Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Національна специфіка мовленнєвого етикету українців




Етикет українців формувався й удосконалювався протягом тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще дохристиянського періоду й пов’язані з язичеською обрядовістю, звичаями, усталеними у слов’ян. Наприклад, жінка, перепрошуючи за вимовлене в хаті недобре слово, говорила: „Шануючи сонечко святе, і піч, і стіл”, а чоловік, утримуючись від лайки, промовляв: „Сказав би, та піч у хаті”. Виникнення таких виразів пов’язано з давніми слов’янськими культами сонця, печі, стола.

Мовленнєвий етикет українців, втілений у системі мовних знаків, символів, словесних формул, жестів, міміки, увібравши найдавніші звичаї й традиції, утворює цілісну систему, що служить їм у найрізноманітніших ситуаціях спілкування і є одним із кодів, які відкривають своєрідність національно-мовної картини світу. Так, закони спілкування українського народу відбито в приказках і прислів’ях, які можна вважати скарбницею перевірених поколіннями істин і знань, на основі яких формувалося цивілізоване суспільство:

ü Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш.

ü І від солодких слів буває гірко.

ü Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.

ü Умієш говорити – умій слухати.

ü Краще мовчати, ніж брехати.

ü Не говори що знаєш, але знай, що говориш.

ü Дурний язик голові не приятель.

ü Краще недоговорити, ніж переговорити.

Елементи мовленнєвого етикету покликані репрезентувати насамперед ввічливість співбесідників. Чому саме ввічливість? Значення цього слова пов’язується з формою „у вічі”: тобто ввічливий – „той, хто дивиться у вічі”. Це пояснюється тим, що первинною функцією багатьох етикетних знаків виступала демонстрація миролюбності, відсутності ворожості, агресивності. Отже, спілкуючись, співрозмовники дивились у вічі один одному. Поступово прикметник „увічливий” переосмислився й набув переносного значення „який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб’язність”. Оскільки ввічливість може мати різні відтінки, різну міру вияву, то українська мова послуговується спеціальними словами на позначення цього поняття: ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, чемний, уважний, привітний, привітливий, шанобливий, люб’язний, поштивий, учтивий, лицарський, послужливий, куртуазний.

Мовна поведінка народу пов’язана з його загальною культурою, етнопсихологічними рисами, народними традиціями. Наприклад, на мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців, зокрема доброзичливість, шанобливе ставлення до співрозмовників і почуття власної гідності, виявляються в тому, що „семантичним центром багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров-, ласк- (добридень, добривечір, доброго ранку, добри світанок, доброго вечора у вашій хаті, на все добре, добродію; здоров був, бувайте здорові, здорові були, доброго здоров’я, дай Боже здоров’я, здрастуйте; будь ласка, ласкаво просимо, з вашої ласки тощо).

Хоч у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте українці з давніх-давен завжди були обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не увесь арсенал. Найчастіше вони уживали лише ті етикетні формули, що відповідали певному часові. Це ж стосується й кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної належності. Наприклад, коли одинак вітався з гуртом людей, неодмінно вживав множинну форму: „здоровенькі будьте” чи „доброго вам здоров’я” тощо.

Однією з характерних ознак мовленнєвого етикету українців є наявність усічених етикетних виразів: „Добрий день!” – „Добридень!”, „Доброго вечора” – „Добривечір!”, „Доброї ночі!” – „На добраніч!” тощо. Вирізняється мовленнєвий етикет українців і розмаїттям повторюваних виразів, зокрема вітальних, прощальних, привітальних. Їх особливість полягає в тому, що повторювана фраза (вимовлена у відповідь) щоразу містить якісь зміни, здебільшого лексичні: „Прощайте!” – „Бувайте!” – „На все добре!” – „До побачення!” – „Усього найкращого”. Однак деякі фрази-відповіді не припускають подібної варіативності: „Боже допомагай!” – „Дякую на доброму слові!”, „Щоб легко почалося та вдало скінчилося!” – „Дай Боже і вам у час добрий!”.

Суттєвою диференційною ознакою мовленнєвого етикету українців є уживання форми кличного відмінка (Олено Володимирівно, Тетянонько, пане професоре, чоловіче добрий, людоньки, бабуню, добродію). Однак, як свідчать спостереження, ця давня істотна риса мовленнєвого етикету катастрофічно, неприпустимо швидко зникає: молодь, школярі, люди середнього віку, міське населення майже не послуговуються кличним відмінком. На жаль, під час звернення майже не використовуються в мовленні засоби титулування пане, пані, панно або добродію, добродійко, хоча звертання „добродію” („добродійко”, „добродії”) вважається „давньою почесною назвою осіб, що добро для народу роблять”. І. Огієнко зауважував, що звертання добродій (протилежне – злодій) у цьому старому значенні часто вживається в Галичині. Але в останній час у Східній Україні сильно поширилось невластиве вживання слова „добродій” – пан, хто-небудь, або навіть зверхньо. На нашу думку, не варто було б губити виразного й почесного значення слова „добродій”.

