Визначте форми та значення позакласної роботи з правознавства в ЗНЗ

Значущих результатів у правовій освіті та вихованні учнів школи можна досягти лише за умови оптимального поєднання навчальної роботи на уроках та позакласної навчально-виховної діяльності учнів. Адже школи України мають значний досвід в організації позакласної роботи з правознавства. Розглянемо найпоширеніші форми позакласної роботи, які застосовуються в школах України. Одним з ефективних засобів позакласної роботи є участь учнів у роботі відділень Малої академії наук. Учні готують наукові роботи з їх наступним захистом. Тематика робіт щорічно пропонується територіальними відділеннями МАН, але цей перелік не є вичерпним - кожен учень може запропонувати власну тему, яка цікавить саме його. Важливо забезпечити науково-педагогічний супровід учнівських робіт на всіх етапах роботи — обрання теми (при цьому слід врахувати можливість доступу до відповідної літератури, одержання консультацій від науковців або практиків тощо), написання роботи, її рецензування, підготовки до захисту та написання контрольних тестових завдань, що є складовою конкурсу робіт МАН. При написанні робіт необхідно враховувати вимоги щодо їх оформлення. Значного поширення в школах України набуло проведення правових лекторіїв, до яких залучаються народні депутати України, депутати органів місцевого самоврядування, науковці, юристи-практики. Важливою умовою успіху таких лекторіїв є системність їх роботи, врахування особливостей аудиторії, вікових особливостей учнів, ретельний підбір гостей. Бажано не обмежуватися лише читанням лекцій, але й давати можливість учням поставити запитання лекторові, висловити власну думку. Запрошуючи лектора, необхідно завчасно погодити склад аудиторії (її вік, рівень підготовки тощо) та тему виступу, визначити регламент. Зустріч з юристами може відбутися не лише в школі, а й під час екскурсії до органів правосуддя, міліції тощо. Проте таку екскурсію слід ретельно готувати з тим, щоб вона виявилася максимально корисною для учнів, а, з іншого боку, не створювала проблем для нормальної діяльності відповідних органів. Зокрема, можна порадити поділити клас на невеликі групи школярів, які відвідають різні юридичні установи; а потім обміняються враженнями на своєрідній мікроконференції. Не слід, зрозуміло, приводити на судові процеси у масовому порядку учнів молодших класів, а ось відвідування групою (з 5 осіб) старшокласників-відмінників судового засідання, на якому, скажімо, розглядається справа їх однолітків, може виявитися дуже корисним. Якщо поблизу школи є вищий юридичний навчальний заклад, бажано налагодити з ним постійні творчі зв'язки. Йдеться не лише про відвідування «днів відкритих дверей», а й про періодичні, не заформалізовані зустрічі школярів, студентів (бажано, з числа випускників школи) і викладачів-правознавців. В окремих спеціалізованих юридичних класах, які входять до єдиного навчального комплексу з Вищою школою права при Інституті держави і права їм. В.М.Корецького НАН України, наприклад, використовується така форма роботи, як «Один день у студентській аудиторії». Учень школи впродовж одного дня за попередньою домовленістю з адміністрацією вузу повністю живе студентським життям, відвідує на правах вільного слухача лекції, семінарії тощо. Але найбільш ефективними є заходи, в яких можуть брати активну участь самі діти. Це юридичні турніри, вікторини, брейн-ринги, дебати тощо. Можливе використання найрізноманітніших форм активізації учнів у позакласній роботі. При використанні відомих з телевізійних передач форм не слід бездумно наслідувати їх зовнішню форму, структуру. Запозичивши ідею, важливо адаптувати її до наявних умов та можливостей. Мабуть, найпростішою формою правової позакласної роботи є вікторини. В них можуть брати участь учні різних класів — від молодших до випускних за умови відповідно-^г° до віку та рівня знань складання запитань. Важливо забезпечити кваліфіковане та об'єктивне суддівство, рівні можливості для учасників вікторини. Форми їх проведення можуть бути різні. Це й усна вікторина з активною участю всіх бажаючих школярів, і проведення вікторини шляхом вивішування газети із завданнями та збором відповідей упродовж певного часу до скриньок з наступним оцінюванням. Цікавою формою роботи може стати юридичний турнір або КВК. Готуючись до нього, командам можна запропонувати розіграти на сцені певні ситуації, юридичну оцінку яких повинні будуть згодом дати їх суперники, підготувати цікаві юридичні запитання до команди-суперниці. Серед конкурсів, що можуть бути запропоновані — конкурс капітанів, який можна провести у формі аукціону юридичних термінів або назв законів України (капітани почергово називають термін або закон, той, хто перший не зможе продовжити своєрідну «перекличку», програє). Також можливий конкурс, в якому командам пропонується прокоментувати певні відомі фрази з літературних творів, які мають юридичний зміст. Для глядачів можна запропонувати конкурс, в якому їм треба назвати відомі їм фільми (літературні твори), присвячені діяльності міліції, інших правоохоронних органів. Кожний вчитель, певно, виходячи із власного досвіду, може запропонувати для такого турніру й інші завдання. Не варто, мабуть, забувати і про таку перевірену форму роботи, як гурток юних правознавців. На відміну від лекторіїв подібні гуртки орієнтують на індивідуальну роботу, на поглиблене вивчення правознавства з одночасним прищеплюванням навичок активної правомірної поведінки. Такі шкільні юридичні осередки не повинні бути занадто формалізовані, ґрунтуватися, мають насамперед, на інтересі, а не на примусі. Вони можуть навіть офіційно не називатися гуртком, а проходити у вигляді постійного неформального позакласного спілкування вчителя з кращими учнями. Один із можливих варіантів це, коли вчитель або професійний юрист - «куратор» класу запрошує до себе «на чай» групу учнів (6-10 осіб) для невимушеної розмови про право і справедливість нашому житті, про особливості професії юриста тощо. Звичайно, ефективність цієї форми значною мірою залежить від особистості керівника гуртка, від його авторитету серед учнів та обопільного бажання до спілкування. Для старшокласників можна запропонувати і таку форму роботи, як гурток (об'єднання, загін) юних охоронців правопорядку. Не секрет, що значна частина молоді мріє про майбутню службу в міліції або органах безпеки. З їх числа можна створити об'єднання, яке взяло б на себе (за допомогою дорослих) підтримання порядку в школі, водночас поглиблено вивчаючи основи правових знань, прийоми самооборони тощо. Правове виховання тут може успішно поєднуватися з військово-патріотичним. (До речі, бажано, щоб правове виховання стало неодмінним компонентом діяльності різноманітних шкільних дитячих організацій типу «Юні козаки», «Пласт», «Скаути» тощо). Правову освіту та виховання не слід обмежувати роботою з учнями старших класів. Ця активність має розпочинатися вже в молодшій школі. До проведення бажане залучення старших учнів. Учні 9-11 класів здатні проводити в молодших класах ігрові заняття з вивчення прав людини та дитини. При цьому можна використати елементи лялькового театру, звертання до відомих дітям казок (пропонуючи, наприклад, з'ясувати, які права казкових героїв порушені і як їх можна поновити та захистити). Так само старші учні можуть стати організаторами конкурсів малюнків та інших творчих робіт «Мої права», «Я і закон» тощо. Позакласна робота з правознавства має проводитися у тісному поєднанні з організацією роботи шкільного самоврядування. Так, у складі шкільних учнівських рад можливе створення спеціальних юридичних (правових) комісій, їх завданням є надання юридичної допомоги учням, зокрема консультацій щодо стосунків з батьками, однолітками, відносин з державними органами. Зрозуміло, що створення такого органу можливе, здебільшого, лише за наявності учнів, які вивчають право поглиблено, мають достатній рівень підготовки, а також за умови постійного керівництва та допомоги з боку вчителя правознавства або залучених юристів (це можуть бути батьки, випускники школи тощо). Крім того, цей орган може взяти на себе розроблення необхідних матеріалів, які регламентують роботу шкільних органів самоврядування, забезпечення їх відповідності чинному законодавству України. Чимало цікавих форм позакласної роботи сьогодні пропонують різноманітні громадські організації правозахисного та загальноправового спрямування. Це, зокрема «Модель ООН», ігровий «Міжнародний суд» тощо. Значне місце належить елементам ділових (рольових) ігор, які можуть бути використані не лише у позакласній роботі, але й на уроках. Ми свідомо не зупиняємося докладно на цих формах, зважаючи на те, що вони описані в інших виданнях, які побачили світ останніми роками. Слід використати також можливості участі учнів у різноманітних конкурсах, які проводяться цими організаціями. Так, вже кілька років поспіль Міжнародний центр прав людини проводить конкурс творів-есе учнів з прав людини. Цим самим комітетом та Харківським центром прав людини проводиться конкурс творчих робіт учнів молодших та середніх класів (1-8) з прав людини. Конкурс творчих робіт з прав людини оголошено Дитячим фондом України. Новою цікавою формою роботи є проведення дистанційних олімпіад з правознавства з використанням можливостей електронної пошти. Організація позакласної роботи з правознавства є однією з важливих складових правової освіти та виховання, її проведення значно підвищує інтерес учнів до вивчення правознавства, є чинником успішного оволодіння правовими знаннями та навичками. У кожній школі є діти з високим творчим потенціалом, щиро закохані в той чи інший навчальний предмет. Для всіх бажаючих спробувати свої сили щорічно проводяться учнівські олімпіади, конкурси творчих робіт тощо. Участь у них майже завжди стає добрим стимулом для підвищення рівня знань, допомагає виявити і розвинути творчі здібності, визначити свою майбутню професію. До того ж важливо підкреслити, що добре продумане творче змагання стає справжнім святом, надовго залишається у пам'яті не лише переможців, а й усіх інших учасників. Отже, кожний вчитель, на нашу думку, має бути заінтересований у тому, щоб саме його учні, насамперед найкращі, долучилися до гурту учасників олімпіад, «Малої академії наук», різних інших конкурсів та змагань. Але для цього слід принаймні знати, які форми роботи з обдарованою молоддю пропонує сьогодні вітчизняна педагогічна практика.

