Тематика практичних занять 2 страница

Державний внутрішній борг України — строкові боргові зобов’язання Уряду України в грошовій формі. Гарантується всім май­ном, що перебуває у загальнодержавній власності. Складається із заборгованості минулих років і заборгованості, що виникає за борговими зобов’язаннями Уряду України. До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання у грошовій формі, а також одержані ним кредити.

Державний зовнішній борг — сума заборгованості держави іншим державам і фінансовим інститутам. Виникає у зв’язку із бюджетним дефіцитом.

Державний інноваційний фонд — позабюджетний фонд цільового призначення, кошти якого використовуються для фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, заходів щодо освоєння нових видів виробництва продукції (робіт, послуг) і нових технологій. Формується за рахунок відрахувань підприємств, об’єд­нань та організацій у розмірі 1% від фактичного обсягу реалізації продукції, робіт чи послуг (за винятком ПДВ та акцизного збору) з віднесенням суми відрахувань на собівартість продукції.

Державний капітальний борг — вся сума випущених і непогашених довгострокових зобов’язань держави, включаючи нараховані проценти, які повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями.

Державний кредит — грошові відносини, що виникають у держави із юридичними та фізичними особами у зв’язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д. к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутрішнім і зовнішнім.

Державний пенсійний фонд України — самостійна фінансово-банківська система, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення на території всієї держави. Формується за рахунок обов’язкових страхових внесків (у процентах до фонду оплати праці) підприємств, громадян-підприємців, працюючих громадян. Кошти фонду використовуються на виплату пенсій за віком, за інвалідністю, інших пенсійних виплат.

Державний поточний борг — витрати держави, пов’язані з виплатою доходів кредиторам за всіма довгостроковими зобов’я­заннями держави та з погашенням зобов’язань, строки сплати яких настали.

Державний фонд сприяння зайнятості населення — спеціальний фонд, створений з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння їх працевлаштуванню, виплати допомоги по безробіттю, організації додаткових робочих місць Відрахування до цього фонду складають 1% від фонду оплати праці.

Державні фінанси — центральна підсистема фінансової системи, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. За економічною сутністю Д. ф. — це грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості ВВП, пов’я­зані з формуванням і використанням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств, призначених на цілі розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних та інших потреб суспільства. До складу Д. ф. входять бюджети різних рівнів державного управління, позабюджетні спеціальні фонди, дер­жавний кредит і фінанси державних підприємств та організацій.

Дериватив — стандартний документ, що засвідчує право (або зобов’язання) придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма Д., порядок їх випуску та обігу встановлюється законодавством.

Дефіцит — 1) нестача грошей, товарів або послуг, необхідних для збалансування факторів виробництва, кредитів споживання; 2) збиток, перевищення витрат над прибутками, заборгованості над активами.

Дефіцит бюджету — перевищення видатків бюджету над його доходами. Є два показники, які визначають рівень Д. б.: співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й усіх видатків у процентах та співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й обсягів валового національного продукту (ВНП) у процентах.

Дефіцит у економіці — загальний вияв незбалансованості економіки. Може виступати у формі товарного дефіциту, який пов’я­заний зі структурною незбалансованістю і відображає незадоволену потребу в тому чи іншому товарі, виявляється в стійкому перевищенні попиту над запропонованим товаром. За ринкової економіки носить тимчасовий характер, оскільки викликає підвищення цін на дефіцитний товар, яке стимулює приплив інвестицій у відповідний сектор виробництва або надходження товарів з інших ринків, де їх ціна нижча. В результаті збільшення пропозицій та задоволення попиту товарний дефіцит ліквідується. Один із видів Д. в. е. — бюджетний дефіцит.

Дефляція — вилучення з обігу частини надлишкової грошової маси, випущеної у період інфляції.

Джерело сплати податку — доходи юридичних і фізичних осіб, за рахунок яких сплачується податок.