Своєрідністю українського мовленнєвого етикету є використання синонімічних і варіативних рядів із зменшувально-пестливими суфіксами (демінутивами) в звертаннях, наприклад: малий, маленький, малесенький, малюненький, малюпенький, малюпусенький, малюсінький, маненький тощо. Такі зменшувально-пестливі форми здатні передавати найтонші порухи людської душі. У них закладені не лише ознаки мовного етикету – у них вияв загальної культури: здатність відчувати емоційну тональність слова.

Зрозуміло, що за тривалий час мовленнєвий етикет українських обрядів значно змінився і в непоодиноких випадках зберігся на рівні уламків цілісної системи мовленнєвого етикету. Багато етикетних виразів унаслідок утрати первинного значення (чи призначення) важко дешифрувати сьогодні. Значення деяких уживаних у мовленні виразів можна пояснити лише за допомогою різноманітних словників, наприклад: „не при хаті кажучи”, „гарний нівроку”, „цур тобі пек”, „хай йому не шкодить” тощо. Отже, вивчення народного етикету неможливе без пізнання багатоманітності зв’язків з усім ритуально-міфіологічним комплексом українців.

Водночас варто зауважити, що в мовленнєвому етикеті українців є чимало ідіоматичних виразів на зразок: „Не плач, до весілля заживе”, „Сідайте, щоб свати сідали”, „Рада б душа в рай, та гріхи не пускають”.

Для мовленнєвого етикету українців важливими є й певні заборони. Таких табу є кілька: говорити суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ой, ага, угу чи вживати слова дідько, чорт, біс, часто повторювати слова страх, жах, Боже, називати конкретну людину він, вона. Не можна забувати також, що протягом століть український мовленнєвий етикет не був позбавлений інокультурних впливів, тому варто з розумінням ставитися до всього, що примандрувало в наш етикет з інших мов, і якщо воно не суперечить, не руйнує наші національні традиції, не поспішати „ворогувати” і витісняти кожне запозичення.

Отже, за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему мовленнєвого етикету, певні одиниці мови й мовлення, які словесно виражають етикет поведінки, мовні засоби, що накопичилися в кожному суспільстві для вираження неконфліктного, „нормального”, доброзичливого ставлення до людей і є феноменом і виразником його загальної культури.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке вербальне спілкування?

2. Чим стиль мови відрізняється від стилю мовлення?

3. Що таке критерії культури мовлення? Перерахуйте їх.

4. Чи можна в сучасному товаристві звертатися за допомогою слів пан, пані, панове?

5. Чи є звертання до людини по батькові власне української традицією?

6. Які правила спілкування на „ти” та „Ви” Вам знайомі?

7. Як вставні конструкції можуть сприяти „етикетності” мовлення?

8. У чому полягає національна специфіка мовленнєвого етикету українців?

 

Висновки

У розділі висвітлено основні етикетні норми, що необхідно використовувати під час вербального спілкування, звернено особливу увагу на критерії культури мовлення, дотримання яких є показником загального культурного розвитку людину. Окремо висвітлено питання про особливості звертання в українській традиції, а також уживання займенників я, ми, ти, ви, він, вона, вони. Не стало поза увагою й місце вставних конструкцій як засобу етикетної модуляції мовлення.

 


Тема: „ Невербальні засоби спілкування в мовленнєвому етикеті

 

Зміст.

1. Загальні відомості про невербальне спілкування.

2. Екстралінгвістичні і просодичні норми спілкування.

3. Кінесика й норми спілкування.

4. Етичні норми зовнішнього вигляду під час ділової зустрічі.

5. Правила рукостискання.

6. Ольфакторика ділового спілкування.

7. Невербальне спілкування на співбесіді: як уникнути помилок.

8. Тест „Що нам говорять міміка та жести?”

 

Ключові слова: невербальна комунікація, екстра лінгвістика, просо дика, норми спілкування, швидкість мовлення, гучність, артикуляція, сміх, дикція, інтонація, темп, сила звучання, тембр, наголос, хезитаційні паузи, мовчання, кінесика, постава й поза, жести, міміка, просторові етичні норми, зовнішній вигляд, рукостискання, співбесіда.

 

Цілі та завдання вивчення розділу:

Мета розділу – дати основні положення про невербальне спілкування, визначити його етичні аспекти, зокрема встановити, у чому полягають етичні правила засобів, повʼязаних з технічним аспектом мовлення (правила дикції, сміху, мовчання тощо), а також правила використання жестів і міміки, простору під час ділового спілкування; пригадати головні принципи рукостискання; розвивати навички використання кінетичних засобів, удосконалювати вміння застосовувати будь-які невербальні знаки для успішної комунікації.

