КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Публій Овідій Назон 3 страница
002] Здобич, яку я ловив, - ось вона в сітях моїх.
003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:
004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?
005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів
006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.
007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,
008] Гіпподаміє, й повіз - боєм добутуткону.
009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій - ще^ередзюря,
010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.
011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:
012] Вчив я ловити, а ще - здобич зумій зберегти.
013] Штука впіймати, та втримати спіймане - штука не менша:
014] Там випадковість, а тут - вміння в пригоді стає.
015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!
016] Нині - й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!
017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура -
018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.
019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету -
020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.
021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-
022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.
023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,
024] Чи півмужчина-півбик - втіхи злочинної плід.
025] "Годі вже, - мовив митець, - мене стримувать тут, справедливий
026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.
027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,
028] Долею гнаний у світ, - дай хоч померти у ній!
029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;
030] Може, хлопчини не жаль - старця тоді пожалій!"
031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати -
032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот.
033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, - промовив, -
034] Доля для хисту твого гарну поживу дає.
035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,
036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.
037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!
038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю.
039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних -
040] Хочу з неволі втекти - й іншого шляху нема.
041] Стіксом дорога б вела - я тривожив би Стіксову хвилю!
042] Мушу природі людській дати спромогу нову".
043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,
044] Що на повітряну путь може людина ступить?
045] Крила - весла птахів - укладає з пір'їн ряд до ряду,
046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.
047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни -
048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.
049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском -
050] Де йому знати, що це - снасть для хлоп'ячих плечей!
051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,
052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.
053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, -
054] Щоб у повітря ступить - ось тобі винахід мій.
055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона,
056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.
057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,
058] Будеш триматись мене - буде безпечний твій лет.
059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні
060] Далі, - розтопиться віск: він нетривкий при жарі;
061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати -
062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.
063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:
064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".
065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає -
066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.
067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло
068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив.
069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком -
070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.
071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий -
072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою.
073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила
074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.
075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,
076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.
077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю
078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.
079] Самос ліворуч лишивсь, а далі - Наксос і Парос,
080] Й Делос - край, що його клароський бог полюбив.
081] З правого боку - Лебінт і лісами поросла Калімна,
082] И Астіпалея, де скрізь - щедрі на рибу ставки.
083] От і полинув Ікар (молоде - нерозважне звичайно)
084] Вище - позаду лишив батька, провідця свого.
085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,
086] Помахом рук своїх - крил - вітру не ловить уже.
087] Зляканий, глянув з висот: під ним - лиш море безкрає,
088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.
089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря - руками,
090] Марно: прозорість довкіл - де ж тут опору знайти?
091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."
092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.
093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) - "Ікаре, - гукає, -
094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..
095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі...
096] Тіло довірив землі, морю - ім'я залишив.
097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,
098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!
099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі
100] Зрізує з лоба лошат - як приворотне дання.
101] Щоб не влягалась жага - не поможе ні зілля Медеї,
102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.
103] Кірка з Уліссом була б, а Медея - з Ясоном, та бачиш:
104] Пристрасть - чаруй не чаруй - з часом пригасне сама.
105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:
106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.
107] Геть же всі темні діла! Щоб любили - любов випромінюй!
108] Врода, постава струнка - вір мені, це ще не все.
109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,
110] Що при джерельній воді викрали німфи його, -
111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,
112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.
113] Врода - минуще добро: з перебігом літ - убуває,
114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.
115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею - вони ж одцвітають,
116] Глянь на троянду: був цвіт, потім - одні колючки.
117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,
118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.
119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,
120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.
121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум
122] І неодмінно двома мовами оволодій.
123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно -
124] І покохали його німфи дві, діви морські.
125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала -
126] > "Нині, - казала, - дарма спінювать хвилю веслом".
127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати,
128] Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде.
129] Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю,
130] Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть.
131] Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута)
132] Що їй цікавим було, те на піску й зобразив.
133] "Троя, - мовив, - ось тут (накреслив мури високі),
134] Тут - Сімоент, а ось це - табір мій. Поле було
135] (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона,
136] Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі.
137] Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі
138] Коней, що їх уночі викрали, я повернув".
139] Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла -
140] Й Трої, і Реза-вождя, й табору - мов не було.
141] "Хочеш, - богиня тоді, - довіритись хвилі, що змила -
142] Ти й ворухнутись не встиг - стільки великих імен?"
143] Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди,
144] Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір.
145] Ласка, і вправна, й тонка, - лиш вона володіє серцями,
146] Строгість - хіба до злоби й воєн дикунських веде.
147] Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою?
148] Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха?
149] В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння,
150] Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе.
151] Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні!
152] Милою мовою слід ніжну живити любов.
153] Сварка - мужів од жінок, а жінок - від мужів одганяє,
154] Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу.
155] Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість - посаг жіночий,
156] Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова.
157] Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі,
158] Ні! Не закон, а любов є володаркою тут!
159] Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй,
160] Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона.
161] Не для багатих, однак, за наставника я у любові:
162] Можеш за втіху платить - зайве мистецтво моє.
163] Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола!
164] Тут відступаємо ми, марне змагання з таким.
165] Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити:
166] Не подарунками, ні - вабив словами красунь.
167] Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче,
168] Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач.
169] Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї -
170] Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів!
171] Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив
172] Як, та сказала вона) - й щедро те відшкодував.
173] Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу,
174] А засторогою - те, що я за них заплатив.
175] З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, -
176] Мир, і забави, й все те, в чому - причина жаги.
177] Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе -
178] Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як!
179] Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати:
180] Спробуєш силу на ній - тут же зламаєш її.
181] Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш
182] Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль.
183] Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева,
184] З часом навикне і бик плуга ріллею тягти.
185] Ось Аталанту візьми нонакрійську - сама непокірність,
186] А піддалася таки: муж наполегливий був.
187] Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу
188] Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав.
189] Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї,
190] Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів.
191] З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани,
192] Глибшої рани не той - інший завдав йому лук.
193] Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись,
194] Ні під вагою тенет потом спливати, ані
195] Стріли грудьми зустрічать - моє обережне мистецтво
196] Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає.
197] Дибки стає - відступай: відступаючи, ти переможеш;
198] Тільки виконуй усе, що б не жадала вона.
199] Ганить - за нею й ти гань, а схвалює - схвалюй за нею;
200] Каже, що так, кажи "так"; "ні" - тоді й ти кажи "ні";
201] Смішно їй - ти підсміхнись, а сплакне - на сльозу спроможися
202] їй лиш одній визначать вираз обличчя твого!
203] От вона кісточку гральну метне - промахнися навмисне,
204] А промахнеться вона - виграть їй дай все одно.
205] В довгі кості йде гра - щоб їй програвать не траплялось,
206] "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона.
207] Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться - ти так зроби хід свій,
208] Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш.
209] Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати,
210] Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай.
211] Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі
212] З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов.
213] Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз
214] Ти біля серця свого власним теплом зігрівай.
215] І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна)
216] Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать.
217] Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала,
218] Хто небосхил підпирав, потім - на небо ступив,
219] Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть,
220] Зайнятий вовною був - нитку снував, як вони.
221] Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський,
222] Не завагайся ж і ти взяти його за зразок!
223] Скаже на форум прийти - завчасно на форум з'явися,
224] Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь!
225] А кудись інде звелить - поспішай, усі справи одклавши,
226] Хоч і юрба на шляху - ти не затримуйсь, біжи!
227] Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому -
228] За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба.
229] Ну, а покличе з села (кохання - не для лінивих!),
230] Ноги на плечі - й туди, як не дістанеш візка.
231] Що там надворі - дарма: чи то спека, чи інеєм зранку
232] Шлях забілів - не барись, гаяти часу не смій!
233] В любощах - як на війні: недолугий - хай відступає!
234] Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти.
235] Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі,
236] Й труднощі - все тут у цих, хоч і м'яких, таборах!
237] Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо,
238] Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать.
239] Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета,
240] Спав у хатині низькій. Хто б гордувати посмів
241] Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго
242] Любка з тобою була,-- значить, позбудься пихи!
243] А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі
244] І перед носом тобі брязнуть замком - не біда:
245] Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни,
246] Нишком до любки пролізь через високе вікно.
