Навчання тактиці гри у футбол

Гра у футбол - це спортивна боротьба, яка ґрунтується на безпосередньому контакті з суперником у дозволених правилами гри межах, дія досягнення високих показників у футболі, крім фізичної та технічної підготовки, гравці мусять мати досить високий рівень теоретичних знань. Він і визначає програму навчання тактиці гри.

Вибір тактики гри

Вибір тактики гри залежить від багатьох чинників, спричинених внутрішніми та зовнішніми умовами.

Внутрішні умови:

1. Рівень технічної підготовки гравців власної команди та команди суперника.

2. Рівень розвитку рухових якостей (швидкості, сили, витривалості) власної команди та команди суперника.

3. Стан технічної готовності до гри власної команди та команди суперника.

4. Зовнішні умови:

- метеорологічні умови;

- стан поля (розміри, поверхня);

- місце проведення змагань;

- умови, що випливають із турнірного положення команд, які зустрічаються.

Якщо команда має перевагу в техніці, вона намагається проводити гру різноманітними способами, переходячи на індивідуальні дії. У випадку переваги технічних дій на боці суперника, слід переключатися на зміцнений захист і застосовувати швидкі атаки. Якщо у команди є перевага в кондиційній (фізичній) підготовці, гравцям доцільно використовувати безперервну зміну позицій, "розтягувати" гру по ширині і довжині поля, завдяки чому суперник змушений буде перейти на бігові поєдинки. Для нейтралізації цієї переваги краще перейти на уповільнену гру, уникати індивідуальних дій. Щоб проникнути на половину поля суперника, застосовується точні передачі. Вони потрібні ще й для того, щоб не втрачати контроль над м'ячем, захищатися краще позиційно. Якщо перевага суперника у фізичній підготовці не відчувається, тоді вирішального значення набувають,психічні фактори. Тому тренер має займатисярозвитком особистості й темпераменту кожного гравця зокрема, тренер мусить, передбачливо оцінювати ситуацію, що панує під час матчу серед своїх гравців і суперників та своєчасно вносити відповідні корективи в тактичні дії своєї команди.

Зовнішні умови тактики

Під час гри за сонячної погоди краще застосовувати високі передачі м'яча, що дуже заважає захисникам та воротареві. Якщо доводиться грати за вітром, слід використовувати високі передачі й подачі з врахуванням вітру. Удари по воротах за таких умов мож­на завдавати з далеких відстаней (30 - 35 м). Команді, яка грає проти віт­ру, доцільно застосовувати короткі передачі і подачі низом, що дає можли­вість зберігати контроль за м'ячем.

Гра на мокрому полі вимагає коротких, точних передач низом, в ноги партнеру, а ударів по воротах - низом із середніх відстаней, у захисті супер­ника щільно не тримати. На болотистій поверхні поля гру варто вести дов­гими передачами зверху, не використовувати ведення та обведення.

На довгому полі ускладнюється гра в обороні, тому слід діяти "широко", застосовувати швидкі повздовжні передачі. На широкому полі доцільно ко­ристуватися поперечними передачами, з метою розтягування захисників, оскільки вони концентруються в середній частині поля і в зоні штрафного майданчика. Потрібно звертати увагу на підстраховку. На нерівній поверхні поля застосовувати передачі низом не варто, оскільки ускладнюється при­йом м'яча. Тут корисніші передачі верхом та середні.

Характеристика спортивної боротьби команд у футболі.

У футболі під час гри між командами існують атакуючі та оборонні фор­ми боротьби.

До атакуючих форм боротьби належать:

– змагання за оволодіння м'ячем;

– створення свободи пересувань для атакуючого гравця з одночасним
підвищенням рівня оперативності дій в зоні суперника;

– удари по воротах з різних положень та позицій.

Оборонні форми боротьби, в свою чергу, мають:

– знешкоджувати грамотні атаки суперника, який оволодів м'ячем;

– вибір позиції з метою перехоплення передач і подач;

– не допускати ударів по воротах і повторного оволодіння м'ячем суперником;

– грамотно взаємодіяти і підстраховувати партнерів по обороні.

Тактика захисту

Завданням тактики гри в захисті є відбирання м'яча у суперника, уповільнення атак, завдяки тактиці захисту має бути створена така обстановка, щоб суперник грав найменш ефективно та корисно.

Індивідуальний захист побудований на виборі позиції (розташуванні гравців), відборі м'яча в суперника і захисній тактиці воротаря.

