Завдання самостійної роботи

План.

План.

1. Історія розвитку уявлень про демократію.

2.Основні критерії, принципи та ознаки демократичної організації суспільства.

3. Основні проблеми демократизації українського суспільства.

Основні категорії та поняття: демократія, пряма (безпосередня) демократія, представницька демократія, вибори, виборче право, референдум, права і свободи людини.

1. Поняттю "демократія" дав з половиною тисячоліття. Як соціальне явище демократія виникла разом із появою держави, що прийшла на зміну первіснообщинній формі організації суспільного життя. Характерною ознакою демократії є її еволюційна зміна та розвиток. Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.

В історії політичної думки людства спостерігаємо спроби осягнути сутність, зміст явища демократії за різноманітними його формами прояву. Саме різноманітність форм прояву демократії, що пов'язано із розвитком та ускладненням політичного життя суспільства, обумовлює плюралізм підходів до визначення і розуміння демократії.

Осмислення феномену демократії започаткував давньогрецький філософ Платон. Значно пізніше, (кінець середньовіччя - початок Нового часу) Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо сформулювали класичну теорію демократії. В кінці XIX ст. та в XX ст. в цілому поширились численні концепції демократії. А саме, плебіщітарна, вождистська теорія демократії М.Вебера; партисипітарна концепція демократії (Дж.Алмонд, С.Верба); концепція плюралістичної демократії (Г.Ласкі, М.Дюверже, Р.Дарендорф); теорія поліархії Р.Даля; теорія корпоративної демократії; елітарна теорія демократії.

В більшості сказаних концепцій та теорій, незважаючи на плюралізм підходів, визнається, що відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи, влади (т.б. за участю обраних представників народу) є основною характеристикою демократії

2. Демократія - форма державно-політичного устрою суспільства, що ґрунтується на визнанні народу джерело влади. Розрізняють демократію пряму (безпосередню) і представницьку.

Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян. До форм прямої демократії належить: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, все народні обговорення питань державного життя.

Представницька демократія - порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Оцінка зрілості суспільства, визначення напрямків його подальшої демократизації можна здійснити лише на основі знання критеріїв (ознак, показників) демократії. Загальноприйнятим та найбільш важливим серед критеріїв вважається наступний, а саме: можливість громадян брати реальну участь в управлінні, у вирішенні як державних, так і громадських справ. Вказана можливість не може існувати без наявності фундаментальних прав і свобод людини, що становлять зміст ще одного із основних критеріїв демократії. Закріплені конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії.

Надзвичайно важливим для демократизації суспільства є втілення в життя принципів демократії. До них загальноприйнято відносять: влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль.

З. Процес переходу від етатистської до ринкової системи характерний для України і ряду східноєвропейських країн не має історичного прецеденту.

Перехід України до демократії має наступні особливості і проблеми: по-перше, в порівнянні із країнами Зх. Європи та США в Україні перехід здійснюється в умовах розвалу економіки, падіння рівня життя населення, правової безмежності і т.ін. Це обумовлює дрвоєрідну мету: демократизувати суспільне життя та створити ринкову економіку;

по-друге, слід відмітити проблему відсутності безпосереднього зв'язку між ринком та демократичним політичним устроєм, що ускладнює реалізацію двоєрідної мети. Не всі елементи ринкової економіки сприяють появі та зміцненню демократичних інститутів та структур;

по-третє, в Україні перехід до демократії характеризується стрибкоподібністю, ініціацією зверху, актині соціальні перетворення нерідко змінюються періодами застою, відкочуванням від уже досягнутого.

Результативність демократизації в Україні нерідко паліативна і в будь-якій момент може бути перекреслена вольовими рішеннями владних структур.

Семінар №3. Тема: Політична система та держава.

План.

1. Політична система: сутність, структура, функції. Типологія політичних систем.

2. Держава: генезис, сутність та функції.

3. Типи і форми держави.

4. Роль та місце держави в політичній системі суспільства.

