Публій Овідій Назон 4 страница

389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,

390] Меду лизнути вдалось - не похваляйтеся цим.

391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,

392] Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.

393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,

394] Місце нове кожен раз любці своїй визначай.

395] Що написав їй - уважно проглянь: жінки-бо здебільша

396] Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.

397] Рану відчувши, за кривду - кривдою платить Венера:

398] Що допікало самій - іншого те вже пече.

399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась

400] Вірною; схибив Атрід - блуд передався жоні.

401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,

402] Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.

403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,

404] Й про сороміцьке - все те, що відтягало війну.

405] Втім, про це чула лишень, а бачила - доньку Пріама

406] (Хто переміг, той - ганьба! - здобиччю здобичі став).

407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа -

408] Так ось помстилась вона за неприхований блуд.

409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде -

410] Хоч очевидним було б - ти заперечуй геть все.

411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:

412] Все це - ознаки душі, що манівцями пішла.

413] От лиш снаги не жалій, бо мир - у жагучих обіймах,

414] Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.

415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе

416] Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.

417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,

418] Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.

419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось

420] Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.

421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих - можна вживати

422] Й з наших городців траву, що розворушує хіть,

423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім - сосен колючих,

424] Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок

425] Та чи тобі, Ератб, - ти ж учена - вдаватись до чарів?

426] Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.

427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,

428] Зараз навчись, як її явною маєш робить.

429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим

430] Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.

431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,

432] Іноді Нот налетить, іноді - теплий Зефір.

433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло

434] Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.

435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:

436] Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.

437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,-

438] Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.

439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:

440] Де щойно жар палахтів - попіл біліє тремкий.

441] Сірку наблизиш, однак, - і знову зринає пригасле

442] Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.

443] Так от і наша душа: коли спокій - немов пліснявіє,

444] Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.

445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне - розпалюй,

446] Хай - лише привід даси - з ревнощів блідне вона.

447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого

448] Сльози струмками не раз краля ображена ллє!

449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує -

450] Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.

451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,

452] Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!

453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті - без кого,

454] Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.

455] "Ну, а чи довго, - спитаєш, - їй дутись на мене?" - Недовго:

456] Хай лиш затягнеться гнів - надто вже сильним стає.

457] Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила,

458] Б'ється в риданнях, а ти - ніжно її приголуб.

459] Поки ще плаче - цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю!

460] Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів.

461] Буде впиратись, відверто ворожою видасться - тут же

462] Запропонуй їй союз (ліжка!) - й піддасться вона.

463] Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши,

464] Ласка народжена тут, де вибачають за все.

465] Чубились щойно - вже дзьобик до дзьобика труть голубочки,

466] Тихо воркують собі: вслухатись - ніжність одна!

467] Спершу безладним був світ - усе в одній купі лежало:

468] Зорі, моря, суходіл - не розрізнялись іще.

469] Потім над землями небо знялось, суходіл оточили

470] Води; що вкупі було - стало собою тепер.

471] Повнити стала ліси звірина, а пернаті - повітря,

472] Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли.

473] Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали,

474] Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах.

475] Ліс був житлом для них, трави - поживою, постіллю - листя,

476] Довго не знали гурта - кожен ходив одинцем.

477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились:

478] Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли.

479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила

480] Ще без мистецтва в той час діло солодке своє.

481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати,

482] З ким поєднати любов, знає і риба в воді;

483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає;

484] Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним.

485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова,

486] Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза.

487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу,

488] Хай там ріка на шляху - мчать вони до жеребців.

489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб -

490] Він - і лише тільки він! - тут же полегшує біль;

491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб,

492] Хай ти пішов манівцем, - зробить невинним тебе.

493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово,

494] Ліри своєї струну золотосяйну торкнув;

495] Гілка лаврова - в руці, на священних кучерях бога -

496] Лавр; перед зором моїм став боговитий співець.

497] Далі до мене: "Наставнику, - мовить, - легкої любові,

498] Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:

499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі

500] Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"

501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити

502] І до своєї снаги діла шукати собі.

503] Видався вродою хтось - то нехай скористається нею,

504] Шкіра шовкова - як спить, хай не ховає плеча.

505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати,

506] Гарно співаєш - співай, п'єш собі гарно - то пий!

507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством,

508] Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!"

509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя - Феба:

510] Що то була б за пиха - віри не йняти богам!

511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме - той переможе,

512] Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів.

513] Що прийняла - не всякчас повертає сторицею нива,

514] Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі.

515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить - найчастіше,

516] Слід готуватися їм до нелегкого життя.

517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі,

518] Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів,

519] Скільки в скойок у ріні, вважай - стільки горя в любові:

520] Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч.

521] "Дома нема її", - збрешуть тобі - хоч ти любку, можливо,

522] Вгледиш, та вір, що нема, власному зору - не вір!