Захисник має бути повернутий обличчям до суперника і спиною до власних воріт (тобто бути на прямій лінії, що з'єднує суперника і середину власних воріт).

Розрізняють щільне (персональне) і зонне прикривання суперника.

Щільним прикриванням захисник користується у випадках, коли він більш швидкий, ніж суперник. За всіх інших умов варто застосовувати зонний принцип прикривання суперника. По мірі наближення суперника до воріт його слід прикривати щільніше.

Відібрати м'яч у суперника можна внаслідок:

– випередження, коли той готується прийняти м'яч;

– атаки, під час прийому ним м'яча;

– відповідних дій в умовах, коли м'ячем оволодів суперник.

Тактика гри воротаря.

Воротар безперервно стежить за пересуванням суперника з м'ячем і відповідно пересувається сам по лінії воріт так, щоб вибрати місце по середині ліній кута, умовно проведених від м'яча до біч­них стояків воріт (рис.19).

Рис.19

Рис. 20

Якщо суперник з м'ячем лишив­ся сам на сам з воротарем і набли­жається до воріт, той змушений вий­ти вперед назустріч йому, щоб змен­шити кут обстрілу воріт (рис. 20).

Груповий захист полягає у взає­модії двох і більше гравців.

Види групового захисту:

– зонний;

– персональний;

– комбінований (змішаний).

Зонний захист. Гравці, зайняв­ши позиції кожен у своїй зоні штрафного майданчика, пересува­ються паралельно вперед-назад, за­лежно від напрямів атак суперника. Мета цього способу захисту - позбавити суперників можливості завдавати ударів м’ячем по воротах, нейтралізуючи їхні дії на відповідній відстані від воріт.

Переваги зонного захисту:

– надійність оборони в складних метеорологічних умовах;

– ефективність захисту від нападаючих, які застосовують безперервну
зміну місць, маючи високий рівень фізичної підготовки;

– надійність захисту під час дій, що проводяться суперником на близь­кій відстані від воріт, особливо проти команди, у складі якої відсут­ні гравці, які здатні завдавати ударів м'ячем по воротах з далеких від­станей;

– неможливість застосовувати швидкі атаки.

Недоліки зонного захисту:

– пасивна гра захисників проти нападаючих;

– можливість проведення суперником організованих атак;

– можливість допущення помилок, особливо в зонах розмежування зав­дань захисників;

– обмежена можливість переходу від оборони до атаки.

Персональний захист — користуються ним для прикривання суперника по всьому полю або на окремих його ділянках. Може застосовуватися щіль­не й розімкнуте прикривання суперника. Щільно його прикривати доцільно тоді коли захисник добре підготовлений фізично і швидкий. Якщо ці озна­ки більше властиві нападаючому, його краще прикривати нещільно, крім безпосередньої близькості від воріт.

У сучасному футболі цей спосіб захисту застосовується не часто.

В персональній обороні захисники розташовуються на позиціях так, щоб завжди бути обличчям до суперника і спиною до власних воріт. Цим способом захисту користуються під час невдалого для команди розвитку гри, якщо потрібно швидко оволодіти м'ячем і посилити тиск на гравців су­перника, щоб розпочати розвивати атаки.

Переваги персонального захисту:

– ретельний (старанний) спосіб прикривання, чим ускладнюються дії
провідних гравців суперника.

Його недоліки:

– можливість входження захисника вглиб поля;

– труднощі дій в захисті, коли суперник безперервно змінює місця;

– звільнення хоч одного нападаючого суперника з-під опіки захисника
порушує рівновагу всього захисту, що вимагає негайного переходу ко­манди на інший спосіб оборони.

Комбінований захист поєднує два види захисту — зонний і персональ­ний. Це означає, що окремі гравці прикривають своїх підопічних щільно (персонально), а інші зонно.

Комбінований спосіб захисту виник з потреби тісніше й надійніше прикривати провідних гравців або тих, які вміють завдавати удару м'ячем, та ізолювати їх від взаємодії з партнерами, щоб позбавити їх можливос­ті забивати м'яч у ворота. Цей спосіб захисту має позитивні та негативні ознаки.

У найпрогресивніших варіантах комбінованого способу оборони кіль­кість персонально діючих в захисті гравців зростає не тільки проти напада­ючих, але й проти гравців середини поля та атакуючих захисників.

Комбінований захист — досить універсальна форма оборони, оскільки сприяє раціональному розташуванню гравців на полі.

