з дитиною, поганій терпимості до її товариства, поверховості інтересу до її справ. і Причиною нерозвиненості батьківських почуттів може бути від-^торгнення самого батька у дитинстві його батьками, те, що він |сам у свій час не відчув батьківської теплоти. Іншою причиною ^можуть бути особливості характеру батька, наприклад, вираз-шизоїдність. Батьківські почуття часто виявляються знач-слабшими у дуже молодих батьків. У цьому випадку при кких, напружених, конфліктних стосунках в сім'ї на дитину сто перекладається значна частина батьківських обов'язків, івищена моральна відповідальність, або до дитини виникає атівливо-вороже ставлення.

Проекція на дитину власних небажаних якостей детермі-емоційне відторгнення, жорстоке ставлення до неї. В дитині з батьків бачить риси характеру, які відчуває але не визнає 5і. Це може бути агресивність, ледачість, потяг до алкоголю, ївізм, нестриманість.

Перенесення подружнього конфлікту в сферу виховання зу-влюе суперечливий тип виховання поєднання потураючої


Модуль іц

гіперпротекції одного з батьків з відторгненням або домінуючою гіперпротекцією іншого Батьки висловлюють незадоволення ви ховними методами один одного, але кожного з них хвилюь це стільки питання виховання, скільки прагнення ствердити свою правоту у виховних суперечках.

Збільшується, як показує статистика, ризик формування схильності до девіантної поведінки у дитини, яка виховується у неповній сім'ї. Проте, слід зазначити, що сама по собі непов­на сім'я не виступає безпосередньою причиною відхилень у со ціальному розвитку. Неприйняття соціальних норм найчастіше виникає у тих дітей з неповної сім'ї, які у своїй родині не мають статево-рольового зразка для поведінки.

Суб'єктивною причиною порушення поведінки може вияви­тись ставлення самого індивіда до соціальних норм. Наприклад, щоб звільнитися від моральних вимог і виправдати себе, людина може нейтралізувати дію норм наступним чином: послатися на вищі поняття (дружбу, відданість групі), заперечувати наявність жертви, шкоди від своєї діяльності, або свою відповідальність.

Ризик зростання девіацій у суспільстві збільшується у періо­ди економічної та політичної нестабільності, коли недостатньо приділяється увага ідеології та пропаганді здорового способу життя як на рівні держави, так і на рівні сім'ї. Тоді коло інте ресів значної части підростаючого покоління звужується до за­доволення прагматичних потреб, стає непрестижною продуктив­на праця, тоді вживання алкоголю та наркотиків, спілкування з використанням нецензурної лексики, самоствердження через приниження інших і т.п. стають модним способом проведення дозвілля, тоді попитом користується кінопродукція з відобра­женням різноманітних форм насильства та агресії.

До психологічних причин виникнення схильності до деві­антної поведінки можна віднести депривацію потреби у само-реалізації та прагнення бути прийнятим референтною групою, наявність внутрішніх конфліктів, особистісну незрілість, над­мірне загострення суперечностей підліткового віку, порушення психічного розвитку.

Варто зазначити, що перераховані біологічні, соціальні та психологічні чинники сприяють формуванню лише готовності до девіантної поведінки. Щоб ця готовність була реалізована, по­трібна відповідна ситуація, яка виступає у ролі "пускового меха нізму". Це може бути значущий для підлітка конфлікт у родині чи в школі, стимуляція до антиморальних чи антиправових дій з боку референтних осіб, наявність проблем, шлях розв'язання яких підліток бачить тільки в порушенні соціальних норм


го-педагогічна корекція відхіьіснь у поведінці дітей

До психологічних механізмів формування схильності до де-гної можна віднести:

негативний життєвий досвід негативні звички, девіантний досвід, ригідні поведінкові стереотипи, психологічні травми, досвід насилля;

когнітивні спотворення - - дисфункціональні думки, стерео­типи мислення, обмежені знання, неадекватні установки; проблеми саморегуляції — порушення здатності ставити цілі і досягати їх, неадекватна самооцінка, надмірний або недо­статній самоконтроль, низька рефлексія, низькі адаптивні можливості, дефіцит позитивних ресурсів особистості; емоційні проблеми — тривога, депресія, негативні емоції, труднощі розуміння і вираження емоцій; деформації у ціннісно-мотиваційній системі особистості -девіантні цінності, ситуативно-егоцентрична орієнтація, фру-строваність потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

духовні проблеми — відсутність або втрата смислу життя, несформованість моральних цінностей, блокування потреби в самореалізації.