Дивіденди — платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих цією юридичною особою, у зв’язку з розподілом частини її прибутку.

Дотація — (від лат. dotatio — дарунок, пожертва) — кошти, що безповоротно передаються з Державного бюджету місцевим бюд­жетам або з місцевих бюджетів вищого рівня — місцевим бюджетам нижчого рівня для збалансування їх доходів і витрат.

Дохід лісовий — плата, що стягується до бюджету за використання лісових ресурсів. Буває трьох видів: плата за відпускання деревини на пні; плата за другорядне лісокористування; штрафні санкції за порушення правил лісокористування.

Д. неоподатковуваний — сума, що не підлягає оподаткуванню і вираховується із загальної суми доходу.

Д. сукупний оподатковуваний — дохід, одержаний громадянином за певний період часу (місяць, рік) як у грошовій (національною чи іноземною валютою), так і в натуральній формі. Включає: доходи за виконання трудових зобов’язань, у тому числі за сумісництвом, зокрема, заробітна плата за виконану роботу, розрахована за розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами; надвишки та доплати до тарифних ставок та окладів; премії за виробничі результати; оплата відповідно до законодавства відпусток; виплати за трудовими угодами тощо; доходи від виконання робіт за договорами підряду цивільно-правового характеру; доходи, одержані внаслідок розподілу прибутку (винагороди, премії, заохочення тощо); матеріальні та соціальні блага у грошовій та натуральній формі, надані за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності.

Доходи митні — надходження до дохідної частини державного бюджету грошових зборів за митні процедури. Д. м. утворюються внаслідок митного оподаткування товарів, які перетинають державний кордон. До них належать: мито, прикордонні митні збори, штрафи і виторг від реалізації товарів (майна), конфіскованих митницями.

Доходи місцевих бюджетів — кошти, що надходять до відповідних місцевих бюджетів у розмірах і порядку, встановлених законом. Включають у себе власні або закріплені доходи, відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції та інші трансферти. Розрізняють Д. м. б. податкові й неподаткові.

Економічна криза — одна з глибоких проблем сучасності, яка проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки науково-тех­нічного прогресу, зростання енергоспоживання і спалювання викопного топлива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Економічне співробітництво — група країн, які об’єдналися для досягнення спільної мети в справі регулювання міжнародної торгівлі. Прикладом може служити Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

Економічний закон — внутрішні, суттєві, стійкі, постійно повторю­вані причинно-результативні зв’язки в системі виробничих відносин.

Експорт — продаж фірмою своїх товарів в іншу країну з використанням послуг належних маркетингових посередників (непрямий експорт) або шляхом самостійних маркетингових операцій (прямий експорт).

Еластичність попиту — показник, який виражає зміни сукупного попиту, викликані зниженням цін на товари і послуги.

Еластичність пропозиції — показник, який виражає зміни сукупної пропозиції, що виникають у зв’язку із ростом цін.

Елементи податку — складники податку, до яких належать: суб’єкт (платник) податку, об’єкт оподаткування, одиниця оподаткування, податкова ставка, джерело сплати податку і податкова квота.

Емісія — виготовлення і випуск в обіг банківських і казначейських білетів, паперових грошей і цінних паперів.

Емітент — установа чи підприємство, що здійснює емісію (випуск цінних паперів).

Євровалютний ринок — міжнародний ринок короткострокових та середньострокових кредитів. Базується на кредитних операціях, які здійснюються з національною валютою за межами країни. “Євро” не означає, що ринок обмежений кордонами Західної Європи, а свідчить про знаходження валюти (долар, марка, ієна, EUR) на рахунку закордонних банків, які використовують її для надання кредитів. В основі кредитної діяльності лежать євровалютні депозити. Резиденти однієї країни розміщують гроші на рахунок іншої з метою отримання вищої процентної ставки.