До захисних дій гравці переходять одразу ж, як тільки команда втрати­ла контроль над м'ячем. Насамперед до боротьби залучаються нападаючі. Вони намагаються оволодіти м'ячем або хоча б ускладнити супернику мож­ливість застосувати передачі, створюючи тим самим умови для переходу на організований спосіб власних оборонних дій.

Варіант комбінованого захисту в рамках системи "1+1+3+3+3" використовували у грі футболісти Німеччини. Тут "вільний" захисник ("ліберо") прикривав зону та підбирав м'ячі партнера, який вів боротьбу з супер­ником. Інші партнери по обороні застосовували персональний захист про­ти трьох нападаючих суперника і супроводжували їх по всій ширині та довжині поля. В іграх зі слабкими суперниками в обороні застосовується щільне прикривання.

Варіант комбінованого захисту в рамках системи "1+4+4+2" використовувались англійцями на чемпіонаті світу в 1966 р. Четвірка захисників послідовно забезпечувала добре організований гнучкий зонний принцип за­хисту, де гравець середньої лінії з захисним напрямком персонально діяв проти провідного конструктивно діючого гравця суперника, а іноді викону­вав завдання і "переднього чистильника".

У сучасному футболі існує кілька варіантів оборонної гри:

– основний варіант;

– варіант гри "під тиском" (напором);

– варіант із забезпеченим захистом.
У всіх варіантах діють принципи:

– використання зонного та персонального захисту;

– гра з резервом захисників в обороні.

Під час використання варіанту оборони "під тиском" (напором) гравці після втрати м'яча негайно переключались на захисні дії. Іншого способу лишити суперника можливості розвивати атаку не існує. Крім того, таки­ми діями команда створює захисний блок уже в зоні своєї атаки. Найближ­чий до м'яча гравець атакує суперника, який намагається розпочати атаку, інші щільно прикривають своїх найближчих суперників, щоб позбавити їх можливості взаємодіяти з партнером, особливо з гравцем, який розпочи­нає атаку. Якщо такий намір не вдався, гравці переходять в оборону на власній половині поля. Метою такого переходу є намір в центрі поля пос­тупово створити чисельну перевагу захисників з достатньо глибоко ешелонованим захистом, щоб вести боротьбу за оволодіння м'ячем перед власними воротами.

Якщо ці наміри здійснити не вдається, тоді створюється захисний блок перед власними воротами з оборонним резервом і навіть з переднім "чис­тильником". За цих умов кожен гравець мусить максимальною мірою не тільки залучатися до захисних дій команди, а й думати та діяти як захисник.

За сучасних вимог до організованості гри всі способи захисту команди діятимуть тільки тоді, коли буде усунута можливість неочікуваності. Цього вдається досягти тільки за умови, що команда в оборонній фазі гри діятиме за принципами:

– уповільнення розвитку атак суперника;

– добре організоване розташування гравців у ширину і глибину поля,
щоб уникнути небезпеки від швидких контратак;

– безперервне збереження рівноваги захисту;

– ущільнення оборони на небезпечних ділянках загрози воротам;

– активність (агресивність) усіх гравців під час захисних дій та на небезпечних ділянках поля.

Зміцнений захист. У цьому способі оборони крайні захисники і гравці середини поля щільно опікують суперника. Один із центральних захисни­ків прикриває зону, а один із нападаючих змушений відійти назад і прикри­вати розігруючого гравця суперника з метою усунення чисельної переваги атакуючих на конкретній ділянці поля.

Спрямований захист. У середній частині поля на відстані 20 - 25 м від воріт 5-7 захисників та півзахисників прикривають суперника, розташувавшись близько один до одного. Під час атаки суперника весь блок оборони пересувається в напрямку гри. Цей спосіб захисту ефективний під час гри з командами, що застосовують короткі передачі. Щоправда, у цьому випадку ускладнюється перехід від оборони до позиційної атаки, що є недоліком такого способу за­хисту, але він змушує гравців застосовувати швидкі атаки.

Захист у глибині поля дає користь команді, у складі якої є швидкі грав­ці. Тут захисники прикривають кожен свого, але не щільно, розташував­шись у глибині поля. Один із нападаючих висувається на частину поля, з якої розпочинає атаку.

Відтягнутий назад захисник. Цей спосіб оборони застосовується під час ігор зі слабко підготовленим суперником. Захисники і гравці середини поля заважають партнерам відходити на власну половину поля, щоб несподівано перейти на агресивне прикривання, відібрати м'яч у суперника і вдатися до швидкої контратаки, поки той не встиг організувати оборону.

Захист з двома центральними захисниками. Цим способом оборони команди користуються для утримання здобутого рахунку матчу. Тут захисни­ки розташовуються зонно з "чистильником". Гравці середини поля прикри­вають крайніх нападаючих за принципом "кожен свого", змушуючи супер­ника перенести акцент атак з краю в центр поля. Один із гравців середини поля зміцнює блок захисту.

Захист з використанням штучного положення "поза грою" полягає у використанні правила положення "поза грою". Під час спрямованої передачі на половину поля суперника трійка захисників виходить уперед до удару по м'ячу і розташовується в лінію, щоб залишити нападаючих в положенні "по­за грою". При цьому способі оборони має місце підвищена і чітка узгодже­ність дій захисників. Несвоєчасний вихід хоча б одного із них ставить у без­вихідне становище власну команду.

Захист від гравців, які під час атак міняються місцями. Якщо під час атаки міняються місцями двоє чи більше нападаючих, захисники прикрива­ють "кожен свого" або передають їх під опіку партнерам. У випадках, якщо місцями міняються одночасно усі п’ять гравців, захисники вибирають варі­ант зонного або комбінованого принципу захисту.

Захист від розігруючого нападаючого. Такого гравця звичайно прикри­вають щільно або довіряють ці функції гравцеві середини поля чи централь­ному нападаючому. В зоні перед штрафним майданчиком такі функції вико­нує один із центральних захисників.

Тактика оборони під час розіграшу стандартних положень

Під час виконання вільного удару з далекої відстані (30-45 м). Захисни­ки займають позиції подалі від воріт для створення штучного положення "поза грою". Якщо вільний удар виконується з близьких відстаней (20 - 25 м) вишиковується "стінка" із 4-6 гравців, яка прикриває частину воріт. Стінку шикує воротар. Якщо виконується вільний удар збоку від воріт, стінка шикує­ться від ближчого до м'яча стояка воріт.

Під час виконання штрафних ударів захисники щільно прикривають суперника, особливо тих гравців, які перебувають за межами штрафного майданчика, оскільки м'яч, що його відбив воротар або який відскочив від стінки, стояка, перекладини воріт, може знову потрапити до суперника.

Коли пробивають кутові удари, воротар займає позицію біля подальшого від м'яча стояка, а один із захисників-біля ближчого. Інші захисники розташовуються рівномірно по всьому воротарському майданчику. Коли су­перник розігрує кутовий удар, використовуючи коротку передачу, захисни­ки застосовують щільне прикривання того гравця, що подає м'яч, і того, хто виходить на нього.

Якщо м'яч укидають з-за бічної лінії, далеко від власних воріт, захисни­ки не щільно прикривають своїх підопічних, а в міру наближення до воріт прикривання суперника ущільнюється.

Тактика нападу

Атаки здійснюються як одним, так і кількома гравцями. Індивідуальні атака складається з ведення м'яча, обведення, фінтів і звичайно завершує­ться ударом по воротах або передачею м'яча партнеру. Цим способом атаки гравці користуються тоді, коли колективні дії неможливі або ускладнені (масований захист, щільне прикривання гравців суперника тощо).

У групових атаках беруть участь не менше двох гравців, їх головним завданням є створення чисельної переваги над суперником на одній із ділянок поля з метою взяття воріт. Засобами здійснення групових атак є подачі, прийом м'яча, виходи гравців на вільні позиції, з використанням швидкості пересування гравця, або застосування фінтів, щоб завести суперника в ома­ну та відірватися від нього.

Подачі і удари м'яча спрямовані партнеру або на ворота.

Розрізняють подачі або передачі м'яча по довжині поля (повздовжні), ко­сі чи діагональні, поперечні, довгі (на 25 - 30 і більше метрів), середні (на 15 - 20 м), короткі (на 5 - 10 м). Крім того, подачі виконуються ще низом (по землі). Середні (висотою від колін до голови), верхові (вище голо­ви), а також вперед і назад.

Прийом м'яча особливу важливість набуває на нерівній поверхні поля. В таких умовах краще користуватися передачами верхом з метою виграти час для впорядкування розташування гравців оборони.