Олімпіади (конкурси) окремих вищих навчальних закладів: Останнім часом окремі юридичні вузи (майже виключно недержавні) оголошують про проведення власних олімпіад для школярів. Мета цих заходів очевидна — привернути загальну увагу до свого закладу, і по змозі, забезпечити набір студентів за рахунок найздібніших абітурієнтів. Для 1-3 переможців цих конкурсів оголошуються пільг щодо оплати навчання у вузі, хоча про повне звільнення від оплати здебільшого не йдеться. Враховуючи сучасний бум навколо юридичної освіти і жорстку конкуренцію серед юридичних вузів, можна прогнозувати у майбутньому поширення цієї форми змагань. Загалом можна рекомендувати учням брати участь у всіх подібних олімпіадах (принаймні, якщо учаснику не слід сплачувати гроші за свою участь в олімпіаді). Це доцільно й поготів, якщо учень і сам збирається вступати до відповідного закладу. Проте слід пам'ятати, що загальний рівень учасників тут здебільшого нижчий, ніж на традиційних.міністерських» олімпіадах. Тому слід досить критично ставитися до успіхів у цих олімпіадах з одного боку, а з іншого, — дійсно сильний учень має ще добре подумати, чи варто йому після перемоги в олімпіаді вступати саме до цього закладу (навіть на пільгових умовах). Методика підготовки до цих олімпіад здебільшого поєднує елементи звичної підготовки абітурієнтів з елементами спеціальної підготовки до «міністерської» олімпіади, про яку йшлося вище. Якщо вчитель високо оцінює відповідний навчальний заклад і рекомендує його своїм випускникам, він може встановити контакт з керівництвом вузу і не лише більш детально ознайомитися з умовами олімпіади, а й домовитись про цілеспрямовану спільну підготовку майбутніх студентів.