Основні категорії та поняття: політична система, держава, унітарна держава, федеративна держава, монархія республіка, авторитаризм, тоталітаризм, політичний режим, форма правління, державний устрій.

1. Різноманітні політичні явища, що відбуваються в суспільстві взаємопов'язані та становлять самодостатню цілісність. Означена властивість політичних явищ вкладається в поняття "політична система". В політичній науці під останнім розуміють систему взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації.

В структуру політичної системи входять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура. Головною єднальною та структуроутворюючою основою політичної системи є політична влада.

Сутність політичної системи появляється через ряд її функцій: вироблення курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства, мобілізація суспільства на виконання цілей, програм і т.ін., інтегруюча; стабілізаційна, реголятивно-регламентаційна.

В сучасній політичній науці існує ряд типологій політичних систем, їх різноманітність обумовлена наступним, а саме: які критерії беруться для виділення типу. В історії політичної думки відомі типології політичних систем Платона, Арістотеля, Марксистська типологія, Ж.Блонделя, Г.Алмонда, Дж.Коулмена та ін.

2. Одним із найважливіших інститутів будь-якого суспільства є держава. Щодо її походження та виникнення то в політичних ученнях не має окремо однозначних теорій чи безсумнівних концепцій. В історії політичної думки відомі наступні теорії походження держави: "патріархальна" теорія, теологічна теорія, теорія суспільного договору, марксистська теорія, ліберальна теорія "нічного сторожа" та ін.

В сучасній політичній теорії визнають, що на процес генезису держави діяли наступні чинники: 1) суспільний поділ праці; 2) виникнення приватної власності, експлуатації та класів; 3) істотні зміни у відтворені самої людини.

Поняття держави є досить неоднозначним, але є можливим зупинитись на наступному його визначенні. А саме: тлумачити як територіальну спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу.

Специфіка держави розкривається в змісті її функцій. Загально прийнято в політології функції держави поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції: законотворча, економічна, соціальна, захисна, культурно-виховна, пропагандистська та ін.

Зовнішні функції: забезпечення обороноздатності країни, захист інтересів і суверенітету держави в усіх сферах міжнародних відносин, збереження та розвиток різноманітних зв'язків з іншими суб'єктами світового співтовариства.

3. Проблема виділення типів та форм держави має неабияке не пізнавальне, теоретичне значення, але й суспільно-необхідне. В політичній науці є встановленим наступний факт, що тип, форма держави можуть визначити індивіда і суспільства в цілому: прискорювати, поглиблювати, стимулювати, приторможувати, консервувати.

Тип держави визначається типом виробничих відносин, економічною базою, соціально класовою структурою суспільства (марксистський підхід). Відповідно виділяють наступні історичні типи держави: рабовласницький, феодальний, буржуазний, соціалістичний.

Форма ж тієї чи іншої держави виявляється через її основні формотворчі чинники, якими виступають: державний устрій, форма правління і політичній режим.

4. Центральним, ключовим елементом політичної системи суспільства є держава. Держава - це монопольний носій суспільної влади, інституція творення цієї влади. Вона інтегрує суспільство. Єднає у єдине ціле розрізненні та антагоністичні його фрагменти. Тому переважним предметом політичних прагнень, намірів та дій є держава. Політики змагаються між собою, щоб визначити її устрій, улаштування влади в ній, впливати на її функціонування, здійснювати вплив на ухвалення та здійснення державних рішень.

Семінар №4. Тема: Політичні партії та громадські організації.

План.

1. Політичні партії та партійні системи.

2. Громадсько-політичні організації та рухи.

Основні категорії та поняття: політична партія, партійна система, громадська організація, громадсько-політична організація, громадський рух, громадсько-політичний рух.

1. Політичні партії займають поряд з державою важливе місце в політичній системі суспільства. Вони активно впливають на діяльність органів державної влади, економіку, соціальні процеси, міждержавні відносини.

Визначити поняття "політична партія" є не простою справою. Це пояснюється складністю та багатоманітністю партій як об'єкта дослідження, різними методологічними підходами.

