Літературна освіта молодших школярів

Словникова робота на уроках читання в початкових класах.

Словникова робота в зв’язку з читанням сприяє глибокому усвідомленню змісту навчального тексту, його ідейної спрямованості, є важливим видом роботи з розвитку мовлення учнів. У процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють відтінки слів, але все це можливе лише тоді, коли вони добре розуміють кожне слово в тексті.

Кожна людина знає значну кількість слів, які вона розуміє, але не вживає у своєму мовленні, - пасивний словник. Слова, які людина використовує в своєму мовленні, - активний словник. Процес засвоєння слів проходить два етапи: 1) пасивного засвоєння, потім – 2) активного. Завдання вчителя на уроці читання полягає в тому, щоб сприяти переводу цих слів з пасивного словника в активний. Це відбувається насамперед через засвоєння значення слів. Засвоєння значення слів – необхідна умова для розвитку навички слововживання.

Перш, ніж розпочати словникову роботу на уроці в зв’язку з читанням нового тексту, вчитель аналізує лексичний склад тексту для виявлення, 1) які слова складні за значенням для учнів (використовуємо спеціальні способи семантизації), 2) розуміння яких слів треба уточнювати, щоб полегшити сприймання тексту, 3) тлумачення яких слів треба ввести, бо діти зовсім не знають їх. Внаслідок вчитель складає словник для засвоєння і опрацьовує методику його введення.

Аналіз досвіду роботи вчителів свідчить, що ознайомлення учнів із значенням незрозумілих слів і виразів можна здійснювати такими способами (семантизація слів):

– включити слово в словосполучення або речення (скажи це слово з іншим або склади невелике речення – конвалія – біла конвалія; прилавок – Біля прилавка стоїть продавець);

– розібрати слово за будовою (нагрудні кармани, припічок – при печі);

– наочна семантизація (демонструються предмети, явища, дії, які можна показати на малюнку або в натурі);

– дати тлумачення слова (кореспондент – автор повідомлення в газеті, журналі);

– добір синонімів.

Якщо дитина може вжити слово в словосполученні або в реченні, цього досить, щоб вона вживала слово в потрібних випадках. Під час застосування малюнків важливо, щоб зазначені предмети, явища, дії були чітко вираженими. Тлумачення слів мають бути невеликими, чіткими. До них треба звертатися якомога рідко, бо словесне тлумачення гірше інших тримається в пам’яті учнів.

Іноді значення слів добре запам’ятовуються за допомогою розповіді вчителя, яку він будує на основі словникової статті, що в тлумачному словнику (хура – Л.Глібов. Лебідь, Щука і Рак).

Найбільш поширеним способом пояснення слів є добір синонімів. Саме цьому завданню відповідає „ тлумачне ” читання (вид словникової роботи) у такій методиці. На етапі повторного читання нового тексту вчитель ще раз його перечитує за реченнями. Читаючи речення, зупиняється на слові (якщо воно входить в той список, який вчитель визначив для тексту заздалегідь) і вирішують проблему – „а як інакше можна сказати?” (уточнюють розуміння слова) і далі. „Тлумачне” читання полегшує учням переказ тексту, допомагає уникнути повторення одного й того ж слова в мовленні.

Іноді можна знаходити синонімічні пари в тексті, синонімічні ряди (записуємо на дошці). Ці слова пізніше учні використовують у мовленні на уроці (розповісти, вживаючи зазначені слова).

Однак заміна вжитих в тексті слів відомими, стилістично нейтральними знижує сприйняття образної картини. Щоб уникнути цієї помилки в поясненні значення слова, необхідно добирати декілька синонімів, аналізувати їх значення. Чим більший у дитини активний запас слів, тим скоріше вона відшуковує потрібні синоніми.

Доцільною є робота над контекстуальними синонімами. Термін „контекстуальні синоніми” не повідомляємо, а відшуковуємо слова в тексті, які б відносились до одного й того ж предмета чи явища і які допомагають уникнути повторень однакових слів. Контекстуальні синоніми – це слова, що зближуються своїм значенням в умовах контексту: Б.Кравченко. Живуть у селі тимурівці. – 1) дівчата і хлопці, юні іванківці, юні прикордонники, учні, надійні шефи; 2) дорогий синок, земляк-іванківець, сміливий прикордонник, мужній воїн, відважний земляк.

Зазначені ряди слів діти записують на дошці і в зошитах, далі ці слова стають опорними для стислого переказу, творчої роботи. Засвоєння контекстуальних синонімів допомагає дітям урізноманітнювати своє мовлення. Враховуючи це, частіше звертаємося до знаходження контекстуальних синонімів в додаткових текстах, що діти читають дома та на уроці (виписують їх).