Кожна новонароджена дитина виявляється цілковито залеж- > від батьків, які дбають про неї, оскільки жодна її фізіологіч- потреба не може бути задоволена без участі дорослих. На фоні [}єї залежності поступово формується соціальна потреба бути за-ценим і прийнятим спочатку в родині, а згодом і в більш шир-рму соціальному оточенні. Дитині дуже важливо відчувати, що [.люблять, що її поведінку схвалюють, що вона завжди може їраховувати на підтримку і допомогу. Тому вже в дошкільно-віці, попри особистісну незрілість та несформованість пере-ань, виникає прагнення поводитись відповідно до соціальних рм, бути хорошим, добре вчитись у школі. Успішна реалізація прагнень викликає схвалення дорослих і супроводжується зитивними емоціями. І, навпаки, ситуації, в яких дошкільник молодший школяр не зміг відповідати очікуванням батьків педагогів, викликають глибокі негативні переживання.

Проте, на відміну від дорослих, дитина ще не володіє меха­змами саморегуляції, тому її поведінка їй не належить і визна­ється не стільки прагненнями, скільки природними задатками, школяру з флегматичним типом темпераменту значно про-(іе дотримуватись дисципліни на уроці, ніж холерику; учень високою розумовою працездатність швидше засвоїть програм-*й матеріал, ніж дитина з виснажливою нервовою системою.


Модуль ill

Дитина, яка не може ствердитись в одному виді діяльності, ш\ кае себе в іншому. Наприклад, неприємності у школі можуїь бути компенсовані успіхами у спорті, мистецтві або ж спілкуван ням з друзями чи у родинному колі. 1, навпаки, сімейні конф лікти стають для дитини менш руйнівними, якщо їй вдається проявити себе у навчанні. Якщо ж дитина не може реалізувати своє бажання "бути хорошою" у жодній сфері життєдіяльності, якщо вона не може розраховувати на підтримку і розуміння ні з боку батьків, ні з боку педагогів, тоді виникає інше прагнення — уникати негативних емоційних переживань.

Таким чином, якщо дитина не має досвіду позитивних емо­ційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї суспільній діяльності, формується уникаюча мотивація Учень не усвідомлює себе суб'єктом власної діяльності, стає па­сивним, не вважає можливим якось вплинути на своє життя Неможливість задоволення потреб у самореалізації зумовлює пошук зовнішніх штучних засобів переживання задоволення, що зрештою призводить до асоціальної поведінки.

У житті кожної дитини рано чи пізно виникають ситуації перешкод у задоволенні соціальних потреб. Більшість дітей до­лають їх шляхом тимчасової відмови від мети або через заміщен ня іншим видом діяльності. Долання труднощів полегшується, якщо дитина може розраховувати на підтримку дорослих, або якщо у її попередньому досвіді уже були успішно розв'язані по­дібні ситуації. Незрілу ж, інфантильну особистість перешкоди не стимулюють до активності, спрямованої на їхнє подолання Учень не може вийти з кризи через саморозвиток. Тому діяль ність його свідомості спрямовується шляхом найменшого опору, що й детермінує виникнення захисних механізмів, які виконують функцію захисту "я" від травмуючих переживань. Захисні ме­ханізми відгороджують внутрішнє благополуччя особистості від зовнішніх травм. Це система уникнення зовнішніх впливів шля хом специфічних бар'єрів, перешкод, які свідомо чи неусвідом-лено будуються на шляху усіх впливів, що йдуть від дорослих