Неформальні («відкриті») олімпіади, конференції і конкурси всеукраїнського масштабу: Певна формалізованість і деяка суб'єктивність «міністерських» шкільних змагань породжує потяг до своєрідних «альтернативних» форм. Проте за відсутності належних фінансових ресурсів такі наміри практично майже неможливо реалізувати. Однак коштом самих учасників іноді дещо вдається зробити, особливо, якщо Міністерство освіти України надасть принаймні моральну підтримку. Так, у квітні—травні 1998 р. в м. Севастополі відбулася І Всеукраїнська конференція старшокласників «Молодь в науці і творчості — крок в XXI століття». Низку доповідей на цій конференції було присвячено саме правовим проблемам. Аналогічну конференцію правового характеру в принципі можна організувати у будь-якому місті, де є хоча б один вищий юридичний навчальний заклад. За умови подолання фінансових труднощів проблеми науково-методичного характеру вирішити ціпком можливо. Вчителі й організатори освіти, які реально візьмуться за проведення подібних заходів, зокрема, можуть розраховувати на підтримку Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Зазначений вище перелік різних змагань юних правознавців не є вичерпним. Життя постійно породжує нові й нові форми. Так, крім суто індивідуальних змагань, непогану перспективу можуть мати ігрові командні змагання між юридичними класами або ліцеями, їх можна проводити у формі «КВК», «Брейнрингу», диспуту, олімпіади тощо. Запорукою успіху тут буде поєднання належного наукового рівня зі злетом творчої фантазії організаторів і невимушеної активності самих учасників. Є вже і перший досвід проведення заочних олімпіад за допомогою електронної пошти.

Забезпечити формування правової культури засобами самої лише навчальної роботи практично не­можливо. Кожну тему курсу бажано закріпити формою позакласної навчальної або виховної роботи. Це допоможе розвинути у майбутніх громадян України почуття людської гідності, усвідомити своє місце в суспільстві, закріпити набуті знання про права людини та можливості їх реа­лізації, зрозуміти взаємозв'язок реалізації прав людини із суспільною системою, в якій вона живе, виховати повагу до прав та основних свобод людини-Головні завдання з позакласної навчальної та виховної роботи — набути вміння аналізувати сучасні події; виробити особисту точку зору та переконання у необхід­ності побудови правової держави, дотримання принципів верховенства права; вміти аргументовано та логічно, толерантно вести правову дискусію, спираючись на отри мані знання, стверджуючи людську гідність; виховати інтерес, пізнавальну активність до правової громадської діяльності.

Проводячи виховну роботу з проблем прав людини, слід враховувати наступні принципи її побудови. Головне — добровільність, бажання, зацікавленість, що має викликати та чи та форма роботи. Велике значення має принцип співкерівництва. Навіть за впровадження тих форм роботи, де веду­чий — учитель, слід постійно знаходити поміж учнів своєрідних “дублерів” і покладати на них части­ну своїх функцій не для годиться, а довіряти їм на окремих ділянках роботи насправді, надавати пов­ну самостійність. Вельми важливою є колективна творчість (планування, організація оформлення), коли запропонова­на форма роботи у процесі колективного пошуку збагачується як за змістом, так і організаційною формою уроку. З-поміж форм виховної роботи вирізняються диспут, правова бесіда, філософський стіл, сократівська бесіда, правовий ринг, Інтелектуальний хокей, рольові ігри, турніри, КВК, дидактичні ігри. вечори, бесіди за «круглим столом», прес-конференції, об'єднання за інтересами, правові клуби, бліц-тур­ніри, конкурси правозахисників, аналіз правових ситуацій, відкритий мікрофон, теоретична конфе­ренція. Працюючи в цьому напрямку, не слід обмежуватися лише роботою з учнями; іноді в учителя виникає потреба поспілкуватися стосовно піднятих проблем з батьками учнів. Слід постійно залучати їх до позакласної роботи. Це також стосується і представників громадських організацій та окремих осіб. Якщо інтелектуальний і пізнавальний рівень групи високий, — можна провести спільну форму робо­ти, наприклад прес-конференцію.