Нерідко діти знають лише одне значення слова і не розуміють його в іншому значенні, тому дуже потрібна робота над багатозначністю слів, які зустрічаються в тексті. Корисні вправи на порівняння значень: байка – м’яка ворсиста бавовняна тканина; байка – коротке алегоричне повчальне оповідання.

У ряді випадків словникова робота проводиться заздалегідь, якщо слова з тексту важкі за значенням (навіть на уроках мови).

Розширенню та збагаченню словникового запасу учнів сприяє складання тематичних словників на основі тексту або після закінчення вивчення теми: „Зимовий словник” – чарівниця зима, мороз, сніжинки, сніговик, сніжний, порóша, наст, завірюха тощо. Далі складають оповідання з цими словами (опорні).

Усвідомленню значення слів і розвиткові навичок слововживання сприяє лексико-стилістичний аналіз. Мовні засоби (епітети, порівняння, метафори) мають значення в тексті не самі по собі, а як засіб характеристики героїв, описів природи, процесу праці. Увага учнів до мовних засобів тексту привертається такими питаннями: Якими словами автор називає...? Якими словами описується дія або стан героя? Чому автор вживає дане слово? і т.п. Аналіз мовних засобів відбувається в тісному зв’язку з розбором змісту тексту (К.Лапина. Чтение стихотворения А.Твардовского „Рассказ танкиста” // Нач. шк. – 1980. - №2. – С.22).

У початкових класах найчастіше застосовуються елементи лексико-стилістичного аналізу. Так, під час вивчення „Жовкне листя” О.Копиленка (3 клас) складаємо спочатку план навчальної статті (зліва).

1. Багряний клен. (Замріяний, зажурений, зронить лист).

2. Золота берізка. (Ніжна, опустила віти, журиться).

3. Зажурені квіточки. (Поспішають доцвісти, насторожено зажурені).

– Які слова з тексту (подані в дужках) можна віднести до слів зліва?

– Чому перебільшують „сумні” слова? (Бо „налетить вітер..., прийдуть холоди”, настане скоро пізня осінь).

– Якими б фарбами ви малювали картинку до цього тексту?

Поєднання логічного і мовного аналізів забезпечує засвоєння емоційного та образного змісту тексту. В.О.Сухомлинський писав: „Найважливішим засобом впливу на дитину, що облагороджує почуття, душу, думку, переживання є краса і велич, сила і виразність рідного слова” (Серце віддаю дітям. – Київ, 1969. – С.176).

Одне із головних завдань під час читання художніх творів в початкових класах є виховання в учнів культури сприймання твору. Це означає, що треба працювати над розвитком образного мислення, тобто вмінь бачити внутрішнім зором той образ, який дає словесний опис. Такі вміння формуються під час читання пейзажних описів.

Діти сприймають завжди описи природи тільки зором. Перші враження їх поверхові. Тому під час аналізу описів важливо давати завдання, які викликали б у дітей живі уявлення про дійсність, яка стоїть за словами тексту: визначити, що можна бачити, чути, відчувати по запаху, по дотику і т.п. Такий підхід сприяє розвитку спостережливості, накопиченню емоційного досвіду дитини, розширенню образних уявлень, збагаченню бачення світу. Це важливо і для формування словника в учнів. Якщо слово пройняте емоційним ставленням до описаного, то воно скоріше входить у активний словник дитини.

Глибока, змістовна словникова робота є засобом усвідомлення головної думки тексту (маючи на увазі неусвідомленість злочину хлопчиком, автор вживає слова – Івась, Івасик, хлопчик. – А.Бортняк. Зламана гілка).

Словникова робота може бути (питання 18, 22):

– на етапі підготовчої роботи до вивчення нового тексту (пояснюємо те, що ускладнює сприймання змісту);

– на етапі повторення матеріалу (просунений етап) – повторюються найбільш важкі слова (вживають у складі речення);

– на етапі первинного читання (уточнюємо розуміння деяких слів);

– під час аналізу фактичного змісту тексту (по ходу роботи).

Наводимо далі систему словникової роботи в уроці читання до оповідання А.Гайдара “Совість ”.

І. Підготовчий етап (записуємо на дошці слова, даємо пояснення; це ті слова, без знання яких діти не зрозуміють зміст тексту, його тонкощі): вештається – блукає, крадькома – непомітно, покепкувати – посміятися, зметикувала – зміркувала, розміркувала.