Для проведення атаки гравцям потрібно:

– враховувати чинник часу;

– прискорення темпу гри;

– плавно проводити атаки в умовах вільної гри і у відповідному ритмі;

– застосовувати швидку техніку;

– застосовувати подачі на хід і використовувати зміну місць;

– досягти чисельної переваги на окремих ділянках поля;

– застосовувати різноманітні варіанти тактичних комбінацій;

– діяти за принципом "усі в атаці, всі в захисті";

– використовувати можливості розігруючого гравця.

Враховувати чинник часу - означає виконувати усі дії швидко (йдеться про блискавичну подачу, неочікуваний удар по воротах, швидкий біг гравця тощо).

Прискорення темпу гри - це прискорення всієї рухової діяльності фут­болістів: швидка техніка, швидкість рухів, а ще правильне розташування і пересування гравців по полю. Мається на увазі виходи на вільні позиції, грамотна гра без м'яча тощо.

Під час плавної (вільної) гри команда утримує м'яч під своїм контролем. Це досягається шляхом використання гравцями виходів на вільні позиції і точних передач та подач. Такий спосіб атаки здійснюється внаслідок пере­дач без втрати м'яча.

Ритм гри- це синхронність дій гравців під час передач і виходів на ви­гідні позиції. Існує загальне правило, згідно з яким атакуючі дії розпочина­ються в повільному темпі, але в міру наближення до воріт суперника їх швидкість поступово зростає, а у штрафному майданчику дії атакуючих на­бувають аритмічного характеру, що значною мірою ускладнює можливість прикривання гравців суперника.

Основні форми командної (групової) атаки

Основною формою командної, або групової атаки є передача м'яча в парах. У системі "дубль-ве", що існувала досить тривалий час, застосовува­лися комбінації в трійках та четвірках, в яких брали участь півзахисники й півсередні нападаючі. Форми атак, що склалися в сучасному футболі, побу­довані на зміні місць нападаючими з передачами м'яча. Зміна місць відбува­ється між двома та більше гравцями без м'яча і з м'ячем (подачі і передачі на вільний простір поля зі зміною місць, зміна місць під час ведення і передачі м'яча тощо).

Види атак

У футболі існують атаки швидкі та позиційні. Швидка атака може бути організованою й неорганізованою. Швидка організована атака розпочинає­ться після перехоплення м'яча від суперника на власній половині поля, в її основі виконання довгих передач м'яча в зони поля, де в обороні суперника створилися прогалини. Після перенесення гри на половину поля суперника перша передача м'яча має бути поперечною, а вже наступна - такою, щоб м'яч опускався за спинами захисників суперника і в напрямку руху напада­ючих (передача м'яча діагональна або поздовжня).

Швидка неорганізована атака побудована на виконанні швидкої, незапланованої передачі (подачі) м'яча на половину поля суперника з метою перенесення напрямку гри. Якщо футболіст, який перехоплює м'яч, вису­нувся далеко вперед, він зобов'язаний діяти індивідуально, вести м'яч ближче до воріт суперника, а партнери, які дещо відстали від нього мають підтягнутися для підтримки його дій.

Якщо швидка атака не вдалася (зірвалася), команда переходить на пози­ційну атаку. Це трапляється у випадках, коли на своїй половині поля супер­ник встиг створити рівновагу сил.

Розрізняють два типи позиційних атак:

а) гра згідно із загальними правилами тактики;

б) гра згідно з прийнятою командою схеми.

Гра згідно із загальними правилами тактики побудована на широкій взаємодії гравців і натренованих схем гри та вмінні створювати небезпечні для суперника ситуації.

Варіанти нападу

Тактика гри з висунутим вперед центральним нападаючим застосовується тоді, коли в команді є швидкі нападаючі, які володіють точними ударами по воротах. Тут відтягнутий назад крайній нападаючий виконує функції розігруючого, відтягуючи захисників суперника в глиб поля, що і створює умови для швидкої атаки (довгі, повздовжні передачі). Цей спосіб атаки використовується у випадках, коли команда має перевагу над суперником, а також під час позиційних атак.

Атака двома центральними нападаючими. Цей спосіб гри, використовується коли у складі команди є двоє швидких нападаючих, які вміють завершувати атаки ударом по воротах. Важливого значення він набуває за умов, коли суперник в захисті застосовує принцип "кожен свого". Тут гравці мають можливість застосовувати косі й поперечні передачі м'яча як між висунутими вперед гравцями, так і між тими, котрі підтримують атаку, а це дає змогу проводити дії досить плавно, еластично.

