Тема №14. Міжнародні відносини, їх сутність і значення в житті суспільства

ПЛАН

1. Міжнародні відносини, їх сутність і принципи.

2. Україна в сучасному геополітичному процесі.

1. Однією з найважливіших сфер суспільного життя є міжнародні відносини.

Міжнародні відносини — це якісно-специфічна система політичних, економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, воєнних, культурних та інших зв’язків і відносин між народами, державами і групами держав, провідними соціальними, економічними і політичними силами та організаціями, що діють на міжнародній арені. Російський політолог І. Шахназаров до цього визначення додає, що міжнародні відносини є сукупністю інтеграційних зв’язків, які формують людське співтовариство і є провідною тенденцією сучасних міжнародних відносин. У цьому аспекті їх можна розглядати як альтернативу дилемі “війна-мир”, яка нерідко несла в собі можливість ставити народи на межу збройних конфліктів.

Запровадження міжнародних відносин починається з моменту появи на світовій арені уособлених суспільних одиниць — племен і племінних союзів, народностей, націй і, нарешті, централізованих держав. Будучи уособленими самостійними суспільними структурами, ці об’єднання в той же час не можуть існувати і розвиватися відокремлено один від одного. Перш за все тому, що їх інтереси — економічні, правові, ідеологічні та ін. — взаємоперетинаються. Кожний з цих суб’єктів переслідує свої власні інтереси в тій чи іншій сфері, що вимагає від них вступати в певні стосунки, які отримали назву міжнародних відносин.

Міжнародні відносини — це середовище, де реалізуються принципи міжнародної політики. Їх особливість на сучасному етапі — перехідний стан, що відбивається в тенденції становлення нового співтовариства.

Сучасний світ виключно складний і різноманітний. І ця тенденція посилюється. Її прояви:

― розпад Радянського Союзу і вихід його колишніх республік на політичну арену як нових незалежних держав;

― зміни в країнах Центральної та Східної Європи (прихід до влади нових політичних сил, возз’єднання Німеччини, розпад Чехословаччини тощо);

― активізація інтеграційних процесів у Європі;

― посилення суперечностей між індустріально розвинутими країнами, між Північчю і Півднем тощо.

Сьогодні доля людства вже не залежить від балансу двох антагоністичних сил, характерних для періоду “холодної війни”. Разом з тим, в політичній діяльності США спостерігається тенденція вважати свою країну єдиною “супердержавою”, на яку покладена особлива місія по підтримці порядку в світі і тому вони роблять спроби вирішувати окремі міжнародні проблеми, ігноруючи інтереси інших країн, інколи прагнуть застосовувати силові методи.

Слід відмітити і таке: з закінченням “холодної війни” світ не став стабільнішим, більш безпечним. Спалахують регіональні конфлікти (Балкани 90-х років XX ст., Близький Схід — Ірак, Кувейт тощо) в багатьох точках різних континентів ведеться кривава міжетнічна ворожнеча, активізується міжнародний тероризм тощо. Вирішення цих проблем можливе лише на шляху встановлення більш досконалого світового порядку.

Структурно світовий політичний процес включає такі типи суб’єктів політичного життя:

― держави;

― організації міждержавного регіонального та міжрегіонального характеру (напр. Союз Незалежних Держав);

― міжнародні урядові організації та органи (напр. Організація Об’єднаних Націй);

― недержавні суспільно-політичні, громадські організації (напр. Всесвітня федерація профспілок, Міжнародні спілки студентів).

Найважливіші цілі світового політичного процесу: міжнародний поділ праці, спільне розв’язання глобальних проблем тощо.

Слід зазначити, що поняття “міжнародна політика” і “зовнішня політика” не тотожні. Зовнішня політика — це діяльність певної держави за межами своїх національних кордонів, а міжнародна політика передбачає розширення кола учасників за рахунок недержавних організацій, партій, рухів.

Основу зовнішньої політики, як і політики взагалі, становлять певні інтереси. Таким чином, важливим для розуміння суті зовнішньої політики є питання про її співвідношення з політикою внутрішньою. Існують три підходи у вирішенні даної проблеми:

1) польсько-австрійській соціолог Л. Гумплович у минулому столітті стверджував, що внутрішня політика є простим додатком зовнішньої та зумовлена нею;

2) зовнішня політика держави є простим продовженням внутрішньої політики. Цю точку зору найбільш послідовно захищав марксизм. Проте вона дуже спрощує зв’язки внутрішньої та міжнародної політики. Остання може здійснювати зворотний вплив на внутрішню політику;

3) найбільш ґрунтовним є підхід, який трактує внутрішню і зовнішню політики як рівноправні.