Школяр пояснює свої поразки необ'єктивним ставленням дорослих до себе, знецінює цілі, які йому не вдається досягти. відмовляється від загальноприйнятих цінностей. Стан емоційно го благополуччя досягається шляхом викривленого сприйман­ня дійсності. Мета психологічного захисту досягається ціною дезінтеграції поведінки, виникнення негативних особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу со ціалізації- Ці новоутворення є гальмом у розвитку особистої п Більше того, скасовуючи необхідність діяльності субЧкіа \


Тісих(хііого-педагогшна корекція відхшіень у поведінці дітей

напрямку перетворення дійсності і самовдосконалення, ці нові "функціональні органи" детермінують поведінку, яка начебто задовольняє соціальні потреби індивіда. Уникаюча мотивація приводить підлітка до асоціальних угруповань, де з'являються почуття емоційної захищеності, нові засоби самореалізащї, мож­ливість заслужити позитивну оцінку.

Поглиблення соціальної дезадаптації від важковиховува-ності призводить до делінквентності поведінки, тобто до здій­снення дрібних правопорушень, за які завдяки гіперпротекції батьків підлітків досить рідко карають. Підліток ніби шукає "межі доступного" у своїх діях. Взагалі цей пошук доступно­го властивий усім школярам середнього віку, але в нормі це обмежено моральними заборонами, вимогами батьків, вчителів. Для педагогічно занедбаний учнів ці межі розширені до статей Кримінального кодексу. Щоб зняти напруження, зумовлене ви­ходом із зони нормальної поведінки, підлітки вдаються до таких засобів захисту: 1) якщо моральна заборона є особистісно значу­щою, то нейтралізуються такі внутрішні структури, як совість, каяття; 2) знецінюються, ігноруються самі соціальні норми.

Отже, ознакою психологічної готовності дитини до девіант-ної поведінки є наявність негативних особистісних новоутворень, одні з яких виступають у вигляді бар'єрів щодо будь-якого спря­мованого впливу, а інші забезпечують спотворене сприймання дійсності і себе в ній.

Розглянемо види негативних особистісних новоутворень, які зумовлюють схильність до девіантної поведінки.

/. Смисловий бар'єр виникає, коли прийняття якогось приводу означає для індивіда зміну думки про себе у неспри-^ятливий бік, що призводить до значного зниження самооцінки. ^ Цьому індивід і чинить опір. Дитина не чує, не розуміє того, що эворить їй дорослий. Смисловий бар'єр може існувати щодо энкретного дорослого або щодо конкретної вимоги.

2. Емоційна холодність, нечутливість. Це механізм
|захисту від "проникаючих" впливів, адресованих до совісті.

Іноді правопорушники навмисно культивують у собі таку нечут-|ливість. Вони вважають усякий прояв почуттів слабкістю.

3. Афект "неадекватності" негативна реакція
невдачу, поразку, що проявляється або в ігноруванні само-
факту неуспіху, або в небажанні визнати себе винним і су-
зводжується проявами грубої образи, агресії. Так само учень

оже реаіувати у відповідь на звернення, зауваження, вимоги

 

 

Модуль III

педагога, батьків. На відміну від звичайного афекту, як реакції на сильні подразники, тут спостерігається афективний вибух з незначного приводу. Це своєрідна відлякуюча заява про себе, прагнення відгородити себе від будь-якого наближення вихова­теля, створити своєрідну "безпечну зону" шляхом попередження про неприємні наслідки.

4. Проявом афекту неадекватності у сфері спіл­
кування
є феномен "неадекватного спокою". Учень, який є від­
торгнутим у колективі однолітків, впевнений в тому, що його всі
люблять і поважають.

5. Розбіжність ставлень — це неспівпадання уяв­
лень про взаємини у домінуючих сферах (ставлення до себе,
до інших, до діяльності) з реальним змістом та проявами цих
взаємин. Учень не помічає своїх негативних якостей і тому не
сприймає вимог педагога змінитись.

6. Негативізм, у якому простежується антагоністична
позиція щодо дій, вимог, пропозицій дорослого незалежно від
їхнього змісту та спрямованості, а також тенденція діяти засо­
бами протилежними вказівкам і командам дорослого. При цьому
об'єктивна причина для такої негативістичної позиції відсутня.
На відміну від негативізму, який виникає у кризові періоди роз­
витку і зумовлений потребою самоствердження, у даному ви­
падку йдеться про ставлення до дорослого як до ворога і тоді
актуалізується принцип "Не роби того, що вигідно ворогу".