523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, -

524] Стерпіти мусиш і це - просто на землю лягай!

525] Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це

526] Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" -

527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті,

528] Знявши вінок із чола, - ружами їх ушануй!

529] Схоче впустити - ввійди; не захоче - йти геть доведеться:

530] Чемний не стане, затям, надокучати комусь.

531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути

532] Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім!

533] І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї;

534] Щастям для себе вважай ніжки її цілувать!

535] Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе,

536] Тож про високе почну - пильно вслухайтесь усі!

537] За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки

538] Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема.

539] Знехтуй суперником - і переможеш; в мистецтві самого

540] Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш.

541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні:

542] Це з-між моїх настанов найголовніша, повір.

543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй,

544] Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде.

545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне,

546] Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш.

547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини -

548] Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий.

549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки,

550] Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав?

551] От чоловік, було, поцілував її - і, пам'ятаю,

552] їй дорікав я за це - груба, нестримна любов!

553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того,

554] Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні.

555] Краще не знать взагалі: що приховує - хай буде в тіні,

556] Бо, як зізнається раз, - не червонітиме вже.

557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім:

558] Хай попустують собі й вірять, що ми - лопухи!

559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє,

560] Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем.

561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба,

562] Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав.

563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою,

564] З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь.

565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?)

566] Войовникові без слів, без дорікань піддалась.

567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем:

568] Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу - кривий!

569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала -

570] Врода й грайливість ота вкупі так личили їй!

571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали,

572] Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг.

573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) -

574] Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона.

575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку

576] Гарний'дарунок тобі - лиш попросив би - дала!

577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього

578] Сіті розставив тонкі - годі їх спостерегти -

579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані - хутко до ложа,

580] Як умовлялись, та вмить - голі, вже в сітях цупких.

581] Свідків скликає Вулкан... А було там на що подивитись!

582] Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла.

583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити:

584] Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали.

585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе,

586] Пута ті надто важкі - радо тебе підміню!"

587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь -

588] Марс до фракійців чкурнув, та - подалася на Паф.

589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались

590] Нишком, а в наші часи? Сорому - мов не було!

591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався:

592] Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло!

593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить

594] Іншим такої ж біди - голими в сіті лежать.

595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй

596] Писаних нишком листів, тих, що вістують любов.

597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, -

598] Ті, хто робитиме це правом вогню і води.

599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова -

600] Не для поважних жінок вірші грайливі сную!

601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане?

602] Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців?

603] То не найвища з чеснот - язика за зубами тримати,

604] Хиба найбільша зате - про таємницю плескать.

605] Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги,

606] Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів!

607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати -

608] Хто язикатий, тому краще до неї не йти!

609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери,

610] Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють,

611] Все, їй належне, однак, - серед нас, у постійному вжитку,

612] Все - поміж нас, але так, щоб на очах не було.

613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю

614] Й, ледь повернувши її, сором приховує свій.

615] Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті -

616] Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір.

617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері,

618] І покривало: не все ж має оголеним буть.

619] Хай вже не темряви - тіні жадаємо, врешті, - півтіні:

620] Все ж не така виднота, як ото в сонячний день.

621] Навіть тоді, коли люд - чи дощі, чи спекота - під крівлю

622] Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, -

623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, -

624] Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд!

625] Нині ж забави нічні - це для нас наче славні діяння,

626] Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить.

627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись

628] Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!"

629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем,

630] Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.

631] Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся:

632] Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я!

633] Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я - і неслава

634] Навіть на цноті самій темне тавро покладе.

635] Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові,

636] Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків -

637] Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець -

638] Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв.

639] Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний,

640] А щодо втіх, то на них - мовчанки вірна печать.

641] Перша засада - не бачити в подрузі вади якоїсь:

642] Тут не один привітав короткозорість свою.

643] Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що

644] Личко її чарівне надто вже смагле було?

645] Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась -

646] Гектор її лиш один просто стрункою вважав.

647] Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить

648] Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все.

649] Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка,

650] Навіть легкий вітерець може її відламать.

651] Та незабаром вона й буревію опертися зможе,

652] Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть.

653] Так день при дневі меншає вад у любки твоєї:

654] Що неприємним було - згодом не є вже таким.

655] Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку,

656] Всоте понюхай її - запаху наче й нема.

657] Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра -

658] Мов іллірійська смола - буде "смаглявка" тобі;

659] Зиза - Венера; котра світлоока - буде Мінерва;

660] Висохлу, ледве живу - зграбною тут же назви;

661] Звинною - надто низьку; повненькою - добру товстуху:

662] Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її.

663] Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась

664] Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде.

665] Надто - коли відцвіла, коли весни її - вже позаду

666] Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже.

667] Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе:

668] Ця нива жниво дає, цю - засівати пора.

669] Поки снага молода - підставляйте труднощам плечі:

670] Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна.

