Методичні поради. Розглядаючи першепитання, потрібно зазначити, що прислівник – не­змінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію

Розглядаючи перше питання, потрібно зазначити, що прислівник – не­змінювана самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан або ознаку предмета і відповідає на питання як?, де?, коли?, ку­ди?, наскільки? тощо. Прислівники можуть означати спосіб, міру й ступінь дії, ознаку предмета (добре, дуже), місце дії (тут, там), час дії (рано-вранці, досі), причину дії (згарячу, зосліпу), мету дії (навмисно, наперекір). Крім цього, прислівники, утворені від якісних прикметників, мо­жуть мати ступені порівняння.

Висвітлюючи друге питання, потрібно зазначити, що прислівник належить до тих частин мови, які й сьогодні інтенсивно розвиваються. Більша їх частина утворюється за допомогою прийменниково-іменникових сполук і пишеться разом, але деякі з них пишуться через дефіс: більш-менш, врешті-решт, будь-що-будь, по-новому, будь-який тощо.

Разом пишуться прислівники, утворені від підрядних словосполучень типу обома руками — обіруч, в один час - вод­ночас, на самий перед - насамперед, має бути - мабуть (тим часом, хоч тимчасом, як; все одно, все рівно). Вони не пояснюються іншими словами, не можуть змінюватися і відповідають тільки на прислівникові питання типу як?, де?, коли? тощо.

Окремо пишуться прислівникові сполучення, які повністю,,не віді­рвались” від предметного значення. До їх складу найчастіше входять при­йменники без (без жалю, без кінця-краю, без упину), в (в міру, в разі), до (до діла, до загину, до краю, до побачення), з (з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю), на (на диво, на днях, на добраніч), під (під силу, під кінець), по (по можливості, по суті, по двоє).

У третьому питанні необхідно зазначити,що уживання прислівників і прислівникових сполучень у діловій і науко­вій сферах обмежене (особливо в писемній формі) через підвищене суб'єктивно-оціночне забарвлення. Можливе використання пов'язане з си­туаціями, коли треба вставити слова для пом'якшення категоричності тону при діловому листуванні (на жаль, до побачення, здається, мабуть, по можливості) або для внесення в текст чи висловлювання елементів логіч­ності шляхом класифікаційних характеристик, які є в,,арсеналі” такої час­тини мови, як прислівник: по-перше, по-друге, по-третє; по суті, принай­мні, врешті-решт, наприкінці, насамкінець, передусім тощо.

По четвертому питанню необхідно відокремити, що контракт– це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (установою і працівником) про засади спільної виробничої і творчої діяльності.

Працівник має право розпоряджатися своїми здібностями до праці згідно із законами України,,Про підприємництво” та,,Про власність” на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Контракт – це особлива форма трудового договору, у якому термін дії, права, обов’язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законодавством.

Трудовий договір укладається в письмовій формі. Він має типову форму, до якої вносяться індивідуальні умови роботи працівника, посада, посадові обов’язки. Додержання письмової форми є обов’язковим.

Дата добавления: 2015-05-24