ІІ. Етап первинного читання (даємо до читання): натрапила – випадково зустріла; вишмигнув – швидко вискочив.

ІІІ. Повторне читання. Матеріал для „тлумачного” читання: не приготувала (уроки) – не вивчила; наздоганяла – доганяла; вештається – блукає; крадькома – непомітно; натрапила – випадково зустріла; вишмигнув – вискочив, швидко вибіг (вичитують з тексту речення з цими словами). Деякі слова повторюються, щоб діти запам’ятовували їх.

ІV. Етап аналізу фактичного змісту тексту:

Добір із тексту контекстуальних синонімів: добрі і довірливі очі (у хлопчика), смішний і добрий (малюк).

Елементи лексико-стилістичного аналізу: Які слова вживає автор, щоб показати зміну настрою у Ніни? (Побігла наздоганяти; покепкувала, нахмурилась, сіла і заплакала). Всі ці слова важливі для розкриття головної думки тексту – „гризла безпощадна совість”.

Значення вірно організованої словникової роботи велике як в усвідомленні ідейно-образного і фактичного змісту навчальної статті, так і в розвитку навичок зв’язного висловлювання.

Літературна освіта молодших школярів є складовою частиною початкової ланки освіти, де літературу пізнають як форму суспільної самосвідомості та як мистецтво слова, що містить ще й систему літературознавчих понять, уявлень та критеріїв (в доступній формі). Однак л ітературна освіта молодших школярів є процесом специфічним. З одного боку, він передбачає введення учнів у світ прекрасного, виховання потреби у читанні, інтерес до художнього слова, високі смаки, здатність і вміння естетично й творчо сприймати прочитане, формування загальнолюдських цінностей. З іншого боку, - високу техніку читання, яка є базою для зазначених завдань.

Зміст безперервної літературної освіти школярів висвітлено в концепціях: “Літературна освіта, “Літературна освіта молодших школярів” [1], [2]. Спільним вищезазначених документів є те, що, по-перше, початкова школа вважається базовою; по-друге, – доводиться важливість пропедевтичного курсу літературознавчого спрямування.

Сутність початкової літературної освіти полягає в розвитку повноцінної навички читання, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної різноманітності, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей.

Метою літературної освіти є залучення школярів до мистецтва читання, ознайомлення з видатними творами національної і світової літератури, формування літературознавчих та естетичних знань, а також певних умінь, завдяки яким учні засвоюють художні цінності, готуються до самостійного опанування мистецтва слова в школі та поза нею.

Першооснови літературної освіти переважно закладаються в початкових класах, бо не усі дошкільники відвідують дитячі заклади. Основною формою опанування змісту літературної освіти в початковій школі є урок, допоміжними – екскурсії у музеї, бібліотеки, зустрічі з місцевими письменниками, композиторами тощо [1].

Читання в початкових класах є своєрідним інтегрованим курсом (мова, література класична, сучасна, зарубіжна, елементи історії, народознавства, образотворчого мистецтва, природознавства, музики, театрального мистецтва). Разом з тим, у його оновленому змісті питома вага належить мистецтву слова, що дозволяє розкривати перед учнем багаті художньо-пізнавальні можливості літератури, показати, як людина може впізнавати через літературний твір навколишній світ, одержувати від читання глибоку естетичну насолоду. Наявні підручники з читання зорієнтовані в основному на реалізацію змісту, мети і завдань першооснов літературної освіти.

У початковій ланці зміст літературної освіти буде результативнішим, коли базуватиметься на таких принципах: а) художньо-естетичному, що має забезпечити цілісне уявлення про художній твір, допомогти дитині усвідомити через спеціальну роботу над його змістом і формою, що текст твориться письменником, який розкриває перед читачем багатства власної душі і світогляду; довкілля і людських стосунків, викликаючи почуття гармонії, краси; вчить бачити прекрасне в житті людини і природи; б) літературознавчому, що передбачає чітке усвідомлення таких понять як тема, ідея, композиція, персонаж, мова, автор, жанр тощо, при цьому в центрі уваги роботи над твором є слово, що осмислюється учнем як засіб творення словесно-художнього образу, черезякий автор висловлює думки, почуття, ідеї [1].

Оскільки література – найскладніший інтелектуальний вид мистецтва, а процес читання художньої літератури – найскладніший вид естетичного сприймання, то для того, щоб учень правильно зрозумів твір, йому необхідно розібратися у його зовнішній та внутрішній структурі – володіти до певної міри прийомами аналізу художнього твору, звичайно, адаптованого до вікових можливостей молодших школярів.