Якщо суперник використовує комбінований захист (з відтягнутим назад центральним захисником), гру розтягують в напрямку бічних ліній поля, через висунутих уперед центральних нападаючих, що збільшує зону гри і ус­кладнює дії центрального захисника суперника.

Атаки з відтягнутим центральним нападаючим застосовуються у випадках, коли в складі команди є гравець, який здатний ефективно керувати ата­куючими діями партнерів. Якщо центральний захисник не виходить уперед, тоді нападаючий може вільно розігрувати м'яч (передавати партнерам) або здійснювати індивідуальні атаки. Як тільки захисник залишить зону, піде за нападаючим вглиб поля, блискавично мусить здійснюватися передача у звільнену захисником зону, це дає можливість завершити атаку з позиції півсереднього або крайнього нападаючого.

Атака проти суперника, який застосовує положення "поза грою". Цей спосіб оборони ґрунтується на узгодженні дій під час використання командою, яка атакує, передач і подач м'яча у вільні зони поля, на вихід, за спини захисників. Подачі і передачі м'яча доцільніше спрямовувати на крайніх нападаючих, оскільки з їхніх позицій добре видно всю ширину поля, а отже і розташування захисників та партнерів по команді. Якщо намір передати м'яч захисниками розгаданий і вони намагаються штучно створити положення "поза грою", гравець застосовує сольні проходи до воріт суперника. Атака проти посиленого захисту здійснюється шляхом:

– забезпечення власних воріт надійним прикриванням висунутих вперед гравців суперника;

– витягування суперника із зони його воріт через переведення гри до середини поля;

– застосування подачі м'яча на вільну територію поля;

– уникнення проведення атаки, розташувавшись в лінію;

– переведення м'яча з одного краю поля на інший;

– нанесення ударів по воротах здалеку;

– застосування зміни місць.

Тактика нападу зі стандартних ситуацій

Стандартні ситуації виникають у випадках виходу м'яча за межі поля, а також після кожного порушення правил гри. Йдеться про початок гри з центру поля, удар м'яча від воріт, кутовий удар, штрафний і вільний удари, укидання м'яча з-за бічної лінії поля, спірний м'яч.

Під час тактично правильних рішень стандартних ситуацій у гравців розвивається вміння аналізувати, вибирати найоптимальніший варіант здійснення ігрової ситуації і ефективно виконувати її відповідно до конкретних умов.

Під час уведення м'яча в гру ударом від воріт за стандартної ситуації нападаючому слід мати на увазі, що:

1. Удар від воріт є початком атаки команди, і його доцільніше виконувати воротареві, щоб не зменшувалася кількість польових гравців. До того ж, всі футболісти команди, яка атакує, розташовуються на полі так, щоб виманити суперника із зони захисту до середини поля, не зменшуючи простору, оскільки неточний удар приведе до втрати м'яча.

2. Після виходу суперника до середини поля потрібно тримати м'яч під своїм контролем. Один або два гравці підтягуються до своєї зони і точною короткою передачею від своїх воріт розпочинають атаку. Таким чином, гравці команди, що атакує, контролюють гру, оскільки в єдиноборстві з суперником ризикують втратити м'яч уже в зоні підго­товки атаки.

3. Удар від воріт варто спрямовувати на вільних або недостатньо щільно прикритих гравців. В інших випадках на тих, які вміють добиватись успіху в єдиноборстві з суперником на землі та в повітрі або вибива­ють м'яч далеко від воріт, щоб гравці оборони мали достатньо часу зо­рієнтуватися в ситуації.

Атаки під час укидання м'яча з-за бічної лінії. Гравець команди, яка ата­кує, має знати:

1. Руками вкидати м'яч можна точно, і тому цей спосіб введення м'яча в гру використовується досить ефективно. Напрямок укидання м'яча залежить від зони (оборонна, підготовча, атакуюча) поля, особливостей розташування партнерів, суперника і особливостей захисних дій. В оборонній зоні м'яч ніколи не вкидають у центр поля, а тільки уздовж бічної лінії, тому що у випадку перехоплення м'яча суперником воротам загрожує небезпека.

В підготовчій зоні м'яч укидають паралельно бічній лінії на вільних гравців, а в атакуючій - в будь-якому напрямку на партнера, який виходить назустріч. Укидає м'яч гравець, присутність якого в атакуючих і захисних діях не обов'язкова.

2.Прикритому гравцеві м'яч завжди укидають в ноги, що дає можливість взаємодіяти з ним (віддати м'яч тому гравцеві, який виконував укидання з-за бічної лінії).