Євровалютні депозити — депозити термінового характеру, мають здатність переходити від одного власника до іншого у формі депозитних сертифікатів; банківські розписки в одержанні грошового депозиту, які не підлягають вилученню протягом зазначеного часу. Сертифікат приносить процент. При цьому власник має можливість отримати гроші до закінчення терміну дії сертифікату, реалізуючи його на ринку. Сертифікат стає предметом угоди. Євробанки передають один одному права на депозити, які перевищують величину процента. Угода укладається на короткий строк (1—3 місяці). Міжбанківські операції з Є. д. мають на меті розширення можливостей кредитування і чим більший обсяг депозитів, тим більше кредитів можуть надавати євробанки.

Єврооблігації — цінні папери, які приносять проценти. Суб’єкти, які їх випускають (посередники та покупці), не є резидентами країни, валюта якої використовується при ємісії. Обсяг випуску Є. 1998 р. становив 177,2 млрд дол. Процент на них може бути фіксованим або “плаваючим”, останній підвищує їх привабливість в умовах інфляції. Випускаються також Є., які можуть бути конвертовані в акції або мають варант на купівлю акцій компанії. (Варант — запорука — означає, що власнику облігації надано право протягом певного часу купувати додаткові облігації чи акції за обумовленою ціною.) Часто Є. випускаються в двовалютному варіанті й в одній валюті з правом конверсії в іншу.

Європейський міжнародний ринок позичкового капіталу (ЄМРПК) — міжнародний ринок, на якому операції здійснюються в євровалютах. Позики беруть переважно транснаціональні монополії, які потребують кредитів для фінансування капіталовкладень в різних країнах, а також держави, що мають дефіцитні платіжні баланси; кредитори — приватні комерційні банки; що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євродоларах).

Європейський фонд регіонального розвитку — фінансовий інститут, створений у 1975 р. для фінансування заходів щодо подолання диспропорцій та зближення рівнів у розвитку окремих регіонів у країнах ЄЕС. Функціонує у складі бюджету ЄЕС. Виділення субсидій із фонду здійснюється на основі рішень Ради ЄЕС.

Жироцентралі — (від італ. giro — оборот, переказ векселя) — різновид кредитних установ, які є центральними банками для муніципальних (комунальних) ощадних кас і банків. Існують у багатьох країнах. Вперше виникли у Німеччині на початку ХХ ст. Кредитні ресурси Ж. утворюються за рахунок залучення коштів муніципальних банків, центральних, регіональних і місцевих органів влади. Ж. надають кредити муніципальним банкам, регіональним і місцевим органам влади у вигляді комунальних та іпотечних позик. У Німеччині на початку 80-х років ХХ ст. існувало 12 Ж. Муніципальні банки та Ж. цієї країни об’єднуються у регіональні спілки. Існує також Західнонімецька спілка ощадних кас і жироцентралей.

Загальнодержавні податки — податки, які встановлюються органами законодавчої влади й обов’язкові для справляння на всій території держави.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Закон вартості — об’єктивний економічний закон, що регулює зв’язки між товаровиробниками, розподілення й стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва, згідно з яким виробництво та обмін товарів здійснюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці.

Закон податковий — правовий акт вищого органу законодавчої влади, який зобов’язує юридичних осіб і громадян сплачувати до бюджету податки певного розміру і в точно фіксовані строки. Зміст податкових відносин визначають шість обов’язкових елементів закону: суб’єкт податку, об’єкт податку, податкові ставки, одиниця оподаткування, податкові пільги, строки внесення податку.

Закон попиту — принцип, відповідно до якого існує зворотна залежність між ціною товару і величиною купівельного попиту на цей товар (за інших рівних умов).

Законодавство податкове — сукупність законодавчих актів, які встановлюють і регулюють справляння податків, зборів і податкових платежів.

Закріплені (власні) доходи — доходи, які повністю або на основі фінансового відсотка на постійній чи довготривалій основі у встановленому законом порядку надходять до відповідного місцевого бюджету.