671] Тож або море - веслом, або ниву крайте залізом,

672] Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть,

673] Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам:

674] Діло це теж бойове, здобич і тут чимала!

675] В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще

676] Досвід, а він лиш один робить з людини митця!

677] Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють -

678] Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид.

679] Лиш забажай - і на сотні ладів тебе стануть кохати,

680] Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр!

681] Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти:

682] Тут як йому, так і їй рівна слугує жага.

683] Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі

684] (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов).

685] Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що - жінка,

686] В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде.

687] Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха!

688] Будь ти хоч кралею з краль - ласки не треба мені!

689] Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах,

690] Як поспішать не дає - хоче продовжити їх.

691] Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить -

692] Як, переможена, все ж млосно пручається ще.

693] Втіхи ті - не для зелених ще (так повеліла природа):

694] Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч.

695] Квапишся - пий молоде, а мені - що за консулів давніх

696] В амфори влите було - п'яного дайте вина!

697] Тільки розлогий платан - окриття від пекучого Феба,

698] Та, що молодша, трава - надто шорстка для стопи.

699] Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу?

700] Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її?

701] Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера,

702] Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди!

703] Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе:

704] Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись!

705] Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме

706] І бездіяльною там ліва не буде рука:

707] Знатимуть пальці, за що їм узятись на ніжних частинах

708] Тіла, куди тайкома стріли пускає Амур.

709] Із Андромахою так забавлявсь найхоробріший Гектор -

710] Не на одній лиш війні користь од нього була.

711] Так - із лірнеською бранкою велет Ахілл, як по битві,

712] Втомлений, ложе м'яке тілом могутнім гнітив.

713] Пестив тебе, Брісеїдо, руками, що кров'ю фрігійців

714] Часто багрились, і ти не відтручала тих рук!

715] Може, й сама грайливо тяглась до них, нездоланних,

716] Як лиш до любощів хіть заполонила тебе.

717] Поспіх, повір мені, - тільки завада втіхам любовним:

718] Крок по крокові тут, якнайповільніше йди!

719] Знайдеш місця, що до них дає з радістю жінка торкатись, -

720] От і торкайся до них, соромом тут не в'яжись!

721] Сам же помітиш в очах її мовби вогні перелітні:

722] Так по тремтливій воді сонце, бува, пробіжить.

723] Далі почнуться жалі, воркотіння, зітхання солодкі

724] Й ті, що забаві такій гарно сприяють, слова.

725] Лиш під вітрилом тугим не вихоплюйся ти вперед неї,

726] Поперед тебе й вона поспіхом хай не пливе:

727] Разом ідіть до мети! Впадете водночас у знемозі -

728] То привітайте себе: повною втіха була!

729] Тим і керуйсь, коли час є, коли тобі, мов крадієві,

730] Страх не велить чимскоріш діло вести до кінця.

731] Ну, а коли зволікать небезпечно - до весел візьмися,

732] Чвалом пусти скакуна, хвацько його приострож!

733] Ось і праці кінець! Тож подай мені, вдячне юнацтво,

734] Пальму й чоло увінчай з мирту вінком запашним!

735] Як Подалірій був першим цілителем серед данайців,

736] Як Еакід - кулаком, Нестор - брав мовою верх,

737] Даром пророцтва - Калхант, войовничістю - син Теламона,

738] Віжками - Автомедонт, так я в любові мастак!

739] Шану складіть мені, чоловіки, як співця мене славте,

740] Світом із уст у вуста ймення моє хай летить!

741] Гарну я вклав вам до рук, як Вулкан - Ахіллові зброю:

742] Як володів нею він, так ви й себе покажіть!

743] Хто ж амазонку звоює мечем моїм, хай на трофеях

744] Напис залишить такий: "Учнем Назона я був".

745] Хочуть, однак, послухать мене також ніжні дівчата:

746] Книги наступної зміст - це настанови для них.

КНИГА ТРЕТЯ

001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю,

002] Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого.

003] Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона

004] Й той, хто над світом усім пурхати звик, - її син.

005] Несправедливо було б, якби збройні - на голих рушали,

006] Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було.

007] Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути?

008] Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?"

009] Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти:

010] В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть.

011] Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, -

012] Старший; підставу на це мають обидва брати.

013] Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея

014] В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь.

015] Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа,

016] Поки блукав він, а ще - стільки ж, коли воював.

017] А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно

018] За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла?

019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми

020] Смерті, аби при житті міг залишитися муж

021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" -

022] Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь.

023] Зрештою, Мужність - це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг -

024] От і сприяє жінкам - в тому нема дивини.

025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю,

026] Та й над суденцем моїм - чи не найменше з вітрил.

027] Я - пустотливої втіхи наставник, легкого кохання:

028] Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.

029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко -

030] Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.

031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата -

032] Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.

Дата добавления: 2015-05-24