3.Під час укидання м'яча в зоні атаки гравці користуються сигналами з награних комбінацій, зважаючи на які нападаючі намагаються виходити у вільні зони. М'яч, укинутий гравцеві, який стоїть, неминуче за­кінчується втратою в індивідуальних єдиноборствах.

4. Аби оволодіти далеко вкинутим м'ячем в зоні атаки нападаючі мають відповідно розташовуватися: щоб укинутий м'яч гравець головою міг спрямовувати у ворота або передати партнеру на вихід до подальшого стояка воріт, чи на кут воротарського майданчика.

Під час розігрування м'яча або подачі кутових нападаючим доцільно дотримуватись таких загальних порад:

а) вибір способу виконання кутового удару залежить від технічних і тактичних можливостей команди, яка атакує. Щодо тактики неправильно, якщо нападаючі мають перевагу в рості, а кутовий розігрують коротко. Так само буде допущена помилка, якщо при перевазі рослих захисників кутовий удар подаватиметься верхом, до того ж, коли на воротах високорослий воротар, який добре грає на виходах і є володарем воротарського майданчика;

б) напрямок та оберти м'яча під час виконання кутових ударів потрібно змінювати, щоб ускладнити дії захисників. Для нападаючих, які добре володіють ударами головою, подачу кутового доцільно виконувати без обертів м'яча або з обертами вглиб поля (в таких випадках м'яч віддаляється від воротаря й летить назустріч нападаючому). М'яч з обертами до воріт вигідний тим, що нападаючим досить тільки змінити напрямок його передачі, без додаткових складних підготовчих рухів перед ударом по ньому, щоб досягти успіху;

в) напрямки та висоту подач кутових ударів доцільно змінювати. Ударом м'яча, спрямованим на ближчий або подальший стояк воріт, захисники повинні відтягнутися до лінії воротарського майданчика. Кутовий можна подати і простріленим ударом до ближчого стояка, куди виходять гравці з глибини (які вміють вправно грати головою). Під час подач на подальший стояк у грав­ця є малий кут для удару по воротах, тому м'яч краще передати партнеру, який займає вигіднішу позицію, і так, щоб воротар не мав змоги перехопи­ти м'яч або зіграти на виході з воріт;

г) коротку подачу кутового варто виконувати, якщо суперник має перевагу в рості і добре діє в межах воротарського майданчика. Коротку подачу розігрують по сигналу на удар м'яча і після його ведення виконують пере­дачу партнеру, який виходить на лінію штрафного майданчика з глибини поля і вміє завдавати ударів м'ячем по воротах.

Під час розіграшу вільних та штрафних ударів гравець мусить:

а) максимально використати ситуацію, не віддати м'яч даремно. При розіграші вільних і штрафних ударів першочерговим завданням є виконати точну і швидку передачу, якщо це дозволить суперник. В захисній зоні передачі виконуються здебільшого на короткі відстані (якщо для цього є достатньо часу). В підготовчій зоні передачі також здійснюються на малі відстані, щоб не втратити контроль над м'ячем або щоб підключити до гри футболіста, який висунувся вперед і добре грає головою у воротарському майданчику суперника, та підготувати вигідні для удару умови. Бажаючи не втратити м'яч, гравці звільняються від суперників, виходячи назустріч м'ячу,а якщо захисники повільні, то нападаючі виходять їм за спину. В зо­ні атаки використовуються всі можливості, щоб завдати удару м'ячем по воротах або хоча б ударом відвернути увагу суперника від партнерів;

б) вільні удари мають виконувати розважливі гравці, які можуть ефек­тивно використати свою перевагу в техніці та фізичній підготовці в кон­кретних ситуаціях, врахувати відстань, стан поля, виставлену суперником стінку тощо. Неподалік від штрафного майданчика можна використовува­ти короткі передачі першого або другого партнера (зіграти в стінку). З гострого кута виконують передачі для ударів головою, а також для перене­сення гри у штрафний майданчик (коли перед воротами вишиковують стінку). Удару по воротах завдають після короткого розіграшу м'яча вбік, або назад, якщо суперник вишикував стінку, або легко перекидають м'яч через стінку;

