Методи виховання. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою методів

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється за допомогою методів.

Методи виховання – це сукупність способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на формування у вихованців певних поглядів, переконань, а також набуття ними навичок і засвоєння звичок поведінки.

Найобґрунтованішими є підходи тих учених, які методи виховання визначають як сукупність специфічних прийомів і способів виховної роботи для досягнення поставлених виховних цілей, тому що їх не можна звести до шляхів чи оптимальних підходів виховання, які визначають тільки певні наміри та напрями виховної роботи, наприклад, фізичного чи морального; характер взаємодії вихователя і вихованця визначається власне методами виховання, за допомогою яких перший впливає на другого; будь-який метод виховання – це сукупність складних виховних дій, що передбачає застосування системи педагогічних заходів.

Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, потрібна для ефективнішого застосування методу в умовах
конкретної виховної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу.

Способи виховання – це конкретні форми організації життє-діяльності вихованців, що мають виховне забарвлення і несуть
виховне навантаження.

Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, використовувані для розв’язання виховних задач.

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, розрізняють загальні (застосовують у всіх напрямах виховання) і часткові (застосовують переважно в одному з напрямів).

У педагогіці склалась і діє така класифікація методів виховання:

· формування свідомості особистості:освічення, навіювання, переконання, приклад.

Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу.

Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі засвоєних знань певні поняття.

Навіювання – психологічний вплив на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву в людини, навіть проти її волі й свідомості, певного стану, почуттів, ставлення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінці.

Переконання – це вплив на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, ставлення або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським і національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання
моральної позиції, оцінки вчинків, дій.

Приклад – це вплив на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування. Виховний вплив прикладу полягає у своєрідній наочності у виховній роботі.

Таким чином, методи формування свідомості розв’язують задачі виховання поглядів і переконань людини;

· формування суспільної поведінки: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації.

Привчання – організація планомірного і регулярного виконання суб’єктом визначених дій з метою перетворення їх на звичку поведінки (не розмовляти на лекції, прибирати зі столу, дотримуватися
режиму тощо).

Вправи – багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи громадської поведінки, тобто це планомірно організоване виконання різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як виконання цілеспрямованих і багаторазових дій.

Доручення – виконання певних завдань, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особисто-сті, відповідальності, старанності (наприклад, відвідати хворого товариша, надати допомогу відстаючому, підклеїти бібліотечні книги).

Виховні ситуації – створення таких зовнішніх обставин, які дають змогу опосередковано впливати на свідомість, почуття й вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до суб’єкта, а цілеспрямовано організованими обставинами, які й створюють ситуацію.

Методи цієї групи пов’язані з організацією діяльності індивіда: навчальної, трудової, ігрової, громадської, естетичної, що збагачує не тільки досвід поведінки, але й сприяє переживанню радості пізнання, творчості, творіння, спілкування;

· стимулювання діяльності й поведінки людини: заохочення, покарання, корекція, витиснення, ігнорування, вдавана байдужість педагога, компроміс.

Головні методи цієї групи – заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коригування діяльності й вчинків людини.

Заохочення – це підтвердження правильності вчинків, дій
суб’єкта. Значення заохочення полягає в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у
різноманітних формах.

Покарання – вплив на особистість індивіда, який відбиває засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуючи його дотримуватися цих норм. Призначення покарання – виховувати уміння зменшити прояв тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі.

В основному, покарання пов’язані: з накладанням додаткових обов’язків, втратою або обмеженням певних прав, вираженням
морального осудження в різних формах.

Корекція передбачає використання певних прийомів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків у діях, вчинках людини.

Витиснення застосовується з метою викликати у людині інший, сприятливіший стан, який замінив би негативні переживання, тобто переведення уваги суб’єкта.

Ігнорування передбачає фіксацію педагогом несприятливого стану суб’єкта, але зовні педагог робить вигляд, що не помічає того, що відбувається, це приводить до самоосмислення суб’єктом своїх дій.

Вдавана байдужість педагога полягає в тому, щоб не помічати порушень соціальних норм або допускати їх частково, проте готувати умови, щоб у майбутньому порушення не повторювались.

Компроміс як спосіб розв’язання суперечностей у відносинах людей.

Таким чином, методи стимулювання діяльності й поведінки людини розв’язують задачі виховання гармонійних взаємин між людьми, набуття навичок та умінь, засвоєння звичок суспільної поведінки людини.

Дата добавления: 2015-05-24