Затвердження місцевого бюджету — процес розгляду та прийняття рішень щодо введення в дію бюджету представницьким органом місцевого самоврядування.

Захищені статті бюджету — статті видатків бюджету, які не підлягають секвестру видатків у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Збитки — витрати матеріальних та грошових ресурсів підприємств, об’єднань, організацій, громадян у результаті перевищення витрат на виробництво і збут продукції над виручкою від її реалізації, тобто перевищення витрат над доходами, а також неефективного господарювання та недоліків у ціноутворенні.

Збір акцизний — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до їх ціни. Сплачують З. а. виробники та імпортери підакцизних товарів. Ставки З. а. встановлені у процентах до вартості товарів (продукції) у відпускних цінах, а для імпортних товарів — до митної (закупівельної) вартості з урахуванням митних зборів і мита.

Збір гербовий — мито, що стягується за оформлення фінансово-торгових документів.

Збори — платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені у твердих розмірах, за надання певних прав чи послуг або на відшкодування окремих видатків бюджету.

Зведений (консолідований) бюджет України — сукупність усіх бюджетів (Державного бюджету України, республіканського бюд­жету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів), що входять до бюджетної системи України по доходах і видатках.

Зведений фінансовий баланс держави — система показників, що характеризують величину створених і використаних фінансових ресурсів за відповідний період.

Зведені фінансові показники — абсолютні величини, які характеризують фінансово-економічні явища та процеси на макрорівні (обсяг фінансових ресурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо). Поділяються на загальнодержавні, галузеві, територіальні.

Звіт податковий — сукупність документів із звітними даними щодо розрахунків з бюджетом та спеціальними фондами, які подають до податкової інспекції.

Звіт про виконання місцевого бюджету — звіт місцевого органу державної виконавчої влади, а також виконавчого органу місцевого самоврядування на сесійному засіданні представницького органу місцевого самоврядування у порядку, визначеному законодавством.

Зворотний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів цією фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Земельний податок — податок, що вноситься до бюджету юридичними і фізичними особами за ставками з одиниці площі земельної ділянки, які диференційовані залежно від призначення ділянки (сільсько- й несільськогосподарського), її місцерозташування (для земель несільськогосподарського призначення) та родючості грунтів (для земель сільськогосподарського призначення). Метою введення податку є стимулювання раціонального освоєння і використання земель, підвищення родючості грунтів, сприяння вирівню­ванню соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, а також забезпечення фінансування витрат на ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу.

Зрівнювальне мито — мито, що встановлюється з метою вирівнювання цін на імпортні та вітчизняні товари для виключення між ними цінової конкуренції.

Імпорт — ввезення до країни іноземних товарів із-за кордону для продажу їх або використання в цій країні.

Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу (в країні або за кордоном) в підприємствах різних галузей народного господарства. Повністю зосереджені на одержанні прибутку. Державні І. можуть здійснюватися з метою регулювання розвитку економіки. Вони фінансуються за рахунок податків, прибутків державних підприємств, емісії внутрішніх позик уряду. Джерелом фінансування приватних вкладів є власні засоби компаній (нерозділений прибуток, зокрема амортизаційні та інші фонди), залучені зовнішні засоби, отримані від продажу акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також довгострокові кредити та займи. Рівень І. залежить від значних коливань і динаміки росту економічної системи, а також від неекономічних факторів: розвитку техніки, характеру проведення державної політики.

І. приватні або державні — фінансові вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери.

І. реальні — вкладення капіталу в будь-яку галузь економіки, результатом чого є приріст реального капіталу (будівлі, прилади, товарно-матеріальні запаси тощо).

Інвестиційна безпека — рівень інвестиції, що дає змогу задовольнити поточні потреби економіки в капітальних вкладаннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і повернення інвестованих коштів, оптимального співвідношення між розмірами іноземних інвестицій у країні і вітчизняних за кордоном, підтримання позитивного національного платіжного балансу. Для ефективного функціонування економіки, відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капітальні вкладання та іноземні інвестиції) має бути в межах 20—25% від ВВП. В Україні цей показник на початок 1998 р. становив приблизно 15%.