Аналізувати зміст художнього твору – означає усвідомити тему та ідею, художні засоби, жанрові особливості, його композиційну структуру, спосіб викладу, зображувальні засоби поетичної мови твору. Отже, процес аналізу художнього твору передбачає реалізацію на уроці читання літературознавчого принципу.

Підготовка кваліфікованого літературно освіченого читача, формування його ідейно-естетичних смаків передбачає оволодіння певним колом теоретико-літературних знань. Програмою 1-4 класів не передбачено спеціальне вивчення літературознавчих понять, а лише практичне ознайомлення з ними (без називання терміна).

Для забезпечення ефективного засвоєння молодшими школярами початкових елементів літературознавства учитель повинен враховувати трирівневий процес сприймання художнього твору.

Перший рівень – сюжетно-логічний (фабульний), ним легко оволодівають учні початкових класів. На цьому рівні сприймання під час переказу учні користуються в основному дієсловами. Знання теми, сюжету є надзвичайно важливими для розуміння твору, тому пропонується засвоєння учнями понять – тема, головна думка, сюжет, дійова особа.

Для кращого засвоєння цих понять дітям рекомендуємо схему, за якою можна провести безліч варіантів літературних ігор:

Твір

Письменник

про що розповів (тварин, рослин…)

як побудував (використав епітети, порівняння; у вигляді казки, вірша, оповідання)

що хотів сказати (що думав, кого любив, ненавидів)

тема

форма

ідея

За першим рівнем читацького сприймання йде другий, складніший – смисловий (порівняльний), пов’язаний з умінням читача ототожнювати себе з персонажем, порівнювати його долю з власною. Переповідаючи зміст книги, учень передає не тільки дію (пішов, зробив, став), але й стан героя (любить, хвилюється, турбується).

У процесі подальшої роботи з художніми творами учні поступово накопичують матеріал для поглиблення знань про героїв художнього твору. Згідно з навчальною програмою з читання учні початкових класів називають персонажів виучуваних творів, відзначають, хто з них сподобався, хто ні і чим саме. Учням варто запропонувати алгоритм:

Герой (ім’я) ® зовнішність ® вчинки (поведінка) ® характер ® стосунки з іншими персонажами ® авторське ставлення до персонажа ® власні судження та оцінка або таку схему:

твір

ім’я героя

Який він?

Що про нього говориться?

Чи мені подобається?

З ким він дружить?

Кого не любить

1-2 класи

Зовнішність

Вчинки

Стосунки з іншими персонажами

Моє ставлення

3-4 класи

У початковій школі аналіз образних засобів мови проводиться лише в тому обсязі, в якому він допомагає дітям відчути цілісність художнього образу, зрозуміти зміст художнього твору.

У другому класі дітям доступне опрацювання поняття «літературний пейзаж», яке вводиться для того, щоб учні: а) зрозуміли, де відбувається подія, зображена у творі; б) уявили яскравіше переживання героїв, які можуть бути співзвучними пейзажу або, навпаки, контрастно - протилежними.

Використовуючи узагальнену схему «Способи викладу художнього твору», учні легко засвоюють, яким чином письменник може створити звукові та живописні картини навколишньої дійсності, образно втілені ним у творі:

Зразок схеми

Способи викладу художнього матеріалу

розповідь

описи

висловлювання персонажів

від автора, від першої особи

портрет, пейзаж

монолог, діалог

Завданням учителя початкових класів є вироблення в дітей умінь прочитувати специфічну мову мистецтва, що дозволяє бачити здійснювану художником підміну реальної дійсності естетичною насолодою.

І нарешті третій, найскладніший рівень читацького сприймання – художній або поетичний, що можливий за наявності образно - просторового мислення читача. Він полягає в умінні знаходити і встановлювати асоціативні зв’язки між самим життям і твором мистецтва, авторським і читацьким світоглядом. Третій рівень сприймання твору передбачає засвоєння понять та уявлень про автора, художній образ, ідею твору. Ці знання є необхідними для осмислення ідейного задуму твору, визначення власної позиції школяра до зображуваного. Пропедевтична робота літературознавчого спрямування свідчить, що ефективність сприймання твору значно зростає, коли літературні знання подаються у процесі засвоєння ідейно-тематичного змісту художніх творів, під час їх аналізу.

Достатній рівень літературної освіченості молодших школярів засвідчує: високу техніку читання, сформованість читацького кругозору, літературознавчих уявлень та умінь, які дають можливість переходити до систематичного вивчення літератури, до самостійного читання дитячих книг.

Дата добавления: 2015-05-24