В українській політичній теорії під цим поняттям розуміють найбільш активну та організовану частину населення, якогось класу, класів, соціальної верстви, верств, яка виражає їхні інтереси.

В західній політичній науці при визначені поняття звертають увагу на наступні характеристики: життєздатність організації, "націоналізація" організації, бажання здійснювати владу, пошуки народної підтримки.

Сучасні політичні партії виконують ряд важливих соціальних функцій: виявлення, формування та обґрунтування інтересів великих суспільних груп; розробка ідеології та політичних доктрин, боротьба за владу в державі; формування всіх ланок державного апарату; політичне виховання частини суспільства або всього суспільства в цілому та ряд інших.

Політичні теорії існують різні підходи щодо типології політичних партій. Однак можна виокремити наступні критерії класифікації: класова визначеність, ставлення до суспільного прогресу, форми і методи правління, принципи організації та членства, місце у системі влади, ідеологічне спрямування, за віросповіданням.

В кожній країні складається певна партійна система. Остання розуміється як спосіб і форма співіснування та взаємодії політичних партій. Враховуючи підходи різних дослідників, можна виокремити наступні типи партійних систем: однопартійна, домінантна, двопартійна, трипартійна, чотирипартійна, або двоблокова; партійна система поміркованого плюралізму, партійна система плюризованого плюралізму, атомізована партійна система.

2. У сучасному суспільстві важливу роль відіграють громадські організації та рухи. Під ними розуміють добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

До факторів що обумовлюють виникнення чисельних громадських організацій та рухів слід віднести: загроза війн та локальних конфліктів, руйнування життєвого середовища людини (екологія), актуалізація гуманістичних ідеалів у суспільній свідомості, зростаючий культурний рівень населення, розвиток усіх видів комунікацій і т.ін.

Функції громадських організацій та рухів загальноприйнято поділяють на дві групи: функції, що їх громадські організації та рухи виконують відносно системи влади в державі (опозиційна та творча); функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів (захисна та допоміжна).

Спроба типологізувати громадські організації та рухи стикається із різноманітністю та множинністю форм прояву та існування вказаних соціальних явищ.

Класифікацію можна провести за різними критеріями: за економічними інтересами, за суспільно-політичними інтересами, за методами діяльності та правового статусу, за видами діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади і т.ін.

В цілому громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі суспільства. Це своєрідна з'єднувальна ланка між функціонуванням державних органів та діями населення країни. Вони сприяють розвитку громадської активності та ініціативи широких мас людей, виступають альтернативою негативним та деструктивним процесом у суспільстві.

Семінар №5. Тема: Політична свідомість та політична культура.

План.

1. Політична свідомість: сутність, форми і основні характеристики.

2. Політико-ідеологічна доктрина як форма політичної свідомості.

3. Політична культура, як явище політичного життя.

Основні категорії та поняття: політична свідомість, лібералізм, соціалізм, соціал-демократія, фашизм, ідеологія, політико-ідеологічна доктрина, політична культура.

1. Політична свідомість поряд з політичною культурою характеризує суб'єктивний аспект політики. Усвідомлення є суттєвою характеристикою всебічних зв'язків людей з інститутами влади й між собою з приводу участі у справах управління суспільством і державою.

Взагалі під політичною свідомістю розуміють форму суспільної свідомості, систему відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот, суспільства в цілому.

Політологія розглядає політичну свідомість як багато-структурне й багатогранне явище. В залежності від суб'єкта вирізняють: політичну свідомість суспільства, нації, соціальної групи, особистості. Згідно гносеологічного підходу виокремлюють наступні рівні. Емпіричний, буденний, теоретичний та ідеологічний рівень політичної свідомості. Соціологічний аналіз передбачає виділення масової політичної свідомості, групової політичної свідомості, індивідуальної політичної свідомості.

Щодо структури політичної свідомості то в політичній науці виділяють наступні елементи: політичні знання, політичні оцінки та політичні настанови.