ДИСПУТ: Диспут — це активна, зацікавлена розмова, суперечка, учасники якої бажають глибше розібратися у питаннях, що обговорюються. На ньому можливі зіткнення різних, почасти протилежних, точок зору. Пошук Істини йде шляхом вільного обміну думками між його учасниками. Мета диспуту — виявити позиції його учасників, роз'яснити у ході проведення і обговорення ту чи ту проблему, пов'язану з порушеннями прав людини, злочинів проти людства, економічних та соціальних прав дитини тощо. До завдань диспуту належать: формування громадянської активності, вироблення переконань щодо дотримання принципів верховенства демократичного права, виховання самостійності, принциповості, вміння логічно висловлювати свою думку. Під час проведення диспуту вчитель повинен дотримуватись однієї умови - аудиторія за віком та Інтересами має бути однорідною. Але можна провести диспут у межах політичного, юридичного клубу, якщо такий існує в школі. Роботу з підготовки диспуту бере на себе ініціативна група школярів. Якщо захід проводиться у класі перше, то більшу частину підготовчої роботи педагог виконує сам. Підготовчий період починається з вибору теми диспуту. При відборі конкретних тем для диспуту необхідно враховувати вікові можливості та інтереси школярів. Крім цього, нова інформація повинна виконувати розвиваючу функцію Тема диспуту має відповідати особливостям колективу (стадії розвитку та рівню вихованості), звучати проблематично, гостро. Наприклад: «Чи залишаться конфлікти та протиріччя у правовій державі майбутнього?», «Бійтеся байдужих», «Я, час, право», Чи боргова кабала — прояв рабства?», « Що означає бути людиною?», «Люди і «нелюди», «Війна і право на життя». Як обирається тема? На класній виховній годині або на уроці учні відповідають на питання “Які проблеми курсу «Права людини» тебе хвилюють?», «Про що ти хотів би посперечатися однокласниками?». Можна й інакше: подивилися виставу чи переглянули фільм — і з'явилася тема д ля обговорення.

Крім теми, слід намітити питання для обговорення. Вони мають бути цікавими, їхня мета — змусити школярів замислитися над суттю проблеми, викликати пізнавальну активність, бажання висловитися, допомогти розібратися у складних проблемах стосовно прав людини. Запитання повинні конкретизувати тему, змушувати школярів осмислювати свій власний досвід, але ні в якому разі не підказувати однозначної відповіді. Поверхова констатація фактів без спроби вникнути вглиб проблеми неодмінно настроїть учнів на негативне сприйняття матеріалу. Наприклад, серед перелічених тем, у кожній можна виділити питання: «Сучасна людина — яка вона?», «Чи здатна людина скоїти злочин проти людства?», «Як користуватися правами людини?». Вчитель має прислухатися до відповідей учнів, щоб зробити висновки на майбутнє. Слід пам'ятати, що не варто вимагати від учнів згоди з думками інших, навіть якщо вони правильні: кожен має право на свою точку зору; головне — пробудити пізнавальну активність, потребу мислити, працювати над собою. Після формулювання питань до диспуту необхідно скласти план підготовки диспуту з призначенням відповідальних за ту чи ту ділянку роботи: - 1} плакат-об'ява має привертати увагу: незвичне місце розташування, форма, кольорове оформлення;

- 2} тема та запитання;

- 3) список рекомендованої літератури, за тиждень до виступу — виставка цієї літератури;

- 4) перелік правил диспуту (наприклад, «на диспут усі приходять з гарним настроєм», «не годиться повторювати чужі думки, ображати товаришів», «поводитися слід коректно і тактовно»).