7. Конструктивна брехня. Програмується заздалегідь
для захисту від покарання перед скоєнням негативного вчинку.
Це свідомо заплановане уникнення відповідальності.

8. Феномен схильності до адиктивної поведінки,

тобто поведінки, обтяженої вживанням наркотичних засобів. Уникаюча мотивація, хронічне переживання негативних емоцій, неспроможність відчувати себе суб'єктом власної діяльності, нездатність до продуктивного виходу з фруструючої ситуації, неефективність засобів психологічного захисту утворюють пси­хологічну готовність до наркотичної залежності, оскільки по­роджують прагнення пережити позитивні емоції не через діяль­ність, а штучно. Метою вживання наркотичних засобів є зміна психічного стану, заглушення негативних переживань, пригні­чення докорів сумління.


Психи/іого-псдагогічна корекція відхіиіень у поведінці дхтеи

4. Психологічна характеристика важковиховуваності як основи формування девіацій

Передумовою делінквентної та адиктнвної поведінки висту­пає важковиховуваність — активне неприйняття дитиною педа­гогічного впливу, спрямованого на її соціалізацію.

Заслуговує на увагу підхід до розуміння психологічної сут­ності важковиховуваності, який належить грузинському психологу Ф. В. Гобечія. Вчений вважає, що однією з причин опірності пе­дагогічним впливам окремих підлітків виступає загострений випе­реджаючий розвиток потреб у престижі, свободі та самостійності. Якщо формування цих прагнень здійснюється на фоні недостатньо­го розвитку соціальних інтересів та інтелектуальних можливостей, то така дисгармонійність може лягти в основу конфлікту підлітка з дорослими і спонукати його до правопорушень. Низький рівень соціальної заангажованості створює сприятливий ґрунт для заго­стрення і поглиблення егоїстичних потреб індивіда. Суб'єктивна цінність цих потреб виявляється настільки сильною, що, з одного боку штовхає підлітка на необдумані імпульсивні вчинки, а з ін­шого — викликає обурення і агресію у випадку їхньої фрустрації. У важковиховуваних підлітків формується деформоване відчуття справедливості (справедливим є все те, що відповідає його інтере­сам, а несправедливим — те, що їм суперечить) та власної гідності (дотримання соціальних вимог, доброзичливе ставлення до інших, відмова від власних примх або докладання зусиль задля досягнен­ня соціальних цілей і т.п. є негідним). Основними чинниками, що зумовлюють важковиховуваність, Ф. В. Гобечія вважає недостат­ність волі та соціальних потреб.

Важковиховуваність в залежності від причин її виник­нення та від особливостей і виразності прояву поділяється на чотири види: 1) ситуативна важковиховуваність, 2) соціально-педагогічна занедбаність, 3) важковиховуваність, що виникла через відхилення в особистісному розвитку, 4) власне важко­виховуваність.

Ситуативна важковиховуваність виникає внаслідок невмі­лих виховних дій з боку батьків або педагогів і проявляється в негативізмі, відкритому протесті, небажанні дотримуватись пра­вил. При цьому усі негативні прояви поведінки дитини мають тимчасовий характер, не призводять до глибинних порушень особистісного розвитку і за умови зміни педагогічних прийомів впливу зникають


Модуль III

Ситуативна важковиховуваність може виникнути також при різкій зміні умов життєдіяльності. Наприклад, перехід дитини з одного колективу в інший, зміна місця проживання, розлу­чення батьків, зміна родини тощо. Особливо високим ризик по­яви важковиховуваності є у період вікових криз, під час яких здійснюється зміна соціальної ситуації розвитку дитини. Слід зазначити, що у дорослих учасників виховного процесу також бувають свої кризи, які не можуть не позначитись на їхніх сто­сунках з дітьми.

Соціально-педагогічна занедбаність - це тривалий не­сприятливий для розвитку особистості стан дитини, пов'язаний з недостатнім, суперечливим або негативним впливом на неї соці­ального мікросередовища. Явище соціальної і педагогічної зане­дбаності виникає через відсутність або обмеженість соціальних умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Попри всю різноманітність несприятливих сімейних умов (гіпопротекція, потураюча гіперпротекція, асоціальні сім'ї тощо), які призво­дять до соціально-педагогічної занедбаності, спільним і визна­чальним є відсутність спілкування, яке 6 сприяло моральному та інтелектуальному розвитку дитини, а також системи сімейних цінностей, які б визначали права, обов'язки, обмеження пове­дінки дитини і забезпечували формування у неї здатності до до­вільної саморегуляції.

Соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де дитина не одержує достатньої свободи для прояву своєї активності у вза­ємодії з предметним та соціальним середовищем. Психологічним механізмом її виникнення є гіперусамітненість, яка виражається у посиленні позиції "не такий як усі".

Перші проблеми у соціально-педагогічно занедбаних дітей з'являються при вступі до школи, до кавчання у якій вони ні психологічно, ні педагогічно, ні соціально не готові. Педагогічно занедбаний першокласник не прагне бути школярем, мотиви на­вчальної діяльності йому не доступні, не володіє необхідним обсягом знань, умінь навичок, не вміє докладати зусилля, усі його психічні функції виявляються незрілими, його розумова працездатність знижена. Крім того такій дитині часто бракує досвіду позитивного спілкування з однолітками. Оскільки, за­своївши негативні стереотипи стосунків у сім'ї (відсутність ем-патії, довіри, взаємоповаги), учень підсвідомо переносить їх на спілкування з ровесниками.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіш­ності в навчанні. Перші невдачі, викликаючи негативні емоції, каналізуються в агресію, фіксуються як образа, несправедлн-


Психолого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

вість. Погані оцінки призводять до погіршення стосунків з вчи-гелькою, батьками, однокласниками. Під впливом негативних зовнішніх оцінок, постійних зауважень, нарікань у дитини фор­мується уникаюча мотивація, невпевненість у собі, низький рі-зекь самоповаги.

Особистість соціально-педагогічно занедбаної дитини харак­теризується нерозвиненістю властивостей суб'єкта спілкування, діяльності, самосвідомості, а також неадекватною активністю у взаємодії з оточенням. Суб'єктивно ці особливості переживають­ся дитиною як особливий образ "я". Головна суперечність такої особистості полягає у тому, що, з одного боку вона прагне до ви-{нання та успіху, а, з іншого боку є соціально дезадаптованою. Неможливість розв'язати цю суперечність породжує внутрішню За зовнішню конфліктність дитини, актуалізацію компенсаторно-ахисних реакцій, комплекс неповноцінності. л Соціально-педагогічно занедбані діти є недовірливими, образ­ливими, впертими, егоцентричними, негативістичними, невпевне­ними у собі. У них слабка інтуїція щодо міжособистісних взаємин, рримітивний підхід до розв'язання власних проблем, загострена реакція на неуспіх, нестійкий настрій, відсутній страх у ситуаціях відвищеного ризику. Вони важко адаптуються до нових умов, легко сиводяться зі стану рівноваги, сповнені передчуття неприємностей, ухильні ігнорувати соціальні вимоги і культурні норми поведінки. м' стосунках з дорослими соціально-педагогічно занедбані діти над-пірно чутливі до оцінок та погроз, сором'язливі. Невдоволеність потреби бути особистістю здійснює на них руйнівний вплив і ком­пенсується агресією, схильністю до ризикованих вчинків, прагнен-

ям за будь-які ціну привернути до себе увагу, зч Соціально-педагогічно занедбана дитина вважає себе неро-в^мною, поганою, неприємною, нелюбимою. Це підвищує її три-рржність, знижує рівень домагань. Вона безуспішно намагається н^зними неадекватними способами домогтися соціального визна-

т, а в результаті виявляється відторгнутою. ЛІ У залежності від характеру та глибину ознак можна виді-неїти латентну, початкову та виразну соціально-педагогічну за-




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 586; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.067 сек.