Проявами сутності структури політичної свідомості є ряд виконуваних нею функцій: когнітивна, прогностична, моделююча, регулятивна, компенсаторна, інтегруюча, репрезентативна, комунікативна.

2. Політична ідеологія являє собою одну із найвпливовіших форм політичної свідомості. Вона реалізується в конкретних політико-ідеологічних доктринах, які виправдовують прагнення тієї чи іншої групи осіб до влади (або її використання) і намагаються відповідно до цих цілей підпорядкувати громадську думку власним ідеям.

Наріжним каменем сучасних політико-ідеологічних доктрин є питання про міру та спосіб регулюючого впливу держави на суспільні процеси (у першу чергу на економічно-виробничі). Той чи інший спосіб розв'язання цього питання різними людьми обумовлюється їхнім соціальним становищем, особистими переконаннями та суб'єктивними уподобаннями.

До сучасних впливових політико-ідеологічних доктрин політологи відносять наступні: лібералізм і неолібералізм (ідеологи: Б. Констан, І. Бентам, Дж.Гобсон, І.Грін, Д.Белл, К.Поппер, З.Бжезінський, О.Тофпер та ін.); Консерватизм і неоконсерватизм(ідеологи: Е.Берк, Ж.деМестра, Г.Люббе, П. В'яль, П.Уейріг та ін.);

Соціалізм і соціал-демократія (ідеологи: К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін; Е.Бернштейн, К.Каутський, Ф.Брандт, Ф.Штраус та ін.);

Фашизм і неофашизм (основи: А. Шопенгауера, Ф.Ніцше, К.-Юнг, ідеолог: А.Гітлер).

В основі тих чи інших доктрин лежать різні світоглядні позиції, різні методи пізнання світу, пошуки способів його вдосконалення. Всі ці доктрини належить оцінювати з позиції загальнолюдських цінностей, демократії, гуманізму.

3. На сучасному етапі дослідники притримуються думки, що політична культура є одним із факторів який детермінує політичне життя суспільства, політичну свідомість і політичну поведінку класів, груп та індивідів.

В сучасній українській політичній теорії під поняттям «політична культура» розуміють рівень засвоєння людиною чи суспільством політичних ідей, поглядів, концепцій, програм, досягнень суспільно-політичної думки; зрілість і компетентність в оцінках політичних явищ; форма політичної етики, поведінки.

В західній політології є одним із поширених (поряд з багатьма іншими) наступне визначення, а саме: політична культура розуміється як сукупність позицій, цінностей та моделей поведінки, що зачіпає взаємовідносини влади та громадян.

Явище політичної культури наступну структуру: політичні установи, політичні переконання, політичні уявлення, моделі політичної поведінки.

Існує ряд підходів щодо типології явища політичної культури. В основу виділення типів політичної культури дослідники, в залежності від методологічних установок, беруть різні принципи та критерії: характер суспільного способу виробництва та соціально-класової структури (марксизм); тип існуючого політичного режиму (сучасна українська та російська політична наука); рівень включення особистості в політичний процес (Г.Алмонд, С.Верба).

Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства: освоєння й перетворення політичних відносин в інтересах певних суб’єктів; нормативно-регулююча; виховна; комунікативна; прогностична.

Семінар № 6. Тема: Міжнародна політика.

1. Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства.

2. Сучасна система міжнародних відносин.

3. Міжнародні організації та незалежна Україна.

Основні категорії та поняття: міжнародна політика, суб'єкт міжнародної політики, міжнародні відносини, міжнародна організація, міжнародне право.

1. Міжнародна політика своїми витоками сягає найдавніших часів людської цивілізації. Процес осмислення міжнародних відносин між людьми є невід'ємною частиною політичних вчень та уявлень про політику.

Загалом під міжнародною політикою розуміють систему історично визначених форм інтеграційних тенденцій; форм взаємодії, взаємозв'язку частин людського співтовариства, яка охоплює політичні або інші відносини, котрі передбачають перехід державного кордону людьми, товарами чи ідеями.