Підготовчий етап диспуту має особливе значення, тому що результат і виховна ефективність тісно по­в'язані з його підготовкою. І останнє " обрання ведучих. За умови, що диспут проводиться вперше, або тема, що обговорюється, дуже складна — ведучим може бути вчитель. Якщо учні вже знайомі з подібною формою роботи, а го­ловне — мають позитивний досвід ЇЇ проведення, обирається двоє ведучих — хлопець та дівчинка. Ведучі роблять короткий вступ, налаштовують присутніх на зацікавлену розмову, намагаються заці­кавити поставленою для обговорення темою; чітко та послідовно ставлять запитання, не відходять від теми, забезпечують почерговість виступів, культуру суперечки, доброзичливість. У кінці диспуту ве­дучі узагальнюють думки, що прозвучали. Під час обговорення кожного питання не зайве запропону­вати аудиторії 2-3 подібні ситуації для роздумів (документ, подія, факт, фільм). Закінчувати диспут слід тоді, коли зацікавленість ще не спала. Заключне слово має підсумовувати висловлювання учасників обговорення. Не можна переривати виступаючих, робити Їм зауваження, виправляти помилки; недоцільне постій­не втручання, коли учитель намагається прореагувати на кожну учнівську думку. Головне, щоб учні ві­льно висловлювались і у них не зникло бажання зробити це іще раз, але з іншої проблеми. Атмосфера спілкування на диспуті може викликати у школярів різне ставлення: бажання розкрити­ся, бути відвертим чи навпаки не висловлювати істинних поглядів, обмежуючись лише банальними відповідями. Авторитарний тон і зверхність учителя породжують прірву між ним і класом (групою). Учитель має дбати про створення атмосфери зацікавленості, уваги до висловлювань та оцінок відповідей учнів. Підтримка педагога, його доброзичливість, посмішка, гумор, підбадьорення знімають внутрішню напругу. Недоцільно відводити на диспут понад 1,5 години—втрачається інтерес. Підбиваючи підсумки (а це можна зробити і після диспуту, і днів через 3-4, коли пристрасті вгамую­ться), необхідно зробити детальний аналіз, підтримати та узагальнити правильні погляди, зупинити­ся на причинах помилок.

ФІЛОСОФСЬКИЙ СТІЛ: Ця форма роботи допоможе старшокласникам розібратися у багатогранній, суперечливій дійсності, що їх оточує. Змістом занять «філософського столу» можуть бути проблеми суспільного або шкільного життя стар­шокласників; проблеми громадсько-політичних прав та особистих свобод: «Свобода слова», «Мир», «Совість», «.Право на навколишнє середовище», «Моральні та духовні аспекти прав дитини», «Смер­тна кара”.

За наявності у школі об'єднання за інтересами, засідання «філософського столу» може бути проведе­но серед його учасників на одному із занять. Відтак — за бажання серед старшокласників створюється група найбільш підготовлених з правових проблем учнів, близько 17-20 чоловік. Основне завдання організаторів «філософського столу» — створити атмосферу вільного спілкування, довіри, відкритості, відвертості. Ця форма роботи допомагає вихованню у школярів переконань що­до необхідності дотримання правових обов'язків, сприяє профілактиці правопорушень і шкідливих звичок, соціальної пасивності.

Рада клубу поділяє всіх учасників, які готують “філософський стіл”, на групи: технічну (яка займається технічним оснащенням приміщення); музичну (яка відповідає за музичний супровід); оформительську (яка займається інтер'єром); кілька проблемних груп.

Кожна група отримує завдання згідно обраної теми готує відповіді на запитання. Зовнішня обстановка засідання має бути незвичною: запалена свічка, портрет філософа, його твори, круглий стіл або парти, що зіставлені колом. Така обстановка сприяє роздумам вголос, емоційному та духовному пробудженню. Згодом, проводячи наступні засідання, необхідно дотримуватися попередньо обраного оформлення. На засідання «філософського столу» запрошують усіх бажаючих. Слід відмовитися від читання доповідей з аркуша, від заздалегідь написаних виступів, але можна при­нести книгу і зачитати цитату, вчитель може запропонувати учням занотувати афоризми, суперечли­ві висловлювання видатних людей та факти дійсності, особисті роздуми, життєві спостереження. Все це може бути використане під час обговорення. У пригоді стануть також енциклопедія, збірники до­кументів, довідники, словники. Перше засідання триває близько 4О-45 хв., а наступні — близько години, але не більше. Успіх цієї форми роботи багато в чому залежить від ведучого. Ведучим може виступати вчитель-предметник, який викладає курс. Напередодні першого засідання слід ознайомити учасників з правилами проведення дискусії, запро­понувати учням частіше вживати такі звороти, як «я гадаю», "як на мене», «може бути», «вірогідно, що». Це допоможе зробити учасників більш поміркованими, терпимішими один до одного, зламати стереотипи сприйняття. За «філософським столом» слід уникати категоричних суджень, агресивності у їх висловленні, різ­кості. Багато залежить від об'яви, яка має впадати у вічі й нести новину, привертати увагу місцем розташу­вання, формою (може бути трикутною), яскравими кольорами, соковитим словом. Головне — тема, «ударний» рядок — короткий, не більше п'яти слів. Учителю-ведучому слід бути готовим до розв'язання ситуацій, що зустрічаються найчастіше. Наприк­лад: 1. Настав момент обговорення, але ніхто не бере слова. Всі мовчать. 2. Один з присутніх, висловлюючи свої думки, відійшов від теми. Говорить довго. 3. Обговорення затяглося, а виступили лише 2-3 учні. Слід пам'ятати, що таку форму роботи не завадить прорепетирувати. Отже, з чого почати? Можна з де­монстрації кіно-фото-фрагменту, з декламування, з аналізу документів. Темп проведення «філософського столу” повільний, головне — роздуми, думки учнів, бажання замис­литися, розкритися, зуміти висловити свою думку, уважно вислухати товариша, виявити ерудицію, своє бачення людської гідності, вартісності особистості. Можна запровадити таку форму роботи раз на місяць або на чверть і назвати, приміром, «філософ­ський четвер» — залежно від дна тижня, коли вона проводиться.

