Розділ 1. Уроки XX століття: шлях до національної школи

ВСТУП

Піщікова Н.О.

Сушко Олени Анатоліївни

Предметно – циклова комісія педагогіки, психології, предметів спеціалізації

Курсова робота з педагогіки

студентки 4 курсу, групи «Д»

(спеціальність № 5.010201

Фізичне виховання)

Керівник роботи:

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Уроки XX століття: шлях до національної школи

1.1. Революційні зміни в українському шкільництві й становлення національної системи освіти

1.2. Використання ідей народної педагогіки у працях видатних діячів української освіти XX ст.

Розділ 2. Українська народна педагогіка

2.1. Концепції національного виховання та найбільш важливі педагогічні закономірності

2.2. Національна система виховання. Принципи, підходи, форми і методи виховної роботи в сучасній національній школі

Розділ 3. Повернення до національних святинь - один зі шляхів реалізації національного виховання

3.1. Відродження українських традицій та звичаїв

3.2. Національне виховання та релігійне вчення про духовні цінності християнської моралі

Висновок

Додатки

Список використаних джерел

За всю історію виду гомо сапієнс змінилося близько 1600 поколінь. Сучасні дослідники українського етносу С. Макарчук і С. Турій збільшують кількість поколінь у століття до чотирьох і наголошують: "Всяка крапля іншоетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу. Кожна сучасна людина лише по часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1.048.576 предків".

І це за умови, що "народ (етнос, нація) – людська спільнота, яка відрізняється від інших власною самосвідомістю, окремою територією (батьківщиною), своєрідною мовою, культурою, характером, специфічними формами господарського життя". Таким чином, ми справді споріднений народ за своїм походженням, мовою, культурою, психологією, темпераментом, характером, і способом життя.

Німецька система виховання виховує німця, французька – француза, японська японця, російська – росіянина, українська система виховання має виховувати не малороса, а українця. "Загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, а й у теорії – писав наш видатний педагог К.Д. Ушинський. – У кожного народу своя особлива національна система виховання... Як не можна жити за взірцем іншого народу... так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою... Кожному народові призначено відігравати в історії свою особливу роль. І якщо він забув цю роль, то він повинен піти зі сцени: він більше не потрібен... Народ без народності, як тіло без душі... Виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, має бути народним. Почуття народності таке сильне в кожному, що при повній загибелі всього святого і благородного воно гине останнім".

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь.

"Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності, національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання".

Національна система виховання – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є "набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури". А досягнення цієї мети є дуже важливим, адже тривалий час український народ пригноблювали (турки, татари, Царська Росія) та сприймали як неповноцінну частину єдиного цілого (Радянський Союз), докорінно змінюючи і ламаючи генотип народу. Адже відомим є факт: відродження або перебудова генотипу народу потребує близько 80-ти років. Таким чином, викладене вище зумовлює гостру актуальність теми роботи "Використання традицій народної педагогіки у вихованні дітей та молоді".

Мета дослідження: аналізставлення учнів до здобутків рідного народу по відношенню до виховних занять національного спрямування, виявлення рівня їх задоволеності, наявності чи відсутності бажання та прагнення дотримуватися у повсякденному житті народних звичаїв, традицій, обрядів.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

– дослідити основні засади становлення системи національної освіти у ХХ ст.;

– визначити у психолого-педагогічній літературі стан вивчення проблеми національного виховання;

– проаналізувати теоретично-методологічні основи проблеми;

– визначити сутність, мету та значення національного виховання;

– охарактеризувати основні елементи української народної педагогіки;

– дослідити значення народних традицій і звичаїв, основ християнської моралі в системі народної педагогіки;

– розробити систему заходів, щодо підвищення ролі національного виховання у формуванні підростаючої особистості;

– визначити та охарактеризувати чинники, що впливають на становлення національної самосвідомості школярів.

Об’єктом дослідження є система національного виховання в Україні на сучасному етапі.

Предмет дослідження – використання традицій народної педагогіки у вихованні дітей та молоді.

Дата добавления: 2015-05-24