Методичні поради. Досліджуючи перше питання, необхідно сказати, що науковий стиль – функціональний різновид літературної мови

Досліджуючи перше питання, необхідно сказати, що науковий стиль – функціональний різновид літературної мови, який обслуговує різні галузі наук, виробництва, освіти і реалізується у спеціалізованих текстах різних жанрів; формується і розвивається під впливом рівня науки і наукових знань в Україні.

Також потрібно зазначити про те, що витоки цього стилю спостерігаються ще в давній книжній українській мові періоду Київської Русі –,,Хроніка” Георгія (Многогрішного) про історію Візантії, Ізборник Святослава 1073 р. тощо; ХVI – XVII ст. – трактати, лексикони, послання, які готували і видавали в Острозькій, Києво-Могилянській академіях, Львівському братстві, Києво-Печерській лаврі та інших навчальних закладах та монастирях України. Статті, надруковані у другій половині XIX ст. в журналі,,Основа”, визначили перспективи розвитку наукового стилю української мови на подальші десятиліття.

Потрібно відмітити у відповіді те, що вагомим підґрунтям для формування української наукової мови і мовної особистості були традиції Києво-Могилянської академії, Харківського і Київського університетів, Ніжинського історико-філологічного інституту імені князя Безбородька та ін. Традиційні лекції і практичні заняття літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги П.Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Костомаров, М. Лавровський, М. Максимович, О. Потебня, Ф. Прокопович, І. Срезневський, М. Сумцов спрямували на,,гостроту розуму”, розвиток інтелектуально-творчого мислення, активізацію пізнавальної діяльності, самостійності, самокритичності.

Також зверніть особливу увагу на значну роль у становленні наукового стилю, що відіграли праці П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М.Драгоманова. Наукове товариство імені Шевченка головне завдання вбачало у формуванні української наукової термінології. Зосередьтеся на тому, який вплив на розвиток наукової мови мали праці українських вчених до теперішнього сьогодення.

Готуючись до другого питання, треба сказати, що основною метою наукового мовлення є створення тексту – закінченогомовленнєвого утворення, змістової, структурно-граматичної єдності, що об’єктивована в усній або писемній формі, характеризується замкнутістю, зв’язністю, різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку і має певну прагматичну настанову. Наукові тексти орієнтовані на читача-професіонала, підготовленого до сприйняття інформації. Змістом наукового тексту є наукове знання, якому притаманні онтологічність, метологічність, аксіологічність, комунікативність. Отже, науковий текст характеризується тими самими ознаками. Його зміст відображає певну часову послідовність різноманітних фактів, подій, думок. Науковий текст неможливо створити без попередньо зібраного матеріалу, проведення певного дослідження, обдумування фактів.

Серед принципів укладання наукових текстів учені виділяють: принцип змістовної насиченості, професійної значущості, наукової інформативності, новизни наукового тексту, змістової завершеності, принцип проблемності, інтертекстуальності.

Науковому тексту властива певна композиція: кожний компонент є значущою одиницею. Важливими характеристиками наукового тексту є проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість. Ознаками його є цілісність, членованість, зв’язність, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, науковість, завершеність, послідовність, комунікативність тощо.

Наукові тексти відповідно до функціонального призначення поділяються на такі види: оглядовий, метологічний, емпірико-фактологічний, теоретичний, пояснювальний, додатковий,науковий.

Відповідаючи на третє питання, потрібно відзначити те, що мовленнєва діяльність є процесом вираження думки, яку можна втілити в усній чи писемній формі. Розуміння мовлення здійснюється шляхом його сприйняття та осмислення. Той, хто виражає думку, – автор мовлення, той, хто сприймає це мовлення, – реципієнт. Він може бути прямим адресатом мовлення (йому призначена повідомлювана інформація) або непрямим (опосередкованим), коли в усному спілкуванні автор мовлення, звертаючись до однієї особи, припускає, що його чує й інша особа, якій ця інформація теж призначена. Ознаками усного наукового мовлення є незворотність, поступальний і лінійний характер розгортання в часі, непідготовленість. Невимушеність, експресивність, яскраво виражена модальність. Для нього характерні емфатична (виразна, піднесена) інтонація, відповідні міміка і жести, а також певний темп, ритм мовлення. Писемне мовлення – результат вираження думки з допомогою системи письма відповідної мови.

Усна і писемна форми мовлення мають спільну основу – літературну мову. Відмінність між ними пов’язана зі способами вираження думки.

В усному науковому мовленні важливу роль відіграє наголос (пригадайте всі акцентологічні норми і поясніть їх).

Писемне мовлення характеризується суворішою регламентацією, ніж усне. Мета писемного мовлення – створення наукового тексту з чіткою структурою і формальною організацією, зокрема поділом на розділи, параграфи, певною системою посилань, шрифтовими виділеннями тощо. В його основі формально-логічний спосіб викладу матеріалу, тобто у формі міркувань і доказів, смислової завершеності і зв’язності тексту. Цього досягають за допомогою відповідних сполучників, прийменників, займенників, прислівників, прикметників тощо. Писемне мовлення використовує книжну мову, вживання якої строго нормоване і регламентоване, а також дієприкметникові і дієприслівникові звороти, вставні та вставлені слова і словосполучення, складні синтаксичні конструкції. Порядок слів у реченні чітко встановлений, інверсія (зміна порядку слів) не характерна. Речення поєднані в абзаци, логічно пов’язані з попередніми і наступними. У писемних наукових текстах застосовують також різні наукові символи. Умовні позначки, схеми, малюнки, що дає змогу фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію.

Готуючи четверте питання, треба зауважити, що читання наукового тексту характеризують як одну з функцій пізнавальної діяльності людини, спрямовану на вилучення наукової інформації із друкованих джерел.