 

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3.

У розділі 1.3 подано загальні відомості про етикетні норми використання невербальних засобів спілкування. Читаючи пункт 1, пригадайте, що Ви вже знали про невербальні засоби, виділіть ту інформацію, що стала для новою. Вивчаючи пункт 2, подумайте, з якими іншими науковими галузями повʼязаний матеріал. Опрацювавши пункт 3, сформулюйте найтиповіші помилки в застосуванні жестів і міміки. Розглянувши пункт 4, подумайте, чи завжди ваш зовнішній вигляд відповідає етичним нормам ділового спілкування. Пункт 5 подає правила рукостискання: як ви гадає, чи завжди ці правила будуть діяти однаково і в діловій, і побутовій сферах спілкування? Подивіться в словник: що означає термін „ольфакторика”? Ознайомившись з пунктом 7, допишіть ще 2 – 3 правила, які, на Ваш погляд, мали б сприяти діловій співбесіді.

Навчальний матеріал.

1. Загальні відомості про невербальне спілкування

У діловому спілкуванні, опанувавши практику вербальних і невербальних засобів, можна сподіватися на перевагу перед партнером. „Читання” жестів, міміки сприяє формуванню точнішого уявленння про людину, з якою вступають у діловий контакт. Користуючись такою інформацією, можна уникнути небажаних вчинків та слів, що іноді роблять людей ворогами, можна викликати до себе симпатію й довіру, схилити на свій бік опонентів, зробити їх однодумцями. Отже, безсумнівно, сучасній діловій людині дуже потрібно опановувати науку з такою незвичною назвою – боді-ленгвідж (мова тіла).

Невербальна комунікація – процес взаємообміну інформацією шляхом використання для передавання повідомлень немовних (несловесних) засобів комунікації.

Спілкування за допомогою мови тіла ведеться протягом тисячоліть, але предметом досліджень та уваги стало недавно. У кінці XX ст. виникла нова наукова дисципліна, у світі зʼявилися спеціалісти з невербального спілкування. Предметом їх вивчення є поведінка людей у найрізноманітніших ситуаціях. Ці спостереження допомагають краще зрозуміти інших, самих себе і на основі отриманих знань зробити спілкування людей більш ефективним.

Деякі вчені зробили висновок, що людське спілкування на 55 – 65 % є невербальним. Як вважає Альберт Мерабян, спілку­вання тільки на 7 % є вербальним (слова і фрази), на 38 % – во­кальним (інтонація, тон голосу, інші звуки), а більшість інформа­ції передається невербально.

У тих випадках, коли інформація, яка передається словами, не відповідає тому, про що говорять жести, міміка і т. ін., то на більшу довіру заслуговує інформація невербальна, тому що жести, пози, міміка – підсвідомості.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали – усе залежить від рівня чутливості людини і від її вміння розшиф­ровувати інформацію, передану за допомогою невербальної ко­мунікації. Науковці стверджують, що жінки більше здатні до сприйняття невербальної комунікації, оскільки вони чутливіші, ніж чоловіки. До того ж кожна жінка наділена материнським син­дромом, в основі якого – невербальне спілкування матері з ди­тиною у перші місяці життя. Особливо яскраво жіноча інтуїція виявляється в тих, хто за­ймається вихованням дітей (розуміння невербальних сигналів ди­тини). Тому часто жінкам вдається більш вдало проводити відпо­відальні переговори, ніж чоловікам.

При трактуванні невербальних засобів комунікації варто звер­нути увагу на національні традиції співрозмовників, оскільки во­ни можуть мати різне значення або відтінки значень у представ­ників різних народів. Наприклад, майже всі європейці, хитаючи головою зверзу вниз, передають згоду, болгари – незгоду, япон­ці підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Оскільки підсвідомість людей працює автоматично, незалежно від них, невербальні знаки можуть „видати з головою”, тому, щоб сховати свої думки, доцільно:

• спеціально відпрацьовувати комплекс жестів, що надають правдоподібність сказаному;

• ширше використовувати позитивні невербальні знаки, що залучають інших, і, по можливості, позбуватися від негативних;

• дотримувати дистанції щодо співрозмовника, щоб не були видні мікрознаки (румʼянець, зміни зіниць та ін.) і поза загалом.

 

Для встановлення взаєморозуміння з партнерами, посилення впливу слів варто використовувати прийом „ віддзеркалення ”, тобто:

• приймати пози, схожі на пози співрозмовника (явне копіювання може бути розцінене як передражнювання, що приведе до втрати контакту);

• синхронізувати жести й ритм своїх рухів з жестами й ритмом рухів співрозмовника;

• використовувати у своєму мовленні подібні темп, гучність, інтонацію голосу, темп мовлення.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 5157; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.007 сек.