Ця проблема вирішується через поняття — національний інтерес, який визначає стратегічну мету. Вона чітко сформульована в статті 18 нової Конституції України і передбачає забезпечення “національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Міжнародні відносини базуються на міжнародному праві, яке підтримує позитивний зміст у політиці держав.

Сьогоднішній рівень цивілізованості і правосвідомості дозволяє говорити про первинність міжнародного права серед факторів, які впливають на міжнародні відносини. Воно виконує координуючу, регулюючу, а також охоронну (захист законних прав і інтересів держав) функції.

Система міжнародного права складається з:

― загальновизнаних принципів;

― норм міжнародного права;

― рішень міжнародної організації;

― рекомендаційних резолюцій міжнародних організацій;

― рішень міжнародних судових органів і т. ін.

Міжнародне право містить в собі норми, тобто правила поведінки. Найбільш впливові з них називаються принципами. Порушення будь-якою державою принципів права розглядається іншими державами як зазіхання на міжнародний правопорядок.

Міжнародне право забороняє:

― використання воєн;

― застосування сили;

― загроза силою.

Заходи до порушників:

― обмеження торгівлі;

― обмеження в’їзду громадян на свою територію;

― обмеження заходу пароплавів у свої порти;

― відклик дипломатичного представництва;

― розрив відносин тощо.

Примусові міри вживаються в тих чи інших випадках на основі рішення Ради Безпеки ООН.

Нині змінюються пріоритети міжнародної політики. На місце ідей глобального протистояння, прагнення до підпорядкування сильними більш слабких висувається ідея загального суспільного розвитку. Це завдання знайшло своє втілення в головних принципах сучасної міжнародної політики і міжнародного права:

― принцип мирного співіснування;

― принцип суверенної рівності;

― принцип поваги територіальної цілісності держав;

― принцип мирного врегулювання суперечок;

― принцип відмови від воєн, від дій з позиції сили;

― принцип невтручання у внутрішні справи держав, повага їх законних прав та інтересів;

― принцип поважання основних прав і свобод людини;

― принцип терпимості до інших ідеологій і культур.

Основні форми співробітництва між державами в сучасних умовах:

― політичні переговори і консультації;

― обмін продуктами промислового і сільськогосподарського виробництва;

― обмін культурними і науковими цінностями;

― взаємовигідна торгівля;

― спільна розробка природних ресурсів;

― взаємодія у вирішенні глобальних проблем тощо.

Особливості сучасного етапу міжнародних відносин:

― деідеологізація міжнародних відносин;

― перехід від конфронтації до партнерства та співробітництва;

― ріст значення загальнолюдських цінностей, демократизація і гуманізація світової політики;

― руйнування стереотипів;

― зростання взаємозалежності держав, глобалізація міжнародних відносин.

2. Розпад Радянського Союзу обумовив вихід на міжнародну арену цілого ряду нових незалежних держав. Однією з них була Україна, яка проголосила свою незалежність 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум, проведений 1 грудня того ж року, підтвердив прагнення народу до самовизначення.

Наступним найважливішим кроком в становленні України як суб’єкта міжнародних відносин було прийняття Основного Закону країни — Конституції, що відбулося 28 червня 1996 року. В ній знайшли відображення стандарти міжнародного права, основні демократичні принципи і норми, прийняті в демократичних країнах світу. В результаті — склались об’єктивні правові передумови для активної участі України в міжнародному співробітництві.

Зовнішня політика України відіграє важливу роль у справі державотворення. Вона забезпечує сприятливі міжнародні умови для цього процесу. Актуальним для України є питання формування власної зовнішньої політики, яка сприятиме здобуттю стійкого міжнародного авторитету нашою державою, посиленню її впливу на міжнародній арені.

В основу зовнішньої політики України покладено національні інтереси, тобто інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, які належать до нього — національних, соціальних, політичних груп, інтереси держави. Консолідуючою ідеєю цих інтересів є ідея України як Вітчизни всіх громадян, які проживають в Україні. При цьому національний інтерес враховує стратегію світового історичного розвитку.

Основні завдання зовнішньої політики України, продиктовані її національними інтересами:

― діяльність щодо утворення і розвитку незалежної демократичної держави;

― гарантування суверенітету, державної незалежності України;

― забезпечення територіальної цілісності і недоторканості кордонів;

― досягнення надійної безпеки в усіх сферах — військово-політичній, економічній, гуманістичній тощо. Забезпечення успішного розвитку народного господарства, а також його входження у світову економічну систему, підвищення життєвого рівня населення;

― забезпечення політичної та соціальної стабільності, гарантування прав людини, національних меншин і націй, захист інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном,;

― налагодження нормальних відносин з іншими країнами, дотримання Статуту ООН, активна боротьба за загальнолюдські інтереси.