в) у будь-якій зоні гравці мають можливість розіграти м'яч точно і швидко. Якщо це штрафний майданчик доцільно намагатися завдати удару по воротах одразу після установки м'яча з місця порушення правил, поки суперник ще не встиг вишикувати стінку. А якщо вона невдала, її можна прострелити або виконати точний удар через стінку. З гострих кутів м'яч краще передати гравцеві, який виходить з глибини для того, щоб завдати удару головою, використати награні комбінації, як, наприклад, гра в стінку перед стінкою суперника, пробігти вздовж стінки, вихід на перекинутий че­рез стінку м'яч тощо. Вибір того чи іншого рішення залежить від індивіду­альних здібностей гравця та його партнерів по команді, які вміють розваж­ливо взаємодіяти по сигналах;

г) під час розіграшу штрафних ударів з далеких відстаней нападаючим слід рахуватися з тактикою використання суперником штучного положення "поза грою", зате вдало можна застосувати сигнали. Наприклад, вихід з гли­бини на довгу передачу через захисників суперника, індивідуальний прохід через захист суперника, передача через захист з наздоганянням м'яча з на­міром завершити атаку індивідуальними діями.

Штрафні одинадцятиметрові удари пробивають сильно, низом і так, щоб м'яч пролітав на відстані 1 - 1,5 м від стояка воріт. М'яч пробитий неточно напіввисоко чи високо ловити легше. Удар мусить бути чітким, сильним в один із кутів воріт. Такі удари ефективні навіть тоді коли воротар ри­зикуючи передчасно прикриває один із кутів воріт (якщо суддя на це не звер­тає увагу).

Якщо спірний м'яч розігрується близько від воріт суперника, нападаючим потрібно розташуватися так, щоб його можна було перехопити і передати партнеру для нанесення удару по воротах.

Висновки.

Всі, звичайно, знають, що одним із самих великих воротарів усіх часів в усьому світі вважають гравця московського "Динамо" Льва Яшина. Він блискуче захищав кольори збірної СРСР з 1954 по 1967 р. і провів у складі головної команди країни 78 матчів. Він же рекордсмен свого клубу за кількістю ігор на першість країни зігравши 326 ігор, чемпіон XVI Олімпійських ігор, володар першого Кубка Європи (1960 р.), п'ятикратний чемпіон СРСР (1954, 1955, 1957, 1959, 1963 рр..), триразовий володар Кубка країни (1953, 1957 і 1970 рр..). Наш футбол знав і інших знаменитих воротарів, це Микола Соколов (перший голкіпер збірної СРСР), Владислав Жмельков, Микола Трусевич, Анатолій Акімов, Олексій Хомич, Леонід Іванов, який захищав кольори збірної СРСР в рік її дебюту на Олімпійських іграх (1952, Гельсінкі). В одні роки з Яшиним у збірній СРСР виступали відмінні воротарі: його земляк і одноклубник Володимир Бєляєв, київський динамівець Олег Макаров, Борис Разінскій з команди ЦСКА, страж воріт московського "Локомотива" Володимир Маслаченко. У 60-і рр.. в радянському футболі з'явилася нова плеяда молодих талановитих воротарів: Сергій Котрікадзе з Тбілісі "Динамо", Віктор Банников та Євген Рудаков в Києві, Юрій Пшеничних, Анзор Кавазашвілі, довго захищав кольори московських команд "Торпедо" і "Спартак", Володимир Пильгуй в московському "Динамо". Не менше талановитих воротарів дали нашому футболу в 70-і роки: у московському "Динамо" - Микола Гонтар; в ЦСКА - Володимир Астаповський (останнім часом на зміну йому прийшов Валерій Новиков - чемпіон світу 1977 серед юніорів). У московському "Спартаку" воротаря збірної Олександра Прохорова змінив ровесник Новикова Рінат Дасаєв, якому була довірена честь захищати ворота.

Контрольні питання:

1. Методика навчання тактичним діям у нападі.

2. Взаємодія футболістів у захисті.

3. Спеціальні вправи для оволодіння індивідуальними, груповими і командними тактичними діями у нападі.

4. Групові тактичні дії у нападі.

5. Групові тактичні дії у захисті.

6. Послідовність навчання індивідуальним і груповим діям у нападі і захисті у футболі.

7. Методика навчання тактико-технічним елементам гри у футбол без м’яча.

8. Методика навчання тактико-технічним елементам гри у футбол з м’ячем.

9. Спеціальні вправи для оволодіння індивідуальними, груповими і командними тактичними діями у нападі.

10. Спеціальні вправи для оволодіння індивідуальними, груповими і командними тактичними діями у захисті.

11. Тактико-технічна підготовка футболістів у футболі.

Дата добавления: 2015-05-24