Складання плану – вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту. План укладають під час ознайомлювального читання тексту. Виділяючи в науковому творі окремі частини і в кожній частині головну думку та називаючи її певним заголовком, важливо усвідомлювати сутність цієї назви для розкриття основного змісту твору.

Принципами складання плану готового наукового тексту є: а) поділ тексту на смислові блоки (частини); б) визначення головної думки кожного смислового блоку (частини); в) формулювання пунктів плану (заголовків). План не передає фактичного змісту наукового тексту, а лише пропонує певну схему.

Відповідаючи на п’яте питання, потрібно вказати на те, що тези – це послідовно сформульовані основні ідеї, думки та положення доповіді, лекції, статті. Тезування – це вилучення основної інформації з тексту-джерела у вигляді положень-тез. Скорочення відбувається з урахуванням проблематики текстів і авторської оцінки інформації. Рекомендований обсяг тез становить 2 -3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали. Укладають тези після поглибленого й аналітико-критичного читання тексту статті, доповіді, складання відповідного плану і виписок.

Для тез властива строга нормативна змістово-композиційна структура: а) назва, що відображає головну ідею; б) преамбула (актуальність і ступінь розробленості проблеми); в) в основі тези-положення (обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту); г) завершальні тези (основні результати, перспективи). Кожна теза висвітлює окрему мікротему (частину загальної теми тексту), визначає зміст наступної або підсумовує попередні тези. Формулювання кожної тези починають з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, яка висловлюється в одному або кількох реченнях. Посилання на джерела, цитати в текстах використовують рідко.

Конспектування є універсальною формою запису первинного тексту, що допомагає відпрацювати вміння чітко викласти зміст власними словами, відновити, доповнити, відшліфувати вміння точно мислити. Отже, конспект – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Не варто конспектувати під час першого прочитання наукового тексту. Потрібно спочатку одержати загальне уявлення про твір загалом. Після цього слід конспектувати, звертаючи основну увагу на ключові слова. Особливу увагу потрібно приділяти структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, які чітко відображають набуті дослідником знання.

У шостому питанні потрібно зазначити, що реферат – аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела, аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків. Він виконує інформаційну функцію і пошукову. За належністю до певної галузі знання реферати класифікують на реферати із гуманітарних, природничих, суспільних, технічних та інших галузей науки; за автором – на автореферати, реферати, укладені працівниками реферативної чи інформаційно-бібліографічної служби. Текст реферату складається із трьох частин: вступу, основної і завершальної. Сам текст має вирізнятися конкретністю, чіткістю, лаконічністю.

Відповідаючи на сьоме питання потрібно зазначити, що наукова стаття – вид наукової публікації, у якому описані кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань. Обсяг наукової статті зазвичай становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35 – 1 др. арк. За змістом наукові статті класифікують на: власне наукові, науково-популярні, науково-навчальні та науково-методичні, науково-публіцистичні. За способом розкриття статті поділяють на оглядові, проблемні і методологічні.

У восьмому питанні потрібно зазначити, що наукова рецензія – спеціальний текст-аналіз наукового джерела, розрахований на певне коло фахівців. Вона виконує функцію інформування, тобто ознайомлення з науковим твором, осмислення та оцінювання певного наукового знання в науковому соціумі. Автором рецензії є фахівець тієї самої галузі, до якої належить і рецензований документ. Текст наукової рецензії передбачає коментар основних положень, узагальнене аргументоване оцінювання, висновки про значення роботи. Основні тематичні блоки рецензії: автор, уявний адресат, зміст, призначення.

Об’єктами наукової рецензії є монографія, навчальний посібник, підручник, студентська наукова робота тощо. Оцінюванню підлягають повнота, глибина, всебічність розкриття теми, новизна та актуальність поставлених завдань і проблем, коректність аргументації і системи доказів, достовірність результатів. Ця робота є складною, відповідальною і вимагає від рецензента високого професіоналізму.

Науковий відгук – стисла форма письмової оцінки наукової роботи. Відгук складає офіційний опонент на підставі вивчення дисертації та праць здобувача, опублікованих за темою дисертації. Особливість наукового відгуку полягає у підтвердженні завершеності виконаної роботи, зосередженні уваги на найважливіших моментах, вияві позитивних ознак дослідження та його недоліків.

Досліджуючи восьме питання, ідеться пророзгляд важливих складових мовної особистості як ціннісний, світоглядний, культурологічний, пізнавальний, поведінковий компоненти. Науковий етикет – це сукупність професійно-комунікативних умінь особистості спілкуватися в типових умовах професійної діяльності, володіти потенціалом прагматичної компетенції. У зв’язку з поширенням герменевтивного тлумачення світу і впливу антропоцентричної парадигми в науці виникла нагальна необхідність у філологічному прочитанні тексту, тобто виявлення особливостей особистості вченого і його мови. Це вимагає ретельного розгляду мови і наукового стилю як одного із способів комунікації, ідіостилю українських учених як еталона, особливостей побудови та культури усних наукових текстів.

Вивчаючи дев’яте питання, потрібно пам’ятати, що наказ –основний розпорядчий документ,який видається керівником органу на основі єдиноначальності та містить індивідуальні приписи або правові норми з питань внутрішньоорганізаційної діяльності, звернений до підпорядкованих органів і працівників. Наказами з основної діяльності оформляються рішення керівника, пов’язані з організацією роботи, порядком діяльності установи чи її структурних підрозділів. Накази можуть бути нормативні та індивідуальні. Право підписання наказу мають перший керівник, його заступники та інші посадові особи відповідно до їх обов’язків, повноважень, компетенції, що визначаються законодавством.

Дата добавления: 2015-05-24