Нині нашу державу визнали близько 150 країн, понад 110 з них встановили з Україною дипломатичні відносини.

Україна бере активну участь у миротворчих заходах щодо підтримки миру та безпеки і тим демонструє всьому світові, що вона не тільки споживає, а і виробляє безпеку.

Ще в “Декларації про державний суверенітет України” було підкреслено, що держава “визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права”.

Україна спрямовує свою зовнішню політику на зміцнення миру та безпеки у світі, на розв’язання глобальних проблем, на активне формування системи колективної безпеки.

Україна сприйняла той тип міжнародної політичної діяльності, який відповідає реаліям сучасного світу.

Разом з тим слід сказати, що набуття Україною незалежності, суб’єкта міжнародних відносин відбулося за досить складних і суперечливих умов. Нині до формування зовнішньополітичного курсу набули причетності політичні сили з різними, часто протилежними позиціями, що певною мірою ускладнює формування нашого курсу в міжнародних відносинах. Зважена зовнішня політика України повинна формувати доброзичливі відносини з країнами, і в першу чергу нашими сусідами, як на Сході, так і на Заході. Правильні методи і прийоми формування таких відносин служитимуть створенню позитивного іміджу нашої країни на світовій арені, сприятимуть діяльності України відповідно до норм і стандартів сучасної цивілізації.

Україна зробила значні кроки для того, щоб стосунки з нашими найближчими сусідами — Росією, Білорусією, Молдовою розвивалися в русі рівноправності та взаємної вигоди. Територіальна близькість, наявність широких можливостей налагодження всебічного співробітництва визначає наш інтерес до розбудови різноманітних відносин з Польщею, Угорщиною, Румунією, Туреччиною та іншими країнами.

Цей курс створюватиме сприятливі умови для внутрішнього соціально-економічного розвитку, а також для цивілізованого входження України в європейський і світовий економічний простір.

Разом з тим, слід відзначити, що перед нашою державою стоїть ряд завдань, вирішення яких сприятиме не тільки подоланню соціально-економічного та культурного росту України, а й піднесенню її авторитета на міжнародній арені. Це:

― подолання економічної кризи;

― забезпечення високого стабільного рівня життя населення;

― формування плюралістичного демократичного суспільства;

― забезпечення національної злагоди;

― розбудова соціальної правової демократичної держави та ін.

Вирішення цих та ряду інших актуальних завдань створить об’єктивні умови для інтеграції України в європейську та світову спільності, для визнання її в якості рівноправного члена міжнародного співтовариства.

Проблемні питання

1. Чим визначається характер і рівень міжнародних відносин в ту чи іншу епоху?

2. Чи є принципова відмінність в поняттях “міжнародні відносини” і “міждержавні відносини”

3.Яке співвідношення понять “національна безпека” і “міжнародна безпека”?

4. Які на вашу думку основні причини воєн і конфліктів?

5.Чи припустиме використання сили в розв’язанні міжнародних конфліктів?

6. У чому суть національних інтересів України?

Теми доповідей та рефератів

1. Моральні критерії зовнішньої політики держави.

2. Причини виникнення міжнародних конфліктів та роль політичної культури в їх розв’язанні.

3. Складності та суперечності в справі встановлення нового світового порядку.

4. Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.

5. Пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України.

Література

Бураковський І., Немиря Г., Павлюк О. Україна і європейська інтеграція // Політика і час – 2000, №3–4

Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір // Політика і час – 2000, №9–10

Василевський О. Л., Гончар М. Н. Структура геополітичних інтересів України – К., 1995

Івченко О. Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан – К., 1997

Кириченко В. Захід чи Схід: пошук балансу // Політика і час – 2000, №9–10

Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська політика України // Політична думка – 1999, №1–2

Мадіссон В., Шахов В. Політологія міжнародних відносин. Навчальний посібник – К., 1997

Основи політології. Навч. посібник / Керівник авт. кол. Ф. М. Кирилюк – К.: Либідь, 1995

Політологічний енциклопедичний словник – К.: Генеза, 1997

Політологія / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка – К.: Академія, 1998

Політологія / За ред. акад. О. І. Семківа – Львів: Світ, 1994

Политология Энциклопедический словарь – М., 1993

Рудич Ф. Україна, Росія, Євроатлантика: деякі аспекти взаємовідносин // Людина і політика – 2000, №3

Рябов С. Г. Теорія міжнародної політики // Політологічні читання – 1995, №1

Циганков П. А. Міжнародні відносини як особливий різновид суспільних відносин // Політологічні читання – 1992, №2

Дата добавления: 2015-05-24