247] Втішиш її: через мене життям - запишається - важив,
248] Чим очевидний даси доказ кохання свого.
249] Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї,
250] Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт.
251] Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча,
252] Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік.
253] З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде),
254] Кожному руку подай, кожному чемно вклонись.
255] Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить,
256] Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби.
257] Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних
258] Римські рабині, було, галлів в оману ввели.
259] Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі
260] Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить.
261] Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись:
262] Досить дрібнички, але - вміло, доречно даруй.
263] От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти -
264] Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських:
265] Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі,
266] Серед міської юрби все це для неї придбав.
267] Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла
268] Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!).
269] Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати:
270] Доказ, що любка твоя - в тебе весь час на умі.
271] Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок -
272] Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе!
273] Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі?
274] Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер.
275] Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком:
276] Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був.
277] Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих
278] Золото шлях прокладе, золотом купиш любов.
279] Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, -
280] Як завітаєш ні з чим - вкажуть на двері тобі.
281] Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна;
282] Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть.
283] Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос:
284] Що б там на ум не спливло - солодко, ніжно читай.
285] Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать
286] Вірші любовні твої - ночі безсонної плід.
287] Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, -
288] Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя.
289] Схочеш звільнити раба - зроби так, щоб до любки твоєї
290] Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" - благав.
291] Схочеш скарати, але передумаєш, - хай за цю ласку
292] Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу.
293] Користь тобі, слава - їй; нічого не втратиш від того,
294] Що над тобою вона матиме владу всякчас.
295] Дбаєш, щоб довго була при тобі, - хай гадає, що тільки
296] В неї задивлений ти - найяскравішу з красунь.
297] Пурпур із Тіру на ній - раз у раз ним захоплюйся; з Косу -
298] Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!"
299] В золоті вся - 'Твоя врода цінніша від золота", - скажеш;
300] Вовняне буде на ній - вовняне теж похвали.
301] В туніці стане тонкій - "Ти проймаєш вогнем мене!" - скрикни.
302] "Не простудися лишень", - боязко потім додай.
303] В проділ розчешеться - проділ хвали; гарячим накрутить
304] Хвильок по всій голові - з захвату рота розкрий.
305] Голос і рухи її подивляй - як співає, танцює:
306] "Жаль, що так швидко, - зітхни, - пісеньці й танцю кінець!"
307] Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо -
308] Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.
309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, -
310] Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.
311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:
312] Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.
313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита - сором:
314] Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.
315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший
316] Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли
317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,
318] І від таких перемін тіло якесь не своє, -
319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді
320] Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, -
321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,
322] Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!
323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:
324] Що лиш дозволить вона - все власноручно роби.
325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме - не відвертайся,
326] Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.
327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді
328] Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.
329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши
330] Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.
331] Кожна з дрібниць тих - це доказ приємний твого піклування:
332] Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.
333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих
334] Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.
335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй -
336] Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.
337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає -
338] Парус нового тепер - вільного подуву жде.
339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,
340] Гарно її підживляй - з часом зміцніє вона.
341] Чи не боїшся бика? А телятком він був - його пестив.
342] Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.
343] Так і ріка - це спочатку струмок, який в себе вбирає
344] Води нові все й нові - власне тому, що пливе.
345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка - всесильна,
346] Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!
347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,
348] День ще надворі чи ніч - очі намулюй ти їй.
349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,
350] Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, -
351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,
352] Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.
353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда
354] Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.
355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,
356] За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ.
357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом -
358] Давню, далеку любов хутко замінить нова.
359] Не повертавсь Менелай - ув обіймах любовника-гостя,
360] Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.
361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома
362] (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!
363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,
364] Повну кошару овець - вовкові, жителю гір!
365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він
366] Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.
367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце -
368] Чи випадало б жоні не скористатися тим?
369] Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,
370] Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!
371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:
372] Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.
373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає
374] Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,
375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,
376] Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, -
377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі
378] Мужа: обличчя її - лютості образ живий.
379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,
380] Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.
381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних
382] Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.
383] Ластівка - другий зразок материнської люті сліпої:
384] Носить на грудях своїх крові синівської знак.
385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,
386] Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.
387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:
388] Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!
Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 303; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |