Кругопотік ринкової економіки

В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругопотоку, яка відображає взаємопов’язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб’єктами. У кожній національній економіці, як уже зазначалося, є три основні економічні суб’єкти — 1) домогосподарства; 2) фірми і 3) держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов’язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів і послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв’язків — то існує ще й четвертий суб’єкт економічного життя країни — решта світу (іноземці).

Для простоти аналізу розглянемо спочатку двосекторну модель кругопоку, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічні суб’єкти — домогосподарства та фірми. На верхній частині рис. 1.1 показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами — працею, землею, капіталом і підприємницьким хистом — постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за допомогою останніх фірми виробляють товари й послуги.

Рис. 1.1. Двосекторна модель кругопотоку ресурсів, продуктів і доходу

Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної плати (оплати праці), ренти (плати за землю), процента (плати за капітал) і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.

Ця схема кругопотоку містить два кола — внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг — потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків — проти годинникової стрілки.

У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Фірми використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже, пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. З точки зору фірми, видатки на товари й послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг.

З цієї схеми видно, що у замкненій національній економіці доходи одних економічних суб’єктів є витратами інших. Витрати фірм на ресурси є доходами домогосподарств (зарплата та інші види доходів). З іншого боку, видатки домогосподарств на товари й послуги становлять виторг (надходження) фірм від реалізації продукції.

З двосекторної моделі кругопотоку ресурсів і доходів випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств. Інакше кажучи, у замкненій економіці, в якій відсутнє державне втручання в господарські процеси, обсяг національного виробництва у грошовому виразі (виторг фірм) дорівнює величині грошових доходів домогосподарств.

Фізичний (“ресурси-продукція”) та грошовий (“видатки-доходи”) потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямах і безмежно повторюються. Ці потоки здійснюються без перешкод за умови, що видатки домогосподарств дорівнюють обсягові національного виробництва. Видатки домогосподарств стають виторгом фірм, що дає їм змогу продукувати товари й послуги та здійснювати платежі за ресурси. Ці платежі знову у вигляді доходів повертаються до власників факторів виробництва і т.д.

Якщо видатки домогосподарств із певних причин зменшуються, то фірми змушені скорочувати обсяги свого виробництва, що зменшує доходи, які визначають, у свою чергу, видатки, тобто попит на товари й послуги. Тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація попиту в національній економіці.

У найпростішій двосекторній схемі кругопотоку продуктів та доходів виходять із того, що виготовлені фірмами продукти купують лише домогосподарства, які повністю витрачають свої доходи. Проте у реальній дійсності домогосподарства певний відсоток свого доходу заощаджують у вигляді готівки, вкладів у банках, придбання цінних паперів тощо. Це означає, що поточні видатки домогосподарств є меншими, ніж їхні доходи. Водночас фірми не лише продукують виготовлені продукти, а й купують одні в одних капітальні блага. Ділові підприємства нерідко витрачають більше коштів, ніж їхній виторг. Окрім платежів за ресурси, фірми здійснюють інвестиції — купують машини, устаткування тощо, які відшкодовують зношений основний капітал та збільшують його величину.

Отже, домогосподарства заощаджують, а фірми потребують додаткових коштів на інвестиції. У ринковій системі виникають фінансові посередники — комерційні банки, кредитні спілки та ін. — які спрямовують заощадження від домогосподарств до фірм-інвесторів. Домогосподарстві можуть також прямо інвестувати в економіку, купуючи акції, облігації та інші цінні папери на фінансових ринках.

Схему кругопотоку ресурсів, продуктів та доходів з урахуванням заощаджень, інвестицій та фінансових ринків показано на рис.1.2. Зверніть увагу, що на цій схемі зображено лише грошові потоки.

Рис 1.2. Заощадження, інвестиції та фінансові ринки у схемі кругопотоку

Ця схема як і попередня є спрощена, бо не всі домогосподарства заощаджують і не всі фірми беруть у позику. Крім того, заощадниками є також фірми, а домогосподарства позичають кошти на фінансових ринках, наприклад, на купівлю споживчих благ тривалого користування.

Раніше припускалось, що домогосподарства одразу витрачають весь свій дохід, що забезпечує рівність сукупних видатків і національного продукту, а отже, рівновагу в національній економіці. Тепер у нас два покупці — домогосподарства й фірми. Сумарні видатки цих покупців повинні дорівнювати вартості національного продукту. Оскільки заощадження та інвестиції здійснюють два різні економічні суб’єкти, то може виникати розбіжність між обсягами заощадження домогосподарств та інвестиційними планами фірм. Унаслідок у національній економіці попит на товари й послуги та їх пропозиція не збігатимуться.

У сучасній ринковій економіці держава тісно взаємодіє з двома іншими економічними суб’єктами — домогосподарствами та фірмами Тому в схему кругопотоку доходів та продуктів уведемо державний сектор.

Основними каналами зв’язку державного сектора з іншими економічними суб’єктами є податки, державні трансфери, державні закупівлі товарів і послуг, державні запозичення та надання громадських благ.

Податки — це частина грошових коштів, яку держава вилучає у домогосподарств та ділових підприємств (потоки 6 і 8). Водночас держава надає трансферні платежі (потік 7) домогосподарствам (наприклад, допомога з безробіття, стипендії тощо) та субсидії (потік 9) виробникам (наприклад, податкові пільги, позики під низький процент і т.д.). Різницю між податковими надходженнями та трансферними платежами називають чистими податками.

Державні закупівлі товарів і послуг включають усі державні видатки — як уряду республіки, так і місцевих органів влади — на товари й послуги, а також заробітну плату усіх державних працівників — військовиків, депутатів, учителів, пожежників та ін. Інакше кажучи, уряд купує на ринках продуктів (потік 5), так і на ринках ресурсів.

Рис. 1.3. Схема кругопотоку з урахуванням державного й зарубіжного секторів

Державні запозичення (потік 10) на фінансових ринках здійснюються тоді, коли державний бюджет дефіцитний — державні видатки перевищують надходження до державного бюджету. Держава бере в позику, випускаючи державні цінні папери (облігації, векселі скарбниці) і, продаючи їх домогосподарствам, комерційним банкам тощо.

Врахування державного сектора в кругопотоці доходів і продуктів не порушує рівності видатків та національного продукту. Сукупні видатки трьох покупців на товари й послуги — споживчі видатки домогосподарств, інвестиційні видатки фірм на державні закупівлі товарів і послуг повинні дорівнювати вартості національного продукту.

Економіка більшості країн світу, в тому числі й України, є відкритою. Це означає, що частину національного продукту купують населення, фірми та уряди зарубіжних країн, тобто іноземці. Тому в схемі кругопотоку треба врахувати експортно-імпортні операції. Потік 13 показує грошові надходження від решти світу за вітчизняні товари й послуги, які продані за кордоном. Однак вітчизняний експорт — це лише половина картини. Вітчизняні домогосподарства, фірми та уряд витрачає частину своїх доходів на зарубіжні товари. Ці товари й послуги є вітчизняним імпортом. Платежі за імпорт зображено стрілкою, що спрямована з національної економіки за кордон (потік 14).

Якщо країна купує за кордоном більше, ніж експортує, то різницю країна мусить оплатити або позиками в іноземних фінансових посередників, або продажем іноземцям своїх фізичних та фінансових активів. Це призводить до чистого припливу капіталу (фінансових ресурсів) — потік 15. Коли ж експорт перевищує імпорт, то має місце відплив капіталу.

Наша схема є спрощенням. Річ у тім, що в аналізі зовнішньоекономічних зв’язків ми взяли до уваги лише ринки продуктів. Між тим ринки ресурсів кожної країни також пов’язані з рештою світу. Україна, наприклад, імпортує та експортує мінеральні ресурси. Існують також міжнародні потоки робочої сили. Значна частина трудових ресурсів України працює за кордоном, що збільшує сукупний дохід цих країн.

Рис. 1.3. дає змогу зрозуміти, що участь країни у світовій економіці змінює розподіл ресурсів та доходів країни. За наявності зарубіжного сектора національна економіка виробляє більший обсяг продукції, яку експортує, порівняно із внутрішніми потребами та менший обсяг продукції, яку імпортує. Тому вітчизняні трудові та інші виробничі ресурси переміщуються з галузей імпорту в галузі експорту. Врахування решти країн світу у схемі кругопотоку не порушує рівності видатків та національного продукту. Сукупні видатки чотирьох покупців — споживчі видатки домогосподарств, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та видатки іноземців на вітчизняні товари й послуги повинні дорівнювати вартості національного продукту.

Дата добавления: 2015-05-24