“СОКРАТІВСЬКА БЕСІДА” Ця форма роботи близька за змістом та організаційною формою проведення до попередніх, де про­відним методом виступає дискусія. «Сократівську бесіду» досить провести раз на чверть, але, до речі, регулярність її формує у школярів звичку до роздумів над життям, оточенням, важливими проблема­ми прав людини у правовій державі та захистом і збереженням цих прав. Зміст бесід — колективні роздуми над життєво важливими проблемами правової культури та світо­глядними проблемами. Ведучим завжди виступає вчитель: він ставить запитання, а учасники «сократівської бесіди» обгово­рюють їх. Окремі запитання можна запозичити із бесід Сократа з учнями (див. твори Платона, т. II) та сучасного життя. Наприклад, хто отримує більше задоволення: той, кому роблять благо, чи той, хто його творить? чи завжди треба дошукуватися істини? що краще: давати чи брати? що краще: синиця в руці чи журавель у небі? Важливе значення має початковий етап бесіди. Учитель може запропонувати гумористичне запи­тання, щоб призвичаїти учнів до самої процедури ставити запитання. Наприклад: чи потрібні вчи­телі? На це запитання не можна дати відповіді, не посилаючись на конкретні умови. Так, можна уточ­нити: коли, де, для кого, які тощо. Іноді, в момент найвищого накалу пристрастей, учитель може за­пропонувати варіант письмового викладення своїх міркувань. Потім, не називаючи прізвищ, зачи­тати відповіді. Для цієї форми роботи надзвичайно важливий зовнішній антураж, музичне оформлення, ілюстрації, репродукції, слайди. Від організатора вимагається створення атмосфери конструктивно-ділового об­говорення, Часто буває так, що тема обговорення змінюється практично після кожного виступу. Ве­дучому слід пам'ятати, що успіх роботи залежить від поєднання очікуваного та несподіваного. Ця форма роботи носить камерний характер, розрахована на невелику кількість учасників — 10-12, і то лише для тих, кого приваблює форма дискусії як засіб спілкування. Не слід забувати ще про одну умову виховної ефективності «сократівської бесіди» — ступінь інтелектуального розвитку учнів. Не з кожною групою дітей можна проводити цю форму роботи.

ПРАВОВИЙ РИНГ Брати в ньому участь можуть учні старших класів. Проводиться «ринг» двічі на рік: у кінці першого півріччя та напередодні закінчення навчального року. Ця форма роботи вимагає тривалої підготовчої роботи — 2-3 тижні. Є кілька варіантів проведення «рингу», але незважаючи на вибір варіанту, створюється рада підготов­ки або “суддівська бригада”, яка готує програму й оцінює виступи учасників. Склад її — представни­ки класів-учасників цієї гри — найкомпетентніші, творчі, розумні. Функції «суддівської бригади» — спостереження за дотриманням правил ведення «рингу”, за часом, що відведений на запитання та від­повіді, за виконанням практичних завдань. Клас-учасник — це команда, яка має свою назву, «тренера», «масажиста», "лікаря» (консультантів учителів, батьків). На сцені обов'язково відтворюються зовнішні атрибути «рингу». Один з представ­ників «суддівської бригади” пропонує почати. За сигналом «гонгу» починається гра: І період — «інтелектуальний штурм” — міні-дискусія на тему, присвячену захисту прав людини. Нап­риклад, «якби я був представником України в 00Н»; «коли б я мав можливість сам обрати сім'ю, в якій народитися» тощо. Представник однієї з команд починає із запитання представникові іншої. За правилами вертушки учні включаються в обговорення запитань, виступаючи то як ведучі, то як учасники «рингу». Один виступ — одне речення, не більше ЗО секунд. Головна умова — лаконічність.

II період — «Хто на що здатний?» — включає в себе кілька простих за методикою ігор. Наприклад, на сцені з дитячих кубиків або звичайних камінців треба скласти найпотрібніший або найулюбленіший предмет. Гра починається за командою. Критерії оцінки — яка команда швидше та вправніше виконає зав­дання.

ІП період. Умовна назва— «Агітатор». Конкурс, де за 2—3 хв. представники команд мають виступити перед товаришами і переконати їх, що законодавство України дійсно захищає права дитини.

IV період. Конкурс „Аукціон ідей», де представники команд намагаються запропонувати якнайцікавішу ідею стосовно захисту прав дитини у світі. Ці ідеї схвалюються (або не схвалюються) шляхом го­лосування всіх учасників “рингу».