Інвестиційна субсидія — субсидія, яка надається центральними органами місцевого самоврядування і спрямовується до бюджету розвитку. Як поняття використовується в практиці бюджетного регулювання зарубіжних країн.

Інвестиційний клімат — рівень досягнення потенційних можливостей вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб здійснювати інвестиції у формі коштів, цільових банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, рухомого та нерухомого майна, майнових прав, ноу-хау, досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користування землею та іншими природними ресурсами.

Індивідуальне прибуткове оподаткування — справляння прибуткового податку з доходів окремих фізичних осіб.

Індивідуальні фінансові показники — абсолютні величини, які деталізують зведені фінансові показники й доповнюють їх (вели­чина витрат бюджету держави на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим тощо).

Інкасо — банківська операція, яка полягає в одержанні банком грошей на різноманітні документи (векселі, чеки і т. ін.) від імені та за рахунок своїх клієнтів.

Інновація — (англ. innovation) — процес, орієнтований на створення, розвиток і якісне вдосконалення нових виробів, технологій, організаційних форм. Характеризується новими формами інтеграції науки, техніки, виробництва і передбачає участь різних організацій і відомств; нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо у виробництво, управлінську діяльність.

Інструкція з оподаткування — документ, що видається Головною державною податковою адміністрацією з метою конкретизації положень законодавчих актів з питань оподаткування.

Інфляційний податок — прибуток від друкування грошей. Уряд може отримувати значні кошти шляхом такого друкування, тобто розширення грошової бази. Фінансуючи дефіцит у такий спосіб, купуючи товари та послуги, держава примушує населення накопичувати номінальні грошові залишки, зменшуючи вартість старих грошей, які в нього є. Отже, інфляція є податком на готівку. У дер­жавах із низькою інфляцією обсяг прибутку, який отримується за рахунок друкування грошей, незначний (у США менше 3% від загального обсягу прибутку держави, в Італії та Греції — 10%). При інфляції у 100% максимально можливий І. п. за рахунок емісії грошей може досягнути 25%.

Інфляція — порушення процесу суспільного виробництва, що проявляється у переповненні сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарства і їх обезцінюванні. І. знижує рівень життя населення, загострює економічні та соціальні суперечності. Діапазон коливання рівнів інфляції досить широкий, але в ньому можна чітко визначити певні інтервали, де І. виконує стимулювальну функцію. Світовий досвід успішного проведення трансформаційних реформ у таких країнах як Німеччина, Японія, Китай, Чехія, Словаччина та інші дає можливість виділити ці інтервали. Так, коли І. знаходиться в інтервалі від 1,1 до 4,7% на рік, вона максимально стимулює економічне зростання. Коли типи І. переходять межу 4,7%, темпи економічного зростання починають знижуватися. Коли інфляція сягає 25—45%, економічне зростання припиняється, йому на зміну приходить стагнація і спад виробництва, який поглиблюється в міру зростання темпів інфляції. Тому при виборі довгострокової стратегії економічного розвитку необхідно орієнтуватися на рівень І. 2—5%, а при вирішенні тактичних питань економічних перетворень її темпи можуть підвищуватися до 15—20%.

Кадастр земельний — реєстр земель за класами залежно від родючості, близькості до збуту, виду вирощуваних культур тощо. Є основою оцінки середньої дохідності одного гектара землі кожного класу. Використовується для визначення ставок податку на землю.

Казначейська система касового виконання бюджету — система касового виконання державного бюджету, яка забезпечується казначейством. При К. с. к. в. б. всі платежі, які надходять до Державного бюджету України, зосереджуються у спеціальній системі каз­начейських кас і концентруються на єдиному рахунку Державного казначейства. В окремих країнах касове виконання місцевих бюджетів також покладається на Державне казначейство. Так, у Франції бюджетні доходи органів місцевого самоврядування знаходяться на рахунках казначейства.

Касове виконання місцевого бюджету — організація та здійснення прийому, зберігання і видачі бюджетних коштів, ведення обліку і звітності в процесі виконання місцевого бюджету. В Україні К. в. м. б. здійснюється територіальними відділеннями Національного банку України, а в таких адміністративно-територіальних одиницях, де цих відділень нема, — іншими уповноваженими банками.

Квота — визначені державою ліміти обсягів (інколи у вартісному виразі) імпорту якого-небудь виду продукції за певний період.

Класифікація інвестицій — поділ інвестицій на види залежно від джерел їх фінансування. Розрізняють державні, регіональні та муніципальні інвестиції, які фінансуються з відповідних бюджетів розвитку. Застосовується в практиці зарубіжних країн.

Класифікація податків — групування податків за певними ознаками.

К. п. за формою оподаткування — прямі й непрямі.

К. п. за економічним змістом об’єкта оподаткування — податки на доходи, споживання і майно.

К. п. за спрямуванням — податки, сплачувані до державного бюджету; податки, сплачувані до місцевих бюджетів; змішані податки; податки, з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди.

К. п. за складовими ціни, на які відносять податки — податки, що сплачують з прибутку; податки, що відносять на витрати виробництва; акцизи.

К. п. за співвідношенням між ставкою податку та величиною доходу — прогресивні, регресивні та пропорційні податки.

К. п. за способом стягнення — розкладні й окладні.

К. п. за суб’єктом оподаткування — податки, які сплачують юридичні особи та громадяни.

Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів — перелік повноважень і обов’язків місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування різних рівнів у сфері складання, затвердження і виконання місцевого бюджету, у бюд­жетному процесі, утворенні позабюджетних, цільових, резервних і валютних фондів, запровадженні місцевих податків і зборів, залученні фінансово-кредитних ресурсів тощо.

Конверсія позики — зміна рівня дохідності по позиках.

Консолідація позики — зміна умов обігу позики, пов’язана із строками її дії.

Консорціум — форма угоди між підприємствами для спільного розміщення позик, ведення фінансових комерційних операцій.

Контингент доходів (лат. contingens (contingentis) — той, що прилягає, випадає на частку) — встановлена максимальна величина податкових надходжень по кожному із доходів у розрізі адміністративно-територіальних одиниць; один із показників, які використовуються в процесі планування дохідної бази адміністративно-тери­торіальних одиниць.

Контроль за виконанням місцевого бюджету — контроль, здійснюваний представницьким органом місцевого самоврядування у формах, які він самостійно визначає.

Кредит — кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Розрізняють К. фінансовий, товарний та К. під цінні папери, що засвідчують відно­сини позики.

Кредит податковий інвестиційний — кошти, що податкові адміністрації залишають підприємствам, зменшуючи податок на прибуток за умови, якщо прибуток у розмірі зниженого податку реінвестується у виробництво.

Крива Леффера — графічна характеристика (крива) співвідношення між ставками оподаткування та величиною податкових надходжень в бюджет: з підвищенням ставок оподаткування сума податкових надходжень в бюджет зростає тільки до певної величини, а потім знижується внаслідок спаду виробництва й ухиляння від сплати податків. Названа за ім’ям американського економіста Леффера.

Коефіцієнт обслуговування зовнішнього державного боргу — від­ношення всіх платежів по зовнішній заборгованості до валютних надходжень країни від експорту товарів і послуг, виражена у процентах.

Лізинг оперативний (оренда) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу права користування основними фондами на строк, який не перевищує строку їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням таких основних фондів їхньому власникові після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди. Основні фонди, передані в Л. о. залишаються у складі основних фондів орендодавця.

Дата добавления: 2015-05-24