До тлумачень сутності міжнародної політики існують наступні підходи: біологічний, психологічний, ірраціональний та марксистський. В рамках яких створено ряд концепцій.

Аналіз форм реалізації міжнародної політики тим чи іншим суб'єктом міжнародних відносин дозволяє виокремити наступні види: пасивна, агресивна, активна, консервативна міжнародна політика.

В цілому ж при проведенні зовнішньої політики на міжнародній арені реалізуються її наступні функції: захисна (захист прав та інтересів особи, громадянина, держави, кордону і т. ін.); інформаційно-представницька (доведення до інших суб'єктів міжнародних відносин власної позиції, інтересів, ставлення і т. ін.); організаційно-посередницька (реалізація на практиці зовнішньополітичних концепцій, доктрин, програм).

2. В ході проведення зовнішньої політики суб'єкти виступають у певні взаємовідносини. Відбувається інституціоналізація останніх, що приводить до набуття ними характеру самодостатньої цілісності. Вказану цілісність, що характеризується системністю, в межах політології прийнято позначати терміном " міжнародні відносини".

В сучасній політичній українській теорії міжнародні відносини тлумачать як продовження за умов міжнаціонального спілкування тих суспільних взаємин, що вже склалися на національному ґрунті в межах конкретної держави.

Досить поширеним в західній політичній науці є наступне розуміння міжнародних відносин, а саме: як комплексу відносин між такими суб'єктами як держави, міжнародні організації та транснаціональні сили.

Взагалі в рамках політології існують наступні підходи до вивчення системи міжнародних відносин: "традиціоналістський" (Р.Арон, Г.Моргентау, С.Хорман та ін.) та "модерністський" (Р.Снайдер, Х.Брук, Б.Сенін та ін.). Дослідження сфери міжнародних відносин ускладнюється особливостями вказаного явища. Різноплановість та нестабільність спрямованості, загальна несхожість та змінність характеру суб'єктів міжнародних відносин створюють ситуацію "епістемологічного песимізму" серед дослідників. Очевидно, що вказані характеристики сфери міжнародних відносин обумовлюються дією формаційного та цивілізаційного факторів розвитку суспільства взагалі.

Як вже зазначалося сфера міжнародних відносин характеризується наявністю такої властивості як системність. Політологи на багатому фактичному матеріалові відокремлюють наступні типи систем міжнародних відносин: балансу сил, вільної біполярності, універсальності, ієрархічності, система "вето", жорсткої біполярності.

3. Сучасний світ є досить динамічним, суперечливим та багатоманітним. Особлива роль в ньому належить міжнародним організаціям. Вони володіють значними компетенціями і можуть забезпечити співробітництво держав з широкого кола питань.

В політичній науці під поняттям "міжнародна організація" розуміють об'єднання держав, утворене на основі міжнародного договору для досягнення певних цілей, що мають відповідну систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб'єктністю та утворені згідно з міжнародним правом.

Першу постійно діючу міжнародну організацію — Лігу Націй, було створено 1919р. з метою підтримання міжнародного миру та безпеки. Згодом її заступила (червень 1945р.) Організація Об'єднаних Націй (ООН) - перша політична універсальна організація з підтримання міжнародного миру та безпеки, заснована на принципі колективної безпеки.

Загалом в систему міжнародних організацій крім ООН входять: міжнародні організації із статусом спеціалізованих установ, зв'язаних з ООН угодами (МВФ, ЮНЕСКО, ФАО та ін.); регіональні організації з підтримки миру та безпеки (НАТО, СЕАТО, ОАЕ та ін.);регіональні та групові організації (СНД, ГУУАМ, ОСНАА та ін.).

Становлення та розвиток міжнародних організацій приводить до змін у співвідношенні політичних сил на міжнародній арені, до виникнення нових форм міжнародного співробітництва. Тому зовнішньополітична діяльність України спрямована на розширення в діяльності міжнародних організацій та формуванні нового світового порядку.

Дата добавления: 2015-05-24