У кінці гри «суддівська бригада» називає переможців. Кілька зауважень щодо оцінки за виконання завдань. Це може бути рахунок хвилин — хто швидше:

1, 2, 3,.. на якій хвилині команда відповість. Можна за виконане завдання роздавати різнокольорові фішки (трикутники, квадрати), де колір — відповідний бал. Обов'язкові атрибути «рингу» — запро­шення, квитки на матч, форма «суддівської бригади», жести, притаманні учасникам рингу, об'ява, імі­тація самого рингу. Учитель має пам'ятати: кожного разу необхідно використовувати нові методичні прийоми (незмін­ним лишається лише темп, як того вимагає форма проведення). — і успіх гарантований.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРАВОВИЙ ХОКЕЙ Його можна проводити як протягом уроку, так і після нього. Учитель формує 2 команди складом 6 чоловік у кожній. Серед них: 3 нападаючих, 2 захисники та во­ротар. Ведучим, як правило, виступає вчитель. Після жеребкування за свистком ведучого (а це має бути справжній свисток) вкидається шайба-запи­тання, що стосується, наприклад, проблем міжнародних стандартів та міжнародного співробітництва щодо забезпечення прав людини. — Коли і де були створені Ліга Націй, 00Н? — Чим займаються Рада Європи та ОБСЄ? Першими на всі запитання завжди відповідають нападаючі, а вже потім захисники і останнім, якщо правильна відповідь не прозвучала, — воротар. Час на відповідь — 10-20 секунд, залежно від склад­ності запитання. Іноді команди розбивають на пари і тоді проводять 2 півфінали та фінал. Кількість запитань визначають самі учні, однак їх має бути не більше 5. Термін проведення інтелектуального хо­кею—близько 10-15 хвилин. Лаконізм, чіткість, стислість, логіка—ось те, що характеризує цю фор­му роботи. Учитель має стежити за порядком, почерговістю виступів, часом. Інтелектуальний хокей можна провести на уроці І як різновид опитування, окремим етапом, включи­ти у проведення правового рингу або іншої форми роботи.

ХРЕСТИКИ-НУЛИКИ Близька за методикою проведення до інтелектуального правового хокею, ця форма роботи також є універсальною. На дошці малюємо поле спорт лото, для кожної команди — своє. Учасники по черзі відповідають на запитання, заповнюючи своє поле (закреслити 3 номери з вірни­ми відповідями з 9-ти). За кожну відповідь нараховуються бали, переможці отримують нагороди.

ПРАВОВИЙ БЛІЦ-ТУРНІР На відміну від звичайного турніру, де витрачається багато часу на підготовку та проведення, бліц-тур­нір не потребує тривалої підготовки і проводиться без попередження. Вивчаючи ту чи ту тему курсу «Права людини», замість традиційного опитування вчитель пропонує письмово відповісти на 6-8 запитань. Наприклад: Що Вам відомо про Декларацію про права дитини? Чим відрізняються Декларація прав дитини від Конвенції про права дитини? Коли і де їх було прийнято? Як існуюче законодавство України захищає права дитини? Що таке «пекінські правила»? Що Вам відомо про Декларацію Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні «Про забезпечення виживан­ня, захисту і розвитку дітей у 90-ті роки»? Після сигналу (ним може бути гонг) учні-учасники письмово відповідають на кожне запитання на ок­ремому аркуші та віддають їх ведучому. У ролі ведучого виступає учень, що добре володіє даним мате­ріалом. Якщо учень відповів раніше (на кожну відповідь припадає в середньому 1 хвилина) і вірно, то такий учасник отримує додаткову кількість балів — так звані бали за швидкість. Підрахунок балів можна вести на дошці, поділивши н за кількістю учасників, або на окремому арку­ші. Учасників може бути від 5 до 20- Якщо це форма уроку— краще, щоб учнів було не більше 5, але якщо змагаються команди — учасників може бути по 5 чоловік у кожній: 1 учасник — 1 відповідь на запитання. Кожний учасник займає місце для написання відповіді, не чекаючи запрошення; черговість визначає сама команда-Ведучий пильно стежить, щоб не було підказок, порушень дисципліни, щоб учасники і спостерігачі поводилися тактовно. Іноді крім ведучого на бліц-турнірі створюється група з 3-5 (залежно від кі­лькості команд) учнів-експертів, аби убезпечити ведучого від помилок чи необ'єктивності. Часто в цьому немає потреби. При проведенні цієї форми роботи вперше ведучим може бути учитель, але бажано не більше одного разу.

24. Висвітліть особливість підготовки школярів до участі в конкурсі-захисті учнів – членів МАН України.

Багаторічні традиції має і діяльність «Малої академії наук» (МАН). Упродовж останніх років МАН перетворилася з відносно неформального спілкування науковців і школярів у достатньо «забюрократизовану» офіційну (нарівні з олімпіадами) форму виявлення творчої, обдарованої молоді на основі щорічного підбиття підсумків конкурсу-захисту наукових робіт школярів. Це мало певні позитивні наслідки: діяльність вийшла за межі Києва і кількох найбільших міст України; підготовка учнями наукових робіт набула системного і відносно масового характеру; для переможців конкурсу встановлені пільги (нарівні з переможцями олімпіад) під час вступу до вузів. Разом з тим науковці-фундатори «МАНівського» руху почасти жалкують за колишніми часами, коли школярі не стільки боролися за престижні місця, скільки пробували свої сили у вирішенні хай скромних, посильних, але цілком конкретних, дійсно наукових завдань. Вирішення проблем «Малої академії», як і аналогічних проблем учнівських олімпіад не входить до завдання цієї праці, тому звертаючи увагу на наявні складнощі, маємо насамперед дати вчителям інформацію про цей конкурс і запропонувати кілька практичних порад. Всеукраїнський конкурс-захист наукових робіт школярів проводиться щорічно у три етапи (районний, обласний і всеукраїнський). Організаційно-правові питання, пов'язані з конкурсом, регламентуються нормативними документами Міністерства освіти України (нині існує єдине положення про проведення олімпіад і конкурсів-за-хистів наукових робіт). Сам конкурс-захист є не разовим заходом, а підсумком відносно тривалої роботи учнів над своїми науковими проектами. Правильна організація конкурсу передбачає створення мережі наукових товариств, відділень і секцій МАН, в яких упродовж року школярі обговорюють свої праці, навчаються методиці наукових досліджень, одержують необхідні консультації від науковців. В рамках єдиної «Малої академії» створюються профільні секції. Секція правознавства як самостійна існує мало не перший рік, а до того перебувала в одній секції з юними істориками. В м. Києві організаційне керівництво цією секцією покладено на Міський палац школярів, а науково-методичну допомогу надають Асоціація вчителів права м. Києва та Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. На періодичних (раз на два місяці) засіданнях секції учні одержують консультацію щодо правильного вибору теми роботи та методичні поради щодо їх написання, рекомендованої літератури тощо.

Постійним науковим консультантом для учня, який готує конкурсну роботу, завжди буде його вчитель (навіть в умовах, якщо в нього є й офіційний консультант з числа правознавців). Тому варто звернути увагу на типові недоліки під час підготовки конкурсних робіт. Насамперед слід взяти до уваги, що робота має бути хоч і учнівською, однак, творчою, самостійною. Найгірший варіант буде, якщо учень просто перепише одне—два «дорослих» джерела. З досвіду власної участі в журі подібних конкурсів зазначимо, що досить легко встановити випадки, коли дбайливі батьки або наукові консультанти просто принесли своїй дитині якісь службові матеріали чи студентську курсову роботу. Отже, тема роботи має бути абсолютно посильною учневі, який опанував шкільний курс «Основ правознавства». Оптимально, якщо робота стосуватиметься проблем, близьких учневі (правове регулювання певної вузької сфери діяльності; історія окремих правових інститутів у відповідному регіоні; життя та діяльність маловідомого широкому загалу правознавця, який народився у цьому місті тощо). Цілком можливе і звернення До «вічних проблем» (наприклад питання про смертну кару), але в цьому випадку в учня повинні обов'язково бути власні оригінальні думки на додаток до тих аргументів, які постійно наводяться в юридичній літературі. Загалом наявність власних ідей, висновків, суджень є головною передумовою успіху роботи. Відповідно учня з самого початку треба привчати до певної культури наукового дослідження. Слід добиватися, щоб жодний факт, жодне твердження (крім загальновідомих або загальновизнаних) не залишалися без посилання на відповідне, джерело інформації. Але важливо, щоб у своїх посиланнях юний дослідник вказував лише ті джерела, з якими працював особисто. Слід рішуче боротися з практикою цитування «з других рук», механічного переписування посилань, зроблених в опрацьованій літературі. (Під час захист}' наукових робіт журі обов'язково перевіряє, чи насправді учасник особисто працював з відповідними джерелами.) До речі, вчитель має підказати своєму вихованцеві, які існують правила бібліографічного опису творів друку, як оформляти науковий апарат своєї роботи. Якщо вчитель сам раніше не стикався з подібною проблемою, то він може ознайомитися з чинними стандартами в будь-якій бібліотеці або видавництві чи редакції періодичного видання. Готуючи учня до участі в конкурсі, слід пам'ятати, що крім власне захисту науково роботи, він включає і написання своєрідної контрольної роботи. До останньої слід готуватися приблизно так само, як до олімпіади. Проте, виходячи з самої ідеї конкурсу, журі, як правило, надає перевагу завданням творчого характеру, що теж варто враховувати. Окремо слід попрацювати з майбутнім учасником конкурсу над вмінням правильно застосовувати юридичну термінологію, навичками ораторського мистецтва. Для самого захисту можна підготувати таблиці, схеми та інші наочні посібники, які прикрасять виступ. Додаткові бали журі, а. отже, і шанси на перемогу можна дістати, якщо в роботі будуть використані власні соціологічні дослідження учня (наприклад з питань правового виховання), якщо попередні результати праці тією чи іншою мірою були опубліковані і таким чином пройшли певну апробацію. Оскільки до робіт завжди додається відгук наукового керівника і рецензії фахівців (останні, як це не прикро, теж досить часто пишуть наукові керівники), то бажано пам'ятати, що журі бере ці відгуки і рецензії до уваги здебільшого лише тоді, коли вони не мають формального характеру, вказують як на позитивні риси, так і на недоліки праці, а головне — дають можливість зрозуміти, в чому полягає власний доробок автора, які нові (відносно нові) ідеї містить робота. Разом з тим слід застерегти рецензентів і учнів від перебільшення досягнень, від стилістики, притаманної, скажімо, авторефератам окремих кандидатських дисертацій. Загалом для написання наукових (навіть учнівських) робіт не існує певних рецептів, а тому найголовніше — це викликати інтерес в учня до творчого пошуку і водночас не «задавити» індивідуальність дитини у гонитві за престижним призовим місцем.

Дата добавления: 2015-05-24